В Україні
Житловий комплекс «Чайка»: слідство закінчене — забудьте…
Юрій Котнюк, ЮВУ
У вересні цього року сталася подія, котра нагадала про одну гучну історію корпоративного конфлікту за контроль над житловим масивом «Чайка», в ході якого надбанням гласності стали широкомасштабні зловживання тодішнього керівництва Міністерства юстиції в реєстраційній сфері. Кульмінація її припала на червень минулого року: тоді засоби масової інформації разом з активістами антирейдерського руху урочисто обіцяли глядачам, слухачам і читачам, що беруть ситуацію під контроль, однак після припинення фінансування з боку замовника й ті, і другі начисто втратили інтерес до подальших, досить цікавих та повчальних подій. Й ось тепер з інформації, викладеної в тексті постанови Північного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2020 р., можна дізнатися, що жертви цієї рейдерської атаки були не такими вже й білими та пухнастими, як намагалися себе показати, що, звичайно, не зменшує вини чиновників у тому, що вони перетворили державну установу на приватну лавку з продажу реєстраційних рішень.
Спочатку був неправильний перерозподіл часток
Житловий комплекс «Чайка» розташований на західній околиці столиці в зеленій зоні поблизу однойменного села в Києво-Святошинському районі Київської області. В останні роки існування Радянського Союзу в цій місцевості планувалося звести санаторне містечко, але зі зрозумілих причин коштів на це не знайшлося, тож підготовлені інженерно-комунікаційні мережі були використані на будівництво житла. Попервах думалося, що там будуть елітні квартири площею від 300 квадратних метрів, але після кризи 2008 року стало зрозуміло, що на них не знайдеться стільки багатих покупців, тому вирішили зводити більш ходові на ринку житла «малосімейки» площею до 40 м2 . На даний час уже збудовано сорок будинків на чотири тисячі квартир і в перспективних планах звести ще стільки ж.
Фінансували цей проект два бізнесмени донецького походження — Павло Климець і Олексій Кулагін. Перший із них у 2006–2012 роках був народним депутатом, але більш відомий тим, що йому належать заводи, які випускають горілку марки «Олімп». Тобто персона апріорі малосимпатична, оскільки порядний бізнесмен навряд чи стане пов’язувати свою долю з алкоголем. Другий знайшов себе на ниві будівельного бізнесу. Безпосереднім зведенням будинків і подальшим їх обслуговуванням займалося товариство з обмеженою відповідальністю «ОМОКС», в якому більша частка (80 відсотків) належала Олексію Кулагіну і його дружині Оксані, решта 20% — підконтрольному П. Климцеві ТОВ «Консент Капітал Менеджмент».
Чорна кішка пробігла між партнерами у 2017 році, і в кожної зі сторін протистояння своя версія з приводу того, хто саме з них винен у неправильному розподілі прибутків. Бойові дії велися на різних фронтах, але саме на корпоративному фронті першими пішли в наступ Кулагіни, які в грудні 2018 року провели загальні збори учасників ТОВ «ОМОКС», на яких перерозподілили розміри часток. У даному випадку, звичайно, словосполучення «загальні збори» виглядає досить умовно, оскільки насправді подружжя лише принесло на реєстрацію приватному нотаріусу намальований їхніми штатними юристами протокол зборів, а той на підставі його відомостей вніс відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб—підприємців та громадських формувань (далі — ЄДР). А от щодо змісту цього протоколу, то про нього варто розповісти докладніше.
Перш за все слід відзначити, що відповідно до документу присутніми на цих зборах були тільки Олексій та Оксана Кулагіни, які володіли 80-відсотковою часткою товариства. Це за всіма параметрами контрольний пакет, та відповідно Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є питання, які мають розглядатися, і рішення, які мають прийматися, або одностайно, або принаймні в присутності всіх учасників товариства.
