Connect with us

Юридична практика

Адміністративні суди і «Роттердам плюс»: знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

У судових баталіях навколо кримінального провадження, пов’язаного з формулою «Роттердам плюс» Національне антикорупційне бюро одержало ще одну невеличку, але перемогу: 12 січня Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення Окружного адмінсуду Києва від 19.10.2020 р., яким були визнані неправомірними дії детектива НАБУ при встановленні суми збитків, завданих виконанням постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), котра, власне, й запровадила зазначену формулу. Даний вердикт (якщо він, звичайно, не буде забракований у суді касаційної інстанції) суттєво збагатить судову практику в спорах про розмежування повноважень судів адміністративної та кримінальної юрисдикцій.

Економічна логіка

Повна назва згаданої постанова НКРЕКП від 3.03.2016 р. № 289 — «Про затвердження Порядку формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії». Критика на її адресу протягом п’яти років лунає з різних боків. Так, споживачі великих обсягів електроенергії, як то металургійні заводи, невдоволені нею тому, що вона, на їх думку, суттєво збільшила вартість даного компоненту собівартості їхньої продукції. А от деякі вугільні шахти, навпаки, нарікають на те, що дане рішення регулятора знизило закупівельні ціни на вугілля, зробивши тим самим їх діяльність збитковою.

Стисло нагадаємо обставини, в яких приймалася дана постанова. До того, як 1 липня 2019 року в Україні було запроваджено нову модель ринку електричної енергії, економіка даної галузі нагадувала комуністичний принцип «Від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». Державне підприємство «Енергоринок» придбавало продукцію різних видів генерацій і платило за неї залежно від собівартості виробленого струму: атомним електростанціям дуже дешево, вугільним — значно дорожче, а сонячним — взагалі дуже й дуже дорого. А придбавши, продавало по теж різній ціні — для населення дешево, для промислових підприємств — значно дорожче.

В економіці вугільно-енергетичної галузі також панував такий собі комунізм, коли кожна шахта продавала електростанціям видобуте нею вугілля виходячи з його собівартості, причому цю собівартість накручували хто як міг, суттєво при цьому завищуючи ціну використаних для видобування товарів і послуг. Згадана вище постанова НКРЕКП поклала цьому край. Відповідно до її положень, ДП «Енергоринок» придбавало електроенергію у теплових електростанцій за ціною, в якій вартість використаного для її виробництва вугілля не перевищувала вартість вугілля, що торгувалося в портах Роттердама, Амстердама й Антверпена.

Треба визнати, що Нацкомісія в цьому плані йшла второваним європейцями шляхом. Долина Рейну була, та й зараз лишається, багатою на поклади вугілля, але в другій половині минулого століття деякі верхні легкодоступні пласти виявилися вичерпані й економні німці порахували, що дешевше буде завозити вугілля з Африки чи Америки, аніж видобувати його в себе вдома. Так у дельті Рейну сформувалася товарна біржа, на ціни якої орієнтувалися європейські вугільники й відповідно до якої вирішували, що робити далі зі своїми шахтами: продовжувати експлуатувати чи закривати. Тепер же цей досвід було перенесено й на наші терени, тільки з невеличким додатком, який полягав у вартості транспортування. Саме тому цю формулу прозвали в народі «Роттердам плюс», що означало біржову ціну плюс вартість перевезення з нідерландських портів до портів України і перевалки з кораблів до портових складів.

За великим рахунком такий крок з боку НКРЕКП повинен був відобразитися лише на вугільній галузі, де одні шахти одразу ж потрапили до категорії збиткових, а інші, де собівартість видобутку була значно нижчою за «Роттердам плюс», навпаки отримали можливість заробити зайву копійку. Населення від цього нічого ні виграло, ні програло, зате металурги відчули себе обдуреними, вважаючи, що такий тариф збільшив загальні витрати ДП «Енергоринок» на придбання електроенергії, а відтак спричинив зростання продажної ціни на неї для промислово-комерційного сектора. Що ж стосується НАБУ, то воно не мало жодних претензій до самого «Роттердаму», але велике питання в нього викликав саме «плюс» до нього, оскільки за офіційними статистичними даними більша частина спожитого українськими електростанціями вугілля була вітчизняного походження, а що стосується імпорту, то він переважно доставлявся залізницею й невелика дещиця морем. Тож навіщо, мовляв, було включати до формули вартість перевезення й перевалки?

Процесуальні лабіринти

Кримінальне провадження за статтею 364 КК України було відкрите в березні 2017 р., але активна фаза почалася лише в серпні 2019-го, коли шістьом особам було повідомлено про підозру. З цих шістьох четверо на момент прийняття зазначеної постанови НКРЕКП були працівниками цієї установи, а один із них — Дмитро Вовк — обіймав посаду її голови. Інші двоє з шістьох — високопоставлені працівники енергетичної корпорації ДТЕК, яка, на думку слідства, одержала найбільшу неправомірну вигоду від формули «Роттердам плюс». Утім усім підозрюваним були обрані такі запобіжні заходи, які давали їм можливість не перебувати під вартою. Окрім Д. Вовка, який відтоді й донині переховується за кордоном.

Одразу ж після цих подій спалахнула так звана війна експертиз, коли сторона обвинувачення отримувала від компетентних установ висновок про те, що державі в особі ДП «Енергоринок» були заподіяні збитки, а сторона захисту за власною ініціативою замовляла проведення експертизи й одержувала від не менш компетентних установ висновок про те, що жодній особі жодних збитків завдано не було. От у ході цієї війни один з підозрюваних подав до ОАС Києва позов, в якому просив визнати протиправними дії старшого детектива відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень Управління аналітики та обробки інформації НАБУ Іллі Лобача, які полягали в тому, що той у липні 2019 року склав довідку щодо проведення розрахунку надмірно сплачених коштів за придбану електричну енергію. З даного документа витікало, що протягом 2016–2017 років, тобто за півтора року дії постанови НКРЕКП № 289 держава за «плюс до Роттердама» зайве сплатила підприємствам вугільної генерації 19 мільярдів гривень.

Процес почався фальстартом: суддя Павло Григорович, ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження, мотивуючи це тим, що позивач звернувся не туди, куди треба. Детектив у даній ситуації, мовляв, діяв не як суб’єкт владних повноважень при виконанні управлінських функцій, а як процесуальна особа, яка діє в рамках кримінального провадження й дії якої регулюються Кримінальним процесуальним кодексом. А відтак даний спір ніяк не може бути вирішений у рамках Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ).

Дана ухвала була оскаржена в Шостому апеляційному адміністративному суді, колегія суддів якого в складі Ярослава Василенка, Володимира Кузьменка й Олега Шурко постановила її скасувати, а справу направити до ОАС Києва для продовження розгляду. Вище названі служителі Феміди погодилися з тим, що відповідно до статті 19 КАСУ юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Але, на їх думку, під час складання спірної довідки ним вчинялися саме публічно-владні управлінські функції, які регламентуються не Кримінальним процесуальним кодексом, а законами «Про Національне антикорупційне бюро України» та «Про судову експертизу». А раз так, то адміністративний суд зобов’язаний розглянути позов і встановити законність дій детектива саме в розрізі здійснення відповідачем своїх функцій, як суб’єкта владних повноважень.

Після повернення до ОАС Києва дана справа потрапила на розгляд іншому його судді — Нані Вєкуа, яка своїм рішенням від 19.10.2020 р. задовольнила позов і визнала дії детектива І. Лобача протиправними. На її думку, дана довідка має всі ознаки експертного дослідження, робити яке відповідач не мав повноважень.

Аби дійти такого висновку, вона проаналізувала низку положень закону про НАБУ і внутрівідомче Положення про Управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України де працював детектив І. Лобач. В переліку повноважень даного відомства було залучення кваліфікованих спеціалістів та експертів, і перелік цих прав вважався вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягав. З цього витікало, що сам детектив не мав права виконувати ту роботу, яку мали зробити зазначені фахівці. На відсутність повноважень щодо проведення економічних досліджень вказував і зміст посадової інструкції детектива даного підрозділу НАБУ, затвердженої наказом його директора.

Суддя Вєкуа визнала, що спірну довідку було використано для доведення обґрунтованості підозри позивача у вчиненні злочину при обранні йому запобіжного заходу, але при цьому зазначила, що саме по собі складання такої довідки не є процесуальною дією і не входить до кола слідчих дій, вчинення яких регламентовано Кримінальним процесуальним кодексом України. Це мало підтверджувати тезу про те, що позивачем оскаржуються не процесуальні дії детектива, а його дії, пов’язані з виконанням владно-управлінських функцій.

Дане рішення було оскаржене НАБУ в тому ж Шостому АСС, де справа потрапила на розгляд колегії суддів у складі Людмили Бєлової, Наталії Безіменної та Андрія Кучми. Як не смішно це звучатиме, але вони дійшли практично того ж самого висновку, який ще на старті зробив суддя ОАС Києва Павло Григорович, що даний позов не підлягає розгляду судом адміністративної юрисдикції. На їх думку, детектив І. Лобач все ж таки виконував слідчо-процесуальну дію, а якщо суд адміністративної юрисдикції стане з’ясовувати законність проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке ще триває, то це може призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв’язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Судді в принципі погодилися з тим, що детектив під час складання довідки міг перевищити свої повноваження чи якимсь іншим чином порушити вимоги закону, але ці моменти, на їх думку, повинні досліджуватися судом із розгляду кримінальних справ, тобто тим судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі.

Виходячи з цього Шостий ААС задовольнив апеляційну скаргу НАБУ, скасував рішення ОАС Києва, а справу закрив як таку, що взагалі не підлягала відкриттю.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Нафтогаз проти Держаудитслужби: 75 мільярдів розтопилися як заяче сало

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Дев’ятого березня Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» й скасував вимогу Державної аудиторської служби від 5.10.2020 р., якою вона зобов’язала позивача доплатити до державного бюджету 75 мільярдів гривень. П’ять місяців тому повідомлення про підсумки цієї ревізії здійняли потужний інформаційний шторм, проте люди, які його затіяли, так і не досягли своєї мети: уряд не звільнив голову правління Нафтогазу Андрія Коболєва і не розірвав контракт з членами його наглядової ради. Зрозумівши безперспективність подальшого роздмухування скандалу, його ініціатори втратили до цієї справи будь-який інтерес і припинили фінансувати її медіа-супроводження, внаслідок чого рішення суду пройшло майже непомітним в інформаційному просторі країни. Однак розповісти про цю справу треба — хоча б для того, аби платники податків дізналися, чим за їх кошти займаються в робочий час працівники Державної аудиторської служби України (далі — ДАСУ).

Аналітиків насторожила масштабність недоплати

Проведена в середині минулого року планова виїзна ревізія Нафтогазу охоплювала його фінансово-господарську діяльність за період з 1 жовтня 2018 по 31 грудня 2019 р.р. За її підсумками 2 вересня 2020 року було складено акт, наданий згодом на ознайомлення керівництву Нафтогазу. У відповідь компанія прислала свої заперечення, з якими Держаудитслужба частково погодилася, а частково ні, й після внесення відповідних коректив ухвалила згадану вище вимогу від 5.10.2020 р. Відповідно до Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» цей документ передбачає лише добровільне його виконання тим підприємством, якому він був пред’явлений, й лише після того, як воно відмовиться його виконувати, ДАСУ може звернутися до суду з позовом про стягнення вказаної у вимозі суми.

Недоплата до держбюджету 75 мільярдів гривень, яка в інтерпретації ЗМІ сприймалася ледь не як розтрата, не могла не викликати глибокого обурення в широких верствах населення, й без того невдоволеного осіннім зростанням цін на газ, які так приємно знижувалися протягом теплого періоду минулого року. Разом із тим серед людей, хоч трохи знайомих із газовою галуззю та фінансовою сферою, саме грандіозність інкримінованої суми викликала не менш глибокий скепсис: 75 мільярдів — це все ж таки не голка в стозі сіна, тож невже ніхто раніше за ДАСУ не спромігся б виявити настільки велику недостачу. Тож, як одразу ж і припускали тверезі аналітики, висновки аудиторів виявилися дутими. В оскаржуваній вимозі викладено більше десятка пунктів претензій до Нафтогазу, але ми докладно зупинимося лише на чотирьох із них, де ціна питання перевищує один мільярд гривень.

Чого варті безнадійні борги?

Перший і найбільший пункт стосується нарахування резерву сумнівних боргів. За цим не дуже зрозумілим широкому загалу формулюванням криються дуже невеселі обставини. Справа в тому, що навіть здорові й успішні підприємства час від часу потрапляють у халепу, коли поставивши товар, не отримують за нього гроші. Коли ж усі спроби стягнути борг успіхом не увінчалися, і всі можливості досягнути результату були вичерпані, підприємство, відповідно до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності має зменшити балансову вартість свого активу на суму безнадійних боргів, аби не вводити в оману потенційних інвесторів і кредиторів щодо свого реального фінансового стану.

У Нафтогаза було більше ніж в інших шансів потрапити в таку халепу, оскільки уряд у примусовому порядку, виходячи, звичайно ж, із загальносуспільних інтересів, покладав на нього обов’язок постачати газ на ті підприємства, які за нього не платили: останній такий кричущий приклад — Одеський припортовий завод. Така практика й призвела до того, що в 2018–2019 роках Нафтогаз викреслив зі своїх активів 38 мільярдів гривень боргів, які йому ніхто й ніколи не заплатить. У ході ревізії фахівці Держаудитслужби вирішили, що таке нарахування резерву сумнівних боргів було здійснено незаконно й призвело до заниження суми чистого прибутку Нафтогазу на ці самі 38 мільярдів гривень, а відтак і заниження на 35 мільярдів гривень суми дивідендів, які мали бути сплачені до державного бюджету.

Слід визнати, в частині незаконності дій Нафтогазу певний здоровий глузд у логіці аудиторів все ж таки був. Справа в тому, що урядовими нормативними актами заборонено проводити зазначене нарахування при незатвердженому фінансовому плані, а Кабміном не були затверджені фінансові плани Нафтогазу ні на 2018-й, ні на 2019-й роки. З точки зору того ж здорового глузду видається ненормальним, коли уряд раз за разом не затверджує фінансові плани підпорядкованих йому підприємств. Якщо ним керує такий недолугий керівник, то його треба змінити на іншого, котрий організує підготовку правильного плану, що потім не соромно буде затвердити. Але в наших реаліях це звична практика — настільки звична, що Кабінет Міністрів ще в 2012 році прийняв постанову № 899 «Про порядок здійснення витрат суб’єктами господарювання державного сектору економіки в разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку». Саме його положення й забороняли проводити нарахування резерву сумнівних боргів.

Отже, на перший погляд, порушення в діях Нафтогазу були, але слід визнати й те, що зовсім не вони потягли за собою зменшення чистого прибутку компанії на тридцять вісім і зменшення дивідендів на тридцять п’ять мільярдів гривень — для цього були інші, більш вагомі причини. Проте Нафтогаз довів у суді, що з його боку в цій ситуації взагалі не було жодних порушень. Згадані вище міжнародні стандарти фінансової звітності — це не лише літературний вислів, а й офіційний документ, виданий розташованим у Лондоні Фондом Міжнародних стандартів фінансової звітності, застосування якого відповідно до вимог Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є обов’язковим для деяких категорій підприємств, зокрема тих, які здійснюють діяльність у видобувних галузях. Нафтогаз, який підпадає під цю категорію, заявив у суді, що всі його дії відповідали вимогам закону. Суд із цим погодився, зазначивши, що в даному випадку урядова постанова, тобто Порядок № 899, суперечить закону про бухгалтерський облік, який має вищу юридичну силу.

Аудитори даремно передовірилися податківцям

Другий пункт вимоги також стосувався додаткової виплати до держбюджету 35 мільярдів гривень, але вже у зв’язку із зовсім іншими обставинами. Так, на думку ДАСУ, акціонерне товариство «Укртрансгаз» у період з 1.10.2019 по 31.12.2019 р.р. завищило свої витрати на 37 млрд грн. А оскільки, мовляв, Нафтогаз є єдиним і стовідсотковим акціонером Укртрансгазу, то зазначену вище суму слід зарахувати до його прибутків, з яких належить сплатити державі 35 млрд грн у вигляді дивідендів, сума яких відповідно до урядової постанови має становити 90 % прибутку, отриманого в 2019 році і 95 % — у 2019-му. Але з цим пунктом вийшла дуже смішна історія — суд навіть не став досліджувати обставини народження даної вимоги. Справа в тому, що висновки аудиторів ґрунтувалися на довідці, складеній Офісом великих платників податків Державної податкової служби, тобто найменш достовірному джерелі інформації, який тільки можуть продукувати органи державної влади. Всім відомо, що зазначена установа програє майже всі позови підприємців про скасування прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, а довідка порівняно з «пепеерочкою» — то взагалі клаптик паперу, який не має жодної юридичної сили й не містить інформації про встановлений факт.

На думку суду, аудитори, образно кажучи, могли використати цю довідку як підказку, де заховано клад, але копати його мали самі. Це означає, що вони повинні були на власні очі побачити всі необхідні установчі, фінансові, бухгалтерські, первинні та інші документи й перевірити достовірність інформації, що містилася в них, — саме такий алгоритм передбачений Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550. Довідка податківців у цій ситуації могла хіба що зменшити обсяг перелопачених ними паперів для досягнення бажаного результату. А оскільки висновок ДАСУ було зроблено з порушенням встановленої урядом процедури, суд зробив висновок що вимога про 35 мільярдів дивідендів є безпідставною.

Штрафи, пені, неустойки

Третя вимога полягала в тому, що Нафтогаз не включив до складу прибутку 3,1 млрд грн штрафів, пені та неустойки, присуджених до стягнення на користь компанії за рішеннями судів, а відтак не перерахував дивіденди на суму 2,9 млрд грн. В даному випадку суду довелося пояснювати аудиторам, що не можна заплатити дивіденди шкурою невбитого ведмедя, оскільки набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з боржника коштів ще не означає автоматичного їх надходження на банківські рахунки стягувача. В цьому процесі ключову роль грають органи Міністерства юстиції з його апаратом Державної виконавчої служби й поки що нечисленний загін приватних виконавців. А іноді буває й таке, що Верховна Рада приймає закон про звільнення теплопостачальних підприємств від сплати штрафів, пені та неустойки за невчасну оплату спожитих енергоносіїв. Востаннє це було у 2016 році. А якщо говорити суто юридичною мовою, то, на думку суду, відповідно до чинного законодавства, а саме Концептуальних основ фінансової звітності, штрафи та пені не є активами і доходами.

Теплокомунальний кросворд

Четвертий пункт претензій, напевно, найскладніший для розуміння: він пов’язаний із тим, що дванадцять теплогенеруючих підприємств офіційно визнали, що мають перед Нафтогазом борг за спожитий ними газ у сумі 2,4 мільярда гривень, але той не вжив жодних заходів, аби стягнути з них ці гроші. В період, охоплений перевіркою ДАСУ, уряд щоосені ухвалював розпорядження про належне проведення опалювального сезону, якими, з одного боку, зобов’язував Нафтогаз надавати номінації на доставку газу теплогенеруючим підприємствам відповідно до укладених з ними договорів, а з іншого — зобов’язував газорозподільні організації (облгази) забезпечувати доставку їм газу незалежно від наявності в них номінацій. Проте Нафтогаз відмовлявся надавати номінації, посилаючись на те, що він не укладав договори на поставку газу з цими теплогенеруючими підприємствами.

На це в нього були вагомі підстави: відповідно до вимог постанов Кабміну про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу Нафтогаз був зобов’язаний укладати договори про поставку газу з підприємствами, які забезпечували теплом багатоквартирні будинки, але тільки в тому випадку, коли їхня заборгованість не перевищувала десяти відсотків вартості раніше поставленого газу. А оскільки перелічені аудиторами 12 теплогенеруючих підприємств заборгували більше 10 %, Нафтогаз відмовився укладати з ними договори.

Таким чином склалася ситуація, коли Нафтогаз, користуючись своїм правом, не надавав тепловикам номінацій, а облгази, виконуючи свій обов’язок, не припиняли доставку їм газу. Постало питання: кому й за якою ціною тепловики повинні платити за спожитий ресурс — Нафтогазу за пільговою ціною, яка ще діяла в минулі роки, чи оператору газотранспортної системи за ринковою ціною, помноженою на коефіцієнти за несанкціонований відбір газу? Тепловики, звичайно ж, обрали перший із перелічених вище варіантів, офіційно визнавши свій борг перед Нафтогазом, й саме це офіційне визнання свого боргу перед компанією і ввело в оману аудиторів ДАСУ, які звинуватили НАК у тому, що той відмовився брати гроші, які тепловики йому принесли ледь не на блюдечку з блакитною облямівкою. Проте суд вирішив, що той і в цьому випадку усе зробив правильно.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Відновне правосуддя — новий підхід реагування на злочин, вчинений неповнолітніми

Опубліковано

on

Нерідко один необачний вчинок — крадіжка, хуліганство тощо — може зіпсувати дитині все життя, довівши її до в’язниці. Але є альтернативний шлях — примирення неповнолітнього правопорушника з потерпілим, відновлення соціальних зв’язків із суспільством. Це і є відновне правосуддя.

Сучасна міжнародна і європейська концепція захисту прав людини тяжіють до тенденції відмови від виключно каральної реакції на злочин, яка не може належним чином забезпечити як права осіб, які його вчинили, так і потерпілих. Тому світова, зокрема європейська спільнота давно почали закріплювати новий підхід до кримінального процесу, який реалізується саме через концепцію відновного правосуддя.

За останні кількадесят років було прийнято низку міжнародних нормативно-правових документів щодо застосування відновного правосуддя. Зокрема, Рамкове рішення Ради Європейського Союзу «Про положення жертв у кримінальному судочинстві», прийняте 2001 року, зобов’язує всі держави ЄС поширювати медіацію в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будьякі угоди між жертвою та правопорушником, досягнуті в процесі медіації; Резолюція Ради із соціальних та економічних питань ООН, прийнята 2002 року, рекомендує всім державам розробляти та впроваджувати програми відновного правосуддя в національне кримінальне судочинство.

Слідуючи кращим європейським та світовим практикам, із 2019 року в нашій державі впроваджений пілотний проект «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину». Наразі він уже поширений на всю територію України.

Ця програма застосовується за чотирьох умов:

  1. є потерпіла сторона — фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди;
  2. якщо неповнолітній вперше вчинив кримінальний проступок або нетяжкий злочин;
  3. якщо неповнолітній визнає факт вчинення ним злочину;
  4. і неповнолітній, і потерпілий дали згоду на участь у програмі.

Між неповнолітнім та потерпілим укладається медіаційна угода. Далі неповнолітній працює з психологом й обов’язково проходить призначені ресоціалізаційні заходи — це і є особливістю пілотного проекту.

Якщо неповнолітній відшкодує шкоду і примириться з потерпілим, успішно пройде етап ресоціалізації — має шанс бути звільненим від кримінальної відповідальності. Така дитина не отримає «клеймо» злочинця.

Як свідчить практика, саме успішне проходження програми відновного правосуддя для неповнолітніх є реальною підставою для звільнення їх від відповідальності. На кінець 2020 року прийнято рішення суду щодо звільнення 84 неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Програма дає можливість підліткам не розлучатися зі своїми батьками, рідними та близькими, не потрапляти під негативний вплив осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а продовжувати навчання у школах та інших навчальних закладах усіх рівнів, займатися спортом, працювати та прагнути стати свідомими і відповідальними громадянами України.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

АРМА й автосалони, або Як правильно проводити закупівлю послуг з оцінки майна?

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Четвертого березня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалив постанову, якою визнав остаточною перемогу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі — Нацагентство або АРМА) у справі щодо правомірності його рішень з управління об’єктами мережі автосалонів «АІС», на які було накладено арешт ще в квітні 2018 року ухвалою Голосіївського районного суду Києва. Такий фінал дворічного процесу не лише надовго зберіг статус-кво найціннішого активу Нацагентства, а й суттєво збагатив судову практику щодо вирішення спорів у сфері публічних закупівель.

Шахрайство на сто мільйонів доларів

Ця історія почалася більше десяти років тому, коли власник групи компаній, об’єднаних торговельною маркою «АІС» (скорочено від «Автоінвестстрой»), народний депутат України Дмитро Святаш позичив близько ста мільйонів доларів США в «Укрсиббанку», який тоді належав доволі впливовому бізнесмену Олександру Ярославському. Як це часто буває, гроші взяв, але не повернув, а коли позичальник спробував обернути в рахунок погашення боргу заставне майно у вигляді сотень торговельних, виробничих, складських та адміністративних приміщень, розкиданих по різних областях України, виявилося, що вони в дуже хитрий спосіб перереєстровані на якісь незрозумілі комерційні структури в статусі товариств з обмеженою відповідальністю, приватних підприємств, іноземних підприємств і підприємств з іноземними інвестиціями, які відповідно до злочинного задуму повинні були вдавати із себе добросовісних набувачів.

У зв’язку з цим за заявою потерпілої сторони ще в 2013 році було відкрите кримінальне провадження за фактом шахрайства, але оскільки Д. Святаш тоді був депутатом Верховної Ради від Партії Регіонів, розслідування просувалося дуже кволо. Забігаючи наперед зазначимо, що лише після того, як влітку 2019 року цей чоловік програв на своєму окрузі парламентські вибори молодому й нікому до цього невідомому представнику «Слуги народу», його було притягнуто до кримінальної відповідальності, а невдовзі й оголошено в розшук. Але ще до того зазначеною вище ухвалою суду в кримінальному провадженні було накладено арешт на 99 об’єктів нерухомого майна мережі автосалонів «АІС», які було передано в управління АРМА, і які АРМА, в свою чергу, передала в управління ТОВ «Житловий комплекс Воздвиженка». Зазначене товариство, будучи складовою частиною бізнес-імперії Ярославського, спеціалізується на зведенні житлових комплексів і подальшим управлінням ними, але може надавати управлінські послуги і в інших галузях економіки, тож передача автосалонів в управління саме «Воздвиженці» було найкращим варіантом для банку, який сподівався відшкодувати завдані йому шахрайськими діями збитки. Для держави це також стало доволі вдалим рішенням, оскільки, як зазначив в одному зі своїх інтерв’ю очільник Нацагентства Віталій Сигидин, автосалони «АІС» стали найбільш доходним для відомства активом.

За таких обставин укладений 6 вересня 2019 року договір між АРМА і ТОВ «ЖК Воздвиженка» став мішенню для судових атак з боку сподвижників Д. Святаша, які сподівалися зробити так, аби майно, яке вони за багато років звикли вважати своїм, через їхні ж підставні структури їм же й перейшло в управління. У зв’язку з цим у жовтні 2018 року було подано два позови: один до Господарського суду Києва — про визнання недійсним згаданого договору, другий — до Окружного адміністративного суду Києва, в якому просили визнати протиправними дії Нацагентства щодо передачі майна в управління ТОВ «ЖК Воздвиженка» й скасувати рішення про визнання зазначеного товариства переможцем процедури закупівлі послуг управителя. Як бачите, в першому випадку оскаржувалися дії АРМА як учасника господарських відносин, в другому — дії цього ж АРМА, але вже як суб’єкта владних повноважень, проте якби хоча б один із цих позовів був задоволений, у зловмисників з’явився б непоганий шанс повернути під свій контроль відібране в них майно.

Судова атака по лінії двох юрисдикцій

По лінії господарського судочинства справу було вирішено швидко й просто. Там у ролі позивача виступило ТОВ «Інтехстандарт» — орендар нерухомості на провулку Балтійському, 20 у Києві, де розташувався автосалон. У своїй позовній заяві воно вказало, що внаслідок укладення оскаржуваного договору новий управитель, тобто «Воздвиженка», чинить йому перешкоди в користуванні орендованим майном, чим порушує його права. Крім того, цей управитель збільшив орендну плату, внаслідок чого «Інтехстандарт» зазнав збитків на суму 1,47 мільйони гривень, які просить солідарно стягнути з Нацагентства і «Воздвиженки», яка в даній справі була співвідповідачем. Дані позовні вимоги були одностайно відхилені судами всіх трьох інстанцій, оскільки, на думку суддів, справжньою причиною обмеження прав позивача був не договір, укладений між АРМА і ТОВ «ЖК Воздвидженка», а ухвала Голосіївського суду, якою на орендоване позивачем майно було накладено арешт, а саме воно передане в управління Нацагентству. Позивач, окрім іншого, наголошував на тому, що при укладенні спірного договору керівництвом АРМА були допущені порушення закону, але Верховний Суд своєю постановою від 4.12.2019 р. у справі № 910/15262/18 відповів фразою, яку варто навести дослівно: «Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права».

В адміністративній же справі — про визнання неправомірними дій АРМА і скасування його рішення — позивачами стали 12 фірм з числа згаданих вище «добросовісних набувачів». В цьому випадку суди вирішили, що дії органу влади стосуються їх прав, а тому взялися досліджувати правову чистоту дій Нацагентства. Тут позивачі запевняли, що при передачі майна Воздвиженці ним було порушено вимоги статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», відповідно до положень якої арештовані активи перед передачею кому-небудь в управління підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб’єктами оціночної діяльності.

У даному випадку оцінка майна була проведена залученим до цієї роботи ТОВ «Українська експертна група», але, на переконання позивачів, передбаченого законом конкурсу, в ході якого саме це товариство було визначено кращим з кращих, проведено не було. Підставою для такого твердження стала відсутність в оприлюдненому для загального огляду плані закупівель Нацагентства пункту, який би стосувався закупівлі послуг з оцінки майна мережі автосалонів «АІС», арештованого ухвалою Голосіївського суду. А раз, мовляв, дана закупівля не була включена до плану, значить її, з юридичної точки зору, й не було, оскільки не може вважатися законною закупівля, в ході здійснення якої були порушені вимоги іншого закону — «Про публічні закупівлі», котрим встановлена імперативна норма щодо обов’язковості планування процедурних публічних закупівель.

Особливості здійснення допорогових закупівель

За великим рахунком підстави для підозр у порушенні вимог законів з боку Нацагентсва у даній ситуації були. Представники АРМА визнали, що за підсумками конкурсу на визначення кращого, суб’єктами оціночної діяльності 29 січня 2018 року ним і ТОВ «Українська експертна група» було підписано договір про надання послуг з оцінки активів. А ухвалу про арешт майна було постановлено Голосіївським судом дещо пізніше — в квітні того ж року. Отже, виходить, що АРМА придбавала не ті послуги, на закупівлю яких проводився конкурс. Логіка підказує, що повинно було би бути навпаки: спочатку Голосіївсьий суд передає майно в управління Нацагенству, потім Нацагентство оголошує конкурс на придбання послуг з оцінки майна, а вже після цього це ж саме Нацагентство, маючи цифри про ринкову вартість ввіреного йому майна, проводить ще один конкурс, але вже з визначення управителя. А тут вийшло так, що спочатку обрали на конкурсі суб’єктами оціночної діяльності — ТОВ «Українська експертна група», уклали з ним договір, строк дії якого охоплює період з 29.01.2018 р. по 31.12.2018 р., а потім, коли йому підвернулася робота, замовили послуги з оцінки майна, але вже без жодного конкурсу.

Чи можна так чинити, виходячи з вимог зазначених вище законів? Виявляється можна: все діло в сумі придбаних послуг. Справа в тому, що Законом «Про публічні закупівлі» визначено такий собі поріг, з якого поширюється його дія: для послуг це становить 200 тисяч, а для товарів — півтора мільйони гривень. А в цій історії сума закупівлі послуг з боку АРМА в ТОВ «Українська експертна група» становила 194 тис грн. Такі ж операції зовсім необов’язково включати до плану закупівель, та й взагалі їх можна проводити за значно спрощеним варіантом, який регламентується уже не законом, а підзаконними актами, такими, як Порядок здійснення допорогових закупівель № 35 від 13.04.2016 р., затверджений наказом Державного підприємства «Зовнішторгвидав України» (попередник ДП «Прозорро») і наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 22.03.2016 № 490 «Про затвердження форм документів у сфері публічних закупівель». А вони саме вимагають включення таких операцій не до самого плану закупівель, а до офіційного додатку до нього, що й було виконано з боку АРМА. Виходячи з цього, адміністративні суди всіх трьох інстанцій, які розглядали цю справу (№ 826/17441/18), прийняли рішення про необхідність відмовити у задоволенні позову.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram