Connect with us

Юридична практика

Афера з коштами «Центргазу» Загадки чергового вироку ВАКС

Минулого місяця Вищий антикорупційний суд порадував публіку ще одним «посадковим» вироком: 6 серпня колегія його суддів засудила до восьми років позбавлення волі Костянтина Старовойта — колишнього директора «Центргазу» — дочірнього підприємства акціонерного товариства «Кіровоградгаз». На думку сторони обвинувачення, цей чоловік, зловживаючи службовим становищем, заволодів чужими коштами в сумі 8,6 мільйона гривень, половина яких належала державі. Попри таке суворе покарання зловмисника вирішено було залишити на волі й ув’язнити лише після того, як вирок суду набере законної сили. Це може свідчити, зокрема, про те, що судді самі сумніваються в правильності свого вердикту, який цілком може бути скасований в апеляційній інстанції.

З історії газових схем

Нагадаємо, «Кіровоградгаз» — єдине з сорока газорозподільних підприємств, контрольний пакет акцій якого залишився у власності держави. Хоча років двадцять тому всі ці облгази перебували в структурі Національної акціонерної компанії «Нафтогазу України», але потім у процесі приватизації їх прибрали до рук різні фінансово-промислові групи. Найактивнішою з них була так звана «група Фірташа», підприємства якої нині об’єднані в Регіональну газову компанію. Що ж стосується «Кіровоградгазу», в якому Нафтогаз належав і належить донині 51 відсоток акцій, то до 2017 року Національна компанія лише формально контролювала це підприємство, а насправді там хазяйнували люди Фірташа.

Справжнім господарем даного облгазу був голова його наглядової ради Ігор Воронін — далеко не остання людина у вітчизняному газовому бізнесі: чого вартий лише той факт, що у 2002–2006 роках він був заступником голови правління Нафтогазу, а потім перейшов на ще більш хлібну посаду голови правління закритого (у подальшому приватного) акціонерного товариства «Укргаз–Енерго». Нині вже мало хто пам’ятає чудасії, що творилися на газовому ринку України до 2009 року: тоді російський «Газпром» продавав нам газ за двома цінами — дешевою й дорогою. За дешевою придбавав Нафтогаз, але з умовою, що придбане паливо діставатиметься лише споживачам житлово-комунального сектору, а от за дорогою купувала корпорація «Росукренерго», й саме вона мала від українського уряду монопольне право продавати газ експортоорієнтованим, а значить і найбільш платоспроможним промисловим підприємствам. «Укргаз–Енерго» було одним із підрозділів згаданої корпорації, який безпосередньо укладав договори купівлі-продажу з гігантами хімічної індустрії, в собівартості продукції яких ледь не дев’яносто відсотків складала вартість природного газу, тож зрозуміло, чому посаду його керівника можна називати дуже хлібною.

Із того часу багато води сплило і для групи Фірташа сталося чимало змін, як позитивних, так і негативних. Позитивні полягали в тому, що гіганти хімічної індустрії, що раніше належали державі, перейшли в їхню приватну власність, а негативні в тому, що вони перестали давати надприбутки, оскільки зникла різниця між цінами на газ для житлово-комунального і комерційно-промислового секторів економіки, бо вона стала єдиною і ринковою. Раніше схема була простою до примітивності: Нафтогаз, виконуючи урядову постанову, продавав за зниженими цінами блакитне паливо підконтрольним Фірташу облгазам, які ті зобов’язані були також за зниженою ціною продавати побутовим споживачам. Проте останні, маючи в розпорядженні розподільні мережі та вузли обліку, завищували обсяг спожитого населенням газу, а його надлишок, таким чином, за дешевою ціною діставався підконтрольним тому ж самому Фірташу хімічним заводам. Тепер цього вже немає, але в 2017 році уряд Володимира Гройсмана демонстрував рішучість зберегти дешеву ціну газу для населення (а заодно й корупційні газові схеми), тож Регіональна газова компанія намагалася будь-що зберегти контроль над газорозподільними системами якомога більшої кількості областей, у тому числі й незаможної Кіровоградщини.

