«Іноземний елемент» у судовому процесі - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

«Іноземний елемент» у судовому процесі

Дата публікації:

Ірина БЕРДНИЧЕНКО,
юрист ЮФ «DEVOSO»

Використання судового доручення як способу отримання інформації про іноземне право.

Чим відрізняється судовий процес з «іноземним елементом»?

Нерідко в судовій практиці мають місце спори, яким притаманна наявність «іноземного елемента». Іноземний елемент — це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» (надалі — Закон) та виявляється в одній або кількох з таких форм:

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

— хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

— об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

— юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

У першу чергу зазначимо, що розгляд справ з іноземним елементом здійснюється за «законом суду». Тобто юридичною підставою для застосування іноземного права на території нашої країни є норми процесуальних кодексів, Закон, міжнародні договори, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, тощо. При цьому, суд зобов’язаний застосовувати норми іноземного законодавства в разі, якщо спірні відносини характеризуються наявністю іноземного елемента.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з іноземним елементом від 16 травня 2013 року № 24­754/0/4. (надалі також Лист № 24­754/0/4), суд використовує наступні способи здобуття інформації про іноземне право:

1) власне з’ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа;

2) використання експертних висновків;

3) дипломатичний порядок отримання такої інформації;

4) офіційний запит через Міністерство юстиції;

5) отримання довідок через систему правової допомоги;

6) обмін правовою інфор ­ мацією;

7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами;

8) встановлення іноземного права сторонами тощо.

Суд з’ясовує зміст норм законодавства іноземної держави згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування й доктриною у відповідній іноземній державі. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права (стаття 6 Закону).

Суд може застосовувати не тільки іноземні закони, але й звичаї та судову практику в тих межах, в яких останні визнаються джерелами права у відповідних державах. Крім цього, важливо, що зміст права може встановлюватися не лише судом, але й учасниками справи, зацікавленими в застосуванні іноземного права. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Нерідко суди першої інстанції перекладають обов’язок доводити зміст права іноземної держави на учасника справи, що не відповідає вимогам законодавства і є майбутньою підставою в для скасування рішення суду й направлення на новий розгляд з підстав порушення норм процесуального права. Як приклад, візьмемо ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року у справі № 359/7264/15­ц «(…) З огляду на викладене, помилковим є висновок суду про те, що саме позивач повинен доводити зміст норм права Англії (вчиняти дії, спрямовані на встановлення змісту цих норм), адже саме на суд покладено обов’язок сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, встановлення характеру спірних правовідносин та норм матеріального права, які підлягають застосуванню, в тому числі й вжиття заходів для з’ясування змісту норм права Англії. У зв’язку з недоведенням позивачем зазначених обставин суд дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні його позову (…)».

Варто зазначити, що найбільш поширеним способом отримання інформації про іноземне право є офіційний запит через Міністерство юстиції. Запит здійснюється шляхом надсилання судом судового доручення до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Відповідно до положень статті 498 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК), в разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі — іноземний суд) у порядку, встановленому цим кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Доручення суду України надсилається в порядку, встановленому цим кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено — Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами. Таке ж положення міститься у частині 1 статті 80 Закону «Про міжнародне приватне право»: «в разі, якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України».

Обов’язок суду

Таким чином, суд зобов’язаний, з метою повного розгляду справи, враховуючи наявність такої ознаки приватноправових відносин, як «іноземний елемент», самостійно здобувати інформацію про іноземне право. При цьому він у праві використовувати будь­які способи здобуття інформації, визначені вище, в тому числі, але не виключно, — звернення до Міністерства юстиції за допомогою судового доручення.

Варто вказати, що відповідно до судової практики, що склалася, учасники справи нерідко подають клопотання до суду з проханням видати судове доручення для надання правової допомоги у відповідності до статті 498 ЦПК України (ухвала Приморського районного суду м. Одеса у справі № 520/8264/19 від 20 серпня 2019 року; ухвала Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05.03.2019 року у справі № 177/31/19; ухвала Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.01.2019 року у справі № 308/8321/15­ц.)

Щодо обміну правовою інформацією, то дієві способи передбачені двосторонніми договорами про правову допомогу, укладеними між Україною та іншими країнами. Як правило, вони містять положення про взаємне надання правової допомоги та органи, що її здійснюють. Перелік чинних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів у сфері міжнародно­правового співробітництва розміщений на сайті Міністерства юстиції України та веб­порталі Верховної Ради України. Суд, застосовуючи норми іноземного права, визначає дію цих норм у часі та просторі.

Вимоги конвенції

Розглянемо взаємодію України з іноземними державами на прикладі Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах» від 18 квітня 1970 року, до якої Україна приєдналася шляхом прийняття Закону «Про приєднання України до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах» від 19 жовтня 2000 року (далі — Конвенція), яка застосовується у відносинах України з Данією, Мексикою, Люксембургом, Болгарією, Ізраїлем, Італією, Словенією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Німеччиною тощо.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що судовий орган договірної держави може відповідно до положень законодавства цієї країни шляхом надіслання судового доручення звернутися до компетентного органу другої договірної держави з проханням отримати докази або провести інші процесуальні дії. Доручення не може бути використано з метою отримання доказів, які призначаються не для використання в судовому розгляді, вже розпочатому або такому, що готується. Вираз «інші процесуальні дії» не включає вручення судових документів або проведення дій із метою виконання або примусового виконання судових рішень чи розпоряджень, або постанов про застосування тимчасових чи охоронних заходів.

Згідно зі статтею 2 Конвенції договірна держава призначає центральний орган, який зобов’язується отримувати судові доручення, що надходять від судових органів іншої договірної держави, й передавати органу, компетентному їх виконувати. Кожна держава організовує такий центральний орган згідно зі своїм правом. Доручення надсилаються центральному органу держави виконання без посередництва будь­якого іншого органу цієї країни. Судове доручення складається мовою запитуваного органу або супроводжується перекладом на цю мову (стаття 4 Конвенції). Додатково порядок опрацювання доручень про вручення документів, отримання доказів, вчинення інших процесуальних дій, а також клопотань про визнання й виконання судових рішень на виконання чинних міжнародних договорів України з питань надання правової допомоги в цивільних справах визначає Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54 (далі —Інструкція).

Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції в разі, якщо при розгляді цивільної справи в суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги за кордоном. Відповідно до пункту 7.3 Інструкції, доручення України на підставі Конвенції надсилається через Мін’юст. З урахуванням положень цієї Інструкції, суди здійснюють обмін правовою допомогою, в тому числі з метою здобуття інформації про іноземне право.

Акцентуємо увагу, що такий спосіб отримання інформації про іноземне право, як судове доручення, значно ускладнює судовий розгляд справи та суттєво подовжує його. Адже, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 253 ЦПК, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 8 частини першої статті 252 ЦПК, — до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Враховуючи вищевикладене, робимо висновок, що судовий процес, в якому приватноправові відносини характеризуються наявністю такої ознаки, як «іноземний елемент», відрізняються рядом притаманних йому рис. Зокрема, суд зобов’язаний застосовувати норми іноземного права, проте не обмежений законодавством щодо способів отримання інформації про іноземне право. Розгляд цивільних справ з іноземним елементом здійснюється за «законом суду».

Учасник справи може зініціювати отримання правової допомоги в іноземного суду, або іншого компетентного органу іноземної держави, шляхом надання клопотання про звернення суду із судовим дорученням. Крім того, учасники справи не обмежені в праві самостійно готувати різного роду правові консультації та висновки, що стосуються застосування іноземного права. Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою.

Варто пам’ятати, що ініціювання питання надіслання судового доручення через органи Мін’юсту тягне за собою зупинення розгляду справи на невідомий період до отримання інформації від іноземного суду, що спричиняє затягування розгляду справи по суті.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Не кийком, то батогом

Опубліковано

on

От

Ігор СТЕПАНОВ,
адвокат, директор ГО «Центр правового захисту та правової освіти»

Як НАЗК перевіряє криптовалюту в деклараціях. 

Згідно з позицією головного антикорупційного органу декларанти мають підтверджувати й наявність в них біткоїнів. Уперше біткоїн з’явився в провадженні НАЗК у 2018 році, коли за результатами перевірки декларації народного депутата України були встановлені ознаки незаконного збагачення. Тоді суб’єкт декларування вказав у декларації грошових коштів на суму понад 14 млн грн, походження яких пояснив операціями з біткоїном. Колегіальні НАЗК дійшло висновку про наявність ознак незаконного збагачення, адже не було підтверджено законність підстав набуття грошових активів у значному розмірі. Після чергових парламентських виборів і формування монобільшості суб’єктів декларування зобов’язали вказувати в декларації за 2020 рік криптовалюту як нематеріальний актив. Хвиля щорічного декларування наповнила Реєстр декларацій віртуальною валютою на понад 2,7 млрд доларів.

Читайте також: Криптобіржі мають розкрити структуру власності щоб працювати в Україні

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Очільник НАЗК обіцяв прискіпливо перевіряти всі «ноу-хау» і вже висунув звинувачення у вчиненні злочину голові Державної регуляторної служби України, який не зміг підтвердити належними доказами набуття у власність 77 біткоїнів. На підставі інформації з реєстрів за період з 2001 по 2018 рік НАЗК зробило висновок, що декларант та член його сім’ї не мали законних доходів для придбання криптовалюти в розмірі 77 біткоїнів, притому не взявши до уваги пояснень декларанта про те, що криптовалюту він придбав ще до набуття повноважень суб’єкта декларування за готівкові кошти. У даному випадку НАЗК дійшло висновку, що в декларації містяться недостовірні відомості на понад 13 млн гривень, ознак незаконного збагачення не було встановлено.

Читайте також: Криптовалюта в Україні 2021: купівля, правовий статус та оподаткування

Про направлення матеріалів до правоохоронних органів саме із цих підстав широко не повідомляється, натомість поширено припис КМУ з вимогою провести службове розслідування. Тут, напевно, доречно буде згадати, що однією з підстав визнання попередньої редакції статті Кримінального кодексу України про незаконне збагачення неконституційною було покладення тягаря доказування на підозрюваного, обвинуваченого.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця у Верховному Суді завершився процес за позовом британської компанії «Мостон Пропертіс Лімітед» до Антимонопольного комітету, рішенням якого на неї було накладено штраф у 340 тисяч гривень за антиконкурентні дії під час продажу обладнання на суму 6 мільйонів доларів США акціонерному товариству «Укргазвидобування». Попри те, що справа пройшла два кола розгляду, юристам державних структур так і не вдалося переконати суддів у тому, що за, нібито, іноземним позивачем стоять вітчизняні казнокради.

Сумнівний контракт

«Укргазвидобування» є таким собі філіалом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який спочатку функціонував у формі дочірнього підприємства, потім у статусі акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого належать Нафтогазу. Як відомо, з 2010 року в «Укргазвидобуванні» хазяйнували ставленики Дмитра Фірташа, які не зникли навіть після того, як у 2014 році було знято з посади голову правління Юрія Борисова, а самого Фірташа ув’язнено у Відні. Ситуація почала більш-менш мінятися лише з приходом у червні 2015 року ставленика, умовно кажучи, американської команди Олега Прохоренка, який виявив у ввіреному йому господарстві чимало неподобств і, зокрема, звернув увагу на те, що зовсім недавно — в травні того ж 2015 року — попереднім керівництвом товариства було придбано за явно завищеними цінами блочно-модульний комплекс колтюбінгової установки, яку використовують для підвищення ефективності видобування газу з уже наполовину висмоктаних родовищ. Її виробником була відома китайська компанія, а от продавцем — нікому невідома офшорна фірма «Мостон Пропертіс Лімітед». За придбане обладнання було заплачено 5,849 мільйонів доларів США, що за результатами спеціально проведеного дослідження було як мінімум на 616 тисяч доларів дорожче, аніж найдорожча установка аналогічного типу, яку в той час можна було знайти на світовому ринку, а взагалі, якщо добре пошукати, то можна було купити те ж саме й за 2,984 млн доларів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: В основу рішення АМКУ не може бути покладено висновки з інших справ, у яких сторона спору не брала участі

