Юридична практика
Ні ліцензії на протиправність. Про право зворотної вимоги до суддів і прокурорів
Валерій БУНЯК,
адвокат, керуючий партнер АО «Bsb partners»
Прологом до даної теми може виступати рішення Європейського суду з прав людини «East/West Alliance Limited» проти України». У зазначеній справі заявнику, юридичній особі — приватній транспортній компанії, парк літаків якої був знищений у ході кримінального провадження низкою систематичних дій слідчих і прокурорів, за наслідком рішення ЄСПЛ було сплачено 5 330 350,09 євро з Державного бюджету України.
Читайте також: Прокурор у справі не проходила. Засуджених суддю й адвоката поки що лишили на волі
Дії влади
Здавалось би, подальші дії влади мають бути очевидні. За наявності до того підстав, притягти винних осіб до передбаченої законом відповідальності та покласти на них завдані державі збитки. Натомість Міністерство юстиції України вирішило імітувати активну діяльність та подало позов до органів Державної фіскальної служби України, слідчі органи якої здійснювали досудове розслідування в справі East/West Alliance Limited. Проте імітаційний позовом Мін’юсту, на наш погляд, було вірно оцінено господарськими судами в справі № 911/3840/17, а саме відмовлено в задоволенні позову Мін’юсту з тих мотивів, що замість реального стягнення збитків, відомство намагається просто перекласти кошти з рахунку одного державного органу на рахунок іншого державного органу, що очевидно є неналежним способом захисту інтересів держави.
Несподівані висновки Однак уважне вивчення юридичних підстав до регресного позову (права зворотної вимоги), який і мав бути заявлений у справі № 911/3840/17, приводить до несподіваних висновків. В Україні фактично відсутні механізми зворотної вимоги до суддів і прокурорів. Причому, за чинним КПК України 2012 року саме конкретні судді (слідчі судді) та прокурори несуть основну відповідальність за рішення про обмеження фундаментальних прав у ході кримінального провадження: незаконні обшуки, вилучення, знищення чи зникнення майна тощо. Тобто дії, справжньою метою яких є не розслідування злочину, а замовний тиск на підприємця або ж створення умов до отримання неправомірної вигоди.
Читайте також: Всеукраїнська конференція прокурорів призначила членів Ради прокурорів України
Поясню свою позицію. Відповідно до ч. 3 ст. 1191 Цивільного кодексу України держава відшкодовує шкоду, завдану в ході кримінального провадження працівниками органу дізнання, слідчим, прокурором чи суддею лише у випадку набуття стосовно них законної сили обвинувального вироку. Наголошу, саме обвинувального вироку, а не наприклад, ухвали про закриття справи в зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності в зв’язку зі спливом строків давності (ст. 49 Кримінального кодексу України). Хоча за загальним правилом і відповідно до ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, наявність ухвали про закриття справи за строками давності є підставою до звільнення від доказування факту протиправності та виступає передумовою позову у всіх інших випадках, крім, як зазначалося, випадку протиправних дій слідчих, суддів і прокурорів у кримінальній або іншій судовій справі.
Відповідно, враховуючи, що від протиправних дій слідчих і прокурорів у справі East/West Alliance Limited до прийняття рішення ЄСПЛ пройшло більше десяти років, ні про яку реальну зворотну вимогу до винних осіб у цьому випадку не може бути й мови. Адже переважна більшість злочинів проти правосуддя має строки давності притягнення до відповідальності від трьох до п’яти років. У той же час, довести в діях правоохоронців корупційну складову (корисливий мотив), як це передбачено в статті 364 Кримінального кодексу України, практично неможливо. Крім того, варто врахувати, що хоча за чинним Кримінальним процесуальним кодексом України всі основні рішення стосовно майнових прав у кримінальній справі приймає слідчий суддя, сьогодні в Україні судді де факто звільнені від будь-якої відповідальності за свої рішення. Зокрема, згідно з офіційною позицією Вищої ради правосуддя, з набуттям 5 серпня 2021 року чинності Закону України від 14 липня 2021 року № 1635-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким вносяться зміни до Закону «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів, до початку роботи інституту дисциплінарних інспекторів, скарги на дисциплінарні проступки суддів ВРП не розглядаються.
Раніше, 11 червня 2020 року, Конституційний Суд України прийняв рішення № 7-р/2020, яким визнав неконституційною ст. 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення) Кримінального кодексу України. Й хоча вказаним рішенням Верховній Раді України надавалося півроку на приведення кримінального закону у відповідність Конституції, законопроект, який би передбачав зміни до ст. 375 Кримінального кодексу, навіть не було внесено на розгляд парламенту України. Хоча охорона правосуддя від неправосудних рішень, є, безумовно, важливою цінністю, яка вартує кримінально-правової охорони.
Відповідно, на сьогодні судді не несуть відповідальності за свої рішення або ж грубі порушення процесу, — як дисциплінарної, так і кримінальної або цивільної. Але, як відомо, безкарність породжує свавілля й беззаконня, явно не сумісне з принципами правової держави та правосуддя як фундаментальної цивілізаційної інституції. Фундаментальним і необхідним кроком до виправлення ситуації має стати прийняття необхідних змін до законів. Як до Кримінального кодексу, в частині прийняття адекватної для правової держави форми ст. 375 Кримінального кодексу, так і в площині цивільного права, а також — розблокування на законодавчому рівні дисциплінарної процедури проти суддів.
Зокрема, на мою думку, доцільно ч. 3 ст. 1191 ЦК України викласти в наступній редакції: «Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи у випадку наявності як обов’язкової передумови, встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили або звільнення її рішенням суду від кримінальної відповідальності за строками давності чи набрання законної сили рішенням Дисциплінарної палати прокурорів або органу Вищої ради правосуддя про наявність в їх діях складу дисциплінарного проступку».
У той же час, без фінансової відповідальності винної особи навряд чи видається можливим побороти в державі свавільність окремих рішень суддів і прокурорів, прикладом яких є справа East/West Alliance Limited. На мій погляд, допустимість використання для встановлення факту незаконності певного рішення судді або прокурора, рішення спеціального дисциплінарного органу обумовлено тим, що відповідне дисциплінарне рішення обставлено всіма гарантіями на захист, які характерні й для кримінального обвинувачення. Зокрема, рішення Вищої ради правосуддя в цій частині переглядає Верховний Суд як за першою, так і за апеляційною інстанцією, а сама процедура (провадження) у Вищій раді правосуддя процесуально гарантує права судді чи прокурора.
Недостатність, в окремих випадках, лише дисциплінарної відповідальності судді або прокурора, без застосування до нього фінансової зворотної вимоги зі сторони держави, яскраво демонструє рішення Вищої ради правосуддя від 17.01.2018 р. № 67/3дн/15-18, доступне на сайті ВРП, стосовно судді Коваленка В. М. з Одеси. Так, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса Коваленко В. М. від 06.06.2017 р. № 522/5603/16-к було дано дозвіл на знищення цигарок (речових доказів) у кримінальному провадженні на суму більше 500 тисяч євро. І за висновками Вищої ради правосуддя, таке рішення слідчого судді мало істотні й грубі процесуальні та сутнісні дефекти, а кажучи іншими словами, було свавільним. Однак навряд чи в таких випадках, коли йдеться про багатомільйонне вилучення або знищення майна, лише дисциплінарна відповідальність, без подальших майнових втрат, завжди зупинятиме відповідних осіб від вчинення незаконної діяльності.
Джерело: Юридичний вісник України
