Медіація як альтернатива корумпованим судам - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Медіація як альтернатива корумпованим судам

Дата публікації:

Олена КАЮМОВА, співзасновниця агентства «Family Biz Evolution»

Нещодавно уряд презентував свою програму розвитку країни. У ній, в тому числі, передбачено створення системи медіації як альтернативу врегулювання спорів у судах.

Також Кабінет Міністрів України схвалив єдиний проект Закону України «Про медіацію». До слова, попередні уряди також намагалися на законодавчому рівні закріпити медіацію, але всі ці спроби були провальні.

На сьогодні медіація широко розповсюджена в більшості розвинутих країн світу. Завдяки їй громадяни та установи отримали можливість врегулювати конфлікт, не звертаючись до суду. Наприклад, у Великобританії система побудована таким чином, що 80% спорів не доходить до суду, а вирішуються за допомогою медіатора. І таких прикладів дуже багато по всьому світу – Європа, США, Канада, Китай.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

В Україні перші практики медіації зароджувалися близько 10 років тому. За цей час з’явились сотні медіаторів та успішних кейсів. Вже існують різноманітні напрямки медіації – сімейна медіація, бізнес-медіація, комерційна медіація, медіація з питань інтелектуальної власності, медіація з трудових питань тощо. Завдяки цьому підприємливі люди мають можливість швидко вирішувати різноманітні бізнес-спори і тим самим зменшити витрати на довгі судові розгляди, які можуть тривати місяцями та роками, а ще —бути співтворцями фінального рішення, що збільшить відсоток виконання таких рішень, вирішувати внутрішні конфлікти, не виносячи їх у публічну площину правосуддя, самостійно обирати медіатора, якому довіряють (на противагу корумпованого суду, де такої довіри немає).

Окрім медіації, в програмі уряду також передбачено створення та розвиток арбітражу. Дуже часто ці процеси плутають, не розуміючи різниці між ними. Але це абсолютно два різних процеси.

Що ж спільного та відмінного між медіацією та арбітражем?

Медіація та арбітраж – це способи врегулювання спорів замість звернення до суду. Медіація – неформальний процес, де сторони домовляються, залучаючи медіатора, як посередника. Арбітраж – більш формальний, арбітр слухає аргументи сторін і потім приймає рішення, яке є обов’язковим до виконання.

Як обрати медіатора?

Дуже важливо, щоб усі сторони відчували себе комфортно та довіряли людині, яка супроводжує процес медіації. Тому тут на першому місці довіра.

Рівень професіоналізму. Варто перевірити, чи отримала людина профільну освіту. Згідно нового закону підготовка в сфері медіації має становити не менше як 90 годин навчання медіатора.

Спеціалізація або експертиза. Наприклад, якщо ви вирішуєте питання бізнесу, то бажано, щоб медіатор у минулому був дотичний до цих проблем і, як мінімум, розумів основну термінологію.

Є ще й інші фактори, такі як репутація та вартість послуг, на які слід зважати.

Загалом медіація – безпечний простір. На відміну від суду, де ви не можете обрати або вплинути на заміну судді, в медіації у сторін з’являється реальна можливість обирати неупередженого, професійного та чесного медіатора. Тож сьогодні вся спільнота медіаторів сподівається, що Верховна Рада прийме законопроект Кабінету Міністрів і тим самим приблизить Україну до країн, де конфлікти на законодавчому рівні можуть вирішуватися цивілізованим шляхом.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Зигзаг газової справи

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця сталася чергова знакова подія в багаторічному процесі за позовом Юлії Тимошенко до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови уряду № 315 від 27.04.2016 р., якою було збільшено ціни на газ для житлово-комунального сектора. Вердикти судів перших двох інстанцій були позитивними для позивачки, проте Верховний Суд їх скасував і направив матеріали провадження на новий розгляд. Й ось 13 вересня Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Проте до фіналу цієї досить простої за своєю сутністю справи ще дуже далеко, оскільки служителі Феміди, судячи з усього, зробили з неї непогану для себе годівничку, тож для того, аби її розгляд тривав якомога довше, навмисне залишають у текстах судових рішень максимальну кількість помилкових висновків і нез’ясованих моментів.

