«Багатоповерхові» земельні ділянки як наслідок швидких земельних реформ

Якщо ви раптом вирішите зазирнути до публічної кадастрової карти України, то звернете увагу на цікаву і спершу незрозумілу деталь, а саме велику кількість земельних ділянок, межі яких перетинаються. Обравши через фільтр веб-сайту параметр «Ділянки з помилками геометрії», відображувана картина може вас вразити. Ці численні помилки, за даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, наразі активно виправляються, однак є інша сторона проблеми, спершу не видима на кадастровій карті.

Велика кількість громадян, право власності на земельні ділянки яких посвідчується державними актами старого зразка, котрі бажають укласти угоду купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, спадкування тощо, перш за все повинні здійснити її державну реєстрацію й отримати кадастровий номер, адже наявність останнього є обов’язковою умовою договору.

Для цього слід розробити в землевпорядній організації технічну документацію із землеустрою, яка б встановлювала межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Після чого слід внести інформацію про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте такі власники можуть виявити неможливим реалізувати це своє право через те, що на етапі реєстрації прав у Державному земельному кадастрі, на публічній кадастровій карті України частину їх земельної ділянки «віртуально», а отже, і формально, вже займає сусід.

Що ж робити власникам землі, межі земельних ділянок яких перетинаються? Як захистити своє конституційне право на недоторканність права власності? Спершу слід розібратися з першопричинами таких порушень, а саме історією земельних реформ України, які беруть свій початок з проголошення незалежності України. Швидка, ба, навіть, блискавична, приватизація землі під час земельної реформи 1992—2000 років здійснювалася зі значним зниженням вимог до землевпорядних робіт. Уточнення місця розташування та перевірка ліній проходження меж величезної кількості земельних ділянок не могло бути опрацьовано наявною в державі кількістю землевпорядних організацій.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» 1993 року передбачав, що всі земельні ділянки, які були надані громадянам Украї ни у постійне користування протягом 20 і більше років, будуть передані в їх приватну власність. Така приватизація мала відбутися дуже швидко, протягом одного року. Кількість землевпорядних організацій, яка була наявна в Україні на той час, була не в змозі реалізувати поставлене завдання й провести уточнення місця розташування та перевірки ліній проходження меж усіх ділянок за таких короткий період.

Наступний етап приватизації земель в Україні пов’язаний із розподілом сільськогосподарських угідь колишніх колгоспів між їх членами, а саме виділенням земельної частки (паю) кожному з них. Указом Президента 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» уряд фактично примусово провів реформу неефективних колгоспів, та прискореного виділу земельних часток (паїв), які були умовними земельними ділянками, у вигляді реальних земельних ділянок з чітко визначеними межами. Місцеві органи влади, зокрема органи земельних ресурсів, виконували даний указ, на жаль, без належного контролю до якості землевпорядних робіт, а тому досить часто це відбувалося камерально, не виходячи на місцевість і не прив’язуючи поворотні точки меж ділянок до пунктів національної геодезичної мережі, порушуючи тим самим вимоги Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність».

Присвоєння кадастрових номерів земельних ділянок та зазначення їх у державних актах на право власності було започатковано 20 березня 2002 року наказом Держкомзему № 12. Від того часу межі земельних ділянок вимірювалися в натурі, а не лише в технічній документації.

Земельно-реєстраційна реформа

Із 1 січня 2013 року в Україні була започаткована земельноре єстраційна реформа, яка загострила проблему визнання набутих у різні часи прав власності на земельні ділянки. Відтепер оформлюючи права власності на землю складалася землевпорядна документація не лише в паперовій формі, а й в електронній формі на магнітному носієві. Таким чином власники земельних ділянок, інформація про які неоцифрована, почали стикатися з випадками невизнання або оспорення належного їм права власності.

Як діяти?

Потрапивши в таке становище власник такої земельної ділянки може обрати між наступними варіантами дій: 1) оформити право власності на земельну ділянку з меншими розмірами або з іншою конфігурацією; 2) за відсутності спору домовитися з власником земельної ділянки, межі якої накладаються, про переоформлення його земельної ділянки відповідно погоджених меж; 3) звернутися до органу місцевого самоврядування для зміни чи скасування прийнятого ним правового акту; 4) звернутися до суду за визнанням права власності на земельну ділянку в розмірах, які зазначенні в документі на право власності на землю.

Обравши шлях звернення до суду слід правильно визначити підсудність та перевірити наявність строків позовної давності. В порядку адміністративного судочинства подаються позови про визнання недійним рішення органу місцевого самоврядування, на основі якого було видано документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку. Звертати увагу слід на те, що Кодексом адміністративного судочинства встановлений загальний строк звернення до суду в порядку адміністративного судочинства — шість місяців. Найчастіше трапляється так, що власник дізнається про накладення меж земельних ділянок значно пізніше, а на етапі погодження меж власнику суміжної земельної ділянки про порушення і не здогадується. Однак факт погодження розглядається судом саме як момент, коли власник дізнався або повинен був дізнатися про порушення меж його земельної ділянки. В таких випадках задля поновлення строків позовної давності необхідні будуть відповідні аргументи.

Якщо відповідачем у позовній заяві зазначається не лише орган місцевого самоврядування, а й власних земельної ділянки, межі якої накладаються (або лише такий власник), то справа розглядається в порядку цивільного судочинства. Позовні заяви в такому випадку матимуть наступні назви: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними державних актів; про визнання державного акта недійсним; про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку частково недійсним та усунення порушень прав власника.

На сьогодні, за неофіційними даними, в України понад 3 мільйони земельних ділянок, межі яких накладаються одна на одну. «Багатоповерхова» земельна ділянка не може бути внесена до Державного земельного кадастру, власник такої ділянки не може відчужувати її, а отже, його конституційне право обмежується. Ефективним шляхом до вирішення наявної проблеми вбачається значне спрощення та пришвидшення такої категорії судових справ або запровадження іншої позасудової процедури.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути