Купили турпутівку, але подорож співпала з карантином. Як повернути гроші? | LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Купили турпутівку, але подорож співпала з карантином. Як повернути гроші?

Дата публікації:

Андрій ГУК, партнер юридичної фірми «Анте»,
експерт з авіаційного права

Туристам і агентам, яких туроператори шлють у непереборні обставини. Як апелювати туроператорам у відповідь?

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

У такому разі керуємося Законом України №324/95-ВР від 15 вересня 1995 року. Відповідно до ч. 7 ст. 20 вказаного закону, до початку туристичної подорожі кожна зі сторін договору на туристичне обслуговування може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв’язку зі зміною його істотних умов та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема, в разі погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків.

Відповідно до ч. 8 ст. 20 закону, туроператор (турагент) зобов’язаний повідомити туриста про таку зміну обставин не пізніше як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніше як за три дні до початку туристичної подорожі.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У такому разі в туриста є можливість відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування. Оскільки строки туристичної подорожі змінилися, тобто змінилися істотні умови договору, відповідно до ч. 8 ст. 20 закону, туроператор (турагент) зобов’язаний надати туристу можливість відмовитися від договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту).

Турист жодним чином не є стороною, на яку покладаються наслідки неспроможності туроператора повернути кошти, які ним сплачено третім особам. Тривалі обставини непереборної сили — підстава для розірвання договорів майже у всіх правових системах світу (навіть десь на Мальдівах).

Тому туроператор має можливість:

— і розірвати договори з третіми особами і, зрештою, повернути свої кошти;

— чи скористатися чудовою опцією та перенести дати, які продали іншим туристам;

— вчинити інші дії, але: не за рахунок коштів туристів та не покладаючи на них ці витрати.

Тому просимо відповідно до ч. 8 ст. 20 Закону України «Про туризм» розірвати договір без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) та повністю повернути всі кошти за ненадану послугу.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Покращення та не те: як армійцям хотіли підсунути «лажу»

Опубліковано

on

От

У Законі України «Про публічні закупівлі» є чимало моментів, які можуть бути використані плутягами для того, щоб нажитися на бюджетних коштах. Так, у його статті 36 зазначено, що умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім випадку покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Начебто, все зрозуміло, але іноді за привабливим словом «покращення» може ховатися зовсім інше, в чому, наприклад, можна переконатися, знайомлячись із матеріалами справи за позовом Фастівського заводу технічних масел «Аріан» до Міністерства оборони України, яка була остаточно вирішена постановою Верховного Суду від 6.07.2021 р.

Читайте також: Коли природний газ купуватимуть, минаючи публічні закупівлі?

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Історія з цим господарським спором почалася 21 листопада 2019 року, коли між військовим відомством і ТОВ «Аріан» було укладено договір про поставку мастильних засобів, а саме 40 тонн моторної універсальної оливи фірмового виробництва під назвою «Аріан дизель преміум» на загальну суму півтора мільйона гривень. Одержувачами були вказані чотири військові частини, а прийом товару мав проходити відповідно до двох нормативних актів, затверджених наказами МОУ: Інструкції з контролю якості пально-мастильних матеріалів, спеціальних рідин та компонентів ракетного палива у Збройних Силах України та Інструкції з обліку військового майна у ЗСУ.

Мастило надійшло за адресою у визначені договором терміни, але там відмовилися його приймати, посилаючись на те, що «Аріан» привіз не той товар, який обіцяв: у специфікації було вказано, що олива має бути виготовлена за «Технічними умовами України № 20574128.002-98 зі змінами № 1–5», а на залізничні станції військових частин прибула олива, зроблена з тим же номером технічних умов, ось тільки зміни до них мали інший номер — заміть № 1–5 було 1–6. Саме це й стало причиною відмови прийняти поставлений товар. Якщо висловлюватися зовсім точно, то мастило все ж таки було розвантажено й розміщено на складах військових частин, але в режимі надання постачальнику платних послуг відповідального зберігання, а от Акти приймання-передачі товару підписані не були, а відтак не було й офіційної підстави для перерахунку грошей за нього. «Аріан» попервах пробував пояснити чиновникам МОУ, що насправді ним було поставлено товар вищої якості, аніж було обіцяно в договорі, та ще й без зміни ціни, але оскільки він так і не зумів достукатися до їхніх сердець, то подав до Господарського суду Києва позов, в якому просив зобов’язати міністерство прийняти товар.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням судді Сергія Балаца від 9 грудня 2020 року даний позов було задоволено. Позивач завбачливо прийшов до суду не з порожніми руками, а з двома експертними висновками — один з яких було зроблено приватним підприємством «Дісма», другий — фахівцями Київської торгово-промислової палати, в яких, зокрема, було написано, що поставлена олива має кращі фізико-хімічні характеристики, зокрема вищі значення щодо лужного числа, вмісту кальцію, цинку в порівнянні з оливою, прописаною в договорі, що свідчить про її покращену якість. Спираючись на ці докази, суддя вирішив, що даний випадок цілком підпадає під дію зазначеної вище статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак позовні вимоги «Аріану» є цілком обґрунтованими.

