Connect with us

Юридична практика

НАБУ проти Карпатигазу: відлуння війни про розірвання договорів спільної діяльності з видобутку газу

Опубліковано

Юрій КОТНЮК, ЮВУ

Двадцятого липня Верховний Суд з другої спроби нарешті вирішив багаторічну господарську справу за позовом Національного антикорупційного бюро про визнання недійсним договору про спільну діяльність між державним АТ «Укргазвидобування» і приватним ТОВ «Карпатигаз», який було укладено ще 11 років тому і, як переконані детективи, виключно з метою розкрадання державного майна. На превеликий жаль для НАБУ, воно процес програло: незважаючи на те, що в розпорядженні його юристів були пов’язані з цим контрактом матеріали кримінального провадження, здобуті оперативно-розшуковим шляхом, вони так і не зуміли довести суддям його злочинний та шкідливий для держави характер.

Інститут спільної діяльності – становлення й розквіт

У такій формі господарювання, як спільна діяльність (далі – СД) було певне раціональне зерно. Як відомо, українські газові надра доволі виснажені, але в них ще залишилася чимала кількість цієї корисної копалини – за приблизними підрахунками до трильйона кубометрів. Найбільша частина цих родовищ перебуває в розпорядженні дочірньої структури Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» – Акціонерного товариства «Укргазвидобування», в якої традиційно не вистачає коштів на те, аби використати їх повною мірою, а тому ще за часів президентства Леоніда Кучми виникла ідея експлуатувати їх разом із приватними компаніями.

Читайте також: Торгівля деревиною, нафтою сирою, газовим конденсатом та скрапленим газом – виключно на організованих товарних ринках

Дане співробітництво виглядало приблизно так. У будь-якій свердловині рано чи пізно починає падати природний тиск, під впливом якого газ виходить на поверхню самотужки, і тоді для його вилучення потрібно докласти додаткових зусиль. У таких випадках держава пропонує приватникам спільно, але без створення окремої юридичної особи, користуватися тим чи іншим родовищем: вони своїм коштом встановлюють необхідне обладнання, а прибуток ділиться навпіл. Для Укргазвидобування вигода в тому, що воно, не витрачаючи ні копійки, отримує додатковий дохід, а приватні підприємства економлять гроші й час, необхідні для отримання спеціального дозволу на користування надрами.

У теорії будь-яка ідея виглядає ідеальною, та коли починається її практична реалізація, вона часто перетворюється на корупційну годівничку. Так сталося й зі спільною діяльністю в сфері видобування газу, а головною причиною того була різниця цін на газ. Нагадаємо, що тоді (як у принципі й зараз) увесь газ, видобутий Укргазвидобуванням, використовувався для потреб житлово-комунального сектора, а тому ця належна державі корпорація зобов’язана була продавати його за встановленими державою фіксованими цінами, які, залежно від коливань, були в п’ять, а то й у десять разів нижчими за ринкові. Зрозуміло, що керівники Укргазвидобування використовували кожну шпаринку для того, аби продати продукцію якомога дорожче, тож однією з таких можливостей і стала їхня спільна діяльність із приватними.

Характерною рисою такої спільної діяльності було те, що роль її оператора, тобто ведучої ланки, відводилася приватникам – вони займалися продажем спільно видобутого газу, платили податки й визначали обсяг прибутку, який слід поділити з державним партнером. Попервах СД мала невеликі масштаби й служила скромним «додатком до пенсії» для колишніх керівників Укргазвидобування, котрі перейшли на роботу в приватні структури, що цілком зрозуміло, оскільки саме ці люди, як ніхто інший, знали, яка саме свердловина ще має перспективи для експлуатації і яке саме обладнання для цього необхідне. На повну ж потужність дана схема розвернулася вже при Януковичі, коли договори СД була укладені з десятком приватних підприємств, за кожним з яких стояла та чи інша олігархічна структура.

Загалом за підсумками 2013 року Укргазвидобування видало на гора 15 мільярдів кубометрів газу, з яких близько восьмиста мільйонів припадало на спільну діяльність, причому левова частка даного сегменту в розмірі 680 млн м3 належала ТОВ «Карпатигаз», яке серед інших операторів СД підійшло до організації процесу найсистемніше – чималою мірою це пояснюється тим, що керівником даної фірми був колишній заступник генерального директора Укргазвидобування Борис Синюк. Між цими двома товариствами було уклало низку контрактів про спільну діяльність, я яких найбільший слід в історії залишив Договір СД № 3 від 10.06.2002 р., оскільки в рамках його виконання було задіяно найбільшу кількість свердловин, а до пов’язаних із ним судових процесів були залучений навіть Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма.

Читайте також: Пакет газових законопроектів, або Чого очікувати від парламентського розслідування?

Протягом перших дев’яти років цей договір замикався на експлуатації лише однієї, законсервованої в 1988 році, газової свердловини, розташованої у Львівській області, а тому він був відомим лише вузькому колу фахівців. Правда, при Ющенку Генеральна прокуратура для годиться оскаржила в суді законність його укладення, проте позов задоволений не був і ця подія не мала широкого розголосу. Новий етап співробітництва почався 25 лютого 2011 року, коли внаслідок підписання додаткової угоди договір між Укргазвидобуванням і Карпатигазом було укладено в новій редакції – фактично то був новий контракт, за умовами якого сторони домовилися про колективну експлуатацію вже не однієї, а 110 свердловин, розташованих переважно в Харківській та Полтавській областях.

Це була найбільша спільна діяльність в історії Укргазвидобувння, проте відмінністю від усіх інших подібних був не лише її масштаб, а й певні організаційні елементи. Так, третім учасником зазначеного договору СД виступила шведська компанія «Місен ентерпрайзіс АБ», яка формально виступала в ролі засновника ТОВ «Карпатигаз» і мала офіс у Швеції. Насправді ж усе було навпаки – українські бізнесмени створили шведську фірму, найняли для неї офіс у Гетеборзі й назвали її материнською структурою. Наслідком же такої доволі витратної комбінації було те, що в одному з пунктів договору було прописане положення про те, що всі спірні питання між сторонами вирішуються в Стокгольмському арбітражі.

Початок судової війни

Після того, як у 2016 році нове керівництво Нафтогазу й Укргазвидобування почало потужну компанію з розірвання усіх договорів спільної діяльності та відшкодування заподіяних нею збитків, журналісти звично кинулися встановлювати, хто з олігархів стоїть за кожним із них. У випадку з «Карпатигазом» це виявилося не так-то й просто. Його офіційним засновником була записана шведська «Місен», яка, в свою чергу, заснована трьома кіпрськими офшорами, сліди засновників яких губилися десь у Гонконзі, на Сейшельських та інших екзотичних островах, без жодного натяку на відомі всім українцям прізвища. За таких умов розслідувачі шукають реальних власників за якимись непрямими даними. Судячи з того, як щедро прощало ТОВ «Карпатигаз» борги компаніям Фірташа, дослідники зробили висновок, що це товариство входить до його бізнес-імперії. Однак те, як приязно про нього відзивалися в своїх публічних виступах народні депутати Микола Мартиненко й Тетяна Чорновол, наштовхувало на думку, що в бізнесі «Карпатигазу» певну долю мали й спонсори партії Арсенія Яценюка. На користь цього припущення непрямо свідчить і той факт, що один із високопоставлених співвробітників «Карпатигазу» – Сергій Пєтухов – став заступником міністра юстиції Павла Петренка. Таким чином, коли грянув грім, зазначене товариство користувалося не те що двох, а навіть трипартійною підтримкою – Опозиційного блоку, в якому ключову роль грали соратники Фірташа, «Народного Фронту» й, на додачу до цих двох, ще й Блоку Петра Порошенка, оскільки останній був ситуативним союзником Фірташа. Ця обставина була доволі серйозним козирем для Карпатигазу й суттєвою перешкодою для правоохоронних органів, які проводили відповідне розслідування.

У позові до Стокгольмського арбітражу, поданого в липні 2016 року, Укргазвидобуваня висунуло дві вимоги: перше – визнати договір ДСД недійсним з моменту укладення, друге – розірвати договір через численні порушення з боку партнерів, які завдали суттєвої шкоди позивачеві. В разі задоволення першої позовної вимоги з «Карпатигазу» й «Місену» автоматично мало бути стягнуто в дохід держави всі кошти й інше майно, набуте ними за цим договором, оскільки саме так тлумачить наслідки визнання договору недійсним стаття 228 Цивільного кодексу України. Але для того, щоб сталося саме так, необхідно було довести, що в момент укладання договору його умови суперечили чинному тоді законодавству, а сам він укладався з метою, шкідливою для інтересів держави й суспільства. Якби Стокгольмський арбітраж не задовольнив претензії Укргазвидобування за цим першим пунктом, у нього б залишався запасний варіант у вигляді позовної вимоги про розірвання через порушення з боку партнерів уже під час ведення спільної діяльності. В такому випадку одержання права на відшкодування заподіяної шкоди виглядало набагато менш ймовірним, але внаслідок розірвання договору гарантовано припинялося заподіяння збитків.

Аргументуючи свою позицію, Укргазвидобування стверджувало, що реальна вартість внесків його партнерів до СД була пропорційно значно нижчою, ніж доля одержуваного ними прибутку, що видобутий газ продавався ними за заниженими цінами підставним покупцям і взагалі, ця спільна діяльність із ними принесла йому більше шкоди, ніж користі. «Карпатигаз» натомість заперечувало, що вони з «Місеном» за період партнерства своїм коштом збудували сім дотискно-компресорних станцій, завдяки чому було відновлено роботу сімдесяти раніше виведених з експлуатації свердловин і суттєво збільшено продуктивність решти сорока, а взагалі ними було інвестовано в інфраструктуру нафтогазового комплексу України близько трьохсот мільйонів доларів США.

Проаналізувавши надані докази, шведські арбітри не знайшли підстав ні для визнання цього договору недійсним, ні для розірвання останнього з підстав порушення його умов з боку «Місен» і «Карпатигазу». Разом із тим, ухвалене 11 липня 2018 року в Стокгольмі попереднє рішення в цій справі визнало договір припиненим, але через іншу причину, аніж ту, через яку його хотів розірвати Нафтогаз. Справа в тому, що в 2014 році Верховна Рада ухвалила закон про суттєве підвищення податку за використання надр, при чому саме для тих підприємств, які здійснювали спільну діяльність із Укргазвидобуванням. Посилаючись на цей факт, «Карпатигаз» констатувала, що ця причина не дає йому можливості виконувати обумовлені договором зобов’язання, а тому його слід розірвати з причини, незалежної від поведінки сторін. Задовольняючи його прохання, Стокгольмський арбітраж вирішив, що сторони більше не перебувають у договірних відносинах, що нехай Укргазвидобування забирає собі всі свої свердловини й збудовані партнером компресорні станції, які до того входили до фонду спільної діяльності, але при цьому компенсує «Карпатигазу» та «Місену» всі їхні втрати. Розмір компенсації пропонувалося визначити самим сторонам спору й оформити досягнутий компроміс мировою угодою, яку потім затвердить Арбітражний інститут. Якщо ж вони не досягнуть у цьому питанні добровільної згоди, то нехай надають свої розрахунки, на підставі аналізу яких конкретну цифру назвуть арбітри.

Світ зійшовся клином на визначенні розміру компенсації

Ось із цього моменту й почалася найголовніша фаза боротьби, яка полягала у визначенні розмірів, оскільки все, що було до цього, за великим рахунком можна назвати лише прелюдією. Теоретично юристи Укргазвидобування могли довести, що сума компенсації дорівнює нулю, а то й узагалі має від’ємне значення, тобто, мовляв, «Карпатигаз» повинен не лише віддати всю придбану ним для потреб СД техніку, а ще й заплатити зверху за те, що безпідставно заволоділи належними йому обсягами видобутого газу. В процесі збору доказів їм суттєво могли би допомогти правоохоронні органи, оскільки Генеральна прокуратура, НАБУ і поліція паралельно розслідували кожен своє кримінальне провадження за одним і тим же фактом заволодіння посадовими особами ТОВ «Карпатигаз» державним майном АТ «Укргазвидобування», тобто за ознаками частини 5 статті 191 КК України.

Зокрема, за версією ГПУ, невстановлені зловмисники з числа керівної ланки обох зазначених вище структур видобули зі свердловин 3 млрд кубометрів природного газу, 124 тис. тонн газового конденсату і 78 тис. тонн нафти, які в подальшому привласнили, чим завдали державі збиток у сумі 626 млн грн. Крім того, розгорівся неабиякий скандал з приводу походження коштів, за які закуповувалося газовидобувне обладнання, яке опісля вносилося до спільної діяльності: як з’ясувалося, «Карпатигаз» позичав їх у російського «Сбербанку», або брав техніку в лізинг у його дочірніх структур, а розраховувався коштами від продажу газу, одержаного від спільної діяльності. Причому розраховувався не дуже дисципліновано, оскільки «Сбербанк» хотів стягнути близько одного мільярда гривень з Укргазвидобування, яке свого часу мало необережність поручитися перед ним за борги «Карпатигазу».

Аби мати додатковий козир у цій грі, НАБУ ще в жовтні 2017 року подало до Господарського суду Києва позов про визнання недійсним договору про спільну діяльність між Укргазвидобуванням, «Карпатигазом» і «Місеном» у його редакції від 25.02.2011 р., оскільки в той момент воно, відповідно до положень профільного закону, ще мало такі повноваження. Викладені в позовній заяві аргументи були за своєю сутністю аналогічні тим, які Укргазвидобування виклало в своїй позовній заяві до Стокгольмського арбітражу, проте між цими двома справами була принципова різниця. Як було зазначено вище, в міжнародному арбітражному суді вирішували спір партнери по спільній діяльності, які в договорі прямо прописали, що всі суперечності між ними будуть вирішуватися саме в Стокгольмі й ніде інше. А НАБУ в українському суді висунуло претензії до всіх трьох учасників спільної діяльності не тому, що хтось із них порушив умови укладеного між ними договору, а тому, що укладений ними договір за своїм змістом суперечив положенням законів та інтересам держави й суспільства.

Спочатку складалося враження, що НАБУ має непогані шанси виграти ініційований ним процес, адже воно могло отримати й надати українському суду певні переконливі докази протиправної поведінки приватних партнерів, які не могло отримати й надати шведським арбітрам Укргазвидобування. Іншим плюсом було те, що зазначена державна корпорація, перебуваючи в статусі відповідача, визнала позов і просила суд його задовольнити.

Однак нічого з цього не вийшло, й рішенням ГС Києва від 25.10.2018 р. у задоволенні позову було відмовлено. Причиною поразки детективів стало те, що вони зробили ставку не на пошук нових і легалізацію доказів, здобутих у ході оперативно-розшукових заходів, а на розлоге тлумачення положень договору про СД в ракурсі невідповідності його умов вимогам законодавства, причому робили це не зовсім переконливо: так, в одному з пунктів НАБУ стверджувало, що Укргазвидобування вклало свої свердловини як внесок у спільну діяльність, що заборонено Законом «Про нафту і газ», а в іншому пункті нарікало на те, що свердловини, навпаки, не вкладалися Укргазвидобуванням як внесок в СД, а відтак його приватні партнери не мали право на одержання прибутку від неї.

Суд із цього приводу написав, що свердловини як були, так і залишилися у власності Укргазвидобування, тобто в державній власності, а їх експлуатацію протягом усього періоду спільної діяльності здійснював персонал зазначеного товариства. Якщо говорити суто офіційно-діловою мовою, то вкладом останнього насправді була технічна інформація щодо можливості додаткового видобування вуглеводнів із цих свердловин, без наявності якої інвестор фізично не зможе займатися інвестуванням у це діло, а вже просторічною мовою іноді можна сказати, що вкладом в СД були свердловини.

Проте головним пунктом претензій з боку НАБУ було те, що спірний договір завдав збитків державі. На заперечення даної тези відповідачі надали суду ту ж саму інформацію про взаємну вигоду спільної діяльності, яку перед ним надали до Стокгольмського арбітражу, а от детективи не змогли висунути переконливих доказів зворотного. Та й де ж їм було взятися, якщо протягом чотирьох років розслідування жоден із трьох перелічених вище правоохоронних органів так нікому й не пред’явив офіційного обвинувачення в заволодінні майном Укргазвидобування, вже не кажучи про обвинувальний вирок, який набрав би законної сили.

Фінал стокгольмської епопеї – мінус 47 мільйонів доларів для держави

Через півроку після постановлення цього рішення ГС Києва воно було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 р., а 23 лютого того ж року Укргазвидобування в рамках Стокгольмського арбітражу уклало з «Карпатигазом» та «Місеном» попередню мирову угоду, відповідно до умов якої сторони погоджувалися, що в загальній вартості майна їх спільної діяльності частка Укргазвидобування становить 76 відсотків, а решта 24% припадає на долю його партнерів по СД. З одного боку, це була перемога, оскільки раніше частки розподілялися у пропорції відповідно 49,99% до 50,01%, тобто сукупна доля опонентів державної корпорації зменшувалася більш ніж удвічі. Але разом із тим, навіть зменшена вдвічі, вона, за приблизними підрахунками, становила близько 1,8 млрд грн, бо остаточну цифру треба ще було порахувати, й оформити іншою мировою угодою, яку потім необхідно було затвердити кінцевим рішенням Стокгольмського арбітражу.

За таких обставин Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Ірини Кондратової, Людмили Стратієнко та Ігоря Ткача, розглянувши касаційну скаргу НАБУ, скасував рішення судів попередніх інстанцій і відправив справу на друге коло розгляду. З тексту постанови ВС від 4.12.2019 р. вбачається, що судді ГСК та ПАГС не встановили низку важливих обставин, не усунули суперечностей і не спростували тверджень позивача. Але в окремій думці судді Кондратової, де висловлено її незгоду з позицією більшості, навпаки сказано, що насправді все було встановлено, усунуто й спростовано, а тому рішення низових судів слід було залишити без змін.

Із цього можна зробити висновок, що решта суддів – Людмила та Ігор Ткач вирішили трохи підіграти НАБУ й дати йому можливість знайти більш вагомі докази, які переконали б суддів задовольнити позов. Проте наданою можливістю детективи так і не змогли скористатися, й 17 червня 2021 року вже другим за ліком рішенням ГС Києва у цій справі в задоволенні позову було відмовлено. Перед тим, як воно було ухвалено, сталися ключові події у справі, яку розглядав Стокгольмський арбітраж, – 23 вересня 2020 р. між Укргазвидобуванням та його колишніми партнерами по СД було укладено останню мирову угоду, відповідно до положень якої державна корпорація погоджувалася сплатити за обладнання компресорних станцій компенсацію в сумі 47 мільйонів доларів. Ця угода була затверджена кінцевим рішенням шведських арбітрів від 5.11.2020 р., а головне – за повної згоди сторін дане рішення було визнане для подальшого виконання на території України ухвалою Київського апеляційного суду від 5.01.2021 р. А ще через місяць засоби масової інформації оприлюднили офіційну заяву компанії «Місен ентерпразіс АГ» про те, що вона отримала від Укргазвидобування всю до копієчки суму компенсації.

Тут важливо нагадати, що українські суди не завжди дають дозвіл на виконання рішень міжнародних арбітражних комерційних судів. Найвідомішим прикладом цьому є спір державного Одеського припортового заводу з кіпрською компанією «Остхем холдинг лімітед», яка належить Дмитру Фірташу: у 2016 році ОПЗ за рішенням того ж Стокгольмського арбітражу програв їй 250 мільйонів доларів США, причому зазначене рішення теж було ухвалено шляхом затвердження мирової угоди, укладеної вже колишнім директором підприємства. Проте нове керівництво заводу разом із новим керівництвом Фонду держамайна висловило свій категоричний протест, внаслідок чого Київський апеляційний суд у липні 2021 року не дав дозвіл на виконання рішення Арбітражного інституту на території України. В цьому випадку суд мотивував свою ухвалу тим, що стягнення із заводу такої великої суми може призвести до його банкрутства й завдати шкоду інтересам суспільства.

Щось подібне можна було придумати і в ситуації з Укргазвидобуванням, якби його керівництво так само категорично заперечувало проти виконання рішення Стокгольмського арбітражу. Але, як зазначили в ході другого кола розгляду справи судді господарських судів, його поведінка виглядала доволі суперечливою: з одного боку Укргазвидобування визнавало позов НАБУ й просило його задовольнити, а з іншого укладало мирову угоду зі своїми опонентами й слухняно заплатило 47 мільйонів доларів. Але й детективи НАБУ теж виявилися не на висоті – енергійно взявшись розслідувати кримінальне провадження про заволодіння державним майном посадовими особами «Карпатигазу» і «Місену», вони так і не знайшли переконливих доказів протиправної поведінки сторін, які б дали можливість визнати недійсним укладений між ними й Укргазвидобуванням договір спільної діяльності. А тому постановами Північного АГС від 9.11.2021 р. та Верховного Суду від 20.07.2022 р. рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову було залишене без змін. Напевне, таки далася взнаки «трипартійна» підтримка, якою користувалися бізнесмени ТОВ «Карпатигаз».

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.