Корупційна кінематека України

Юрій Котнюк, ЮВУ

Одинадцятого березня Вищий антикорупційний суд ухвалив уже третій за ліком обвинувальний вирок у справі про заволодіння нерухомим майном Державного підприємства «Національна кінематека України», вартість якого детективи НАБУ оцінили в 42 мільйони гривень. Про підозру в скоєнні цього злочину всього повідомлено семеро осіб, серед яких, зокрема, й колишня заступниця міністра культури Тамара Мазур, але поки що засуджені лише другорядні учасники корупційної схеми, та й то до умовного позбавлення волі.

Штучне банкрутство

ДП «Національна кінематека України» (далі – НКУ) було створене в 1992 році в ході реорганізації Творчого об’єднання документальних та наукових фільмів студії «Київнаукфільм». Попри те, що з дев’яностих років це підприємство майже припинило свою основну діяльність з виробництва фільмів, йому в 1994-му Указом Президента України було надано статус національного закладу культури, який фінансується за рахунок державного бюджету й майно якого не підлягає приватизації. Майном підприємства були 18 будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці площею 8 гектарів на вулиці Кіото, 27 у Києві – з одного боку далека околиця міста, але з іншого зовсім поруч з кінцевою станцією метро «Лісова», що робило це місце дуже привабливим для спорудження житлового комплексу. З моменту створення НКУ входило до структури Міністерства культури, в чиновників якого ще за часів президенства Януковича виник задум відрізати певний шматок землі в підпорядкованого підприємства, але повним ходом його реалізація пішла вже при Порошенкові.

Читайте також: Тарифні махінації Укрзалізниці: з винних ухвалено стягнути сімдесят мільйонів гривень

Як часто буває в подібних випадках, усе почалося з банкрутства, початок якого датується 21 жовтня 2015 року, коли Господарський суд Києва постановив ухвалу про початок відповідної процедури й призначення арбітражного керуючого, якого потім було змінено на керуючого санацією. Це було зроблено на вимогу двох основних кредиторів – Публічного акціонерного товариства «Київенерго», якому НКУ завинив 6 мільйонів гривень, і Акціонерної компанії «Київводоканал», борг перед яким складав усього-на-всього 100 тисяч. Банкрутство, звичайно, було штучним – держпідприємство, основною діяльністю якого стала здача в оренду приміщень, заробляло достатньо коштів, щоб розрахуватися, але колишньому керівнику ДП «НКУ» Генннадію Станілевичу та його спільникам потрібне було саме банкрутство з подальшим розпродажем майна «з молотка».

Через рік після початку банкрутства підконтрольне зловмисникам ТОВ «Еко Солар» викупило в «Київенерго» та «Київводоканал» права вимоги, після чого ухвалою ГС Києва від 3.10.2016 р. було визнане основним кредитором НКУ, що формує комітет кредиторів, на пропозицію якого господарський суд призначає керуючого санацією. От цей керуючий, діючи спільно зі Станілевичем, і склали план санації підприємства, що передбачав продаж з аукціону частини будівель і споруд. Такий крок було обгрунтовано тим, що перелічені об’єкти перебувають у страшенно занедбаному стані, утримання яких вимагає величезної кількості коштів, не приносячи натомість підприємству жодного доходу. Саме цей документ і було подано до Міністерства культури, яке відповідно до чинного тоді Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мало погодити план керуючого санацією, перед тим як його затвердить господарський суд.

Оборудка за спиною міністра

Слід визнати, попервах цей план не сподобався чиновникам міністерства, які завернули його через те, що він суперечив вимогам закону. В подальшому зловмисники тричі його переробляли й стільки разів знову «ловили облизня». Тим часом борги росли й розмови про те, що з НКУ робиться щось неладне вийшли далеко за межі зазначеного відомства й стали предметом обговорення профільного комітету парламенту. Невдовзі сюди підключився й уряд – 4 липня 2018 року за підписом Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана вийшло розпорядження Кабміну, яким Міністерству культури з метою запобігання банкрутству доручалося забезпечити погашення кредиторської заборгованості, яка обліковується за державним підприємством «Національна кінематека України» в сумі 9 млн грн, за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, передбачених за програмою «Державна підтримка кінематографії» на 2018 рік. У рамках виконання цього розпорядження Державне агентство України з питань кіно направило до Мінкультури офіційного листа про те, що воно готове оплатити борги НКУ в зазначеній вище сумі й просило прислати документи про те, кому з кредиторів яку суму слід перерахувати. Міністерство, як годиться, направило відповідного листа керуючому санацією НКУ з вимогою надати такі документи, а той направив формальну відповідь, але без запитуваних документів. Таким чином завдяки діям зловмисників і бездіяльності чиновників Мінкультури урядовий план витягти підприємство з боргової ями було зірвано.

Читайте також: Хто у призах, або Як судді використовують інформаційний вакуум та огріхи законодавства

Переломним моментом цієї історії стало 14 червня 2019 року, коли борги ДП «НКУ» виросли вже до 12 мільйонів гривень, а ухвалою ГС Києва на посаду керуючого санацією був призначений Руслан Бандуристий. На той момент певним чином змінився й настрій і в керівництві відомства – принаймні достеменно відомо, що заступниця міністра Тамара Мазур, всупереч своїй попередній позиції, вже не так критично дивилася на ідею продажу частини майна НКУ. Про цю жінку варто сказати, що вона з 2012 по 2014 рік працювала штатним помічником-консультантом народного депутата Павла Петренка (майбутнього міністра юстиції), а в березні 2014-го, у 31-річному віці, була призначена на посаду заступника міністра культури, звідки була звільнена у вересні 2019-го вже при новій владі.

