Юридична практика
НАБУ проти Коломойського: суд визнав справу простроченою й «непридатною для використання»
Юрій Котнюк, ЮВУ
У першому кварталі цього року тихо лягло на дно без жодної надії коли-небудь спливти на поверхню кримінальне провадження щодо колишнього власника Приватбанку Ігоря Коломойського та ще п’ятьох його високопоставлених клерків, яких детективи НАБУ підозрювали в розтраті дев’ятьох мільярдів гривень, належних зазначеній фінансовій установі. Така розрекламована минулого вересня та, як тоді здавалося, неймовірно перспективна справа сконала з доволі банальної причини – були порушені строки досудового розслідування, хоча з приводу порядку його обчислення серед суддів Вищого антикорупційного суду сформувалися дві діаметрально протилежні точки зору.
Від націоналізації до перших підозр шлях у п’ять років
Із поверхового знайомства з цими подіями складається враження, що в серпні 2023 року Офіс Президента України влаштував змагання між СБУ й НАБУ – хто, мовляв, перший із них посадить Коломойського, той отримає велику цукерку. Першими на фініш прийшли чекісти, які скооперувавшись із детективами Бюро економічної безпеки «пришили» олігарху шахрайське заволодіння коштами акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» в сумі 572 мільйонів гривень. З точки зору здорового глузду в інкримінованих Коломойському діях начисто відсутній склад злочину, проте це не завадило Шевченківському районному суду Києва запроторити його до в’язниці ухвалою про обрання запобіжного заходу від 2.09.2023 р. Підозра з боку детективів НАБУ виглядала змістовнішою й обгрунтованішою, але й суд їм дістався не такий безхребетний, внаслідок чого їхні труди було помножено на нуль.
Читайте також: Мін’юст вимагає санкцій для Табачника
Якщо ж дивитися в корінь, то українські платники податків через більш ніж сім років після націоналізації Приватбанку досі не отримали відповіді на питання про те, які наслідки для держави мала ця подія, чи була їй заподіяна шкода, а якщо й була, то в якій саме сумі? З офіційних повідомлень регулятора галузі в особі Національного банку України відомо, що для порятунку цього розореного Коломойським банку довелося витратити 155 мільярдів гривень. Але ж не всі ці гроші слід записати в збитки: взамін держава отримала найбільшу в країні фінансову установу – дві тисячі відділень, двадцять шість тисяч працівників, двадцять мільйонів клієнтів, унікальна система розрахунково-касового обслуговування – погодьтесь, це теж чогось варте.
На замовлення НБУ американське приватне детективне агентство «Кролл» провело незалежне розслідування, яке встановило, що колишні власники Приватбанку Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов заподіяли йому збитків на суму в п’ять з половиною мільярдів доларів США. Зазначену цифру не слід сприймати за чисту монету, оскільки заокеанські фахівці досліджували виключно ті матеріали, які їм захотіли дати керівники Нацбанку, а повноважень проводити обшуки й вилучати додаткові документи в них не було. Проте позови про стягнення саме такої суми з Коломойського та Боголюбова були, починаючи з грудня 2017-го, подані до судів Великобританії, Швейцарії та Ізраїлю з боку Нацбанку та призначеної Міністерством фінансів України нової адміністрації Приватбанку. Станом на квітень поточного року поки що жодного центу не виграно.
Претензії з боку правоохоронних органів до колишніх власників і керівників зазначеного банку були значно скромнішими. Було відкрито півтора десятка кримінальних проваджень за фактом розтрати коштів, які восени 2019 року постановами Генерального прокурора Руслана Рябошапки були передані до НАБУ, але перша підозра з’явилася лише в лютому 2021-го. Йшлося в ній про те, що 16 грудня 2016 року, за два дні до націоналізації Приватбанку, його керівництво безпідставно, під надуманим приводом, виплатило 137 мільйонів гривень Акціонерному товариству «Страхова компанія «Інгосстрах», яка була багаторічним вкладником банку. Як потім було встановлено, цією компанією фактично володіли ті ж самі люди, які володіли й Приватбанком, – про це, зокрема, свідчив той факт, що начальниця одного з його департаментів Олена Бичихіна одночасно обіймала посаду першого заступника голови правління СК «Інгосстрах».
Про підозру в скоєнні цього злочину 22 лютого 2021 року було повідомлено колишнім голові правління банку Олександру Дубілету, його першому заступнику Володимиру Яценку й загаданій вище О. Бичихіній. Цікаво, що всі троє з літа 2017-го постійно проживали за кордоном, час від часу відвідуючи Україну. Детективи обрали той момент, коли в Дніпрі перебував Яценко. З оприлюдненої в Єдиному державному реєстрі судових справ інформації можна зрозуміти, що з ним велися якісь торги, оскільки 1 лютого СК «Інгосстрах» несподівано повернула вже державному Приватбанку ті безпідставно отримані 137 млн грн, але видно в НАБУ і САП очікували більшого, тож коли літак із Яценком на борту вилетів з Дніпра в напрямку Відня, його примусово посадили в Борисполі, а зазначеного пасажира затримали. ВАКС обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу в сумі 52 млн грн, а Дубілет із Бичихіною, які перебували за межами України, були оголошені в розшук.
Читайте також: Злочини проти національної безпеки: Деякі авторські роздуми на прикладі резонансної справи проти Н.І. Шуфрича
У подальшому Дубілету з Яценком були повідомлені підозри за ще двома епізодами, датованими також 16 грудня 2016 року: безпідставна виплата 85 мільйонів гривень іншому багаторічному клієнту Приватбану – ТОВ «Новофарм» і незаконне списання боргу в сумі 315 мільйонів доларів США двом швейцарським компаніям – «Луї Дрейфус Компані» і «Квадра Коммодітес». Окрім них до кримінальної відповідальності за це були притягнуті ще одна колишня заступниця голови правління банку – Людмила Шмальченко, і дві колишні начальниці його департаментів – Надія Конопкіна і Наталія Онищенко. В серпні 2022 року офіційно завершилося досудове розслідування об’єднаного провадження за трьома переліченими вище епізодами й 6 вересня 2023 року справа з обвинувальним актом була передана до ВАКСу.
Два порядки обчислення строків досудового розслідування
Четвертий епізод, в якому були повідомлення про підозру, пов’язаний з подіями лютого–березня 2015 року, коли, на думку детективів НАБУ, Приватбанк незаконно заплатив 9,3 мільярди гривень офшорній компанії «Дровале Лімітед». Остання фактично існувала виключно на папері й була створена власниками банку для проведення різних фінансових махінацій. Для того, щоб ця операція мала вигляд законної, зловмисники склали підроблені, датовані ще лютим 2014-го року, договори, за умовами яких банк розміщував у цій компанії свої облігації, які зобов’язувався викупити не пізніше 16 – 18 березня 2015-го. От, нібито, виконуючи свої зобов’язання, Приватбанк і викупив їх за 9,254 млрд грн, але точна дата переказу коштів детективам невідома, оскільки всі паперові й електронні документи про рух цих грошових коштів були знищені.
До відповідальності за вчинення цього злочину були притягнуті Ігор Коломойський, та ще п’ять осіб – уже відомі нам за попередніми епізодами Олександр Дублет, Людмила Шмальченко, Надія Конопкіна та двоє керівників департаментів Приватбанку – Ярослав Луговий і Тетяна Якименко. Висунута детективами НАБУ версія виглядає не дуже логічно: в лютому–березні 2015-го, на відміну від грудня 2016-го, в Коломойського не було жодної поважної причини обкрадати свій банк, оскільки тоді питання про його націоналізацію ще ніхто не ставив і взагалі в той момент цей чоловік був не лише найвпливовішим у країні олігархом, а на додачу до всього ще й головою Дніпропетровської облдержадміністрації. Що ж стосується безпідставного переказу коштів, то це було звичною практикою для більшості приватних банків України – гроші могли пройти через десяток рахунків і врештірешт повернутися туди, звідки прийшли – таким чином банкіри імітували бурхливу й прибуткову кредитну діяльність.
Але, нагадаємо, ця справа пішла на дно не через необгрунтованість підозри, а через порушення строків. Аби зрозуміти суть спору необхідно зануритися в нормативну базу. В первісній редакції Кримінального процесуального кодексу України строк досудового розслідування обраховувався з моменту повідомлення особі про підозру і в справах щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів становив два місяці, але міг бути продовжений до 12 місяців постановою Генерального прокурора чи його заступників. Той факт, що до моменту повідомлення про підозру строки нічим не обмежувалися викликали невдоволення з боку бізнесу: прокуратура часто відкривала кримінальні провадження не для того, аби покарати винних, а щоб узяти їх на гачок і в подальшому постійно «доїти». Внаслідок змін до КПК, внесених за пропозицією народного депутата Андрія Лозового, з 16 березня 2018 року було запроваджено новий порядок, відповідно до якого строк досудового розслідування обраховувався з моменту початку кримінального провадження, тобто внесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і складав 18 місяців, але міг бути продовжений ухвалами слідчого судді. Якщо ж у процесі розслідування злочину кому-небудь було повідомлено про підозру, строки обнулялися й починався новий відлік, який становив ті ж самі три місяці й міг бути продовжений до тих самих 12 місяців, але вже не постановою Генпрокурора, а ухвалою слідчого судді.
Читайте також: Некомпетентність НАБУ і САП
Звичайно, при цьому постало питання про те, що робити з тими десятками тисяч кримінальних проваджень, які розслідувалися роками й при цьому жодній особі не було повідомлено про підозру. Відповідь на нього знайшли просту – нехай ті справи, які були порушені до 16.03.2018 р., розслідуються за старими правилами, а ті, що після цієї дати – вже за новими. Начебто, все зрозуміло, але є нюанс – кримінальні провадження мають звичку виділятися з одного в інше й, навпаки, об’єднуватися, коли йдеться про різні злочини, вчиненими одними й тими ж особами. Як обраховувати строки тоді?
Пояснимо це на конкретному прикладі. Кримінальне провадження за фактом фінансових махінацій зі страховою компанією «Інгосстарх» на суму 137 млн грн було внесене до ЄРДР 6 березня 2017 р. (№ 12017040000000531), отже, строки в ньому обчислювалися за старими правилами. Справа ж по махінації з викупом облігацій у компанії «Дровале лімітед» на суму 9,3 млрд грн була внесена до реєстру 11 травня 2018 р. (№ 42018100000000448), тож строки вираховувалися вже за новим порядком й поки в ній не було жодного повідомлення про підозру вони дійсно неодноразово продовжувалися ухвалами слідчих суддів спочатку Дніпровського районного суду Києва, а потім Вищим антикорупційним судом. Але після того, як обидва провадження були передані в НАБУ й об’єднані в одне з первісним номером 12017040000000531, обрахунок строків у ньому здійснювався за старими правилами, тобто поки воно мало статус фактового, в якому немає жодного підозрювано, строки досудового розслідування не обраховувалися взагалі, а після того, як у лютому 2021-го було повідомлено про підозру Дубілету, Яценку й Бичихіній, ці строки продовжувалися постановами Генерального прокурора Венедіктової, яка акуратно їх ухвалювала.
Далі в процесуальному плані йде найцікавіше: 19 серпня 2022 року матеріали по трьох епізодах – «Інгосстрах», «Новофарм» і «Луї Дрейфус Компані» з шістьма підозрюваними – були виділені в окреме провадження з новим номером (52022000000000228) і згодом з обвинувальним висновком передані до ВАКС. Таким чином у первісному провадженні № 12017040000000531 лишився десяток фактових епізодів, у тому числі й з «Дровале Лімітед» на 9,3 млрд грн. Звісно, перед НАБУ і САП мало би постати питання про те, яким чином обраховувати строк досудового розслідування в цих епізодах? Формально в кримінальному провадженні були повідомлення про підозру, отже строк досудового розслідування має бути продовженим постановою Генпрокурора. Але з іншого боку, фактично в справі не було жодного підозрюваного, а відтак не було й потреби продовжувати строк. Однак тоді, в серпні 2022-го, це питання поставлене не було й дискусія навколо нього розгорілася лише через рік, восени 2023-го.