Читайте також: Заборгованість перед Нафтогазом реструктуруватимуть за новим законом

Два способи цінового регулювання

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Якщо уважно розібратися, то позовні вимоги були дуже смішними: якби рішення про їх задоволення було виконане вчасно, тобто до того, як спірна урядова постанова втратила чинність з волі самого ж уряду, це призвело б не до здешевлення, а, навпаки, до здорожчання газу для населення. Як відомо, раніше цей вид палива належав до категорії тих товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню, і займалася цим Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Процес регулювання був, так би мовити, безперервним: ціни на газ затверджувалися постановою НКРЕКП, і якщо виникала потреба їх змінити (як правило, в сторону підвищення), Нацкомісія ухвалювала нову постанову з новими ціновими показниками, а останнім пунктом скасовувала дію попередньої постанови. Якби трапилося так, що нова постанова рішенням суду була б визнана нечинною, то нечинним визнався б і її останній пункт, а відтак автоматично відновилася б дія попередньої постанови.

Читайте також: Тарифи до кінця опалювального сезону не зростатимуть

Такий порядок було змінено після прийняття у 2015 році Закону України «Про ринок природного газу» й відтоді ціни на нього мали встановлюватися не якимось-небудь державним органом, а шляхом вільної домовленості між продавцем і покупцем. Разом із тим у статті 11 згаданого закону було написано, що «З метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб’єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов’язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства». Фактично це означало, що уряд мав право наказати Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» (для якої він — єдиний акціонер) постачати газ для потреб житлово-комунального сектора не за ринковою ціною, а за такою, якою він скаже. Разом із тим витрати на виконання цих обов’язків мали бути компенсовані. Ще один важливий момент — дія урядової постанови про покладення спеціальних обов’язків була обмеженою в часі, тож у її тексті обов’язково мало бути зазначено, до якої дати вона діє. Ну а найцікавішим для нашої ситуації було те, що визнання в судовому порядку постанови КМУ нечинною автоматично знімало б з НАК «Нафтогаз України» обов’язок постачати газ для потреб населення за визначеними урядом, тобто зниженими цінами.

Спірна постанова не порушила прав позивачки

Зазначена постанова КМУ встановлювала, що протягом наступних 11 місяців — з 1.05.2016 по 31.03.2017 рр. пільгова ціна блакитного палива «нафтогазівського» походження для потреб житлово-комунального сектора складатиме 6,879 грн за 1 кубометр, в той час як раніше вона становила 7,2 грн в літній і 3,6 грн в зимовий період року. Юлія Тимошенко подала позов у червні 2016-го, а задоволений він був колегією суддів ОАС Києва у складі суддів Євгена Аблова, Альони Мазур й Олесі Чудак аж 4 березня 2019 року, тобто якраз напередодні президентських виборів, де позивачка була одним з основних претендентів на головну посаду країни. Протягом цих трьох років Кабмін прийняв ще дві постанови про ПСО й оскаржуваний урядовий акт уже давно втратив чинність. Його скасування в судовому порядку не тягло жодних наслідків ні для суб’єктів ринку природного газу, яким він був адресований, ні, тим більше, для населення, проте передвиборчий штаб кандидатки зумів сформувати в її виборців впевненість у тому, що в разі виконання зазначеного рішення суду буде проведено перерахунок та компенсацію зайво сплачених сум.

