В Україні
«Жінкам потрібна не лише соціальна та економічна опора, а й психологічна»: представники проєкту GIDNA та “Жінки ТРО” про проблематику невизначеної втрати
6 жовтня у Києві відбулася пресконференція на тему: «Про що мовчить жінка, яка чекає? Невизначена втрата». Невизначена втрата — одна з найболючіших тем та найважчих травм, яку сьогодні переживають жінки, які чекають своїх близьких зниклих безвісти або тих, хто перебуває в полоні. Через які труднощі проходить жінка, що вона відчуває та головне — як їй допомогти — всі ці питання стали центральними під час пресконференції.
«Майже два роки тому ми запустили проєкт GIDNA в напрямку Невизначена втрата. Адже жінкам потрібна не лише соціальна та економічна опора, а й психологічна. Це стало новою сторінкою в нашій роботі», — розповідає Олена Ніколаєнко, президентка FFU в США.
Невизначена втрата — це стан безсилля, відчаю, болю, постійних емоційних гойдалок від зневіри до очікування й сподівання.
«Ми почали пілотний проєкт, працюючи з доньками, матерями та сестрами захисників Азовсталі. Допомогли 14 жінкам і розширили нашу роботу на всіх, хто звертається до проєкту. Допомога включає 16 безоплатних зустрічей із психологами онлайн, а також можливість приєднатися до групової роботи — настільки, наскільки буде потрібно», — коментує Анна Грубая, керівниця проєкту GIDNA.
Протягом минулого року спеціалісти проєкту GIDNA провели 180 терапевтичних сесій. Проте потреба в такій допомозі лише зростає: за 9 місяців 2025 року команда вже провела 550 консультацій та має список очікування. Психологи проєкту GIDNA — висококваліфіковані спеціалісти в області роботи з травмою, які регулярно розширюють знання у сфері та працюють під супервізією колеги з Ізраїлю Рут Дорум.
Головний меседж конференції: жінки не мають залишатися зі своїм болем наодинці. А шукати психологічної допомоги — не соромно, це прояв турботи про себе та відновлення ресурсу, щоб вірити та чекати далі.
«Існує така стигма в суспільстві: Мені ніхто не допоможе, я нікому не потрібна з цим горем, я буду проходити його сама. Але коли жінки приходять до нас, ми бачимо, як багато всього потрібно пропрацювати. Ми бачимо постійну напругу, яка зберігається в тілі. Найперший етап нашої роботи — стабілізація стану жінки, нормалізація емоцій, відбудова внутрішніх опор, бо їх просто немає», — коментує Наталія Присяжнюк, психологиня проєкту.
До обговорення приєдналися представниці Об’єднання родин Захисників територіальної оборони ЗС України “Жінки ТРО” у складі ГО “Жінки Роду” — Олена Скитюк та Ірина Маришкіна, які на власному досвіді знають, що таке невизначена втрата.
Олена — мати зниклого військовослужбовця: «Ми живемо між надією і болем, між тишею телефону і вірою, що завтра буде звістка. Невизначена втрата – особливий біль, вона не має кінця і початку. Тому і людська, і психологічна допомога вкрай важлива».
Ірина, чий чоловік майже два роки тому зник безвісти, додає: «В нашому суспільстві досі зберігається певний тиск, звертатися до психологів досі соромно. Але кожна жінка повинна розуміти: хлопці повертаються з полону в жахливому стані — і їм потрібна підтримка, міцний тил, щоб їх тут чекали сильні жінки. Якщо жінка буде сама розпадатися на частини, вона не зможе допомогти йому. Це шлях в нікуди».
Співпраця з ЗС України “Жінки ТРО” — важливе партнерство для проєкту GIDNA. Це ще один крок, щоб працювати системніше та масштабувати допомогу.
Окреме питання для обговорення — важливість уваги суспільства до жінок, які чекають. Адже українці, які зникли безвісти або перебувають в полоні — це проблематика не лише окремих родин, які в тиші 24 год на добу. Важливим кроком для роботи в цьому напрямку став проєкт Сергія Коршикова (актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, військовослужбовець Сил ТРО ЗСУ) “Твої листи”.
«Ми чули, що психологи радять писати подібні листи, коли нема до кого звернутися, а потреба в цьому є. І вони лишаються десь в тумбі, але насправді вони важливі для всіх. Навіть для діючих військовослужбовців це знак, що є тил, є люди, які завжди будуть його чекати, любити, вірити», — розповідає Сергій.
«Ми запропонували жінкам, які чекають, писати листи. А потім розширили проєкт, звернулися до театру і запропонували акторам прочитати листи й оживити їх», — доповнює Олексій Дмитрашківський, полковник, начальник відділу комунікацій командування ТРО ЗСУ.
«Насправді листи мають терапевтичну силу: мати пише сину листи, вона пише від сина листи для себе і ніби веде діалог. Ми можемо уникати емоцій, цей механізм добре працює. Але тіло все пам’ятає, тому дуже важливо проявляти ці емоції: говорити, розділяти почуття, писати. Коли ми пишемо терапевтичний лист, ми задаємо питання, які не задали, ми ділимося переживаннями і, коли пишемо від імені рідної людини, можемо отримувати ці відповіді. Це не вирішує питання, але допомагає проживати цей стан, в якому знаходиться жінка», — коментує Анна Грубая.
Проте психологиня наголошує: ми зцілюємося лише в контакті з живою людиною. Тому терапія — надважлива.
Якщо ви або ваші близькі потребують психологічної допомоги, будь ласка, заповніть форму на gidna.org або зв’яжіться з нами за телефоном: +38 (050) 722-89-13.