Так от саме під керівництвом Тетяни Мазур 14 червня 2019 року була проведена нарада керівників профільних підрозділів Мінкультури, учасники якої прийняли рішення рекомендувати керівнику відомства погодити черговий за ліком план санації ДП «НКУ», який передбачав продаж 14 з 18 будівель і споруд підприємства, внаслідок чого потенційний покупець ставав власником п’яти з восьми гектарів землі. Дата проведення наради була вибрана не випадково, оскільки саме в цей день міністр Євген Ніщук перебував в одноденній відпустці, що давало Тамарі Мазур можливість розписатися за нього. А вже 26 червня того ж року погоджений Міністерством культури план санації було затверджено ухвалою Господарського суду Києва, що відкривало шлагбауми для його реалізації.

Як організувати «правильний» аукціон?

Таким чином зловмисники реалізували першу частину свого плану – отримали офіційний дозвіл на відчуження майна державного підприємства, яке згідно закону не підлягало відчуженню. Друга ж його частина полягала в тому, щоб продати його «з молотка» кому потрібно й за якою потрібно ціною. Згідно проведеної з численними порушеннями нормативно-правових актів оцінкою вартість майна складала 32 мільйони гривень і названа сума й повинна була стати стартовою ціною аукціону. Заздалегідь визначений покупець мав, звичайно, заплатити більше, але ненабагато, тому на конкурсі мали бути присутніми лише підконтрольні зловмисникам учасники, а всіх інших потрібно було відсіяти під будь-яким приводом.

Для того, щоб аукціон пройшов саме так, а не інакше, на роль його організатора було визначено товарну біржу, кандидатуру якої й погодило Міністерство культури в особі начальника одного з його управлінь, який у подальшому теж був притягнутий до кримінальної відповідальності. Ця товарна біржа дійсно провела аукціон так, як треба: на сайтах Верховного Суду й Міністерства юстиції було оприлюднено оголошення щодо продажу майна, в якому вказувалося місце, де потенційні учасники могли подати письмову заяву на його участь, а саме бізнес-центр «Тетріс» на вулиці Володимирській у Києві. Та коли один із таких потенційних учасників – ТОВ «Аквабуд Еко» – прислало туди свого представника, виявилося, що там про таку біржу нічого не знають і ніколи про неї не чули. Претенденти на участь кинулися до офісу на вулицю Сім’ї Прахових, де згідно оприлюдненій в об’яві інформації була розташована ця товарна біржа, але й за цією адресою її не виявилося. Тоді ТОВ «Аквабуд Еко» зважився на зовсім ризикований крок – переказав на рахунок організатора аукціону гарантійний внесок, але він був повернутий банком як помилково зараховані кошти.

За таких обставин, звісно, брати участь у конкурсі й перемогти в ньому міг лише той, кого визначили зловмисники – ним стало ТОВ «Вест Прайт», яке в ході проведеного 16 жовтня 2019 року аукціону заплатило 33 мільйони гривень. А вже наступного дня між ним його директором і керуючим санацією Русланом Бандуристим було укладено договір купівлі-продажу з усіма наслідками, що з цього витікали. Проте свято на їхній вулиці тривало недовго, оскільки вже 25 листопада того ж року детективи НАБУ відкрили кримінальне провадження за фактом зловживання службовим становищем посадових осіб Міністерства культури, державного підприємства «Національна кінематека України» й керуючого санацією останнього. Ініціатором початку розслідування, судячи з тексту вироку, було те саме ТОВ «Аквабуд Еко», яке зловмисники відсіяли ще на підготовчій стадії аукціону і власник якого офіційно заявив, що готовий був заплатити за це майно не менше 75 мільйонів гривень.

Читайте також: І знову про боротьбу з корупцією

Втім протягом року слідчі дії проводилися доволі мляво – більш цікаві події відбувалися в ході господарського процесу, відкритого за позовом зазначеного товариства проти організатора й переможця аукціону. За його підсумками рішенням ГС Києва, в подальшому залишеному без змін рішеннями судів наступних інстанцій, були визнані недійсними результати аукціону, договір купівлі-продажу нерухомого майна, акт його приймання-передачі та рішення про державну реєстрацію права власності на нього за покупцем. А в лютому 2021 року значно просунулися справи й на кримінальному фронті: було повідомлено про підозру Тамару Мазур, якій було обрано запобіжний захід у вигляді застави в сумі три мільйони гривень, та шістьом іншим учасникам оборудки, в тому числі начальнику одного з управлінь Мінкультури, керівнику ДП «НКУ» Геннадію Станілевичу й керуючому санацією Руслану Бандуристому. Решта троє – керівники комерційних структур, через які проходив процес заволодіння державним майном.

Разом із тим швидко провести розслідування й передати справу до суду щодо всіх підозрюваних детективам НАБУ не вдалося – довелося робити це частинами, тобто виділяти в окреме провадження матеріали щодо тих зловмисників, які визнали свою вину й погодилися співпрацювати зі слідством. Так, 7 грудня 2023 року вироком ВАКСу було затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та Геннадієм Станілевичем і підприємцем Олександром Лабенським. А 11 березня аналогічна угода затверджена й щодо Руслана Бандуристого, якому було призначене покарання у вигляді п’яти років умовного позбавлення волі.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути