Юридична практика
Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Минулого місяця у Верховному Суді завершився процес за позовом британської компанії «Мостон Пропертіс Лімітед» до Антимонопольного комітету, рішенням якого на неї було накладено штраф у 340 тисяч гривень за антиконкурентні дії під час продажу обладнання на суму 6 мільйонів доларів США акціонерному товариству «Укргазвидобування». Попри те, що справа пройшла два кола розгляду, юристам державних структур так і не вдалося переконати суддів у тому, що за, нібито, іноземним позивачем стоять вітчизняні казнокради.
Сумнівний контракт
«Укргазвидобування» є таким собі філіалом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який спочатку функціонував у формі дочірнього підприємства, потім у статусі акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого належать Нафтогазу. Як відомо, з 2010 року в «Укргазвидобуванні» хазяйнували ставленики Дмитра Фірташа, які не зникли навіть після того, як у 2014 році було знято з посади голову правління Юрія Борисова, а самого Фірташа ув’язнено у Відні. Ситуація почала більш-менш мінятися лише з приходом у червні 2015 року ставленика, умовно кажучи, американської команди Олега Прохоренка, який виявив у ввіреному йому господарстві чимало неподобств і, зокрема, звернув увагу на те, що зовсім недавно — в травні того ж 2015 року — попереднім керівництвом товариства було придбано за явно завищеними цінами блочно-модульний комплекс колтюбінгової установки, яку використовують для підвищення ефективності видобування газу з уже наполовину висмоктаних родовищ. Її виробником була відома китайська компанія, а от продавцем — нікому невідома офшорна фірма «Мостон Пропертіс Лімітед». За придбане обладнання було заплачено 5,849 мільйонів доларів США, що за результатами спеціально проведеного дослідження було як мінімум на 616 тисяч доларів дорожче, аніж найдорожча установка аналогічного типу, яку в той час можна було знайти на світовому ринку, а взагалі, якщо добре пошукати, то можна було купити те ж саме й за 2,984 млн доларів.
Читайте також: В основу рішення АМКУ не може бути покладено висновки з інших справ, у яких сторона спору не брала участі
Після того, як установка прибула в Полтаву, керівництво «Укргазвидобування» дало команду не перераховувати другу половину коштів за неї, ініціювавши, натомість, відкриття кримінального провадження за фактом зловживання службовим становищем, а також позов до господарського суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу, але обидва ці процеси не були результативними для їх ініціатора. Компанія «Мостон» теж не сиділа склавши руки й подала позов до Лондонського міжнародного арбітражного суду про стягнення другої половини обумовлених контрактом коштів. Їй пощастило більше і 22 вересня 2017 року арбітр з нехарактерним для Англії прізвищем Дмитро Євсєєв задовольнив позовні вимоги, присудивши, що «Укргазвидобування» має заплатити позивачеві 2,436 мільйона доларів основного боргу, три відсотки річних за період з 1 жовтня 2015 року й до моменту повного виконання вердикту, а крім того 97 тисяч фунтів стерлінгів арбітражно-процесуальних витрат. Дане рішення було пред’явлене до виконання відповідним органам Міністерства юстиції України. «Укргазвидобування» спробувало зупинити процес стягнення, але суддя Шевченківського районного суду Києва Ірина Макаренко, посилаючись на вимоги Законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж», своєю ухвалою від 5.04.2018 р. (залишеною без змін судами всіх наступних інстанцій) надала дозвіл на примусове виконання на території України арбітражного рішення Лондонського МАС.
Не добившись у такий спосіб матеріальної компенсації завданих збитків, «Укргазвидобування» спробувало добитися хоча би моральної сатисфакції й подало до Антимонопольного комітету України заяву про порушення компанією «Мостон» положень Закону «Про захист економічної конкуренції», яке виразилося в узгодженій антиконкурентній змові з іншою офшорною компанією під назвою «Норт Шале Ентерпрайзіс», в якої вона виграла конкурс. Прийнявши до розгляду цю заяву, АМКУ почав розслідування, за підсумками якого своїм рішенням від 30.08.2018 р. наклав на компанію «Мостон» штраф у сумі 340 тисяч гривень. Саме це рішення й стало предметом господарської справи, яка протягом трьох років двічі розглядалася судами всіх трьох інстанцій.
Процедура понад усе
Окрім позивача — компанії «Мостон» і відповідача — АМКУ, участь у процесі брали «Укргазвидобування» як третя особа на стороні відповідача і тодішній заступник Генпрокурора — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький. Попервах справа йшла успішно для української сторони: рішенням Господарського суду Києва від 15.03.2019 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного госпсуду від 16.10.2019 року в задоволенні позову було відмовлено. Адвокати позивача наполягали на тому, що відповідно до чинного законодавства, акціонерне товариство «Укргазвидобування» має право купувати що завгодно, в кого завгодно й за якою йому заманеться ціною, оскільки на нього не поширювалися вимоги чинних тоді законів «Про здійснення державних закупівель», «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», а також прийнятого пізніше на заміну їм Закону «Про публічні закупівлі». Суди погодилися з тим, що придбання «Укргазвидобуванням» колтюбінгової установки не підпадало під категорію державних закупівель, але зазначили, що в даному випадку розглядається зовсім інше питання, яке пов’язане з тим, чи були в діях компанії «Мостон» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідальність за яке настає незалежно від того, спричинили ці порушення, чи ні які-небудь негативні наслідки у вигляді завдання збитків для кого-небудь. Варто зазначити, що правильність такого висновку не ставилася під сумнів і Верховним Судом, а от з іншими моментами виявилося значно складніше.
Читайте також: Проти непритаманних повноважень виступив і сам АМКУ
Попереднє керівництво «Укргазвидобування» опублікувало оголошення про конкурс на закупівлю колтюбінгової установки 7 травня 2015 року і вже через п’ять днів на неї відгукнулися дві фірми: «Мостон Пропертіс Лімітед» з пропозицією 5,849 млн доларів і «Норт Шале Ентерпрайзіс», яка запросила ціну 6,009 млн доларів. Вибрали, звичайно, ту котра дешевша, але нове керівництво надало Антимонопольному комітету два вагових докази, що ці дві компанії були у змові. Перший полягав у тому, що їх уповноважені представники Олександр Забіяка і Борис Діхтяр в період проведення конкурсу вели між собою доволі жваві телефонні переговори, про що свідчила інформація, отримана в рамках кримінального провадження від оператора мобільного зв’язку ПрАТ «Водафон Україна». Другий доказ був отриманий у процесі Лондонського арбітражу — відповідно до матеріалів його справи обидві названі вище фірми — учасниці конкурсу опосередковано через низку офшорних компаній контролювала одна й та ж людина — іноземець на прізвище Франц Бронте, який, швидше за все, був номінальним засновником, за спиною якого стояли люди Фірташа.
Ці докази виявилися переконливими для суддів ГС Києва та Північного АГС, але колегія суддів Верховного Суду у складі Тетяни Малашенкової, Богдана Львова і Володимира Селіваненка знайшла причину для того, щоб скасувати їх вердикти й відправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вони знайшли недолік, який полягав у тому, що переклад на українську мову отриманих із Лондону матеріалів не був нотаріально засвідчений. Це, на їх думку, було достатньої причиною для того, аби визнати доказ недопустимим, оскільки відповідно до чинних процесуальних норм документи, складені нерезидентами, мають прийматися судами лише після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку. В принципі таку позицію зрозуміти можна, оскільки існує ймовірність, що переклад може спотворювати зміст документу, викладеного мовою оригіналу. Правда, в даному випадку позивач — фірма «Мостон» — не заперечувала достовірність викладеної в лондонських паперах інформації та судді Верховного Суду все одно вирішили, що процедура понад усе.
Другий раунд виявився провальним
На другому колі даного процесу ГС Києва рішенням від 6.08.2020 р. вдруге задовольнив позов з огляду на те, що «Укргазвидобування», як того й вимагав Верховний Суд, надало нотаріально засвідчений переклад отриманих з Лондона документів, але 17 березня поточного року колегія суддів Північного АГС, всупереч очікуванням, скасувала цей вердикт і ухвалила новий, яким задовольнила позов компанії «Мостон» і скасувала рішення АМКУ про накладення на неї штрафу в сумі 340 тисяч грн. Судді вирішили, що факт пов’язаності учасників конкурсу через їхнього спільного власника ще не свідчить про те, що вони вчиняли узгоджені антиконкурентні дії, тож факт телефонних переговорів між їхніми уповноваженими представниками під час проведення тендерних процедур не є доказом порушення українського законодавства про захист економічної конкуренції — мало про ще можуть балакати по телефону люди, які працюють в одній корпорації.
Ще більш цікавими виявилися аргументи суддів, які спростовували закиди «Укргазвидобування» з приводу штучно завищеної ціни на придбане обладнання. Тут служителі вітчизняної Феміди послалися на роздуми їхнього лондонського колеги Дмитра Євсєєва, який у мотивувальній частині свого рішення зазначив, що така розбіжність цін на одну й ту ж колтюбінгову установку пояснюється терміном поставки: так, за п’ять мільйонів доларів, мовляв, можна купити вже готове до відвантаження обладнання, а от за три мільйони — неіснуюче, яке ще треба буде виготовити, на що може піти від шести до восьми місяців. Загалом же висновок ПАГС полягав у тому, що «Укргазвидобування» саме винувате, що придбало обладнання за ціною, яку вважає завищеною й нема чого в даній ситуації кивати на узгоджені антиконкурентні дії двох офшорних фірм. Менеджерам зазначеного акціонерного товариства треба було вести більш активний пошук ймовірних постачальників обладнання, або вести більш жорсткі переговори з тими фірмами, які відгукнулися на його оголошення. Про те, що станом на травень 2015 року ці менеджери працювали на інтереси бізнес-імперії Фірташа, а не держави, як єдиного акціонера «Укргазвидобування», судді, звичайно, згадувати не стали — не їхнє це діло. Ну а наступна колегія суддів Верховного Суду у складі Ірини Булгакової та вже знайомих нам по першому колу справи Богдана Львова і Володимира Селіваненка своєю постановою від 17.08.2021 р. відмовили в задоволенні касаційних скарг АМКУ і «Укргазвидобування» й залишили постанову ПАГС без змін.
Джерело: Юридичний вісник України