Частина третя
Отже, 7 вересня 2023 року, коли Коломойський уже сидів у внутрішній в’язниці СБУ, йому та ще п’ятьом особам детективи НАБУ повідомили про підозру в махінаціях з «Дровале Лімітед». Проте клопотання про обрання запобіжного заходу було подане до ВАКСу лише щодо трьох із них – Ярослава Лугового, Надії Конопкіної і Тетяни Якименко, оскільки решта двоє – Дубілет і Шмальченко – перебували в розшуку. Думки слідчих суддів з цього приводу розділилися: якщо Олег Ткаченко відмовився обирати запобіжний захід Луговому та Якименко, то Лариса Задорожна застосувала до Конопкіної заставу в сумі 1,61 млн грн, хоча прокурор просив 26 мільйонів. Привести ситуацію до спільного знаменника повинна була Апеляційна палата ВАКСу, куди були подані відповідні скарги прокурорів та адвокатів, проте думки суддів розділилися і в цій інстанції.
Двоє з трьох членів колегії суддів вважали, що кінцевим строком досудового розслідування по епізоду з «Дровале Лімітед» слід вважати 6 травня 2023 року. Свою точку зору вони обгрунтували тим, що раз уже цьому епізоду судилося потрапити до складу об’єднаного кримінального провадження, в якому 22 лютого 2021 року котромусь із зловмисників було повідомлено про підозру, значить строк має обчислюватися саме з 22 лютого 2021 року, навіть якщо цей зловмисник був притягнутий до кримінальної відповідальності в зовсім іншому епізоді. Цей термін двічі продовжувався постановами Генпрокурора Ірини Венедіктової, але після останнього такого продовження та з урахуванням усіх тих проміжків часу, протягом яких досудове розслідування зупинялося для очікування відповідей на запити до компетентних органів інших країн, кінець його якраз і припадав на 6 травня 2023 року.
По завершенні цього строку, мовляв, усі слідчі дії, згідно положень чинного на той момент законодавства, вважаються недійсними, а здобуті внаслідок їх проведення докази є недопустимими. А раз повідомлення про підозру шістьом зловмисниками за епізодом «Дровале Лімітед» було здійснене поза межами строку досудового розслідування, то це унеможливлює набуття ними статусу підозрюваних. А це, в свою чергу, робить неможливим і незаконним обрання їм запобіжного заходу. Виходячи з цього ухвалами Апеляційної палати ВАКС від 28 листопада 2023 року були залишені без змін ухвали судді Олега Ткаченка про відмову в обранні запобіжних заходів Ярославу Луговому і Тетяні Якименко й скасована ухвала судді Лариси Задорожної про застосування застави до Надії Конопкіної.
У судді АП ВАКС Миколи Глотова з цього приводу виявилася відмінна точка зору, яку він виклав у низці окремих думок до згаданих ухвал. В них, зокрема, було поставлене питання про те, що є першоосновою – зміст чи форма, на яке одразу ж і дана відповідь, що першоосновою є зміст, а форма від нього похідна й не може підміняти собою зміст, оскільки вона є лише його проявом. У застосуванні до конкретної ситуації це означало, що справа за епізодом про викрадення з Приватбанку дев’яти мільярдів гривень за своїм змістом була фактовою, а підозрювані в ній були тільки за формою, оскільки і підозрювані проходили по інших епізодах. Розслідування епізоду з «Дровале Лімітед» жодним чином не зачіпало прав і законних інтересів жодного з шести його фігурантів до того самого моменту, коли 7 вересня 2023 року їм було повідомлено про підозру. Лише з цієї дати почалися певні для них обмеження, тож саме цей день і слід вважати датою початку досудового розслідування, з якого обраховуватимуться його строки. Бо якщо, мовляв, таким от чином надавати перевагу форми над змістом, то ніколи не будуть виконані завдання кримінального провадження, спрямовані на те, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Попри ці аргументи два голоси переважили один і колегія суддів Апеляційної палати, окрім зазначених вище вердиктів, постановила ще й окрему ухвалу, якою вказала заступнику Генпрокурора – керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександру Клименку на необхідність належного процесуального керівництва і контролю за розслідуваннями НАБУ. Прокурор САП намагався оскаржити у Верховному Суді рішення АП ВАКС, але там вирішили, що відповідно до вимог статті 424 КПК ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.
Джерело: Юридичний вісник України
