В Україні
Жінки-юристки на війні: без зброї, але озброєні
Асоціація правників України поспілкувалася з жінками-юристками, які після 24 лютого вимушено, але самовіддано, стали волонтерками. Це жінки, які силою духу збільшили кількість годин у добі і знайшли час для допомоги тим, хто її потребує найбільше.
Олена Кібенко, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Заснувала Telegram-канал «Мої права за кордоном»
«Коли почалася війна, було величезне бажання допомагати всім, чим можеш. Перший тиждень ми готували багато юридичних заяв і звернень до різних інституцій, була якась надія це зупинити, скажімо так, дипломатичним шляхом.
Ідея інформувати людей про можливості за кордоном виникла доволі спонтанно. Коли я дізналася, що у межах ЄС вирішили активізувати Директиву про тимчасовий захист для України, то хотіла пояснити українцям, які нові можливості перед ними це відкриває. Багато людей боялися їхати, бо вважали, що їм одразу нададуть статус біженця, поселять до таборів, обмежать свободу пересування і вони не зможуть повернутися до України. Тому я почала активно публікувати інформацію у фейсбуці та вести телеграм-канал.
Я вирішила писати про нові можливості для людей, аби вони не відчували себе біженцями, а отримавши підтримку від ЄС, могли швидко інтегруватися у європейське суспільство, повернутися до більш-менш нормального життя.
Я вважаю, що під час війни кожен має робити те, що вміє якнайкраще. У мене багато знайомих юристів і суддів за кордоном, тому я зверталася до них, щоб зрозуміти нюанси застосування Директиви про тимчасовий захист. За місяць роботи телеграм-канал має вже більше 4 тис. підписників. Ми опублікували інформацію щодо 39 країн, а наразі переходимо до відповідей на складніші юридичні запитання, що виникають у людей, які переїхали за кордон».
Юлія Федосюк, адвокатка, керівниця практики податкового права Ario Law Firm, членкиня Ради Комітету АПУ з податкового та митного права, членкиня International Advisers Association
Волонтерка у Польщі, долучилася до створення Українського Дому для переселенців
«Понад два місяці війни дали можливість зрозуміти, як багато кожен з нас може зробити. Зрозуміти, що ти можеш бути одночасно волонтеркою, юристкою, менеджеркою, мамою, нянею, відповідати на гарячій ліній, в чатах, проводити зустрічі, писати огляди, проводити консультації, організовувати, допомагати, розселяти.
Юридичні консультації на гарячій лінії АПУ, гарячій лінії та телеграм-каналі Ario Law Firm — для мене це було очевидними речами, в підвалі, в дорозі, на кордоні і вже в безпеці.
Волонтерство — це можливість допомогти, що водночас стала допомогою і для мене особисто впоратися з тим жахом, що переживає Україна і кожен українець.
26 лютого я мала летіти на вихідні до Вроцлава вболівати за сина та його команду на давно запланованому турнірі з футболу. Команда виїхала до Вроцлава 23 лютого, і діти дізналися про початок війни вже в Польщі. А 28 лютого увечері ми з донькою теж були у Вроцлаві й побачили неймовірну підтримку та допомогу від поляків.
Незабаром Фундація Fundacja ZOBACZ MNIE спільно з місцевими бізнесменами вирішили створити Український Дім у центрі Вроцлава для українців, які тікали від війни. І я долучилася до цієї ініціативи. За місяць холодний офісний центр, що чекав реконструкції, перетворився на комфортний хостел-пансіонат для двох команд дітей-футболістів з Києва, мам з дітками, родин, які опинились тут. Місце, що дало прихисток більш як 200 людям з України. Зараз в Українському Домі чотири класи дітей повноцінно навчаються за програмами українських шкіл з українськими вчителями, організовується садочок для дошкільнят.
Наразі я вже у Варшаві, а команда Ario Law Firm працює в Києві, Львові та Варшаві. Ми інформуємо в нашому телеграм-каналі юрFAQ, консультуємо в телеграм-чаті і повернулися до повноцінної роботи. Бізнес має працювати, війна не зупинить нас.
Для себе зрозуміла, що волонтерство — це національна риса українців. Я продовжую з волонтерськими проєктами вже тут і вірю, що скоро ми всі повернемося додому».
Ольга Березіна, юристка-фрілансерка, членкиня Комітету АПУ з питань телекомунікацій, інформаційних технологій та Інтернету
Волонтерка у Тростянці Сумської області
«24 лютого у Тростянець заїхали ворожі танки. Місцем дислокації свого штабу окупанти обрали залізничний вокзал, недалеко від якого й проживає моя сім’я. З того моменту й почалася моя історія допомоги рідним і місту.
У момент, коли було важко виїхати з міста навіть гуманітарними коридорами, ми з чоловіком вирішили створити телеграм-канал, який би інформував жителів про ситуацію. Так з’явилася «Тростянецька паляниця» — зараз, мабуть, вже найпопулярніший канал у місті. Пізніше ми сконтактувалися з місцевим волонтером, який під час окупації залишився у місті працювати, пік хліб та роздавав його містянам безкоштовно.
