Несподіваний поворот. У справі банку «Фінанси та кредит» прокуратура визнала доцільним зняти арешт з акцій ГЗК. Що б це значило?

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Дев’ятого грудня Генеральний прокурор Ірина Венедіктова несподівано поширила малозрозуміле повідомлення про те, що Офіс Генпрокурора передав до Національного агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) арештоване майно в рамках кримінального провадження про розтрату понад 2,5 млрд грн коштів банку «Фінанси та Кредит», реальним власником якого був колишній народний депутат Костянтин Жеваго. Ця заява викликала подив тим, що з боку самого АРМА дана подія не знайшла свого підтвердження, хоча йдеться про чималий шмат у вигляді корпоративних прав, грошових коштів і 26 об’єктів нерухомості загальною площею понад 22 тисячі квадратних метрів у центральних частинах Києва, Харкова та інших міст. Та й сама пані Венедіктова не стала уточнювати, ким і коли, тобто якою саме постановою слідчого чи ухвалою суду, було прийняте таке рішення. Таку лаконічність можна пояснити тим, що насправді протягом останнього часу події навколо «спадщини Жеваго» розвивалися в зовсім протилежному напрямку. Так, за сприяння прокуратури ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25.12.2020 р. було знято арешт з пакету в 50,3 відсотка акцій акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», котрі представляють собою найцінніший актив, яким можна було покрити завдані державі збитки.

Жертва «банкопаду»

Характерною рисою банку «Фінанси і кредит» (далі — «ФіК») був його дуже міцний зв’язок з реальним сектором економіки. Жеваго прямо чи опосередковано контролював близько 60 підприємств, зокрема Кременчуцький автомобільний завод «АвтоКрАЗ», Білоцерківський шинний завод «Росава», Київський суднобудівний-судноремонтний завод, але найбільший прибуток приносив йому розташований у Горішніх Плавнях Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, який займався видобуванням й обробкою залізорудної сировини з родовищ Кременчуцької магнітної аномалії.

Сам Жеваго з 1998 по 2019 рр. був народним депутатом, хоча й належав до тих категорій парламентарів, про яких кажуть, що вони за всю каденцію не подали жодного законопроекту чи депутатського запиту, жодного разу не виступали з трибуни Верховної Ради та й у залі під куполом з’являлися всього кілька разів на рік. Разом із тим, перебуваючи в різних фракціях, він зберігав життєво необхідний для його корпорації обсяг лояльності до будь-якої влади, а тому немає нічого дивного в тому, що на його банк пролився «золотий дощ» рефінансування — саме під такою назвою увійшла в історію операція з розпихування по кишенях грошей тими людьми, які неочікувано для самих себе отримали після 2014 року доступ до державної скарбниці. Вони, певно, розраховували на те, що нестачу з лихвою покриє фінансова допомога Заходу, враженого подіями української Революції Гідності, але МВФ поставив жорстку умову: всі банки, які не повернули в обумовлений термін кошти стабілізаційних кредитів, мають бути позбавлені ліцензій та ліквідовані. Тож «ФіК», власник якого не захотів повертати видані Національним банком України 1,5 мільярда гривень, разом з іще сотнею своїх «братів по нещастю» потрапив до числа жертв «банкопаду».

У даному випадку схема незаконного виведення належних державі коштів не відрізнялася своєю оригінальністю, а для її реалізації було використано дуже популярний серед фінансових махінаторів пострадянського простору австрійський банк «Майнл». На думку слідчих Державного бюро розслідування, Жеваго однією рукою клав у нього гроші, а іншою брав. Рукою, яка клала, був, звичайно, «ФіК», а тою, що брала, — теж належна йому (хоча й через десяті руки) офшорна компанія «Настерно», зареєстрована на якихось екзотичних островах. Ця фірма-пустишка брала в «Майнлі» кредит, а «ФіК» брав на себе обов’язки її гаранта, причому «плаваючими» в укладеному договорі поруки були як обсяг позичених коштів, так і строк їх повернення. Та коли запахло смаженим, тобто одразу ж після того, як у вересні 2015 року НБУ оголосив «ФіК» неплатоспроможним, іноземний банк списав з його рахунку на свою користь близько 113 мільйонів доларів США.

У зв’язку з цим було відкрито низку кримінальних і позовних проваджень, але всі вони розслідувалися, як мокре горить. Рух у цих справах значно пожвавився після того, як новообраний Президент України Володимир Зеленський став вимагати в правоохоронних органів конкретних результатів їх антикорупційної діяльності, а сам Жеваго, програвши на своєму багаторічному окрузі парламентські вибори представнику «Слуги народу», втратив депутатський мандат. Так, 27 вересня 2019 року майно в рамках названого вище кримінального провадження про розтрату 2,5 млрд грн слідчий ДБР за погодженням із прокурором Генпрокуратури склав щодо Жеваго повідомлення про підозру в заволодінні чужими коштами шляхом зловживання службовим становищем і легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом (статті 191 і 209 Кримінального кодексу України). А 1 жовтня того ж року Шевченківський районний суд Києва, після трьох з половиною років розгляду, ухвалив про стягнення з Жеваго на користь НБУ 1,539 млрд грн — такий позов Нацбанку був обумовлений тим, що стабілізаційний кредит видавався «ФіК» під особисті гарантії його власника, який ручався за його повернення усім належним йому майном (справа № 761/709/16-ц).

«Танці» довкола акцій

Й ось тепер переходимо до найголовнішого. 11 червня цього року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва в рамках того самого кримінального провадження задовольнив клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Юрія Кожина й наклав арешт на корпоративні права підозрюваного Жеваго, серед яких були й акції АТ «Полтавський ГЗК» в розмірі 50,3% його статутного капіталу. Він полягав у тому, що, з одного боку, самому підозрюваному, його представникам та будьяким іншим особам заборонялося відчужувати, розпоряджатися чи користуватися зазначеними корпоративними правами, а з іншого — державним реєстраторам, нотаріусам й акредитованим суб’єктам заборонялося здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо перереєстрації права власності на вказані акції. Мало того, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб—підприємців та громадських формувань (далі — ЄДР) заборонялося проводити державну реєстрацію змін до відомостей, пов’язаних зі зміною розміру статутного капіталу АТ «Полтавський ГЗК».

Дана ухвала була оскаржена в Київському апеляційному суді зареєстрованим у Швейцарській конфедерації акціонерним товариством «Феррекспо» («Ferreхpo AG»), яке стверджувало, що суд прийняв необґрунтоване рішення, оскільки арешт було накладено на майно, яке не належить підозрюваному Жеваго, а всі 100 відсотків акцій Полтавського ГЗК належать апелянту. Даний факт останній підтверджував доданим до апеляційної скарги офіційним листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-ЦП», яке на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснювало депозитарну діяльність зберігача цінних паперів АТ «Полтавський ГЗК». З його змісту й витікало, що пан Жеваго на момент відкриття кримінального провадження й постановлення оскаржуваної ухвали не був власником його акцій, а відтак, мовляв, не було підстав для накладення арешту.

Колегія суддів Київського апеляційного суду, розглянувши матеріали справи, погодилася з тим, що відповідно до витягу з ЄДР кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ «Полтавський ГЗК» є «Феррекспо», але при цьому констатувала й інший факт: як вбачається з копії декларації самого Жеваго, він є власником сінгапурської трастової компанії «The Minco Trust», яка, в свою чергу, є власником АТ «Феррекспо». Також суд звернув увагу на ту обставину, що в ході досудового розслідування була проведена судово-економічна експертиза, за висновком якої встановлено, що діями службових осіб AT «Банк «Фінанси та Кредит» було завдано збитків цьому самому «ФіК» на загальну суму 2 517 699 717, 98 гривень, а уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації цього банку в рамках кримінального провадження заявлено цивільний позов про стягнення з винних осіб майнової шкоди на користь AT «Банк «Фінанси та Кредит» на зазначену вище суму — 2,5 млрд грн.

Виходячи з цього, Київський апеляційний суд ухвалою від 30.09.2020 р. відмовив у задоволенні скарги «Феррекспо», наголосивши на тому, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання в права та інтереси власника майна з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Тобто дії прокурора ОГП і слідчого судді Печерського суду цілком узгоджувалися з положеннями статті 170 Кримінального процесуального кодексу України.

Відтоді минуло неповні два місяці й уже інший адвокат «Феррекспо» на ім’я Костянтин Кривенко подав до Печерського суду клопотання про скасування арешту акцій Полтавського ГЗК, мотивуючи це вже не лише його необґрунтованістю й безпідставністю, а й тим, що, мовляв, у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження минула потреба. Такий хід з боку апелянта цілком логічний і зрозумілий, оскільки відповідно до ідеології адвоката його клієнт завжди правий. Зате викликає дуже велику цікавість поведінка прокурора М. С. Гармаша, який, будучи присутнім у судовому засіданні, не заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту на корпоративні права ПрАТ «Полтавський ГЗК».

Звісно, що за таких обставин у слідчої судді Ірини Литвинової не було іншого виходу, як задовольнити клопотання, що й було зроблено постановленою нею ухвалою від 25.11.2020 р. Текст останньої виявився надзвичайно багатим посиланнями на рішення Європейського суду з прав людини в різних справах, але надзвичайно скупим на обставини даного конкретного спору. Написано, що заявником доведено відсутність необхідності накладення арешту на корпоративні права і все. А чому саме, в чому полягала «відпала потреба» — анічичирк. А ще зазначено, що представником «Феррекспо» надано документи про те, що пан Жеваго жодного стосунку до корпоративних прав вказаного товариства не має, що не оспорювалося в судовому засіданні прокурором. Тобто прокурор Гармаш вирішив скромно промовчати про обставини, які були встановлені слідчими ДБР і повідомлені суду його колегою, прокурором Юрієм Кожиним. Але, судячи з повідомлення Генпрокурора Ірини Венедіктової, вона ситуацією з банком «ФіК» володіє й поведінку свого підлеглого повністю схвалює. Чому б це?

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути