Юридична практика
Квартирні лабіринти Рахункової палати: що встановив виправдувальний вирок Роману Магуті?
Четвертого квітня Вищий антикорупційний суд ухвалив виправдувальний вирок колишньому голові Рахункової палати Роману Магуті та колишній співробітниці цієї ж установи Марії Шулежко, яких Спеціалізована антикорупційна прокуратура обвинувачувала в махінаціях зі службовим житлом, наслідком яких було заволодіння належною державі квартирою вартістю 1,39 мільйон гривень. Даний вердикт викликав неабияке розчарування серед симпатиків НАБУ, детективи якого розслідували це кримінальне провадження. Судді ж у мотивувальній частині вироку зазначили, що правова база, яка регулює дану сферу відносин, далека від досконалості й об’єктивно створює певні можливості для зловживань, але виходячи з тих нормативних актів, якими повинен керуватися суд, у даному конкретному випадку слід визнати відсутність складу злочину.
Кар’єра «номенклатурної дівчинки»
Роман Магута був типовим «донецьким»: одразу після отримання вищої освіти працював у різних банках області, у 2007 році, під час другого прем’єрства Януковича, перебрався до Києва на посаду першого заступника «Ощадбанку», а в квітні 2012 року був призначений Верховною Радою головою Рахункової палати. Що стосується Марії Шулежко, то її можна назвати «номенклатурною дівчинкою»: в 1985 році, у 29-річному віці, вона стала головою одного з колгоспів Черкаської області, у 1994-му – народним депутатом від Аграрної партії, яка була повністю лояльна до Президента України Леоніда Кучми. Під час перебування в Парламенті ця жінка нічим особливим не запам’яталася, хіба що зарекомендувала себе дисциплінованим «кнопкодавом», тож одразу після завершення депутатської каденції їй знайшли посаду в Рахунковій палаті, де вона працювала до 2018 року.
Читайте також: Друга справа Романа Насірова – бліда тінь того, що задумувалося…
Відповідно до неписаних законів номенклатури, такі слухняні люди, як Шулежко, мали право на отримання за рахунок держави як мінімум двох квартир у Києві: однієї для себе, іншої – для дорослих дітей. Першу, як службову, їй дали на бульварі Лесі Українки – вона її невдовзі приватизувала, продала й придбала іншу – на проспекті Перемоги, яку переписала на доньку. А от у зв’язку із наданням другої й було відкрите кримінальне провадження.
Заяву щодо її отримання вона подала в березні 2014-го, мотивуючи це тим, що вона мешкає з чоловіком, двома доньками й зятем у двокімнатній квартирі, яка належить одній із доньок і знаходиться надто далеко від місця роботи. Наказом голови РП Р. Магути від 18.03.2014 р. її прохання було задоволене через необхідність проживання поблизу робочого місця у зв’язку з виконанням вкрай важливих державних завдань та ненормованого робочого дня. Ця квартира загальною площею 84 м² (житловою – 42 м²) на вулиці Полтавській, яка незадовго перед тим була придбана Рахунковою палатою в Холдингової компанії «Київміськбуд» за 1,39 млн грн, й дісталася Марії Шулежко як службова.
Згідно з Законом «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, які були віднесені до числа службових, не підлягали приватизації, але в жовтні того ж року за ініціативою Р. Магути ця квартира була виключена з категорії службових, після чого перейшла в розряд звичайних, належних державі, квартир, які теоретично мав право безоплатно приватизувати будь-який громадянин України, який постійно в ній проживав. Проте на Марію Шулежко і членів її сім’ї це правило не поширювалося, оскільки використати таку можливість вони мали право тільки один раз, а після того, як уже приватизували депутатську квартиру, то більше скористатися цим правом уже не могли. Аби обійти дану норму, зловмисниця прописала в нещодавно отриманій квартирі свого племінника з Черкаської області, якому Р. Магута видав дозвіл на приватизацію державного житла, і в січні 2015-го зазначений об’єкт житлової нерухомості безоплатно вибув із державної власності.
Позиція прокуратури
Кримінальне провадження за даним фактом було відкрите в червні 2016 року за статтею 191 КК України – заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, у листопаді того ж року зловмисникам була пред’явлена офіційна підозра й обрані запобіжні заходи, не пов’язані з перебуванням у в’язниці, а вже в березні 2017 року до Шевченківського райсуду Києва було направлено обвинувальний акт, який восени 2019-го разом з усіма матеріалами справи перекочував до новоствореного Вищого антикорупційного суду. За версією НАБУ, Р. Магута не мав права ні надавати цієї службової квартири, ні виключати її з числа службового житла, ні, тим більше, давати дозвіл на її приватизацію.
Читайте також: Арешти акцій «Укрнафтобуріння»: в чому причина карколомних зигзагів Печерського суду?
Перший пункт обгрунтовувався тим, що від квартири на проспекті Перемоги, в якій була зареєстрована Шулежко, до вулиці Коцюбинського, де заходилася Рахункова палата, відстань була меншою, ніж від новонабутої квартири на вулиці Полтавській. Крім того, насправді зловмисниця не проживала в жодній із названих вище квартир, оскільки разом із чоловіком знімала кімнату в розташованому в Кончі-Заспі пансіонаті Державного управління справами, звідки щодня їздила на роботу на власному автомобілі. Таким чином, отримане житло пустувало, в той час як його дуже потребували інші працівники Рахункової палати. Та й режим роботи, в якому працювала вона, аніяк не можна назвати ненормованим. Усе це, на думку детективів, свідчило про те, що службова квартира була надана Шулежко безпідставно й незаконно.
У суду з цього приводу виявилася інша точка зору, яка грунтувалася на положеннях трьох нормативно-правових актів. Перший – Закон «Про державну службу», стаття 36 якого гласила, що державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку із державного фонду. Другий – Житловий кодекс України, відповідно до статті 118 якого службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які в зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього. Третій – постанова Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 р. № 37, якою конкретизовані норми наведених вище законів у вигляді переліку посад, під які надається службове житло. Протягом трьох із половиною десятиліть він часто оновлювався – востаннє у вересні 2012 року. Так от, в одному з його пунктів названі посади окремих категорій працівників Рахункової палати, зокрема голова, його заступники, керівники департаментів і посадові особи апарату. Марія Шулежко у 2014 році обіймала посаду директора департаменту з питань агропромислового комплексу, природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, а відтак мала безумовне право на отримання службового житла незалежно від наявності в неї власного житла і його географічного розташування. Таким чином, з приводу першого пункту порушень закону не було ні з боку Романа Магути, який надав службову квартиру, ні з боку Марії Шулежко, яка її отримала.
Недоліки нормативної бази
Із другим пунктом – щодо виключення належної Рахунковій палаті квартири з категорії службових ситуація значно складніша. На думку сторони обвинувачення, порушення закону з боку Магути полягає в тому, що він у серпні 2014 року направив до Шевченківської райдержадміністрації Києва, на території обслуговування якої знаходилася квартира на вулиці Полтавській, листа з проханням виключити її з числа службового житла, оскільки відпала потреба в такому її використанні. Ось тут і виникає питання – а до чого тут Шевченківська РДА? Райдержадміністрація – не власник квартири і в даній ситуації виконує функцію, так би мовити, реєстратора. Власником є держава – в особі Рахункової палати, чи то в особі Верховної Ради України, яка створює зазначений орган і якій він підпорядкований і підзвітний. Логіка підказує нам, що перед тим, як був написаний лист до Шевченківської РДА, мав бути підписаний якийсь внутрішній документ чи то РП, чи то ВРУ, відповідно до якого квартира виключається з категорії службового житла. Але в обвинувальному акті такий документ не згадується і в його ухваленні ніхто не обвинувачується.
Чи може таке бути? Виявляється, може, й колегія суддів ВАКС вказала на це, як на недолік у системі нормативного регулювання поводження зі службовим житлом. Якось воно виходить так, що керівник відомства може на свій розсуд, ні перед ким не звітуючи, вивести квартиру з числа службового житла, яке не підлягає приватизації, в розряд неслужбового державного житла, яке може бути приватизоване з метою поліпшення житлових умов його наймача. Протягом останнього десятиліття в парламенті була зареєстрована низка законопроектів, якими пропонувалося чітко регламентувати зазначену сферу правовідносин, але так і не потрапили на розгляд. Причина дуже проста – отримання службових квартир із перспективою їх подальшої приватизації споконвіку була і є годівницею для номенклатури, до числа якої належать, зокрема, й представники законодавчого корпусу.
Із третім питанням, щодо законності приватизації неслужбової, але, при цьому, все ж таки належної державі, квартири, все виглядало значно простіше. Будучи її мешканцем, Марія Шулежко мала повне право поселити до неї будь-якого члена своєї сім’ї, до числа яких, відповідно до Сімейного кодексу України, може належати й племінник. А вже цей племінник, постійно проживаючи в цій квартирі, за згоди інших членів сім’ї, має повне право її приватизувати, відповідно до положень згаданого вище Закону «Про приватизацію державного житлового фонду». Чим він і скористався.
А найслабшим місцем сторони обвинувачення виявилося питання щодо розміру заподіяного державі збитку, який детективи з прокурорами оцінили в суму, в яку обійшлося державі придбання цієї квартири – 1,39 млн грн. Вони не врахували ту обставину, що відповідно до положень статей 124–125 Житлового кодексу України неможливо виселити зі службових жилих приміщень без надання іншого житла тих осіб, які пропрацювали в установах, котрі надали їм ці приміщення, не менше 10-ти років. А оскільки Марія Шулежко працювала в Рахунковій палаті з 1998-го, то незалежно від того, була би приватизована в подальшому квартира на вулиці Полтавській чи так би й лишилася в числі службових – держава все одно б ніколи не змогла повернути собі ті (з поправкою на інфляцію й девальвацію) 1,39 млн грн, за які її колись придбала. Навіть якби й продала квартиру з молотка, частину виручених коштів довелося б витратити на забезпечення Марії Шулежко альтернативним житлом.
Костянтин Юрченко,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України