Також ми заснували волонтерський проєкт — телеграм-бот «Тростянець Підтримка». Усі запити від людей публікуються на дошці оголошень й автоматично сегментуються за категорією. До бота мають доступ усі бажаючі, також ми додали туди представників місцевої влади, ДСНС і комунальників. Наразі запити обробляють наша команда волонтерів та звичайні люди.
Окрім цього, працює функція пошуку людей, сервіс з пошуку попутника. А ще ми збираємо інформацію щодо злочинів та передаємо її правоохоронним органам.
Згодом ми з друзями організували гуманітарний штаб, де працює команда волонтерів, яка координує гуманітарну допомогу в Тростянець. Ми створили уніфіковану ЦРМ-систему у Notion, де відмічаємо, коли і який вантаж прибуває, що в цьому вантажі та кому треба публічно подякувати, цифровізуємо всі дані та процеси. Нині працюємо з лікарнями, комунальними службами, ДСНС, військовою адміністрацією, ритуальними службами, гуманітарними штабами інших міст, фондами та волонтерами».
Анастасія Пожар, молодша юристка Asters
Волонтерка з 2014 року
«Сьогодні волонтер — це не тільки той, хто допомагає ЗСУ чи ТрО, це кожен, хто витрачає бодай дрібку часу, аби бути корисним людям, які цього потребують. Зараз ми бачимо, як усі навколо згуртувалися разом і допомагають Україні.
З перших днів війни в Asters було створено волонтерські групи у чотирьох напрямах. Тоді як наші колеги були зайняті пошуком амуніції, ліків, а також розробкою логістики з їх доставки, ми робили все можливе, аби допомогти їх сім’ям і родинам клієнтів, які були вимушені залишити свої домівки, з переїздом та пошуком розміщення у разі необхідності. До нас звертаються із запитами про необхідність знайти транспорт, аби дістатися до відповідного місця, про пошук житла як на території України (платно чи безоплатно), так і за кордоном (переважно безоплатно), про належне оформлення документів за кордоном, і вже навіть маємо питання, пов’язані зі складнощами повернення до України (це стосується осіб, які виїхали без закордонного паспорта). Дуже часто ці питання комплексні і термінові, а люди знаходяться в країнах з різними часовими поясами. Тому ми спілкуємося з усіма, незалежно від часу доби, і відкриті до будь-яких звернень 24/7. За ці дні ми стали психологами, спеціалістами з міграції, і навіть трохи логістами і ріелторами.
На війні немає чужих і своїх. Є люди, яким необхідна підтримка і допомога, і є ті, хто може і хоче її надати. Однак ми не будемо приховувати, що теж маємо корисливі мотиви. Під впливом останніх подій у кожного утворився величезний згусток енергії, який, якщо його не виплескувати, може, як кажуть психологи, вилитися у справжню депресію. Ми вирішили спрямувати нашу енергію в позитивне русло, а коли побачили перші повідомлення про те, що наші колеги та клієнти знаходяться у безпеці завдяки нам, вже просто не могли зупинитися».
Кароліна Свирида, юристка, членкиня Асоціації правників України
Волонтерка в Закарпатській області
«За кілька днів до початку війни я приїхала на вихідні до батьків у рідне місто Мукачево — тут і залишилася. Згодом до мого дому з’їхалися друзі з Дніпра, Харкова, Києва. Сидіти без роботи не могли. До міста приїхало ще більше 100 тисяч Українців (навмисно пишу це слово з великої, і байдуже на правопис). Спершу допомагали всім з поселенням. Я написала маленьке повідомлення в чат з 15 осіб, що можу допомогти та скерувати з прихистком. А далі як у тумані: тисячі повідомлень та дзвінків щодня. Шкода тільки, що не змогла записати жодного діалогу — хочу, щоб голоси матерів, які рятували дітей та Українців, які втратили все, лунали у вухах кожного росіянина, щойно він прокидається і засинає.
Тепер я зрозуміла значення фрази «не май сто гривень, а май сто друзів». На третій день волонтери з Румунії вже везли нам першу партію ліків і теплих речей. А зараз ми зустрічаємося кожної середи та суботи. Я обіцяю вивчити румунську, а вони — заспівати гімн українською.
Далі нам довелося шукати склад. Потім ще один. І ще один. Нас буквально завалили гуманітарною допомогою. Вона довго не затримувалася, я збилася з рахунку, скільки мікроавтобусів, легкових та вантажівок ми завантажили, а головне — врятували сотні життів.
Паралельно з цим я розмовляла зі світом — розповіла в близько 30 інтерв’ю на радіо та телебаченні BBC правду про орків, що вони творять та як ми їх посилаємо за російським кораблем. І що потребуємо допомоги для людей.
Наразі наш пріоритет — ліки, шукаємо їх за кордоном. Допомагаємо притулкам для тварин. А ще плануємо відкривати молодіжний хаб».
