Юридична практика
Оголошення в розшук підозрюваного – типові порушення
Денис Терещенко, адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання ALERTES
Додержання правоохоронцями вимог законності під час оголошення особи в розшук ніколи не втрачає своєї актуальності, адже вказаний інструмент не завжди використовується відповідно до норм закону.
Нерідко трапляються випадки, коли підозрюваного формально оголошують у розшук не через те, що він переховується від органів слідства, а з метою прикриття факту порушення строків досудового розслідування в кримінальному провадженні. При цьому робиться вигляд, що місцезнаходження підозрюваного невідоме, відтак слідчий може зупинити досудове розслідування, приховуючи допущену тяганину під час слідства та спробувати уникнути в подальшому закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, адже направлення обвинувального акта до суду поза межами строків досудового розслідування в кримінальних провадженнях щодо злочинів, які не є тяжкими чи особливо тяжкими проти життя та здоров’я, виключає набуття особою процесуального статусу обвинуваченого (підсудного) та тягне за собою закриття кримінального провадження.
Читайте також: Реформа правосуддя в Україні: що не так із судовою та виконавчою системою та як саме її вдосконалити
Тому незаконне зупинення досудового розслідування через, нібито, розшук підозрюваного ні що інше, як інструмент штучного розтягування строків досудового розслідування. Для оголошення підозрюваного в розшук обов’язково мають бути підстави. Слідчому та прокурору дійсно повинно бути невідомо місцеперебування такої особи і це має підтверджуватися документально.
До прийняття рішення про розшук повинен бути проведений комплекс заходів, спрямований на встановлення місцезнаходження підозрюваного. За місцем проживання та роботи останнього мають бути належним чином направлені повідомлення про виклик, повинні бути допитані особи з кола спілкування зниклого – родичі, друзі, колеги по роботі, сусіди, в них потрібно з’ясувати, коли востаннє та при яких обставинах вони бачили цю людину, де вона може перебувати зараз. Також обов’язково перевіряється можливість перетину державного кордону в напрямку виїзда. І лише після вжиття вичерпних заходів щодо встановлення місцезнаходження особи та відсутності позитивних результатів, слідчий та прокурор отримують законне право оголосити підозрюваного в розшук та зупинити досудове розслідування.
На практиці в кримінальних провадженнях ми можемо нерідко бачити іншу картину. Рішення про оголошення підозрюваного в розшук приймаються без належних підстав, за відсутності документального підтвердження переховування від слідства, а сама особа іноді може навіть не здогадуватися, що перебуває в розшуку. Повідомлення про виклик (повістки) фактично не направляються або скеровуються на неактуальні адреси, де їх ніхто не бачить та не отримує. Факт переховування встановлюється на підставі формальних рапортів оперативних працівників правоохоронних органів про те, що вони не можуть встановити місцезнаходження особи.
Зазвичай рішення про розшук приймається одночасно з рішенням про зупинення досудового розслідування, про що виноситься одна спільна постанова, копія якої відповідно до ч. 4 ст. 280 КПК повинна надсилатися стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, котрі мають право її оскаржити слідчому судді. На практиці копія вказаної постанови зазначеним учасникам кримінального провадження направляється далеко не завжди. Трапляються курйозні випадки, коли підозрюваний разом з адвокатами вимушений докладати зусиль для її отримання.
Читайте також: Армію «підкошує» військова юстиція. Що не так із правосуддям в умовах війни?
Незаконні постанови про зупинення досудового розслідування та розшук підозрюваного потрібно оскаржувати слідчому судді, надаючи зі скаргою докази того, що підозрюваний не переховувався: проживав за відомою слідчому та прокурору адресою, працював на відомому місці роботи, повідомлення про виклик не ігнорував, перебував на постійному зв’язку з представниками сторони обвинувачення, завчасно повідомляв про можливі зміни місць проживання/роботи/навчання тощо. Тобто потрібно максимально спростовувати припущення слідчого, викладені в постанові, яка оскаржується.
Практика розгляду слідчими суддями відповідних скарг на даний час уже склалася, за відсутності належного документального підтвердження ухилення підозрюваного від слідства, незаконні постанови зазвичай скасовуються. Так, в одному з кримінальних проваджень, де ми виступаємо захисниками, нам вдалося отримати позитивне рішення слідчого судді про скасування незаконної постанови слідчого про зупинення досудового розслідування у зв’язку з розшуком підозрюваного, який, нібито, почав переховуватися з початком воєнних дій. Ми отримали відомості за місцем роботи підзахисного про те, що він кожного робочого дня перебував на своєму робочому місці. За місцем проживання підзахисного ми багато чого дізналися від сусідів, які підтвердили, що регулярно бачили нашого підзахисного вдома упродовж всього періоду його, нібито, «переховування». За відсутності підтвердження фактів виклику нашого підзахисного до слідчого та ігнорування таких повідомлень, слідчому судді не залишалося нічого іншого, як винести ухвалу про скасування незаконного рішення про зупинення досудового розслідування та розшук підозрюваного. Наразі маємо ситуацію, коли обвинувальний акт все ж таки був скерований до суду поза строками досудового розслідування, отже, кримінальне провадження має бути закрите в підготовчому засіданні.
Читайте також: Проблемні аспекти традиційного розуміння «самоідентифікації особистості» з позицій теорії криміналістичної ідентифікації
Загалом, ситуація з маніпулюванням строками досудового розслідування шляхом безпідставного оголошення в розшук підозрюваного, який насправді не переховується, не нова. Досвідчені адвокати вже давно навчились з цим боротись, хоча іноді часу витрачається немало.
Джерело: Юридичний вісник України
