Connect with us

Юридична практика

«А» і «Б» сиділи на «трубі». Скандальний нафтопродуктопровід визнано власністю України

Опубліковано

Юрій Котнюк, ЮВУ

Двадцять шостого червня Господарський суд Житомирської області ухвалив рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги Фонду державного майна України про передачу у власність держави частини нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок», формальним власником якого записано російське товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс». Це вже друга справа, яка розглядається в порядку господарського судочинства практично з одного й того ж предмету позову, поданого з одних і тих же підстав. Перша справа, де в ролі позивача виступав заступник Генерального прокурора України, розглядалася з 2005 по 2018 роки і завершилася повною поразкою для держави. Судді тоді сповна скористалися своїм правом на судову помилку, тож коли в керівництва України з’явилася на те політична воля, воно в лютому 2021 року встановило контроль над спірним об’єктом фактично в позасудовий спосіб. Зазначене рішення ГС Житомирської області підтверджує законність дій державних органів у тій ситуації, але карколомна історія попередньої господарської справи й відсутність належного покарання винних у її провалі не дозволяє бути певним, що ця перемога стане для держави остаточною.

Сторінки недалекої історії

Згаданий нафтопродуктопровід «Самара – Західний напрямок» будувався в 1957–1968 роках зовсім не з економічних міркувань, оскільки з точки зору економіки на далекі відстані треба транспортувати сиру нафту, а не продукти її переробки, й уже в місцях споживання виробляти з неї на переробних заводах бензин, солярку, мазут і асфальт. Даний об’єкт зводився з метою безперебійного забезпечення дизельним пальним радянських окупаційних військ, дислокованих у країнах Східної Європи. Українська ж ділянка цього трубопроводу йде від кордону з Білорусією в Житомирській області до кордону з Угорщиною в Закарпатській.

Читайте також: Інформацію про нафтові та газові свердловини вноситимуть до Держреєстру

В юридичному плані історія зіграла з ним злий жарт: він перебував у віданні загальносоюзного Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами, який у 1988 році в рамках кампанії скорочення управлінського персоналу було ліквідовано, а виробничі потужності передані трьом новоствореним комітетам республіканського рівня росії, Казахстану та Узбекистану. Після ліквідації Радянського Союзу парламент України проголосив, що вся загальносоюзна власність, яка перебуває на її території, переходить у власність української держави, а доля майна, що перебувало у власності інших союзних республік, буде вирішуватися шляхом укладення відповідних міждержавних угод. У зв’язку з цим, звичайно, виник спір, до якої категорії власності належала українська ділянка нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок»: якщо до загальносоюзної, то вона, безумовно, має бути передана Державі Україна, а якщо до республіканської, то з цього приводу треба домовлятися з північним сусідом. У 1990-их справа була вирішена на користь росіян і відповідно до укладених міждержавних угод сторони погодилися, що її експлуатацією займатиметься дочірнє підприємство російського державного концерну «роснафтопродукт» під назвою «Прикарпатзахідтранс» із штаб-квартирою в Рівному. Тут треба зазначити, що таке рішення стало наслідком слабкості України в нафтовій галузі – вона тоді віддала росіянам за борги за газ ледь не всі свої нафтопереробні заводи – куди вже їй було боротися за нафтопродуктопровід, робота якого цілком залежала від пульту управління в Самарі.

Проте питання щодо юридичного права власності тоді було винесене за дужки, а його вирішення відкладено до кращих часів, які прийшли аж у 2005 році, коли Україна зміцніла економічно настільки, що заступник Генпрокурора подав до Господарського суду Рівненської області позов про визнання права власності держави на цю ділянку трубопроводу, витребування її з володіння «Прикарпатзахідтрансу» й передачу до Фонду держмайна. Перша частина даного спору тривала до березня 2015 року, коли Вищий господарський суд України ухвалив, як тоді здавалося, остаточне рішення про задоволення позовних вимог. В ході судового процесу прокуратура довела суддям, що, відповідно до радянських законів, магістральні трубопроводи, до числа яких належав і спірний нафтопродуктопровід, перебувають виключно в загальносоюзній власності. Таким чином, його українська ділянка, навіть перебуваючи фактично у віданні республіканського Держкомнафтопродукту РРФСР, все одно юридично знаходилася в загальносоюзній власності й після виходу України зі складу СРСР, безумовно, переходить до неї. Судді тоді слушно зауважили, що інше майно відповідача, як то лікувальні санаторії, будинки відпочинку чи дитячі табори, що перебувають на території України, може залишатися у власності російського підприємства.

Коломойський у ролі спонсора боротьби із судовою корупцією

Як ви зрозуміли, ця перемога виявилася не остаточною, оскільки в квітні того ж 2015 року з надуманих підстав почався перегляд справи за, нібито, нововиявленими обставинами і в серпні 2017-го рішенням Господарського суду Рівненської області в задоволенні позову прокурора було відмовлено. Такий поворот був мотивований тим, що в 1992 році балансова вартість української ділянки протяжністю 1245 км складала 3 мільярди російських рублів або 8 мільйонів доларів США, а з того часу по 2013 рік «Прикарпатзахідтранс» інвестувало в його реконструкцію та модернізацію 43 мільйони доларів. Отже, фактично, мовляв, було створено нову річ, право власності на яку, відповідно до положень статті 332 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», належить тому, хто цю нову річ створив. Мотивувальна частина рішення слово в слово, з усіма граматичними й арифметичними помилками, була переписана з висновку інженерно-технічної судової експертизи, проведеної Ольгою Конопліною – співробітницею Державного підприємства «Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу», кримінальну справу за обвинуваченням якої нині розглядає Баглійський районний суд.

Читайте також: Справа «Платинум Банку»: проблема кругової поруки суддів і банкірів

Незважаючи на явну неправосудність зазначеного вердикту, він був залишений без змін у судах наступних інстанцій і попри війну з росією не викликав особливого обурення ні з боку суспільства, ні з боку відповідних правоохоронних органів. Єдиним, хто активно протидіяв поверненню трубопроводу росіянам, був Ігор Коломойський, якого до дій підштовхнув потужний матеріальний стимул: за кілька років до того він доволі безцеремонно усунув російських акціонерів від управління Кременчуцьким нафтопереробним заводом, де налагодив виробництво дизельного пального з привезеної морськими танкерами нафти, а тому надходження дешевої російської солярки збивало йому ціни. Саме тому зазначений олігарх протягом певного часу фінансував публікацію в засобах масової інформації журналістських розслідувань, пікетування громадськими активістами будівель судів і навіть блокування бійцями добровольчих батальйонів лінійних насосних станцій нафтопродуктопроводу.

Що ж стосується справжніх причин того, чому суди зробили такий дивний реверс, то про них стало відомо аж у 2022 році з офіційних повідомлень Служби безпеки України. Згідно висунутої СБУ версії, українську ділянку нафтопродуктопроводу за посередництва кума путіна Віктора Медведчука через підставну швейцарську фірму «Інтернешнл Трейдінг Партнерс» придбав ніхто інший, як тодішній Президент України Петро Порошенко, причому за символічною ціною в порядку компенсації за конфіскований у нього росіянами в 2014 році Севастопольський морський завод. Таким чином, виходило, що формальним власником трубопроводу виступає російське ТОВ «Прикарпатзахідтранс», яке також формально належить іноземній компанії, а фактично об’єктом володіли структури колишнього глави держави, які й отримували весь прибуток від його експлуатації.

Нова річ? А де сертифікат?

Утім, незалежно від того, хто був справжнім господарем цього об’єкту, достеменно відомо, що в лютому 2021 року ухвалою Вищого антикорупційного суду на нього було накладено арешт й передано в управління Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а через нього транзитом потрапило у відання Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Це було зроблено в рамках розслідуваного НАБУ кримінального провадження за фактом заволодіння державним майном (ст. 191 ККУ) та одержання суддями неправомірної вигоди (ст. 368 ККУ). В цій ситуації дивує неспівмірність обсягів кримінального переслідування зловмисників і вжитих заходів забезпечення: підозру пред’явлено лише скромній експертці, тобто практично нікому, а у власника відібрано потужний транспортний комплекс вартістю близько трьохсот мільйонів гривень. Це наштовхує на думку, що рушійною силою дій правоохоронців було не щире бажання боротися з корупцією, а замовлення з боку конкурентів на ринку реалізації дизельного пального.

Що ж стосується питання про юридичну належність нафтопродуктопроводу, то воно було порушене в травні того ж 2021 року, коли Фонд держмайна подав до Господарського суду Житомирської області позов про визнання за державою права власності на спірний об’єкт. Цікава деталь: якщо в 2005 році заступник Генпрокурора назвав предметом спору українську ділянку нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок», то цього разу позовні вимоги стосувалися нерухомого майна в кількості 793-х найменувань, що складають укупі технологічний комплекс української ділянки цього самого нафтопродуктопроводу. В принципі, за великим рахунком, одне й те ж саме, але колегія суддів вирішила, що це вже не повторення давно вирішеної судами всіх інстанцій справи, а якісно новий позов.

Головне питання, яке мали з’ясувати судді при вирішенні цього спору, полягало в тому, чи дійсно в ході реконструкції та модернізації окремих об’єктів трубопроводу ТОВ «Прикарпатзахідтранс» створив нову річ. Відповідь на нього підказала будівельно-технічна експертиза, проведена фахівцями Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, які написали, що проведені експлуататором заходи дійсно покращили характеристики засобів виробництва, але новою річчю поліпшений трубопровід аніяк назвати не можна, оскільки для цього, згідно вимог закону, необхідно пройти процедуру приймання об’єкту в експлуатацію, яка проводиться уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю, й отримати від нього відповідний сертифікат. А оскільки такого документу відповідач не надав і не міг надати через його відсутність, то модернізований ним нафтопродуктопровід не підпадає під категорію новоствореної речі. Саме цей висновок і було покладено в основу рішення суду про задоволення позову Фонду Держмайна. Шкода тільки, що така проста річ спала на думку суддям на шість років пізніше, ніж треба, але, як бачимо, на те були вагомі причини, явно пов’язані з неабияким поліпшенням матеріального становища служителів Феміди.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.