Директор уклав на прощання дискримінаційний контракт

Після того, як у 2014 році до керівництва Нафтогазу прийшла нова команда, руки до «Кіровоградгазу» в неї дійшли не скоро — надто вже багато накопичилося більш актуальних проблем. Коли ж керівництво НАКу нарешті вирішило скликати загальні збори акціонерів, аби змінити правління товариства, наглядову раду й ревізійну комісію, воно наштовхнулося на німий опір клерків, що дісталися в спадок від попередників, які навмисне не надсилали решті акціонерів офіційні повідомлення про майбутній захід. Звичайно, вказана вище «решта акціонерів» на чолі з Ігорем Вороніним і без цих офіційних повідомлень чудово знала, де й коли мають відбутися загальні збори і яким буде їх порядок денний, але спеціально створювали для Нафтогазу різноманітні юридичні пастки, сподіваючись на те, що вони десь таки порушать вимоги Закону України «Про акціонерні товариства», що дасть у подальшому привід для того, аби в судовому порядку визнати рішення загальних зборів недійсними. Врешті-решт, за допомогою Національного депозитарію України і з гріхом навпіл Нафтогазу таки вдалося подолати саботаж власного менеджменту й провести 29 червня 2017 року загальні збори акціонерів «Кіровоградгазу», внаслідок чого на ключові пости товариства були розставлені нові люди. І саме з цього дня бере початок ланцюг подій, що привів Костянтина Старовойта на лаву підсудних.

На той момент він був директором дочірнього підприємства «Кіровоградгазу» під назвою «Центргаз», яке, окрім іншого, займалося придбанням порівняно невеликих партій газу для виробничих потреб материнської структури. Такий газ мав придбаватися за ринковою ціною, причому найдешевше він коштував у Нафтогазу, який закуповував його за кордоном у величезних кількостях, а тому мав знижку. Проте очолюваний Старовойтом «Центргаз» чомусь купував його в товариства з обмеженою відповідальністю «Метида», засновником якого був згаданий Ігор Воронін. Теж непогана схема: «Метида» купує газ у Нафтогазу, а потім із надбавкою перепродує його «Центргазу», який формально входить до нафтогазівської корпорації, але фактично контролюється людьми Фірташа. Збитки ж від такої «комерції» покриває Нафтогаз, який, мовляв, і без того заробляє до біса грошей на транзиті російського газу.

Дізнавшись про те, що внаслідок рішень загальних зборів «Кіровоградгазу» від 29.06.2017 р. цю «лавочку» буде прикрито, Старовойт уранці наступного дня гайнув до київської резиденції Регіональної газової компанії в бізнес-центрі «Парус» на Печерську. З ким він там радився про майбутню авантюру — це залишилося слідству невідомим, зате відомо, що того ж дня він із Києва телефоном дав вказівку головному бухгалтеру «Центргазу» перерахувати нікому до того невідомому ТОВ «Нафтогазгруп Деметра» (далі — просто Деметра) 8,6 мільйона гривень за майбутню поставку з її боку природного газу, відповідно до умов договору, який він привезе й покаже потім. Бухгалтерка так і зробила, а коли побачила підписаний Старовойтом договір, то ахнула: по-перше, він був датований 23-м червня, тобто директор уклав його заднім числом, по-друге, за його умовами «Центргаз» мав негайно перерахувати Деметрі 9 мільйонів 35 тисяч гривень, і якби він перерахував їх хоч на добу пізніше, або на гривню менше, то Деметра могла б вважати себе вільною від виконання взятих на себе обов’язків.

