Нотаріуси проти Мін’юсту: підводні камені процесу позбавлення права на нотаріальну діяльність

Юрій Котнюк, ЮВУ

Втрата архіву завжди вважалася одним із найтяжчих гріхів нотаріуса, за який невідворотно можна втратити ліцензію. Принаймні суди зазвичай відмовлялися задовольняти позови про скасування наказів Міністерства юстиції України щодо анулювання свідоцтв на право займатися нотаріальною діяльністю, ухвалених відомством саме з цієї причини. Й будь-які посилання на те, що папери були викрадені чи згоріли, не допомагали. Безсильними при цьому були навіть довідки з поліції про те, що вона не підозрює цих нотаріусів в імітації крадіжки чи навмисному підпалі: судді в таких випадках зазначали, що вас, мовляв, викидають за борт не тому, що ви стали жертвами прикрого випадку, який не можна було передбачити, а тому, що вами не було дотримано вимоги конкретних пунктів правил зберігання й перевезення документів, які ви зобов’язані були виконувати. Однак бувають і винятки з правил, до яких можна віднести справу приватного нотаріуса Миколи Стрільчука, в якій 29 квітня ухвалив постанову Верховний Суд (№ 817/800/17). В цій ситуації нотаріус якраз не дуже-то й заперечував свою вину у втраті архіву, але через те, що працівники Головного територіального управління юстиції в Рівненській області помилилися однією буквою в поданні до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мін’юсті, позов про скасування наказу МЮУ було задоволено в адміністративному суді першої інстанції, а в подальшому залишено без змін і в усіх інших інстанціях.

Що буває за втрату архіву?

Аби розібратися в тому, що сталося, спочатку потрібно трошки зануритися в теорію, зокрема в статтю 12 Закону України «Про нотаріат», де перелічені дванадцять підстав анулювання нотаріальної ліцензії. Найбільш уживаними з них є дві, викладені в пункті 2 частини 1 згаданої статті. Одна з них міститься в підпункті «є», і її варто процитувати дослівно: «неодноразове порушення нотаріусом чинного законодавства або грубе порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян при вчиненні нотаріальних дій та/або інших дій, покладених на нотаріуса відповідно до закону». Як бачите, стилістична побудова даного речення має настільки складну конструкцію, що дає можливість неоднозначного його тлумачення, чим і користуються нотаріуси й чиновники Мін’юсту під час судових процесів. Про це ще йтиметься нижче. Друга ж підстава міститься в підпункті «и», виглядаючи при цьому коротше й читаючись легше: «знищення чи втрата нотаріусом або з його вини архіву нотаріуса або окремих документів».

Так от, історія цього процесу почалася якраз із викрадення документів нотаріального діловодства з офісного приміщення нотаріальної контори М. Стрільчука, за фактом якого Головним управлінням Національної поліції в Рівненській області здійснюється досудове розслідування. Обвинувального вироку, який би набрав законної сили, в цьому провадженні, звичайно ж, немає і навряд чи колись буде, але ГТУЮ в Рівненській області вирішило, що у втраті архіву винен саме Микола Стрільчук.

Інтерес управління юстиції до цієї пригоди пояснюється тим, що відповідно до статті 14 Закону «Про нотаріат», документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса вважаються власністю держави й перебувають у володінні приватного нотаріуса лише на той період, коли він займається нотаріальною діяльністю. У випадку ж її припинення папери мають бути передані до державного нотаріального архіву. Й ось тут треба зазначити, що між поняттями «скоїв крадіжку архіву» і «винен у втраті архіву» є велика різниця. Щоб пояснити, розповімо про одну аналогічну справу, яка згадується в постанові Верховного Суду (№ 826/2668/17).

Кілька років тому приватний нотаріус, яка здійснювала свою діяльність на території Запорізької області, повідомила тамтешнє ГТУЮ про те, що під час перевезення архіву його було викрадено — це сталося, мовляв, коли її легковий автомобіль, завантажений паперами, знаходився на стоянці, а вона відійшла у своїх справах. Так от наказом МЮУ їй за це було анульовано ліцензію. Виходячи з принципу презумпції невинуватості, її, звичайно, ніхто не обвинувачував у тому, що вона сама в себе вкрала документи, аби таким чином сховати у воду кінці якихось негарних вчинків на ниві професійної діяльності. Все було значно простіше: є такі Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені Міністерством юстиції України за погодженням з Державним комітетом архівів України (наказ № 3253/5 від 22.12.2010 р.), вимог яких має суворо дотримуватися кожний нотаріус, а вже в одному з їхніх пунктів написано, що в подібних ситуаціях доставка паперів має здійснюватися вантажним чи легковим автотранспортом з критим кузовом і виключно у супроводі відповідальної особи. Жінка цих правил не виконала й за це її викреслили зі списку нотаріусів.

Її величність — процедура

Але повернімося із Запоріжжя до Рівненщини. Після того, як у приватного нотаріуса М.Стрільчука пропав архів, ГТУЮ провело комплексну перевірку його діяльності, де вия вило низку суттєвих порушень у її здійсненні, склало довідку, й направило до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріусів подання, в мотивувальній частині якого були перелічені всі гріхи цього чоловіка, а в резолютивній містилася пропозиція анулювати його свідоцтво за порушення вимог підпункту «е» п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат». Комісія з ним погодилася й постановила відповідне рішення, а потім, на підставі цього рішення Мін’юст видав наказ про анулювання.

Микола Стрільчук оскаржив ці акти в Рівненському окружному адмінсуді і справу виграв. Судді розділили перелік претензій на дві нерівні частини, в одну з яких потрапив лише епізод із викраденням архіву, а вже в другу — решта епізодів. А потім поміркували приблизно так. Зникнення документів є підставою для позбавлення ліцензії за пунктом «и». Але в поданні було написано, що свідоцтво належить анулювати за пунктом «е». Отже, формально слід вважати, що подання за пунктом «и», тобто за епізодом із пропажею паперів, у встановленому законом порядку до ВККН не вносилося. Далі, керуючись такою логікою, суд вирішив, що рішення кваліфікаційної комісією було постановлено без відповідного подання, тобто безпідставно. А раз так, то й наказ МЮУ, виданий був без належних на те підстав, також є незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Принаймні в частині історії з архівом.

З одного боку це виглядає смішно, адже насправді в поданні ГТУЮ було докладно викладено епізод з викраденням документів. Проте, на думку суду, комісія, побачивши його під «неправильним» грифом, повинна була зробити одне з двох: або повернути подання з усіма доданими до нього матеріалами на доопрацювання, або проігнорувати цей епізод у ході підготовки рішення ВККН та наказу МЮУ. Проте не було зроблено ні того, ні другого, що й послужило приводом для такого неприємного для органів юстиції рішення суду.

Скажете формалізм? Можливо, але ці форми придумав не суд — вони були затверджені наказом Мін’юсту № 1904/5 від 28.07.2011 р. у нормативно­правовому акті під назвою Порядок внесення головними територіальними управліннями юстиції або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Тож міністерство, мовляв, має дотримуватися правил, які саме ж і встановило, або змінити їх, якщо вони дійсно є застарілими.

Втім, судді не завжди бувають одностайними в оцінці такого вільного поводження органу влади з буквою закону. Так, у деяких рішеннях даної категорії можна прочитати фразу про те, що «наявність формальних порушень процедурного характеру не може бути підставою для скасування законного наказу Мін’юсту», а в інших, що «порушення процедури є самос тійною підставою для скасування оскаржуваного рішення». Тож можна вважати, що пану Стрільчуку в даному випадку просто пощастило.

Ключовим виявилося питання наявності шкоди

Тепер поглянемо на інші порушення закону з боку цього нотаріуса, які вже точно підпадали під категорію, викладену в згаданому вище пункті «е». З восьми перелічених у поданні фактів назвати варто три: перший — це здійснення нотаріальної діяльності за межами свого округу, другий — посвідчення договору відчуження за відсутності правовстановлюючого документу, а третій, який найбільше врізається в пам’ять, — посвідчення чотирьох договорів купівлі­продажу квартир за відсутності дозволу органу опіки і піклування, наявність якого обов’язкова при відчуженні житла, на які мають право претендувати неповнолітні особи, в чому вбачалося порушення Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Після ознайомлення з повним переліком претензій ГТУЮ могло скластися враження, що на цьому Стрільчукові тавра ніде ставити, однак судді сприйняли ситуацію не так драматично. І ось тут прийшов час розібратися з різними тлумаченнями того складносурядного речення, яке було повністю наведено на початку нашої розповіді. Мін’юст розумів його так, що нотаріуса можна позбавляти права на професію в двох випадках: перший — коли ним було допущені неодноразові порушення законодавства, другий — коли було вчинене одне, але грубе порушення, яке завдало шкоду чиїмсь інтересам.

Судді ж читали його дещо інакше: на їх погляд анулювати свідоцтва можна було також з двох підстав: перша — у разі вчинення неодноразових порушень, які завдали шкоду чиїмсь інтересам, друга — у разі вчинення одного, але грубого порушення, яке завдало шкоди. Як бачите, друга точка зору відрізняється від першої тим, що в обох випадках обов’язковою умовою для анулювання вважається наявність факту завдання шкоди.

Дискусії з цього приводу виникали в багатьох аналогічних спорах, аж поки Верховний Суд не пояснив, що правильною слід вважати саме другу з названих вище точок зору, відповідно до якої позбавляти порушника статусу нотаріуса за пунктом «є» можна лише в тому випадку, якщо він своїми порушеннями завдав комусь якоїсь шкоди: саме така позиція була викладена в постанові від 6.03.2019 р. у справі № 826/7176/17, пов’язаній з одним приватним нотаріусом Києва, яка своїми маніпуляціями з незаконним переоформленням іпотечних договорів надовго позбавила «Райффайзен Банк Аваль» можливості компенсувати заставним майном неповернені йому кредити.

Тож у випадку з рівненським нотаріусом судді, керуючись отим правовим висновком Верховного Суду, задали представнику Мін’юсту логічне запитання: чи є докази того, що позивач своїми діями завдав шкоди інтересам держави, юридичних осіб чи окремих громадян? На превеликий жаль (для відповідача), таких доказів не містилося в матеріалах справи й не було надано в ході судового засідання. Неправильно посвідчував договори — це так, але щоб у результаті виконання цих договорів хтось залишився без даху над головою, то таких даних у розпорядженні органів юстиції під рукою не виявилося. За таких обставин судді всіх інстанцій, звісно, не могли ухвалити іншого рішення, аніж як задовольнити позовні вимоги колишнього приватного нотаріуса.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути