В Україні
Змінити ментальність допоможуть партнери
Дмитро Щербань,
ветеран прокуратури, журналіст, письменник,
дипломант 17-го Загальнонаціонального конкурсу
«Українська мова – мова єднання»
У служіння праву вмонтовано двадцять сім років моєї слідчо-прокурорської праці. З них 11-ть – у радянський і 16-ть у пострадянський період. А якщо до цього додати ше декілька років роботи радником голови районної ради та спеціалістом Антимонопольного комітету, роки навчання в інституті, то набереться третина віку мого знайомства з правом у теоретичному та практичному вимірах.
Згадуються інститутські лекції кінця 1970-х років про те, що в країнах капіталу державним службовцям майже неможливо щось вкрасти з держбюджету, бо там суворий громадський контроль за коштами, що зібрані із громадян. А саме вони і є основою державного бюджету.
Але чому ж у них є, а в нас немає такого суворого громадського контролю? Найлегше послатися на те, що це ще наслідок нашої спільної колоніальної історії з найбільш корумпованою російською автократією. Але ж був і час – наразі це вже третина віку! Тож пора вже вирости з тих «дитячих штанців».
Читайте також: Актуальним питанням сьогодні є запровадження спеціалізації суддів з розгляду справ про воєнні злочини
Згадується й те, що в радянський період такого терміну як корупція в законодавстві не було. Він офіційно був введений Законом України «Про боротьбу з корупцією» 1995 року. Так поняття «корупція» набуло значного поширення у вітчизняній правовій літературі, виступах політичних діячів та керівників держави. Увійшло воно і в повсякденну мову простих громадян.
Не ставлю за мету повністю проаналізувати законодавство про боротьбу з корупцією. Те, що таке законодавство необхідне, ніхто не сумнівається. Та згадаймо, як дошкульно висміяв Салтиков–Щедрін безплідність законодавчої діяльності в тодішній Російській імперії: де «всі сторони життя були обплутані ланцюгом найсуворіших і найдрібніших регламентацій, – і водночас усе це не мало жодного впливу на реальне життя народу і відбувалося в незримому для народу мертвому світі казенних бомаг».
Дійшло до того, що вчені-правники, докопуючись до джерел, які найбільше живлять корупцію, вже оцінюють це явище як український феномен, як суспільну недугу, як ментальність нашого народу. Бо ж чим інакше пояснити її розростання з періоду роздержавлення колишньої соціалістичної власності з часу незалежності і до наших днів? Тоді ті, хто прийшов до влади, вловивши ілюзії народу щодо кращого життя, прийняли Конституцію, яка проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і, що не менш важливо, правовою державою. Та діставшись владного корита, й розуміючи, що всіх і зразу щасливими не зробиш, стали робити щасливими себе, і найкращу народну ілюзію, прикриваючись демократією, перетворили на брехню. До влади та її обслуговування, приваблені віянням часу, крім патріотів жадобою швидкого збагачення, політичної кар’єри, особистого успіху, слави, стікалися представники всіх прошарків суспільства. Через блат, кумів, сватів, свояків, значна кількість «окремих осіб» створили цілу «павутину» кругової поруки, в яку входять олігархи, політики, владна верхівка та виконавці їх волі.
Усі, нібито, й дотримуються демократії, та все ж кожен намагався й намагається трактувати ту ж Конституцію на свій лад. Запитаєте: чому? Я не державний діяч і, дивлячись на речі, намагаюся дати їм просте пояснення. Як і більшість громадян, бачу й чую, що політики кричать: «Та ми ж за закон». Чим я можу їм відповісти? Тільки словами нашого викладача цивільного права: «Потрібно стояти на Законі, але не можна на нього лягати». А зараз не закон виходить, а справжнісінька «Камасутра» – кожен хоче під себе….
На мій погляд, це відбувається тому, що немає в нас розвинутого громадянського суспільства. А коли його не існує, то що ж залишається робити гаранту законності, якщо більшість із того, з чим він стикається, очоливши владу, вже відбулося поза рамками закону? А він, як відомо dura lex? І про грубе нехтування законом не йдеться. Він знехтуваний цілком і, як кажуть, оскарженню не підлягає. Питання лише в тому, кому його можна порушувати? А якщо комусь можна порушувати, то така демократія з елементами авторитаризму.
Читайте також: Внесок в майбутнє: під час війни 38% українців щоденно роблять відповідальні вчинки – результати дослідження
А вона, за М. Жванецьким, (з яким, до речі, мав приємність поспілкуватися) це як «понос с элементами запора».
Притримуючись політичної нейтральності, не намагаюся засуджувати чи звинувачувати політику і дії тих, хто нами правив у цей, уже третина віку незалежності, період. Тільки констатую, що крім збереження самостійності, їх політику не можна назвати хоча більш-менш вдалою. За роки незалежності ми бачимо, що збурюють країну, завдають їй шкоду всередині й зовні не хто інший, як самі ж таки можновладці, бо вони вперто тримаються свого власного інтересу до збагачення. А такий власний інтерес не може бути без скандалів.
А він, як писав Анатоль Франс, звичайно, буває наслідком викриття якогось таємного вчинку. Бо люди приховують свої вчинки тільки тоді, коли діють усупереч звичаям і громадській думці. Тому громадські скандали – явище, властиве для всіх часів і всіх народів, але трапляється їх тим більше, чим менше здатний уряд приховати свої вчинки. А за демократичного ладу державні таємниці, зрозуміла річ, зберігаються погано. Велике число співучасників і люта міжпартійна ворожнеча призводять до того, що їх виявляють – інколи потихеньку, інколи з галасом.
Власне, це лихо й не таке страшне. В державному апараті багато службовців із порожніми кишенями. Бажати, щоб усі вони були непідкупні, – означало б ставити чи не завеликі вимоги до людської природи. І те, що тягнуть ці нужденні шахраї, – суща мізерія проти того, що наші «чесні» урядовці розкрадають щодня, щогодини. Та в роки війни за тим же А. Франсом: «Треба відзначити один пункт, найголовніший. …Усі безсоромні грабіжники оббирали Батьківщину; та вони, принаймні, не тягли руку за ворогами держави. А наші нинішні… парламентські чекохвати продаються… чужій владі». У сліпій своїй захланності вони не розуміють, що, продаючи державу, – й себе продають і створюють у наших західних партнерів образ України як країни, що не бореться з корупцією.
І тут, «під збільшувальне скло» потрапляє корупційний скандал, пов’язаний із закупкою послуг харчування для Міноборони. Свою жадібність, свавілля й беззаконня його чиновники намагалися прикрити, «пояснити все на яйцях», та закритістю оборонного бюджету. Навіть народному депутату на запит надати інформацію про закупівлю продуктів харчування для армії відповіли: «А ви доведіть, що вам ця інформація потрібна? Одночасно цей скандал наочно показав, що нині брехнею, як тим дірявим рядном, вже не прикрити беззаконня.
Та все ж, як боротися з корупцією, якщо вказана проблема протягом років не зрушилася з «мертвої точки»? Не зрушилася тому, що конституційна норма про народ як джерело влади існувала тільки на папері. Демократію і свободу слова можновладці розуміли як неприємну необхідність, яку вони вимушені терпіти, допоки реальна влада ще не вся знаходилась у них в руках.
Мабуть, допоки ще не сформовано дієвий громадський контроль, допоки суспільство пасивне, для її вирішення потрібно підійти з позиції незнання, починаючи з азів, або взяти з чужого досвіду те, що інші зробили доброго у цьому плані, а потім самим намагатися зробити ще краще.
Велику надію в цьому плані покладаю на взаємодію України зі Сполученими Штатами на багатьох рівнях, аби забезпечити прозорість і підзвітність використання багатомільярдної американської допомоги. Для цього вже 177 американських аудиторів та слідчих перебувають безпосередньо в Україні. Головна мета такого контролю – не допустити перенаправлення зброї, розкрадання коштів платників податків та забезпечити функціонування програм допомоги, а ще припинення будь-якого шахрайства, марнотратства, зловживання, які відвертають ці кошти від їхнього цільового призначення. Крім того, була зроблена офіційна заява про те, що всі бажаючі можуть анонімно повідомляти уряд США і про всі зловживання наших чиновників.
У групу із 17 державних відомств будуть входити слідчі, аудитори, розвідники (у тому числі електронної розвідки), юристи, бухгалтери і ще купа вузький спеціалістів.
Тут встановлені правила перехресного контролю: одні перепровірятимуть інших. Група буде підзвітна на дуже високому рівні. Сьогодні в Одесі навіть жартують, що після приїзду в Україну Єврокомісії з енергетики сталося чергове диво: відремонтувалися мережі і припинилися відключення світла!
Тож нашим корупціонерам-чиновникам потрібно второпати, що Команду «фас!» владі потрібно давати, адже попереду серед об’єктів, які мають бути відновлені та відремонтовані, сподіваюся, за гроші конфіскованих у США та країнах Європи активів росії, – житлові будинки, об’єкти цивільної та критичної інфраструктури, мости та дороги.
Схоже, що такий сигнал звучить і в словах Генерального прокурора України А. Є. Костіна: «Мій сигнал усім чиновникам на всіх рівнях, де б вони не були: повернення до минулих часів не буде. Україна йде європейським шляхом та не зверне з нього». Автор же впевнений, що не звернути з цього шляху допоможуть і наші захисники, які зі зброєю в руках сьогодні на фронтах боронять суверенітет країни, а після Перемоги обов’язково запитають владу про її пряме призначення – забезпечення соціальної справедливості. Інакше за що ж воюєм?
Джерело: Юридичний вісник України