Інакше подивилися на цю ситуацію в Північному апеляційному господарському суді, де судді більш уважно вислухали аргументи іншої сторони. Як з’ясувалося, експертне дослідження було проведено, м’яко кажучи, однобоко: зосередившись на фізико-хімічних характеристиках, дослідники обійшли стороною експлуатаційні властивості оливи. Розхвалене у висновках експертів покращення показників спірної продукції відбулося за рахунок використання присадок моторної оливи, які збільшують її сульфатну зольність, надлишкова кількість якої збільшує нагароутворення, що, в свою чергу, негативно випливає на роботу автомобільно-військової техніки.

Виходячи з цього колегія суддів Північного АГС дійшли висновку, що дане порушення умов договору ніяк не підпадає під дію статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак рішення ГС Києва було скасоване й прийняте нове, яким у задоволенні позову ТОВ «Завод технічних масел «Аріан» до Міністерства оборони було відмовлено. За результатами розгляду касаційної скарги позивача Верховний Суд залишив постанову ПАГС без змін.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Війна за «Житомирські ласощі»: серед тих, хто програв, — державний банк

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Цього літа знову привернув до себе увагу корпоративний конфлікт за контроль над кондитерською фабрикою «Житомирські ласощі», в якому державі випала роль не лише нічного сторожа та арбітра, а й бути однією з його сторін, оскільки свого часу державний Укрексімбанк надав зазначеному підприємству позику в сумі 570 мільйонів гривень, яку не хочуть визнавати його нинішні господарі.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: Право податкової застави виникає незалежно від наявності іпотеки?

«Житомирським ласощам» судилася нелегка доля, оскільки їх назва перш за все асоціюється з рейдерськими захопленнями. До 1993 ця фабрика була викуплена в держави трудовим колективом й почала нове життя в статусі закритого акціонерного товариства, але в реальності ним керувало вузьке коло осіб, наближених до директора Геннадія Плаксія. У 1999 році ці люди зрозуміли, що самотужки фабрика не зможе вижити в умовах капіталізму, й вирішили взяти в долю багатого інвестора. Ним виявився громадянин США Юрій Лещинський, який емігрував з СРСР за три роки до його розвалу. За сприяння залучених ним американських фірм на фабрику було завезене нове обладнання й вона, окрім звичних карамельок із цукру, стала з імпортного какао та арахісу випускати шоколадні цукерки. Завдяки цьому підприємство не лише вижило, а й вийшло на новий рівень, але розплачуватися за це довелося новими й новими додатковими емісіями акцій, внаслідок чого доля членів трудового колективу у власності зменшилася до 5 відсотків, а решта належала підконтрольним Лещинському закордонним фірмам. Більшість працівників із цим змирилися, проте лишилася й деяка кількість невдоволених, які були певні, що обладнання й сировина постачалися за завищеними цінами, а реальна вартість вкладень закордонного інвестора не була варта тих 95 відсотків акцій «Житомирських ласощів», якими він заволодів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Переломним став 2010 рік, коли під час президентських виборів товариство активно підтримувало Юлію Тимошенко й навіть випустило спеціальну партію особливо високоякісних цукерок, упакованих в коробки з її зображенням. Після поразки зазначеної кандидатки певна частина її соратників перекочувала в табір переможців, а один із найближчих із них — Андрій Портнов навіть отримав посаду заступника глави Адміністрації Президента України, де курував правоохороні органи й судову систему. Саме тоді голова наглядової ради «Житомирських ласощів» Ігор Бойко вирішив, що настав зручний момент для «відновлення справедливості». За сприяння контрольованих Портновим представників Феміди він отримав судові рішення, які визнавали недійсними всі акції, емітовані товариством після 1999 року, і в такий спосіб викинув Лещинського за борт. Останній звернувся по допомогу до депутата Блоку Юлії Тимошенко Сергія Пашинського, але він у 2010 році міг допомогти хіба що прес-конференціями та публікаціями в ЗМІ, в той час, як в арсеналі його опонента Портнова був чималий адмінресурс. Зате через п’ять років «відлилися кішці мишачі сльози»: 27 листопада 2015 року на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.11.2015 р., яке ще не набрало законної сили, ставленик Лещинського на прізвище Олександр Рогаль своїм наказом призначив себе виконуючим головою правління ЗАТ «Житомирські ласощі» й викинув за борт Бойка.

Саме цей наказ оскаржило в Господарському суді Житомирської області Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», яке ще в грудні 2013 року (не без сприяння з боку Портнова) надало житомирській фабриці кредит у сумі 570 млн грн, чотириста з яких зникли в невідомому напрямку. Про підозру в їх викраденні було повідомлено Ігорю Бойку, у зв’язку з чим той навіть потрапив за грати, але оскільки обвинувального вироку немає і навряд чи коли буде, розраховуватися за кредитом мають «Житомирські ласощі», які під його заставу віддали в іпотеку свою нерухомість.

В обґрунтування своїх позовних вимог Укрексімбанк написав, що О. Рогаль грубо порушує положення статті 10 Закону України «Про іпотеку», якими передбачені права банку як іпотекодержателя перевіряти наявність предмету іпотеки, його стан, а також умови зберігання й користування ним. Із метою проведення такої перевірки позивач, мовляв, неодноразово звертався до керівництва товариства з вимогою надати доступ до всіх адміністративних, виробничих, складських та допоміжних будівель фабрики, які перебувають у його заставі, але щоразу отримували безпідставну, на думку позивача, відмову. Саме тому він і просить скасувати наказ про призначення О. Рогаля керівником товариства.

Рішенням ГС Житомирської області, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду в задоволенні позову було відмовлено, оскільки Укрексімбанк обрав неправильний спосіб захисту своїх інтересів. Визнавши той факт, що в позовній заяві викладені доволі переконливі докази порушень чинного законодавства при виданні оскаржуваного наказу, суди зазначили, що банк — не та особа, яка може ставити під сумнів його законність. Таким правом наділені лише акціонери «Житомирських ласощів», або їх наглядова рада. Наказ товариства є внутрішнім розпорядчим документом, який діє лише для його працівників і не поширюється на інших осіб. Відповідно, такий наказ не може порушувати права третіх осіб і не може бути ними оскаржений. Що стосується порушень Закону «Про іпотеку», то банку треба було оскаржувати неправомірні дії товариства, а не наказ про призначення його керівника, оскільки навіть після звільнення останнього конфлікт між банком і фабрикою вичерпано не буде.

За результатами розгляду касаційної скарги Укрексімбанку Верховний Суд постановою від 30.06.2021 р. відмовив у її задоволенні й залишив зазначене рішення без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Не змогли, або Топ-10 провалів Мін’юсту

Опубліковано

on

От

Ярослав ЖУКРОВСЬКИЙ, юрист,
начальник Головного територіального
управління юстиції
у Львівській області (2015-2018 рр.)

Чи змінилася система органів юстиції в Україні за останні роки? Чому й досі Міністерство юстиції не позбулося невластивих повноважень? Чи варто вважати хайп міністра юстиції із «продажем» в’язниць, стояння на руках вниз головою у власному кабінеті чи сидіння на робочому столі у позі лотоса значним досягненням або перемогою? Близько двох років тому новим очільником Мін’юсту було призначено Дениса Малюську — людину не із системи, без достатнього професійного та управлінського досвіду. Попри чималу кількість позитивних ініціатив, команда чинного міністра юстиції так і не змогла системно реформувати відомство, стати справжнім локомотивом змін у формуванні державної правової політики. Підсумовуючи діяльність міністерства, хочеться звернути увагу на найбільші провали та фіаско.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: Міністерство невластивих повноважень

Безсистемна державна правова політика

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Міністерство юстиції не виробило й не представило суспільству нової візії та якісної стратегії розвитку державної правової політики. Не зрозумілим було: куди і яким чином повинна рухатися така правова політика, які основні завдання і пріоритети, очікувані результати реалізації такої політики?

Одним із найбільших провалів Мін’юсту було так зване «реформування» структури директоратів, які мали б відповідали за формування державної правової політики. Теза про те, що міністр не буде терпіти «таких ротів», і непріоритетність напрямку прав людини і, як наслідок, скорочення директоратів, була ознакою низької управлінської компетенції міністра й елементарного нерозуміння сутності роботи на відповідній посаді. Замість збільшення й покращення змістовності роботи директоратів було прийнято найбезглуздіше рішення — реорганізувати йі скоротити, тобто об’єднати директорати, створивши в них окремі експертні групи.

Основним завданням міністерства є саме системне формування державної політики та її реалізація. Підготовкою документів (policy) щодо вироблення цієї політики мали б займатися виключно директорати.

Ще однією фатальною помилкою було збільшення кількості заступників міністра до 9 осіб, а також відсутність логічного розподілу та делегування повноважень між ними. Більшість із цих заступників, не маючи жодного досвіду роботи в сфері державної служби, так і не змогли показати та реалізувати себе в міністерстві. Із регулярних дописів міністра Малюськи в соціальних мережах складалось враження, що основним пріоритетом Мін’юсту є виключно пенітенціарна система — ремонт окремих камер і розпродаж в’язниць, продаж сертифікатів на платні камери в СІЗО, але аж ніяк не система виконання судових рішень, протидії рейдерству чи державної реєстрації. Окрім того, дуже швидко була модифікована система «смотрящих» на тих, з ким обов’язково потрібно було погоджувати ті чи інші рішення.

Неефективна кадрова політика

Черговим провалом керівництва міністерства стала так звана ліквідація територіальних управлінь юстиції та утворення міжрегіональних управлінь. Завданням такої оптимізації, тобто скорочення кількості управлінь з 27 до 8, було посилення контролю за роботою цих органів та економія бюджетних коштів на оплату праці апарату. Насправді ж, замість ліквідації відбулася реорганізація, про що однозначно вказав Верховний Суд у справі № 440/395/20 зазначивши, що фактично відбулося не припинення державою виконання функцій ліквідованого органу, а покладання виконання його функцій на інший новостворений орган. Як наслідок, було звільнено 27 керівників територіальних органів, більшість із них абсолютно незаконно, а на їх місце призначено або чинних лояльних чиновників, або одіозних осіб, які були в «темах» і успішно кришували ті чи інші напрямки роботи.

На жаль, оголошені конкурси на посади керівників міжрегіональних управлінь виявилися суто формальними й номінальними, адже нові кадри, яких помпезно призначили на відповідні посади, дуже швидко стали частиною системи й схематозів, і їх було скандально звільнено. Прикладом подвійних стандартів був конкурс на посаду одного з керівників міжрегіонального управління.

У першому конкурсі потрібний кандидат, за рішенням комісії, не набирає мінімальної кількості балів, яка б підтверджувала його достатню професійну компетентність. А через декілька тижнів та ж комісія, приймає рішення, про найвищу оцінку компетенції цього «потрібного» кандидата. Класика жанру… Або ж практика призначення на керівні посади без конкурсів шляхом укладення контрактів на період дії карантину колишніх працівників житлово-комунальних господарств. Така реорганізація також полягала в скороченні структур правової роботи та систематизації, які не завжди були ефективними, фасадній зміні самих назв та найменувань структурних підрозділів, переміщенні державних службовців із одних відділів в інші. А саме скорочення чисельності апарату стосувалося заледве 1–2% чиновників.

То для чого потрібна була така реформа чи така оптимізація? В результаті, замість ефективної роботи на місцях, чиновники змагаються в підписанні нічим не передбачених і нікому не потрібних меморандумів із громадськими організаціями, комунальними підприємствами чи іншими органами публічної влади.

Коли настане кінець епохи рейдерства?

Формальна зміна назви колегіального та дорадчого органу, який розглядав скарги у сфері державної реєстрації з Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації на Колегію з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а також запровадження Офісу протидії рейдерству, по своїй суті не змінило «старі» підходи до «вирішення питань під ключ» і не стало ефективним інструментом захисту прав законних власників. Будь-які рішення колегії повинні затверджуватися наказами міністра чи керівника регіонального управління. По своїй суті такі рішення мають рекомендаційний характер і відповідний керівник може не погодитися і не підписати розпорядчого акту. Надмірна дискреція породжувала сумніви в об’єктивності і своєчасності розгляду скарг в сфері державної реєстрації.

Колегіальні та дорадчі органи самі по собі є елементом колективної безвідповідальності і зазвичай прикриттям просування «потрібних» рішень.

Зрештою, а які рішення може приймати така колегія, якщо до її складу входять виключно державні службовці структурних підрозділів міністерства чи його управлінь? Такі рішення, які потрібні керівництву.

Окрім цього, є достатньо прикладів зміни суті та змісту рішень з одних і тих самих питань — спершу дорадчий орган пропонує скасувати реєстраційну дію, а згодом визнає свою позицію помилковою, а реєстраційну дію законною, чи навпаки.

Напевно, найбільшим досягненням Офісу протидії рейдерству є кейс із повернення захопленого майна кінорежисеру Юрію Ляшенку, про який особисто розповідав Президент Зеленський. Отже, механізм позасудового (адміністративного) оскарження виявився малоефективним інструментом захисту права власності.

Невластиві повноваження у сфері ДРАЦС

Після реформи децентралізації зареєструвати народження, шлюб, смерть стало складніше. Часто траплялося, коли для того, аби отримати свідоцтво про смерть чи подати заяву для реєстрації шлюбу, потрібно було їхати 20–30 кілометрів в одну сторону.

А підписаний не так давно Президентом Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права громадян на доступ до державної реєстрації актів цивільного стану у зв’язку з укрупненням територіальних громад» (№ 1427-ІХ), який Верховна Рада ухвалила 29 квітня 2021 року, повністю не вирішує цю проблему.

Замість того, щоб остаточно позбутися невластивих повноважень у сфері державної реєстрації актів цивільного стану й передати їх органам місцевого самоврядування, міністерство «об’єднує» відділи ДРАЦС і залишає їх у своїй структурі. Адже орендовані приміщення цих відділів і відомчі інтереси — понад усе!

«Кохання поза часом»

Інше питання — церемонії реєстрації актів цивільного стану. Чи повинні державні службовці та цілі управління організовувати загальнодержавні акції «Кохання поза часом»? Чи повинен державний службовець юстиції виконувати церемоніальні функції, здійснюючи державну реєстрацію шлюбу і бути тамадою на весіллях? Питання, безумовно, відкрите й риторичне.

Міністерство юстиції не скасувало й не припинило започатковані попередниками юридично-сумнівні пілотні проекти, які морально себе вичерпали, — насамперед щодо державної реєстрації шлюбу за добу. Суть будь-якого пілотного проекту — спростити, вдосконалити, апробувати. А далі — або ж внесення змін до законодавства й запровадження новацій, або відмова від такої ініціативи.

Можливість отримання свідоцтва про народження дитини безпосередньо в пологовому будинку — це зручно і просто. Але фактична реалізація — бігання державних службовців відділів ДРАЦС від роботи до пологового будинку — це не зовсім раціонально й обґрунтовано з точки зору оптимізації управлінських процесів. Можливо, варто розглянути варіант щодо вдосконалення процедури такої видачі або ж навіть передати функції з державної реєстрації народжень самим пологовим будинкам?

Інше питання. Сьогодні на багатьох сайтах можна зустріти оголошення на кшталт — швидке оформлення апостилю. І всі розуміють, що така «співпраця» є доброю можливістю для заробляння своїх кровних. І такі комерційні послуги не з дешевих.

Досить незвичним в умовах діджиталізації є, наприклад, взаємодія та функціонування реєстру актів цивільного стану й державного реєстру виборців — обмін даними між цими реєстрами й досі відбувається не в електронній формі, а шляхом подання паперових відомостей для внесення їх у реєстр.

Чому в Україні не виконуються судові рішення?

Ключовим провалом міністерства стала неефективна система виконання судових рішень. За останні два роки держава жодним чином не змінила умови роботи, стимулювання та виплату винагород державним виконавцям. Із запровадженням інституту приватних виконавців відділи Державної виконавчої служби (ДВС) здебільшого займаються виконанням рішень про стягнення аліментів і заробітних плат, відібранням дітей чи безперспективними стягненнями з державних органів. Разом із тим запровадження змішаної системи виконання судових рішень частково покращило катастрофічний стан із невиконанням судових рішень. Водночас стан виконання цих судових рішень за останні роки — орієнтовно від 5 до 15 % — ставить під сумнів ефективність кінцевої стадії судового процесу й судочинства загалом.

З іншого боку, при заробітній платі звичайного державного виконавця у розмірі 5–7 тис. гривень і заробітній платі керівника обласного відділу контролю в 40–50 тисяч, великій кількості виконавчих проваджень і збільшення «планів» по стягненню аліментів, штучне наганяння «статистичних показників» — відсутня будь-яка мотивація для якісної роботи, не кажучи про сам матеріально-технічний стан районних відділів ДВС. Отже, система виконання судових рішень потребує не фасадних, а системних змін — від посилення статусу державних та приватних виконавців, удосконалення системи відповідальності за невиконання рішення суду до усунення всіх можливостей для потенційних зловживань.

Розпорядження конфіскованим майном та утилізація

Чому не знищено корумповану систему розпорядження конфіскованим майном та утилізації? Косметичні зміни підзаконних нормативно-правових актів у сфері розпорядження конфіскованим майном та утилізації не перетворили, наприклад, бездумне знищення 14 тонн алкогольних напоїв у виробництво обіцяних антисептиків. Достатньо один раз у два роки особисто міністру знищити сумнівний алкоголь, а з іншими знищеннями — все відбувається в звичному і зашкварному порядку.

Іншими словами, й досі утилізація конфіскованих товарів відбувається в закритому режимі.

Громадськість не має інформації про те, коли, скільки і як було утилізовано ті чи інші товари — алкогольні напої, тютюнові вироби, побутову техніку, продукти харчування. Чи навіть утилізації транспортних засобів шляхом розукомплектування. Це — окрема тіньова тема та індустрія для отримання значних доходів.

Розпорядження та передача конфіскованого майна в дохід держави й далі працює за звичними схемами — свої зберігачі, свої члени комісії, свої заклади охорони здоров’я чи освіти, свої благодійні фонди та будинки дитячого типу.

Не змінено й самого підходу до розпорядженням конфіскованим майном, адже рішення й надалі приймає комісія, яка створюється керівником органу ДВС і складається з митників та податківців. Тепер замість районних відділів ДВС такі функції за «вказівкою» з департаменту ДВС цілком незаконно виконує централізовано обласний відділ, з метою «координації» всіх процесів і потоків.

Тож і не дивно, що й досі, жодне з міжрегіональних управлінь не оприлюднює інформації про обсяги продукції, що була знищена, дату, місце та способи їх знищення, найменування підприємства, на якому здійснювалося знищення такого майна.

Однозначно необхідне створення відкритого реєстру майна, яке конфісковано в дохід держави (автомобілі, побутова техніка, будівельні матеріали, продукти харчування, одяг тощо), а також майна, яке підлягає утилізації. Перелік такого майна має бути у відкритому доступі, а процедура передачі — публічною та прозорою.

Чому не працюють державні реєстри?

Функціонування та постійне «вдосконалення» роботи державних реєстрів — найболючіше питання. За останній час вони не стали працювати краще, адже регулярне підвисання чи помилки в роботі реєстрів — це буденне явище як для реєстраторів, так і для нотаріусів чи виконавців. При тому, що досить значні кошти державного бюджету ідуть на такі покращення державних реєстрів, а віз і далі там. Найгірше працює автоматизована система виконавчих проваджень. Хоча чиновники міністерства вважають, що система «не має недоліків». Виконавці навіть ініціювали флешмоб, під час якого публікували скріни неробочих реєстрів.

Реєстри регулярно не здійснюють деталізованих пошуків, видають помилки на кшталт «Сторінка не відповідає», «Помилка зчитування ключа», або ж взагалі припиняють працювати.

Ще одна проблема — несанкціонований доступ до реєстрів. Звідки ж банківські установи можуть знати, що вчора була зареєстрована нова юридична особа чи ФОП, щоб масово телефонувати відповідним керівникам і пропонувати банківські послуги. Окремої уваги потребують можливості доступу до держреєстрів службовців територіальних управлінь. Схема аналізу та незаконного моніторингу дій у держреєстрах з метою потенційного отримання неправомірної вигоди — це те, чим часто полюбляють займатись на місцях. А чи пробували ви зареєструвати громадську організацію онлайн? Маса непотрібних форм і граф у них, необхідність сканування статутів, протоколів і відомостей. Невже це та діджиталізація, яка потрібна громадянам?

Безсистемна пенітенціарна реформа й порушення прав людини

Накінець, юридичним нонсенсом можна вважати ініціативу з легалізації утримання ув’язнених у платних камерах із поліпшеними умовами. Пропозиція за гроші купити «комфортне утримання», які б держава мала б сама забезпечити без жодних додаткових умов, — це очевидна дискримінація за ознакою майнового стану та порушення конституційних прав. Із цього приводу Омбудсман навіть звернулася до Конституційного Суду України, бо неконституційність відповідних ініціатив більш ніж очевидна.

Загалом же можна сказати, що міністерство не спромоглося розпочати системну реформу пенітенціарної системи, яка б в останню чергу мала б полягати в «розпродажі» тюрм, будівництві за кошт державного бюджету нових СІЗО чи дегустуванні міністром їжі із цих закладів. Відбування покарань у нашій державі — це не весела пригода чи розвага, це система, покрита мрякою і порушенням прав людини. І для вирішення цих проблем хайпові ініціативи є абсолютно недоречними.

А що з люстрацією та очищенням влади?

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України», закон про очищення влади застосовувався до дуже широкого кола осіб і призвів до звільнення заявників лише на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі упродовж більш ніж року за часів президентства Януковича або на підставі зайняття посад у Комуністичній партії до 1991 року. Суд у цій справі встановив порушення статті 6 § 1 (право на справедливий суд) Конвенції із прав людини у зв’язку з занадто тривалим розглядом справ заявників на національному рівні та порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя).

У відповідь міністерство юстиції на виконання рішення Європейського суду з прав людини мало б розробити зміни до Закону «Про очищення влади» і здійснити виплати особам, які виграли відповідну справу в ЄСПЛ. Зауважу, що нині в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення закону України «Про очищення влади», перебувають близько 900 осіб. Зрештою, чи можна вважати бездіяльність міністерства у сфері люстрації неправомірною? І яка подальша доля люстрованих чиновників?

Чому і досі не відбулося перезавантаження у системі очищення влади (люстрації)?

Неефективне функціонування інституту судових експертиз

Стан та ефективність роботи науково-дослідних установ судових експертиз не піддається жодній критиці. Низка кадрових призначень у цій сфері свідчать про професійну непридатність нових керівників науково-дослідних установ. Що змінилося в сфері за останній час? Може зменшилися можливості для зловживань чи покращилася швидкість і якість судових експертиз? Питання, мабуть, більш ніж риторичне.

Разом із тим досить поширеною є практика написання рецензій поза процедурою, передбаченою відповідним порядком, що є очевидним нонсенсом, або ж відсутність відповідальності судових експертів за написання завідомо неправдивих та замовних висновків, які, наприклад, сприяють незаконному виведенню з-під опіки держави стратегічних об’єктів.

Проведення судових експертиз у нашій країні перетворилося в довголітній і примарний фантом, який потребує не звичайного реформування, а шокової хірургічної терапії.

У підсумку можна констатувати, що за останніх два роки система органів юстиції в Україні перетворилась в безсистемну й хаотичну траекторію — ніхто не розуміє, куди ми рухаємось, ніхто не знає що нас чекає далі.

Системі української юстиції справді, потрібні зміни. І не просто зміни, а реальне та фахове перезавантаження. Й основне в цьому перевантаженні — людина, яка має відчувати захист і бути максимально захищеною!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link