Юридична практика
«Фокуси» колишніх банкірів
Юрій Котнюк, ЮВУ
Минулого року Верховний Суд розглянув десять справ за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до власників та менеджерів збанкрутілих банків про стягнення з них шкоди, заподіяної пов’язаним із ними фінансовим установам, і жодне з ухвалених рішень не було остаточним: в тих випадках, коли суди попередніх інстанцій задовольняли позови, ВС їхні вердикти скасовував і направляв справу на новий розгляд у суді першої інстанції. Теж саме він робив і в ситуаціях, коли в попередніх інстанціях постановлялися вердикти про відмову в задоволенні позовів. Думається, таким чином Верховний Суд намагався в жодному разі не допустити ні повної перемоги Фонду ГВФО, ні його повної поразки, з чого належить зробити висновок, що судді ВС зацікавлені в тому, щоб цей «банкет» із розглядом справ подібної категорії тривав якомога довше.
Фальстарт справи «Дельта банку»
За сумою позову найбільшою із зазначених вище десяти справ була справа, пов’язана з Акціонерним товариством «Дельта Банк», в якій Фонд ГВФО хотів стягнути з восьми колишніх членів правління, наглядової ради і кредитного комітету банку 22,862 мільярда гривень. Варто зазначити, що цей банк був найбільшим серед сотні фінансових установ, позбавлених банківської ліцензії в ході сумнозвісного «банкопаду». На момент проголошення неплатоспроможним його борги сумарно склали близько 90 мільярдів гривень, і повернути їх вкладникам і кредиторам Фонд міг лише активами банку, які на папері теж складали 90 млрд грн – це були кредити, видані «Дельта Банком» його позичальниками під заставу або нерухомого, та рухомого майна, або якихось інших майнових прав. Але, як виявилося, реальна вартість застави не покривала суму виданих банком кредитів. З усієї маси кредитних договорів, укладених банком у 2012–2015 роках, фахівці Фонду вибрали дванадцять таких на суму 22,862 млрд грн, з яких явно виглядало, що позичальники є підставними особам, котрі не зможуть повернути видані їм гроші. Члени правління банку, його наглядової ради та кредитного комітету знали або повинні були знати про цю обставину, але все одно проголосували за видачу коштів, а тому відповідно до приписів статті 1190 Цивільного кодексу України та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали нести солідарну відповідальність за збитки, заподіяні банку своїми діями. Це й стало підставою для позову, поданого Фондом у грудні 2021 року до Господарського суду Києва.
Читайте також: Помилкові платіжні операції. На що потрібно звертати увагу судам для встановлення незаконності дій банківських установ
Проте справа почалася для позивача невдало, позаяк зазначений суд ухвалою від 21.07.2022 р. вирішив залишити позовну заяву без розгляду, оскільки в ній, буцімто, були протиправно об’єднані дванадцять різних позовних вимог, які не пов`язані ні підставами їх виникнення, ні поданими доказами та не є похідними одна від одної, а задоволення однієї не залежить від задоволення інших. Однак уже 17 січня 2023 р. Північний апеляційний господарський суд наведену вище ухвалу скасував, а матеріали справи повернув для розгляду в ГС Києва. Такий вердикт було мотивовано тим, що порушення закону, вчинені відповідачами в процесі укладення ними дванадцятьох різних кредитних договорів, мають розглядатися разом у межах однієї справи, оскільки повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідженням проведених банківських операцій та їх впливу на фінансове становище банку в цілому. За результатами касаційного оскарження цього рішення Північного АГС Верховного Суд повністю погодився з його висновками і постановою від 18.08.2023 р. залишив вказане рішення без змін.
Ціна питання 170 мільярдів гривень
Якщо ж дивитися на ситуацію глобально, то нині на розгляді в судах перебуває близько сотні справ за позовами Фонду ГВФО до майже однієї тисячі відповідачів із числа колишніх власників та менеджерів збанкрутілих банків, з яких він хоче стягнути 170 мільярдів гривень. Ця епопея триває вже майже 10 років, але поки що в суді останньої інстанції Фондом не було виграно жодної справи й причина такого дива лежить зовсім не в юридичній площині. Секрет у тому, що українські приватні банки завжди були улюбленою іграшкою можновладців, а тому в переважній своїй більшості вітчизняні фінансові установи не займалися своєю основною справою, а паразитували на коштах вкладників і платників податків. Це яскраво проявилося під час так званого «банкопаду», коли зі 180 діючих станом на 1.01.2014 р. банків рівно 100 були виведені з ринку через неплатоспроможність.
Після продажу їхніх активів вони тільки державі лишилися винними близько ста мільярдів гривень – сюди входять кошти, які вони витратили на виплату вкладникам у межах гарантованих сум, а також неповернуті кредити рефінансування НБУ чи «згорілі» вклади державних установ і підприємств. Тим часом власники й менеджери збанкрутілих банків, які непогано «нагріли руки» на вкладниках і кредиторах, навіть нині, під час війни, дуже непогано себе почувають. Найбільш відомим із них вважається власник банку «Фінанси і кредит» Костянтин Жеваго, рік тому затриманий в одному з елітних готелів французького гірськолижного курорту Куршевель, але його постать – лише видима верхівка айсбергу маси банкірів, з яких Фонд ГВФО хотів би стягнути 170 мільярдів гривень.
Законодавством України споконвіку була передбачена цивільно-правова відповідальність власників і керівників фінансових установ за збитки, заподіяні вкладникам і кредиторам – відповідні статті можна знайти і в Цивільному кодексі України, і в Законах «Про акціонерні товариства», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Проте на практиці суди попервах відмовлялися навіть приймати від Фонду ГВФО позовні заяви подібної категорії, якщо до них не були додані обвинувальні вироки за статтею 191 Кримінального кодексу України (Привласнення чи розтрата чужого майна шляхом зловживання службовим становищем) чи принаймні за статтею 218-1 ККУ (Доведення банку до неплатоспроможності). Згодом ситуація почала поступово мінятися: в 2018-2019 роках Велика Палата Верховного Суду виклала в низці своїх постанов (справи № 920/715/17 та № 757/75149/17-ц) висновок про те, що стягнення заподіяної шкоди з особи, яка її завдала, можливе без притягнення цієї особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності. По цьому суди хоч і неохоче, але все ж таки стали розглядати подібні позови, проте під будь-яким приводом відмовлялися їх задовольняти.
Читайте також: Загадки справи «Реал Банку»
Глухий кут нового кола
Поворотним моментом, як тоді здавалося, мало стати ухвалення Великою Палатою ВС постанови від 25.05.2021 р. у справі № 910/11027/18 за позовом Фонду ГВФО до 14 членів правління та наглядової ради Акціонерного банку «Укоопспілка» про стягнення з них 77-ми мільйонів гривень шкоди, заподіяної діями та бездіяльністю відповідачів зазначеній фінансовій установі. В тексті даного вердикту було докладно розписано, що високопосадові особи банку мають своїм коштом відповідати за видані ним кредити, які завідомо для них були такими, що не можуть бути повернуті, а також за придбані «сміттєві» цінні папери, які насправді не були варті навіть паперу, на якому були надруковані. Проте цей, так би мовити, дороговказний вердикт, так і не було виконано, а через рік і взагалі його «помножили на нуль»: 3 серпня 2022 року Велика Палата ВС скасувала свою ж постанову від 25.05.2021 р. через, нібито, нововиявлені обставини. А полягали ці обставини, як на погляд суду в тому, що один з кредиторів «Укоопспілки» повідомив, що належні йому 2 мільйони гривень були йому повернуті банком-банкрутом, а тому він не має до нього претензій. Судді ВП ВС вирішили, що це є достатньою підставою для того, щоб направити справу на новий розгляд, аби в суді першої інстанції докладно дослідити факт повернення чи неповернення коштів кредитору.
По цьому судді Верховного Суду взяли за правило під будь-яким приводом повертати на новий розгляд справи, в яких судами попередніх інстанцій були ухвалені рішення на користь Фонду ГВФО. Яскравим прикладом тому може служити постанова Касаційного господарського суду від 12.12.2023 р. у справі № 927/561/21 за позовом Фонду ГВФО до шістьох високопосадовців АТ «Банк Демарк» про стягнення з них 434-х мільйонів гривень. У цьому випадку суди на підставі наданих позивачем доказів дійшли висновку, що відповідачі завідомо видали на вказану вище суму кредити тим особам, які не могли й не збиралися їх повернути. У Верховного Суду невистачило сміливості назвати ці висновки помилковими чи безпідставними, але вистачило безсоромності написати, ніби в попередніх інстанціях не було проведено всебічне й повне дослідження всіх обставин, а тому необхідно пустити справу по другому колу.
Така прихильність суддівського середовища до банкірського переконливо свідчить про те, що обидва вони пов’язані одне з одним безліччю нерозривних зв’язків, і якщо не безпосереднього родинних, то принаймні через адвокатів. Як показує практика, цей зв’язок обумовлює те, що банкіри потроху починають активно підігрувати суддям при вирішенні подібних справ. Про це, зокрема, свідчить постанова Верховного Суду від 1.08.2023 р. у справі № 910/9833/21 за позовом Фонду ГВФО до шістьох колишніх керівників АТ «Артем Банк». Відмінною рисою цього банку слугувала та обставина, що одним із його засновників була Державна акціонерна холдингова компанія «Артем», що входила до складу концерну «Укроборонпром». Це нині зазначене підприємство асоціюється з виробництвом ракет «Нептун», одною з яких було потоплено російський крейсер «Москва», а на момент подачі позову ДАХК «Артем» викликала перш за все асоціації з корупційними махінаціями з нерухомістю в центрі міста. Як виявилося, не цуралася вона й фінансових махінацій.
Читайте також: Спадкоємці проти банків
Після того, як «Артем Банк» у 2016 році було визнано неплатоспроможним, фахівці Фонду ГВФО виявили, що той видав компанії «Артем» кредит у 40 млн грн, який за всіма ознаками виглядав безнадійним, тому права вимоги за ним були продані з аукціону тому, хто більше дав, а саме одній маловідомій фінансовій компанії за 481 тисячу гривень. Різницю, як годиться, було включено до складу позовних вимог до менеджерів банку, які були задоволені рішеннями судів попередніх інстанцій. Та коли дійшло до розгляду касаційної скарги, відповідачі надали документ, що та сама нікому не відома фінансова компанія зуміла в судовому порядку стягнути з ДАХК «Артем» усі 40 млн грн. Дійсно вона стягнула ці кошти чи, можливо, наданий документ насправді підроблений, але судді ВС вирішили, що це питання необхідно ретельно дослідити, у зв’язку з чим скасували всі попередні по справі рішення й направили її на новий розгляд.
Джерело: Юридичний вісник України