У задоволенні цивільного позову суд відмовив

Таким чином, за версією слідства, з якою погодилася й колегія суддів Вищого антикорупційного суду, Старовойт у реальності нічого в Деметри купувати не збирався — то була спеціально задумана операція з виведення коштів із ввіреного йому підприємства. Адже за умовами цього підписаного, нібито, 23 червня 2017 року договору «Центраз» був заздалегідь приречений. З одного боку тому, що він перерахував кошти із запізненням на тиждень, з іншого — тому, що за вказівкою Старовойта було перераховано не 9,035, а 8,6 мільйона гривень. Виходячи з цих двох обставин Деметра, відповідно до умов договору, мала повне право і газ не поставляти, і гроші не повертати, а якщо комусь не подобається — звертайтесь, мовляв, до господарського суду.

На перший погляд те, що сталося, мало вигляд класичного заволодіння коштами підприємства найманим директором у порядку, так би мовити, «дембельського акорду». Якби це дійсно було так, то Деметра була би звичайною підставною фірмою, ключ від рахунків якої знаходився в руках Старовойта. Далі було би логічним, щоб він зняв з її рахунку ці кошти, поклав би їх собі до кишені і з панамським паспортом чкурнув би куди-небудь за кордон, де б його не дістала рука українського правосуддя. Наприклад, у Відень, де нині перебуває його патрон Дмитро Фірташ. Однак подальші події не вкладалися в такий простий і зрозумілий сценарій. В реальності згадані вісім з лишком мільйонів, що надійшли на рахунок Деметри, не були конвертовані в готівку через яку-небудь фірму-прокладку, а надійшли на рахунок належного Ігору Вороніну ТОВ «Метида». А Старовойт після звільнення з посади директора «Центргазу» не виїхав із країни з викраденими коштами, а залишився в ній і невдовзі отримав посаду заступника голови правління Приватного акціонерного товариства «Уманьгаз» — іншого газорозподільного підприємства, яке теж перебуває у сфері впливу групи Фірташа.

Отже, не можна сказати, що викрадені Старовойтом гроші пропали для «Центргазу» остаточно й безповоротно — вони знаходяться на банківських рахунках ТОВ «Метида» й на них під час досудового слідства, яке здійснювали детективи Національного антикорупційного бюро України, ще рік тому ухвалою Солом’янського районного суду Києва від 09.08.2019 р. було накладено арешт. Цікавий момент — у ході розслідування «Центргаз», як потерпіла сторона, звернувся із цивільним позовом про відшкодування матеріальних збитків, у якому просив стягнути з обвинуваченого 8,6 млн грн. Суд своїм вироком відмовив у його задоволенні, зате ухвалив повернути «Центргазу» таку ж суму коштів, які належать «Метиді», але перебувають під арештом, тож вони надійдуть на рахунки потерпілого підприємства, як тільки вирок набере законної сили.

Що ж стосується самого Старовойта, то його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України й засуджено до восьми років позбавлення волі. В ході досудового розслідування було накладено арешт на майно обвинуваченого — квартиру й автомобіль, які могли бути конфісковані вироком суду, але враховуючи те, що виведені з обороту підприємства грошові кошти були знайдені й будуть повернуті законному володільцю, суд вирішив конфіскувати лише автомобіль.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Оскарження рішення МСЕК особою з інвалідністю

Відмову медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) у визнанні особою з інвалідністю або особою, стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності може бути оскаржено в адміністративному порядку і в суді.

Протягом одного місяця рішення можна оскаржити до самої комісії, центральної комісії  чи управління охорони здоров’я, після чого буде проведено повторний огляд заявника і винесене нове рішення.

Якщо воно знову негативне – можна оскаржити до МОЗ згідно з п. 24 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1317.

Рішення комісій усіх рівнів можна оскаржити до адміністративного суду у строк 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення ними свого права, чи у строк 3 місяці з для отримання рішення за скаргою до комісії, управління охорони здоров’я чи МОЗ, якщо заявник скористався досудовим порядком оскарження.

В разі якщо заявник не є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за подання позову доведеться сплатити судовий збір.

Послідовність кроків та посилання на норми законодавства, якими вони врегульовані – в новій процедурі Як особі з інвалідністю оскаржити рішення МСЕК на ресурсі Lex.