Отже, за відсутності представника третього учасника — ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» (далі — «Консент» було прийняте рішення про збільшення статутного капіталу «ОМОКСу» з 17 до 44 мільйонів гривень, тобто на 26 мільйонів. Ці кошти мали внести обоє Кулагіних, причому в негрошовій формі: Олексій вносив належну йому квартиру вартістю 16 млн грн, Оксана — належну їй квартиру вартістю 11 млн грн. Внаслідок цього частка Кулагіних у статутному капіталі «ОМОКСу» збільшилася з 80 до 92 відсотків, а частка «Консенту» — з 20 до 8 відсотків. Різниця, начебто, невелика, але корпоративні конфлікти — це така штука, в яких будь-яка дрібничка може стати вирішальною. Коротше кажучи, Климець і його команда вирішили не дарувати опонентам цієї капості й подали до Господарського суду Київської області позов про визнання недійсними рішення «загальних зборів» учасників ТОВ «ОМОКС».
Удар у відповідь
Розглядаючи цю справу, суддя Ольга Рябцева знайшла низку порушень вимог згаданого вище закону, кожне з яких було безумовною підставою для задоволення позовних вимог. Так, у випадку збільшення статутного капіталу товариства всі його учасники мають переважне право зробити додатковий внесок пропорційно до розмірів їхньої частки. У даному випадку «Консент» також мав таке право, але не зміг ним скористатися, оскільки його представники не були запрошені на ці так звані «збори», а відтак не брали в них участі. Інший момент — внесення додаткових вкладів до статутного капіталу в негрошовій формі: Кулагіни фактично на свій розсуд оцінили одну квартиру в шістнадцять мільйонів гривень, а іншу — в одинадцять. Таке робити можна, але за умови добровільної згоди на це всіх учасників товариства, незалежно від розміру належної їм частки. На підставі цього суд своїм рішенням від 11 червня 2020 року визнав недійсними прийняті ще в грудні 2018-го рішення загальних зборів учасників «ОМОКСу», а Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 16 вересня залишив даний вердикт без змін, після чого той набрав законної сили.
Як бачимо, між порушенням закону й відновленням справедливості минуло без малого два роки. В даному випадку група Климця не стала так довго чекати рішення суду останньої інстанції й теж вирішила підкласти опонентам «свиню», але ще більшу. Вони «намалювали» протокол рішення інших загальних зборів, відповідно до якого статутний капітал «ОМОКСу» збільшувався з 44 до 249 мільйонів гривень, тобто на 205 млн грн, які вносив «Консент», після чого частка останнього в товаристві збільшувалася з 8 до 83 відсотків. Другим пунктом рішення так званих зборів була заміна керівника підприємства, внаслідок чого замість Олексія Кулагіна його директором було призначено ставленика угруповання Климця такого собі Андрія Жабіна.
Треба визнати, що цей документ являв собою відверту фальсифікацію. Якщо Кулагіни чесно написали, що представники «Консенту» не були присутні на зборах, то їх опоненти написали в протоколі, що Кулагіни були й голосували за його рішення. А незаконна зміна керівника — то вже взагалі склад злочину, передбаченого статтею 2062 Кримінального кодексу України — «Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації». Втім для того, щоб скласти ось такий підроблений протокол, багато розуму не треба — набагато складніше офіційно його легалізувати. Жабіну це вдалося, тільки не через приватного нотаріуса, а через державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості і бізнесу» Олександра Прошкіна, від імені якого 28 травня 2019 року були внесені відповідні відомості до ЄДР.
Й ось тепер ми підійшли до подій, які дуже докладно висвітлювали мас-медіа. Згаданий Прошкін — майже легендарна особа в реєстраційній сфері. Правда, як людина він не представляє собою нічого цікавого — це п’яничка, котрий живе в передмісті Луганська і вся його заслуга полягає в тому, що кілька років тому він продав за 200 доларів США свій український паспорт. А з цього паспорта високопоставлені зловмисники «вичаклували» віртуального державного реєстратора Олександра Прошкіна, який, нібито, пройшов навчання в органах юстиції, за підсумками якого отримав електронний ключ доступу до державних реєстрів (на вигляд — звичайна флешка), а також логін і пароль до нього. Потім через цю флешку невстановлені слідством, але дуже наближені до керівництва Мін’юсту, особи здійснювали найбільш сумнівні реєстраційні дії. За даними поліції всього по Україні налічується вісім кримінальних проваджень щодо заволодіння чужим бізнесом за допомогою реєстраційних дій, вчинених від імені Прошкіна, найбільш відомим з яких є, звичайно, справа «Чайки».