Після того, як установка прибула в Полтаву, керівництво «Укргазвидобування» дало команду не перераховувати другу половину коштів за неї, ініціювавши, натомість, відкриття кримінального провадження за фактом зловживання службовим становищем, а також позов до господарського суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу, але обидва ці процеси не були результативними для їх ініціатора. Компанія «Мостон» теж не сиділа склавши руки й подала позов до Лондонського міжнародного арбітражного суду про стягнення другої половини обумовлених контрактом коштів. Їй пощастило більше і 22 вересня 2017 року арбітр з нехарактерним для Англії прізвищем Дмитро Євсєєв задовольнив позовні вимоги, присудивши, що «Укргазвидобування» має заплатити позивачеві 2,436 мільйона доларів основного боргу, три відсотки річних за період з 1 жовтня 2015 року й до моменту повного виконання вердикту, а крім того 97 тисяч фунтів стерлінгів арбітражно-процесуальних витрат. Дане рішення було пред’явлене до виконання відповідним органам Міністерства юстиції України. «Укргазвидобування» спробувало зупинити процес стягнення, але суддя Шевченківського районного суду Києва Ірина Макаренко, посилаючись на вимоги Законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж», своєю ухвалою від 5.04.2018 р. (залишеною без змін судами всіх наступних інстанцій) надала дозвіл на примусове виконання на території України арбітражного рішення Лондонського МАС.

Читайте також: Законодавство не обмежує осіб, які беруть участь у справі, у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду справи АМКУ

Не добившись у такий спосіб матеріальної компенсації завданих збитків, «Укргазвидобування» спробувало добитися хоча би моральної сатисфакції й подало до Антимонопольного комітету України заяву про порушення компанією «Мостон» положень Закону «Про захист економічної конкуренції», яке виразилося в узгодженій антиконкурентній змові з іншою офшорною компанією під назвою «Норт Шале Ентерпрайзіс», в якої вона виграла конкурс. Прийнявши до розгляду цю заяву, АМКУ почав розслідування, за підсумками якого своїм рішенням від 30.08.2018 р. наклав на компанію «Мостон» штраф у сумі 340 тисяч гривень. Саме це рішення й стало предметом господарської справи, яка протягом трьох років двічі розглядалася судами всіх трьох інстанцій.

Процедура понад усе

Окрім позивача — компанії «Мостон» і відповідача — АМКУ, участь у процесі брали «Укргазвидобування» як третя особа на стороні відповідача і тодішній заступник Генпрокурора — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький. Попервах справа йшла успішно для української сторони: рішенням Господарського суду Києва від 15.03.2019 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного госпсуду від 16.10.2019 року в задоволенні позову було відмовлено. Адвокати позивача наполягали на тому, що відповідно до чинного законодавства, акціонерне товариство «Укргазвидобування» має право купувати що завгодно, в кого завгодно й за якою йому заманеться ціною, оскільки на нього не поширювалися вимоги чинних тоді законів «Про здійснення державних закупівель», «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», а також прийнятого пізніше на заміну їм Закону «Про публічні закупівлі». Суди погодилися з тим, що придбання «Укргазвидобуванням» колтюбінгової установки не підпадало під категорію державних закупівель, але зазначили, що в даному випадку розглядається зовсім інше питання, яке пов’язане з тим, чи були в діях компанії «Мостон» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідальність за яке настає незалежно від того, спричинили ці порушення, чи ні які-небудь негативні наслідки у вигляді завдання збитків для кого-небудь. Варто зазначити, що правильність такого висновку не ставилася під сумнів і Верховним Судом, а от з іншими моментами виявилося значно складніше.

Читайте також: Проти непритаманних повноважень виступив і сам АМКУ

Попереднє керівництво «Укргазвидобування» опублікувало оголошення про конкурс на закупівлю колтюбінгової установки 7 травня 2015 року і вже через п’ять днів на неї відгукнулися дві фірми: «Мостон Пропертіс Лімітед» з пропозицією 5,849 млн доларів і «Норт Шале Ентерпрайзіс», яка запросила ціну 6,009 млн доларів. Вибрали, звичайно, ту котра дешевша, але нове керівництво надало Антимонопольному комітету два вагових докази, що ці дві компанії були у змові. Перший полягав у тому, що їх уповноважені представники Олександр Забіяка і Борис Діхтяр в період проведення конкурсу вели між собою доволі жваві телефонні переговори, про що свідчила інформація, отримана в рамках кримінального провадження від оператора мобільного зв’язку ПрАТ «Водафон Україна». Другий доказ був отриманий у процесі Лондонського арбітражу — відповідно до матеріалів його справи обидві названі вище фірми — учасниці конкурсу опосередковано через низку офшорних компаній контролювала одна й та ж людина — іноземець на прізвище Франц Бронте, який, швидше за все, був номінальним засновником, за спиною якого стояли люди Фірташа.

Ці докази виявилися переконливими для суддів ГС Києва та Північного АГС, але колегія суддів Верховного Суду у складі Тетяни Малашенкової, Богдана Львова і Володимира Селіваненка знайшла причину для того, щоб скасувати їх вердикти й відправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вони знайшли недолік, який полягав у тому, що переклад на українську мову отриманих із Лондону матеріалів не був нотаріально засвідчений. Це, на їх думку, було достатньої причиною для того, аби визнати доказ недопустимим, оскільки відповідно до чинних процесуальних норм документи, складені нерезидентами, мають прийматися судами лише після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку. В принципі таку позицію зрозуміти можна, оскільки існує ймовірність, що переклад може спотворювати зміст документу, викладеного мовою оригіналу. Правда, в даному випадку позивач — фірма «Мостон» — не заперечувала достовірність викладеної в лондонських паперах інформації та судді Верховного Суду все одно вирішили, що процедура понад усе.

Другий раунд виявився провальним

На другому колі даного процесу ГС Києва рішенням від 6.08.2020 р. вдруге задовольнив позов з огляду на те, що «Укргазвидобування», як того й вимагав Верховний Суд, надало нотаріально засвідчений переклад отриманих з Лондона документів, але 17 березня поточного року колегія суддів Північного АГС, всупереч очікуванням, скасувала цей вердикт і ухвалила новий, яким задовольнила позов компанії «Мостон» і скасувала рішення АМКУ про накладення на неї штрафу в сумі 340 тисяч грн. Судді вирішили, що факт пов’язаності учасників конкурсу через їхнього спільного власника ще не свідчить про те, що вони вчиняли узгоджені антиконкурентні дії, тож факт телефонних переговорів між їхніми уповноваженими представниками під час проведення тендерних процедур не є доказом порушення українського законодавства про захист економічної конкуренції — мало про ще можуть балакати по телефону люди, які працюють в одній корпорації.

Ще більш цікавими виявилися аргументи суддів, які спростовували закиди «Укргазвидобування» з приводу штучно завищеної ціни на придбане обладнання. Тут служителі вітчизняної Феміди послалися на роздуми їхнього лондонського колеги Дмитра Євсєєва, який у мотивувальній частині свого рішення зазначив, що така розбіжність цін на одну й ту ж колтюбінгову установку пояснюється терміном поставки: так, за п’ять мільйонів доларів, мовляв, можна купити вже готове до відвантаження обладнання, а от за три мільйони — неіснуюче, яке ще треба буде виготовити, на що може піти від шести до восьми місяців. Загалом же висновок ПАГС полягав у тому, що «Укргазвидобування» саме винувате, що придбало обладнання за ціною, яку вважає завищеною й нема чого в даній ситуації кивати на узгоджені антиконкурентні дії двох офшорних фірм. Менеджерам зазначеного акціонерного товариства треба було вести більш активний пошук ймовірних постачальників обладнання, або вести більш жорсткі переговори з тими фірмами, які відгукнулися на його оголошення. Про те, що станом на травень 2015 року ці менеджери працювали на інтереси бізнес-імперії Фірташа, а не держави, як єдиного акціонера «Укргазвидобування», судді, звичайно, згадувати не стали — не їхнє це діло. Ну а наступна колегія суддів Верховного Суду у складі Ірини Булгакової та вже знайомих нам по першому колу справи Богдана Львова і Володимира Селіваненка своєю постановою від 17.08.2021 р. відмовили в задоволенні касаційних скарг АМКУ і «Укргазвидобування» й залишили постанову ПАГС без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Два роки міфів і результати: чим живе ВАКС?

Опубліковано

on

От

Олена ТАНАСЕВИЧ,
голова Вищого антикорупційного суду

У міжнародних правових актах корупцію ідентифікують як реальну загрозу інститутам демократії, а переважна більшість українців визнає її найбільшою загрозою для національної безпеки нашої держави.

Читайте також: ВАКС vs місцеві загальні суди: критерії розмежування юрисдикції

Вартові суспільних настроїв

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Дійсно, наслідки корупції є більш руйнівними, ніж здається на перший погляд. Йдеться не лише про спотворення суспільно-політичного життя, а й про приниження людської гідності. Адже корупція неминуче формує в громадян відчуття власної вразливості та неспроможності захистити себе. Враховуючи масштабність цього негативного явища в Україні та суспільний запит на його подолання, цілком логічними є підвищені очікування від діяльності Вищого антикорупційного суду.

За два роки суддям Вищого антикорупційного суду довелося почути чимало зауважень до своєї професійної діяльності: від тверджень про обвинувальний ухил та правосуддя нашвидкуруч, без об’єктивного аналізу доказів, до діаметрально протилежних доводів щодо надмірно поблажливого ставлення до обвинувачених та надто повільного розгляду справ.

Читайте також: ВАКС вимагає гарантій незалежності

Крім того, періодично лунають і нічим не підтверджені дорікання щодо іноземного впливу або «зовнішнього керування» судом, а в медіа-просторі з’являються дописи або сюжети про суддів, де навмисно перекручуються реальні події через штучне надання їм негативного забарвлення.

Звертає увагу також той збіг обставин, що після ухвалення перших вироків з реальним покаранням у виді позбавлення волі 49 народних депутатів України звернулися з поданням щодо конституційності закону про Вищий антикорупційний суд при тому, що у 2018 році п’ятеро з них особисто голосували «за» прийняття цього закону. Звичайно, наведене не впливає на незалежність і неупередженість суддів. Але оскільки правосуддя має не лише здійснюватися — повинно бути видно, що воно здійснюється, то для досягнення цієї мети публічні закиди вимагають публічного спростування. Кращим спростуванням є реальні результати діяльності суду, а такими широкий загал вважає кількість розглянутих кримінальних проваджень та ухвалених вироків.

Усупереч усім міфам невідворотність справедливого
покарання за корупцію стає нормою

На сьогодні шість колегій суддів Вищого антикорупційного суду ухвалили 45 вироків (щодо 50 осіб), з яких, всупереч думці прибічників «обвинувального ухилу» суду, 7 є виправдувальними: у шістьох кримінальних провадженнях обвинувачених повністю виправдали, ще в одному — особу виправдали щодо частини пред’явленого їй обвинувачення.

Читайте також: Прапор ВАКС на Хан-Тенгрі

А загалом за два роки діяльності Вищого антикорупційного суду частка виправданих осіб від кількості всіх осіб, щодо яких ухвалено вироки, склала 14 відсотків. При цьому варто зазначити, що за відомостями, наведеними в Аналізі стану здійснення судочинства судами кримінальної юрисдикції у 2017— 2020 роках, здійсненому Верховним Судом, частка виправданих осіб від кількості всіх осіб, щодо яких ухвалено вироки, становила лише 1% у 2020 році та 1,2 % у 2019 році.

Із 39 обвинувальних вироків (щодо 44 осіб) 14 ухвалені із затвердженням угод про визнання винуватості, а 25 — за результатами судового розгляду. Реальне покарання у виді позбавлення волі строком від 2 до 9 років призначено 27 особам. Поміж них народні депутати України та депутати місцевих рад, керівники державних підприємств, судді, прокурори й адвокати. Зараз у провадженні першої інстанції Вищого антикорупційного суду перебувають 184 кримінальних провадження за обвинуваченням 440 осіб, тобто в середньому на розгляді кожної колегії суддів одночасно перебуває 30—35 кримінальних справ здебільшого щодо тяжких та особливо тяжких злочинів.

За усіма класифікаторами справи Вищого антикорупційного суду мають найвищу категорію складності. Обсяг письмових матеріалів більшості кримінальних проваджень сягає кількох десятків, а в окремих випадках і сотень томів, тоді як розмір завданих збитків інколи обраховується сотнями мільйонів гривень. Зазвичай привласнення державного майна та заволодіння бюджетни – ми коштами відбувається із застосуванням складних схем, зокрема, з використанням іноземних суб’єктів господарювання, за допомогою яких злочинній за своїм змістом діяльності намагаються надати рис законності.

Наші судді щодня аналізують величезний обсяг інформації, тому в таких справах об’єктивно потрібен значний час для ухвалення вироків.

На запит суспільства щодо вироків саме в кримінальних провадженнях із найбільшим розміром завданих державі збитків, необхідно роз’яснити, що законодавець не передбачив можливості пріоритезаці ї розгляду таких справ. Кримінальний процесуальний кодекс України не дозволяє судді пришвидшувати або, навпаки, пригальмову – вати розгляд кримінальних проваджень на власний розсуд. Тому на виконання вимог закону суд прагне бути максимально ефективним одночасно в усіх кримінальних провадженнях.

Разом із тим, як свідчить практика, для продуктивної діяльності доцільно призначати до розгляду не більше двох—трьох справ на день, а це лише 10—15 судових засідань на тиждень в одній колегії суддів. Об’єктивно виходить так, що судове засідання в кожній справі відбувається щонайбільше двічі на місяць.

Погляд у майбутнє

Корупційні «традиції» у нашій державі формувалися десятиліттями, тому цілком логічно, що зміна світогляду багатьох людей відбувається повільно, потребує певного часу та зусиль всіх і кожного. Проте усвідомлення проблеми, системні правові кроки та поступові, але однозначно позитивні зміни в суспільно-політичному житті свідчать про дієвість запровадженого антикорупційного законодавства. Після двох років щоденної та, без перебільшення, самовідданої роботи суддів у режимі 24/7 опонувати скептикам та тим, хто свідомо прагне дискредитувати суд, стає щораз простіше. Вищий антикорупційний суд і надалі здійснюватиме правосуддя з тим, щоб забезпечити дотримання права на справедливий суд та зробити свій вагомий внесок у розбудову правової держави.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link