В Україні
Здоровенькі були, добродії прокурори…
Після останніх скандалів в Україні експерти та ЗМІ стали детально аналізувати ситуацію з отриманням інвалідності працівниками прокуратури, інших державних установ. Склалося таке враження, що в деяких із цих структур зібралися одні хворі та немічні люди. При тому пенсії вони отримують суттєві. Відповідні цифри з бюджету вражають. Разом із тим, це лише перше уявлення. Далі ЮВУ триматиме ситуацію з виявлення інвалідів на держслужбі під своїм контролем. Бо хвора людина, тим більше інвалід, вважаю, не може займати відповідальну державну посаду, пов’язану з прийняттям важливих рішень, тим більше в правоохоронній сфері.
Читайте також: Прокурорів пропонують позбавити пенсій по інвалідності
На сьогодні, як свідчать дані, в органах прокуратури нараховується майже втричі більше осіб з інвалідністю, аніж у середньому серед населення держави, а з-поміж керівників їх майже сорок відсотків. Усі ця інформація доступна у формі відкритих даних на сайті НАЗК і взята з декларацій. Як було встановлено, облікова чисельність прокурорів на початок цього року становила близько 9,2 тис. осіб, тобто вибірка становить 87%. За даними Держстату, на початок 2022 року в Україні налічувалося 2,72 млн осіб з інвалідністю або 6,6% від усього населення країни. Під час нинішньої війни ця цифра зросла – до 3 млн (7,5%). Для порівняння колеги з ЕП відібрали близько 10 тис. декларацій працівників інших силових органів (Нацполіція, БЕБ, НАБУ, ДБР) і перевірила частку осіб у них, яким призначена пенсія, що є однією з ознак наявності групи інвалідності. Як вказується, серед працівників названих правоохоронних органів цей показник не перевищує 1,8%. Натомість у прокуратурі кожен п’ятий співробітник вказав у декларації наявність пенсійних виплат, тобто частка пенсіонерів-прокурорів значно більша, ніж у середньому по країні чи в інших силових органах. Які можуть бути пояснення цьому явищу? Справа в тому, що працівники прокуратури з певного часу мають законне право на пенсію за вислугу років незалежно від віку – в разі наявності 25 років вислуги, зокрема стажу роботи на посадах не менше 15 років. При тому, розмір пенсії має становити 60% від суми місячної зарплати, але не більше десяти прожиткових мінімумів (29,2 тис. грн).
Тут ми уточнимо, що штат органів прокуратури за останні десять років був зменшений удвічі, водночас кількість прокурорів-пенсіонерів після початку великої війни відразу збільшилася на 30%. Таке різке зростання не може бути пояснене вислугою років, крім як оформленням групи інвалідності. При цьому лише близько десятої частини отримувачів пенсії за спеціальним Законом «Про прокуратуру» мають її за інвалідністю. Ще одна суттєва особливість ситуації – рядові прокурори лише в 19% декларацій вказали отримання пенсії, тоді як серед керівного складу (начальники та заступники начальників структур органів прокуратури) це зустрічається у 38% випадків. Отже, зловживання правом має місце. Явище набуло поширення, якщо рахувати й членів родин, як у випадку з відстороненим прокурором Хмельниччини Олексієм Олійником. Наявність пенсій і різке зростання кількості таких випадків під час війни – питання не лише морально-етичне. Бо в 2023 році державі знадобилося 288 млн грн для цих виплат. Середня пенсія працівника прокуратури – 199 тис. грн на рік або 16,6 тис. – на місяць. Окрім того, наявність пенсії за інвалідністю дає переваги під час працевлаштування та переміщення з посади на посаду та зменшує вірогідність звільнення. Тож подолати цю проблему буде непросто.
Читайте також: Звільнення прокурорів у період їх тимчасової непрацездатності визнано неконституційним
ЗМІ та експерти проаналізувала й судові вироки останніх років. Як було встановлено, попри десятки кримінальних справ (розслідуваних, доведених до суду і таких, у яких уже є вироки) жоден член тої ж МСЕК із початку великої війни не був засуджений до реальної міри покарання, більшість із них отримали або дуже м’які вироки, або умовні покарання. Зазвичай ці справи в судах старанно «розвалюють» саме прокурори – через угоди про визнання винуватості в обмін на м’яке чи суто формальне покарання. Згодом з’ясувалося, що це явище виникло не на порожньому місті. Ще раз підкреслимо, що зловживання правом – це суттєва ознака нашого нинішнього правового буття.
Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