Леонід Лазебний

Читати далі

Юридична практика

Ви не сплатили штраф, авто в розшуку й ви навіть про це не знаєте. Що робити?

Всеволод НЕКРАСОВ,
ЕП

В Україні відсутня ефективна система інформування порушників правил дорожнього руху про невчасну сплату штрафів. Які ризики це створює для громадян та яких збитків зазнає держава?

На сьогодні порушники правил дорожнього руху (ПДР) заборгували майже 638 млн грн. Звісно, стосовно всіх, хто невчасно сплатив штрафи, відкриті виконавчі провадження, але через відсутність ефективної системи їх сповіщення рівень погашення заборгованості становить лише 6 відсотків. Між тим, водіям, проти яких відкриті виконавчі провадження, держава може в будь-який момент заблокувати банківські рахунки, заборонити виїзд за кордон або навіть конфіскувати автомобіль. З такими санкціями щомісяця стикаються близько 2 тисячі користувачів сервісу «Штрафи UA».

Чому тисячі людей навіть не здогадуються, що проти них відкрите виконавче провадження? Наскільки складно його закрити й скільки часу це вимагає? Що повинно зробити Міністерство юстиції, аби держава отримала сотні мільйонів гривень від порушників ПДР? На ці та інші запитання відповідають директор сервісу «Штрафи UA» Денис Дмитров та журналіст ЕП, який на власному досвіді переконався в неефективності взаємодії держави з водіями.

У чому проблема?

Статистика свідчить про низький рівень сплати порушниками ПДР прострочених штрафів. Із 336 тисяч відкритих відповідних виконавчих проваджень до 18 серпня закрито лише 45 тис., або 13% від усіх справ з початку 2020 року.

Така статистика є наслідком складної процедури сплати заборгованостей порушниками. «Водії, які мають смартфони з додатком для сплати штрафів ПДР, можуть дізнатися про відкриття виконавчого провадження, але це тільки інформація про наявність боргу без суми, типу штрафу, реквізитів. Щоб дізнатися більше, потрібно шукати місцеве відділення виконавчої служби, іти в установу та шукати в базі свою справу, іти в банк для сплати, а потім відмічати погашення в інспектора», — розповідає Денис Дмитров.

Скільки днів дається на сплату штрафу за порушення ПДР:

— штрафи за порушення ПДР, які накладають патрульні на місці, — 15 діб;

— штрафи за порушення правил паркування, які можуть накладати інспектори з паркування і патрульні, — 30 діб.

— штрафи за порушення ПДР, зафіксовані засобами автоматичної фіксації, — 30 діб.

Сума їх може бути вдвічі меншою, якщо порушник сплатив штраф протягом перших десяти днів з дати оформлення протоколу. Мова йде про штрафи, накладені за фотофіксацією, або за паркування (для автоматичних штрафів).

Під час дії карантину ця процедура ускладнилася. Більшість водіїв не користуються сервісами, а тому сплачують штрафи ПДР у відділеннях банків, які через карантин працюють з обмеженнями. Крім того, з технічних причин або через людський чинник іноді «проскакують» помилки. У людини виникає борг, дізнатися про наявність якого можна лише тоді, коли вже накладений арешт на карткові рахунки або застосовані інші санкції.

Які санкції накладає Державна виконавча служба до осіб, які вчасно не сплатили штраф за порушення ПДР? Це: арешт банківських рахунків; арешт транспортного засобу та заборона на виїзд за кордон.

Як це працює: власний досвід

Восьмого жовтня 2019 року на одній із вулиць Києва автора цього матеріалу зупинили працівники патрульної поліції й склали протоколом про адмінпорушення (порушення ПДР). Оскільки правоохоронці не навели жодних доказів вчиненого, на їх думку, правопорушення, автор вирішив оскаржити санкцію в судовому порядку. Відповідна позовна заява за допомогою електронно-цифрового підпису через особистий кабінет «Електронного суду» була подана у встановлені законодавством строки — десять днів. Через півроку, в березні 2020 р., автор поштою отримав письмову копію ухвали Подільського районного суду. В ній було сказано, що Вища рада правосуддя 28 лютого 2020 року скасувала створення «Електронного суду», тому суд запропонував протягом десяти днів з дати винесення ухвали — 14 жовтня 2019 року — подати скаргу в письмовому вигляді.