Ще більший резонанс у засобах масової інформації справило повідомлення про те, що 8 липня того ж року колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Ярослава Собківа, Наталії Безименної та Олени Ганечко відмовила в задоволенні апеляційної скарги уряду й залишила в силі вердикт ОАС Києва, а це, нагадаємо, було якраз напередодні парламентських виборів. Цікаво, що після того дана справа зникла з інформаційного поля країни, тож ухвалення постанови Верховного Суду від 25 червня 2020 р. пройшло в обстановці повної байдужості з боку представників ЗМІ, хоча раніше вона для них була ніби медом намазана. Один з головних моментів, що став причиною бракування рішень попередніх судів, був пов’язаний із правом даного конкретного позивача на оскарження саме цього урядового акта. Взагалі-то в статті 55 Конституції України написано, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб», але це ще не означає, що суд зобов’язаний розглядати, а тим більше задовольняти такий позов, оскільки офіційне тлумачення наведеного вище положення, здійснене рішенням Конституційного Суду, уточнює, що право на судовий захист має лише та особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Отже, в даній ситуації ключовим було питання про те, чи порушила постанова КМУ права, свободи та законні інтереси позивачки? Остання позиціонувала себе звичайним побутовим споживачем, котрому, як і мільйонам іншим їй подібним, довелося дорожче платити за газ. Це, на її думку, було настільки очевидним, що не потребувало зайвих доказів, і судді ОАС Києва та Шостого ОАС цілком із цим погодилися. Інакше вирішила колегія суддів Касаційного адміністративного суду, яка вказала, що попередніми судами не були належним чином перевірені доводи Кабміну про відсутність порушеного права або інтересу, а тому справу треба відправити на повторний розгляд, в ході якого це питання слід ретельно дослідити й дати йому всебічну оцінку.

У ході повторного розгляду справи новий склад колегії суддів вирішив, що правою все ж таки була сторона відповідача. Справа в тому, що оскаржуваною постановою спеціальні обов’язки покладалися лише на обмежене коло газовидобувних, газопостачальних і газорозподільних підприємств, а от що стосується споживачів, то на них ще Цивільним кодексом України покладено загальний (а на спеціальний) обов’язок своєчасно і в повному обсязі оплачувати поставлені товари й надані послуги. Тим більше, що постанова КМУ № 315 жодним чином не перешкоджала споживачам природного газу скористатися гарантованим законом правом купувати його на вільному ринку в тих газопостачальних підприємств, на які, на відміну від Нафтогазу, спеціальні обов’язки не покладалися (якщо, звичайно, пощастить знайти на цьому вільному ринку ціни, дешевші за ті, що встановив уряд). Таким чином, оскаржувати цей урядовий акт могли тільки ті, кого він безпосередньо стосувався, зокрема, Нафтогаз або акціонерне товариство «Укргазвидобування». Вони, до речі, судилися з Кабміном, тільки не через покладання на них спеціальних обов’язків, а через відмову уряду здійснити передбачену законом компенсацію витрат на їх виконання, але це вже зовсім інша історія.

Нове рішення залишило нерозмінованою стару «міну»

Встановлена вище обставина була цілком достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, що власне й було зроблено рішенням ОАС Києва від 13.09.2021 р., та попри це необхідно висвітлити ще один важливий момент, який так і лишився недослідженим судом, що може стати причиною скасування зазначеного вердикту в судах наступних інстанцій. Головний аргумент позивачки полягав у тому, що під час прийняття спірної постанови урядом не були виконані вимоги, передбачені законом «Про ціни і ціноутворення», а відтак встановлені ціни на газ вийшли економічно необґрунтованими. Цей довід легко спростовувався тим фактом, що газ є тим товаром, на операції з яким не поширюється дія зазначеного закону — в цих правовідносинах застосовується лише Закон «Про ринок природного газу», і для того, щоб встановити цей факт, зовсім необов’язково мати вищу юридичну освіту.

Ціни, встановлені Кабміном в рамках покладання передбачених зазначеним законом спеціальних обов’язків, могли бути, грубо кажучи, хоч взятими зі стелі, хоч висмоктаними з пальця, аби лише потім Нафтогазу та іншим суб’єктам ринку були компенсовані витрати на їх виконання. Позивачка в такий спосіб (можливо навмисно, а, можливо, й добросовісно помиляючись) заплутувала суд, але судді прийняли цю гру й вирішили, так би мовити, пошукати в темній кімнаті чорну кішку, якої в ній не було. Для того, щоб встановити, чи є передбачені спірною постановою ціни економічно обґрунтованими, перший склад суддів ОАС Києва призначив судово-економічну експертизу, проведення якої було доручене аж трьом науково-дослідним інститутам судових експертиз системи Міністерства юстиції України — Донецькому, Харківському й Київському. Думки експертів розділилися: донеччани написали, що ні, кияни — що так, а харків’яни від відповіді ухилилися, написавши, що не вбачається можливим дати відповідь у межах наданих для дослідження документів. При цьому жоден із них не набрався сміливості заявити про те, що було поставлене некоректне питання, на яке не може бути дана правильна відповідь.

Під час першого розгляду справи судді першої інстанції вирішили покластися на донецький висновок, який стверджував, що встановлені спірною постановою ціни були економічно необґрунтованими, і з ними в цьому повністю погодилися судді апеляційної інстанції. Верховний Суд, скасовуючи їхні вердикти, саме цьому моментові уваги не приділив і вказівок, обов’язкових для виконання суддям нижчих інстанцій у ході нового розгляду справи не дав. Нова ж колегія суддів ОАС Києва у складі Тетяни Шейко, Ірини Васильченко та Володимира Донця проігнорувати цей один з основних доводів позивачки, звичайно не могла, але вона при цьому не придумала нічого кращого, як спираючись на результати експертизи цього разу вже не Донецького, а Київського НДІСЕ, написати, що встановлені спірною постановою ціни на газ були економічно обґрунтованими. Саме цей некоректний висновок і може стати непоганою зачіпкою, якою невдоволена рішенням суду сторона може скористатися для того, аби домогтися його скасування в апеляційній інстанції.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

База правових позицій Верховного Суду: візія креаторів

Опубліковано

on

От

Процесуальне законодавство, яке набрало чинності в грудні 2017 року, впровадило дуже логічну та всеохопну схему забезпечення єдності судової практики, в якій вирішальну роль відіграють висновки Верховного Суду щодо застосування правових норм, котрі мають враховуватися як самим Верховним Судом, так і судами першої та апеляційної інстанцій. Крім того, це саме законодавство визначило механізми подолання неоднакової судової практики в розгляді справ палатами, об’єднаними палатами, Великою Палатою Верховного Суду.

Олег Смотров
директор компанії «Jusnote», кандидат юридичних наук


Расім Бабанли
керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, доктор юридичних наук

Максим Селіванов
директор компанії «Дім юриста», кандидат юридичних наук, доцент, член НКР Верховного Суду

 

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

«Ілюзія абсолютного знання»

Ця концепція досить вдало спрацювала, і вже за три роки можна спостерігати вирішення численних правових проблем, які десятиліттями обговорювалися, викликали дискусію, але не більше — правозастосовувачі міцно стояли на своїх позиціях. Водночас саме це процесуальне законодавство фактично створило «ілюзію абсолютного знання» практики ВС самим Верховним Судом і судами першої та апеляційної інстанцій. Чому ілюзію? Бо щотижня на розгляд Верховного Суду надходить близько 1,5–2 тисячі касаційних скарг, приблизно така сама кількість справ розглядається ВС за тиждень.

Читайте також: Пошукова База правових позицій Верховного Суду поки не працює

Вочевидь перетворення цієї ілюзії на реальність можливе винятково за допомогою цифрових технологій, оскільки потенціалу людських умінь і навіть суперздібностей явно недостатньо для обробки такого величезного обсягу матеріалів. Із цих міркувань керівництвом Верховного Суду було поставлено завдання щодо пошуку й реалізації тих технологій, які б допомогли в питанні забезпечення єдності судової практики.

Рушієм для створення бази стало усвідомлення того, що єдність судової практики в Україні досить складно забезпечити без використання потенціалу сучасних цифрових технологій. Саме тут і саме зараз вважаємо за доцільне сказати, що база на сьогодні не використовує штучний інтелект. На етапі її розробки була спроба протестувати алгоритм штучного інтелекту, проте він не дав бажаних результатів. Натомість бажані результати було отримано внаслідок використання інших, більш простих алгоритмів пошуку.

Ключовою метою розробки бази було забезпечення повнотекстового добору релевантної практики. Тобто, щоб будь-який її користувач міг завантажити для цілей пошуку повнотекстовий документ (проект судового рішення, позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги) і база б автоматично підібрала під цей текст релевантну практику Верховного Суду.

Ми вважали, що такий інструмент може значно спростити пошук судової практики й підвищити якість роботи представників усіх юридичних професій. Безумовно, ключовим бенефіціаром бази ми бачили суддю, однак її загальний позитивний ефект у геометричній прогресії збільшиться за умови використання програми всією юридичною спільнотою, та, зрештою, громадськістю. Саме тому концепцією передбачалося створення пошукової бази з відкритим доступом.

Особливості новації

Однак сучасні цифрові технології мали йти в ногу з якісним контентним її наповненням. База правових позицій Верховного Суду не дорівнює базі судових рішень ВС. Наприклад, Верховний Суд розглянув тисячі спадкових або сімейних справ, однак якщо систематизувати відповідні справи чи правові позиції в них, то виявиться, що в цих справах було сформульовано не тисячі, а десятки «унікальних» правових позицій, які просто дублюються в десятках або сотнях рішень. Отже, метою контентного наповнення бази було вносити в неї лише ці «унікальні» позиції та не допустити їх дублювання. Це, на наш погляд, також спростило б пошук релевантної практики порівняно з Єдиним реєстром судових рішень — наявним на сьогодні загальнодоступним ресурсом, який використовуються для пошуку практики Верховного Суду.

Реалізація відповідної концепції втілилася в появі певних інструментів пошуку. Так, база здійснює пошук за великими фрагментами текстів, за текстовими документами, а також за посиланням на Єдиний державний реєстр судових рішень. Інакше кажучи, якщо ви переглядаєте в цьому реєстрі будь-яке судове рішення й маєте намір знайти релевантну йому практику Верховного Суду, то можете просто скопіювати посилання в реєстрі, вставити його в рядок пошуку в базі, і вона підбере практику під відповідне рішення. Крім того, існує можливість пошуку за ключовими словами та за правовим тематичним класифікатором (див. детальніше Інструкцію з використання інструментів пошуку в Базі правових позицій Верховного Суду).

Нині здійснюється робота з пошуку напрямів її вдосконалення: як щодо подолання ймовірних, виявлених під час тестової експлуатації недоліків, так і щодо покращення бази як інструменту пошуку. Маємо намір реалізувати ідею досягнення напівавтоматичного самооновлення бази та не полишаємо надії на використання штучного інтелекту.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Як узаконити самовільне будівництво?

Опубліковано

on

От

Віталій СОЛОВЕЙ,
адвокат

Останнім часом досить поширеним при зверненні громадян є питання узаконення самовільного будівництва. Власнику або користувачу земельної ділянки, на якій самовільно побудовано споруду, необхідно провести технічне обстеження будівництва, після чого звернутися до органів державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК).

Читайте також: За самочинне будівництво в історичному місці – штраф до 1,1 млн грн

Варто зазначити, що порядок проведення технічного обстеження та прийняття в експлуатацію таких об’єктів самовільного будівництва затверджений наказом Мінрегіону від 03.07.2018 № 158. Технічне обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 кв. метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 кв. метрів включно проводиться в ході їх технічної інвентаризації з відповідною відміткою в техпаспорті. До власників (користувачів) земельних ділянок штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, і за експлуатацію або використання об’єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не застосовуються.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Прийняття в експлуатацію об’єктів здійснюється безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подачі заяви, за результатами технічного обстеження об’єкта, шляхом реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації. До заяви про прийняття в експлуатацію об’єкта необхідно додати: два примірники заповненої декларації; звіт про проведення технічного обстеження об’єкта з інформацією про можливості його надійної і безпечної експлуатації (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно); завірені в установленому порядку копії: документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт; технічного паспорта (з відміткою про проведене технічне обстеження).

Один примірник декларації після її реєстрації повертається замовнику, а другий залишається в органі ДАБК, який її зареєстрував. Датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації. Зареєстрована декларація є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об’єкт необхідних для його функціонування ресурсів — води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Після прийняття об’єкта в експлуатацію потрібно звернутися в ЦНАП для проведення процедури державної реєстрації права власності на новобудову з наступними документами: документ, який відповідно до вимог законодавства свідчить про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта; технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси; письмову заяву або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новий об’єкт нерухомого майна (в разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, яке купується в спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (в разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалося в результаті спільної діяльності).

У випадку, якщо об’єкт самочинного будівництва не відповідає вищеописаним критеріям, наприклад побудований на земельній ділянці, що має інше цільове призначення, узаконити його можливо лише через суд.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link