Захоплення проходило ввічливо
У даному випадку люди з угруповання Климця діяли досить грамотно: одразу ж після реєстрації новим директором «ОМОКСу» Андрія Жабіна, вони в ніч із 28 на 29 травня 2019 р. дуже ввічливо замінили охорону житлового комплексу й взяли під контроль приміщення офісу фірми, підземний паркінг та контрольно-пропускні пункти на в’їзді до містечка. А коли туди прибув викликаний переляканими Кулагіними наряд спецпідрозділу поліції, їх чекав кваліфікований юрист з усіма необхідними документами і підключеним до інтернету ноутбуком, з якого командир поліцейського загону міг сам зазирнути до ЄДР і переконатися, що за відомостями останнього директором «ОМОКСу» є Андрій Жабін, а люди в чорному — ніякі не загарбники, а працівники охоронної фірми, з якою він на цілком законних підставах уклав договір охорони. За таких обставин будь-які силові дії поліції зі звільнення захопленої фірми виглядали би як протидія законній господарській діяльності, тобто злочин, передбачений іншою — 206-ю статтею ККУ. Тож єдине, що могли зробити правоохоронці в цій ситуації, — це порадити заявникові якомога швидше вирішити з Міністерством юстиції питання про видалення неправильних і поновлення правильних записів у реєстрі. А вже на знак особливої поваги до Кулагіних взяли під паралельну охорону найважливіші об’єкти житлового комплексу, від яких залежала його техногенна безпека.
Наказ МЮУ про задоволення скарги Кулагіних, скасування незаконних щодо «ОМОКСу» реєстраційних дій О. Прошкіна й анулювання йому самому доступу до державних реєстрів було прийнято 6 червня 2019 р., однак підпорядковане Мін’юсту Державне підприємство «Національні інформаційні системи» фізично його виконало тільки 19 червня, а протягом цих двох тижнів з флешки Прошкіна продовжували вчинятися досить сумнівні записи до держреєстрів. Саме цей факт і став підставою для слідчих поліції написати, що злочини з використанням цього електронного ключа були скоєні спільно з невстановленими досудовим розслідуванням службовими особами ДП «Національні інформаційні системи» і Міністерства юстиції України.
Тоді ж з’ясувалося, що згадане вище комунальне підприємство «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості і бізнесу», нібито, створене органом самоорганізації населення «Черемошна», в штаті якого Прошкін рахувався на посаді держреєстратора, насправді існувало хіба що на папері, а адресою цього так званого «органу самоорганізації населення» було знелюдніле село Житомирської області на самому кордоні Чорнобильської зони. Якби чиновники МЮУ й підпорядкованому йому ДП діяли суворо за інструкцією, воно б ніколи не отримало відповідної акредитації, а на ім’я Прошкіна ніколи б не було видано реєстраційного ключа.
Далі, 24 червня 2019 року, сталося щось на кшталт сенсації — був затриманий користувач «флешки Прошкіна» — 24-річний Віталій Романчук, молодий хлопець без юридичної освіти, який рахувався директором зовсім іншого КП під назвою «Правочин», нібито створеного Мартинівською сільською радою Пулинського району Житомирської області. А найголовніше — під час обшуку в нього було вилучено ще вісім таких флешок, які насправді виявилися реєстраційними ключами, виданими різним віртуальним державним реєстраторам на кшталт Прошкіна. Це було перше в історії України затримання керівника комунального підприємства даного профілю та ще й із такими речовими доказами.
Із великої хмари малий дощ
Слід визнати, що цій події передувала ініційована Кулагіними потужна інформаційна кампанія: прес-конференції та круглі столи проходили один за одним, сам Кулагін не вилазив із телевізора, де на всю губу шпетив і Климця з його горілчаним бізнесом, і Мін’юст з його чорними реєстраторами. За такого галасу та ще й напередодні парламентських виборів міністри вже не могли робити вигляд, ніби нічого не відбувається. Але в МЮУ швидко знайшли винуватого, на якого можна було перевести стрілки: ним було визнано сам інститут реєстраторських комунальних підприємств, створений у рамках політики децентралізації замість ліквідованої Державної реєстраційної служби і проти створення якого міністерство було проти від самого початку. Між іншим, це було чистою правдою: тодішній очільник відомства Павло Петренко та його соратники пропонували наділити реєстраторськими повноваженнями банки, які мали широку мережу відділень і штат фахівців з перевірки достовірності поданих клієнтами даних. Але, за великим рахунком, яка різниця, хто махлюватиме — банкіри чи комунальники, якщо контрольні функції все одно лишалися за Мін’юстом, працівники якого замість того, щоб стежити за недопущенням зловживань, самі ж їх генерували.
Що ж стосується затриманого В. Романчука, то йому було пред’явлено звинувачення за двома статтями ККУ: співучасть у протиправному заволодінні майном підприємства (ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 206-2 — санкція від п’яти до десяти років позбавлення волі) й несанкціонованому втручанні в роботу автоматизованих систем (ч. 2 ст. 361 — від трьох до шести років позбавлення волі). Києво-Святошинський районний суд 26 червня того ж року обрав йому запобіжний захід у виді тримання під вартою з можливістю звільнитися з ув’язнення під заставу в сумі 768 тисяч гривень. Прокурор з цього приводу подав апеляційну скаргу, в якій просив збільшити заставу до 17 мільйонів гривень — саме в таку суму оцінювали Кулагіни розмір заподіяних їм діями підозрюваного збитків, але ухвалою Київського апеляційного суду йому в цьому було відмовлено.
Проте через півроку ставлення органів прокуратури до В. Романчука суттєво змінилося в бік пом’якшення: з нього було знято обвинувачення в співучасті в заволодінні чужим підприємством й залишено лише несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерних мереж, а потім укладено угоду про визнання винуватості, відповідно до умов якої він погоджувався прийняти покарання у виді трьох років позбавлення волі умовно з іспитовим строком один рік. Потерпілі, як того й вимагали положення статті 469 Кримінального процесуального кодексу, дали на це свою письмову згоду. Очевидно, 17 мільйонів гривень, нібито, заподіяного їм збитку розтанули, як заяче сало. Тож 19 грудня 2019 року дану угоду було затверджено вироком Києво-Святошинського суду.
Такий результат цього кримінального провадження різко дисонував з очікуваннями, які покладалися на розслідування цієї справи. У червні засоби масової інформації аж захлиналися сподіваннями на те, що при новому президенті й новому уряді слідство виведе на чисту воду причетне до покривання чорних реєстраторів керівництво Мін’юсту, проте грудневий вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області пройшов для інформаційного простору безслідно. Журналісти-розслідувачі, які за півроку до того знаходили гроші й час гасати позашляховиками безлюдними селами Полісся в пошуках доказів фальсифікацій, не знайшли можливості написати з приводу цього ані слова, ані півслова. Нове керівництво МЮУ також жодним чином на це не відреагувало, з чого можна робити припущення, що попри ліквідацію вже в листопаді 2019 року реєстраційних комунальних підприємств, працівники Мін’юсту, які займалися чорним реєстраторством, лишилися безкарними, а, може, навіть і при тих самих посадах. А це означає, що в майбутньому від них можна чекати нових «фокусів» на ниві рейдерства.
Джерело: Юридичний вісник України