Зрозуміло, що всі строки для оскарження минули, тому 12 березня 2020 року вказану в постанові суму, — 255 грн, — було сплачено. Утім, було запізно. Наступного місяця Дарницький відділ виконавчої служби письмово повідомив автору про те, що в рамках відкритого виконавчого провадження постановами від 5 лютого 2020 року накладено арешт на його банківські рахунки в Приватбанку, «Райффайзен банку аваль», Ощадбанку та «Універсал банку». У половині з цих установ автор не мав рахунків.

Як виявилося, рахунки в згаданих банках не були заблоковані. Виконавці навіть не повідомили фінансовим установам про це. А в постанові про відкриття виконавчого провадження був вказаний номер мобільного телефону державного виконавця. Саме ця інформація й спростила закриття провадження. Під час розмови державний виконавець вказала точний розмір суми, яку потрібно доплатити для закриття провадження з урахуванням сплачених 255 грн. Вона також пояснила, як через Єдиний реєстр боржників знайти необхідні реквізити для сплати боргу.

Через інтернет-сервіс UAPAY 21 квітня 2020 року автор сплатив додаткові 589,38 грн, а ще за два дні виконавець винесла постанову про закінчення провадження. Відповідна відмітка й сама постанова з’явилися в реєстрі боржників.

Цей кейс доводить, що інформування громадян про рішення суду й постанови виконавчої служби через паперову пошту неефективне і порушує фундаментальне право громадянина на юридичний захист.

Як Мін’юст може вирішити проблему?

Вирішити проблему несвоєчасного інформування про відкриття виконавчого провадження й погашення провадження в режимі онлайн має Міністерство юстиції. Чиновники повинні так удосконалити базу даних виконавчої служби, щоб будь-який зовнішній сервіс (банк, сторонній розробник, платіжний сервіс) міг підключитися до API цієї бази і в режимі онлайн отримати інформацію про тип виконавчого провадження, структуру його суми, банківські реквізити для сплати боргу й підстави для винесення провадження, щоб зовнішній сервіс міг отримати підтвердження, що дане провадження відкрите саме за цим штрафом. Крім того, Міністерство юстиції повинне створити для бази даних виконавчої служби додатковий інформаційний модуль, який фіксуватиме сплату боргу й автоматично в режимі реального часу повідомлятиме банкам і підрозділам, які конфіскують транспортні засоби, про зняття арешту з рахунків та транспортних засобів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Допомога на догляд одиноким літнім особам. Алгоритм оформлення

Допомогу на догляд одиноким особам, яким виповнилося 80 років, уведено Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціальних гарантій для окремих категорій осіб» від 2 червня 2020 р. № 646-IX, який набрав чинності 1 липня 2020 р.,

Ним до ст. 8 Закону «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» додано новий п. 6. , згідно з яким державна соціальна допомога на догляд призначається одиноким особам, які досягли 80-річного віку та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” або Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Алгоритм оформлення допомоги нескладний:

  • треба подати заяву до органу соціального захисту,
  • додати до неї декларацію про доходи та майновий стан, за затвердженою Мінсоцполітики формою, медичний висновок лікарсько-консультативної комісії, документи, що підтверджують недієздатність особи та призначення опікуна (якщо особа недієздатна).

Орган соціального захисту має розглянути заяву і документи впродовж 10-ти днів, а допомога призначається з дня звернення за нею. Якщо ж надійде відмова – рішення можна оскаржити.

Докладніше – у процедурі Як отримати допомогу на догляд одиноким особам, які досягли 80-річного віку на аналітичному ресурсі Lex.

Леонід Лазебний

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram