Connect with us

Юридична практика

Операція «Компенсація»: отримавши 32 мільярди гривень, Нафтогаз хотів урвати ще

Опубліковано

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Першого червня Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» програла в Північному апеляційному господарському суді справу за позовом про стягнення з Кабінету Міністрів України 9,4 мільярда гривень компенсації за виконання покладених на неї урядом спеціальних обов’язків у період з квітня 2017 по жовтень 2018 років. Висновок судів обох інстанцій полягав у тому, що позивач взагалі-то має повне право на отримання відшкодування, але він не довів, що воно повинно становити саме ту суму, яка була заявлена в позовних вимогах. З огляду на попередні рішення судів в аналогічних справах перебіг процесу в такому руслі видається цілком прогнозованим, однак деякі його моменти можуть пролити світло на справжні причини несподіваної зміни керівника Нафтогазу наприкінці квітня поточного року.

Сумнівні борги і що з ними робити?

Стосунки між керівництвом Нафтогазу й очільниками Кабміну як єдиного його акціонера завжди були головоломкою для аналітиків, особливо, що стосується питань кадрової політики. Так у березні 2019 року всі були впевнені, що Прем’єр-міністр Володимир Гройсман зніме з посади голову правління НАК Андрія Коболєва, оскільки, по-перше, в того завершувався термін п’ятирічного контракту, а по-друге, ці два достойники постійно були «на ножах». Але сталося неймовірне — прем’єр, наступивши на горло власній пісні, продовжив контракт із ненависним йому керівником НАКу. А ось у квітні 2021 року видимих конфліктів між Денисом Шмигалем і Коболєвим не спостерігалося, але очільник уряду без зайвих церемоній вказав на двері голові правління.

Інтригу підсилює той момент, що в жовтні 2020 року Державна аудиторська служба України встановила, що Нафтогаз, допустивши численні порушення закону, приховав від бюджету 75 мільярдів гривень і висунула вимогу сплатити їх до казни, проте ніхто з можновладців особливої уваги на цю подію не звернув. Окрім хіба що Юрія Вітренка, який, ставши тимчасово виконуючим обов’язки міністра енергетики, невтомно роздмухував це багаття і в лютому написав Прем’єр-міністру листа з пропозицією звільнити Коболєва й розірвати контракт з членами наглядової ради Нафтогазу. Проте Шмигаль дав зрозуміти, що дивиться на це крізь пальці й 4 березня під час прес-конференції заявив, що не бачить у цьому необхідності, а 9 березня Окружний адміністративний суд Києва своїм рішенням скасував вимогу ДАСУ.

Й от за таких обставин 28 квітня громом серед ясного неба стала інформація про те, що Кабмін все ж таки вирішив звільнити Коболєва й припинити контракт із членами наглядової ради, за чиєю ініціативою, згідно з Законом «Про акціонерні товариства», мають відбуватися зміни керівника компанії. Офіційно названою причиною стала збитковість Нафтогазу, який завершив 2020 рік з мінусом у 19 мільярдів гривень. Проте це не було новиною, тим більше для Прем’єр-міністра. Всі розуміли, що після того, як у Нафтогазу забрали магістральні газопроводи — цю курку, яка несе золоті яйця, доходи компанії не могли не знизитися, адже оператор газотранспортних систем надавав послуги стабільно платоспроможному Газпрому, а тепер Нафтогазу лишилися видобуток газу із висмоктаних родовищ і його реалізація дуже ненадійним у плані платіжної дисципліни газзбутам і теплокомуненерго.

Крім того, в уряді знали, що в даній ситуації збитковість компанії може бути перетворена на прибутковість одним розчерком пера: для цього було достатньо перевести з категорії видатків до категорії доходів чималу суму, створену для резервування сумнівних боргів. Знали вони й те, що Коболєв діяв саме так, а не інакше, тому що цього вимагали від нього діючі на той момент закони й підзаконні акти — прямим підтвердженням тому є той факт, що 12 травня уряд змінив нормативну базу та вніс поправки до постанови Кабміну від 29.11. 2006 р. № 1673 «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів», причому якраз у тій його частині, яка стосується правил нарахування резерву сумнівних боргів за на підставі оцінки дебіторської заборгованості. Тож Коболєв почувався повністю впевненим у собі, коли наступного дня після звільнення публічно заявив про те, що оскаржить його в суді. Але відтоді минуло вже два місяці, а повідомлення, що він кудись продав позовну заяву, так і не з’явилося в інформаційному просторі. З цього належить зробити висновок, що збитковість Нафтогазу в 2020 році була хіба що приводом для кадрових рішень уряду, справжні причини лежали значно глибше.

Адміністративні позови виграти було легко

Як відомо, прийнятий у 2015 році Закон України «Про ринок природного газу» поклав кінець ері державно регульованих цін на блакитне паливо й замінив її епохою режиму покладання спеціальних обов’язків (далі — ПСО) на суб’єктів цього ринку, яка тривала п’ять років. Для Нафтогазу це означало, що він і далі для потреб житлово-комунального сектору мав продавати газ за цінами, нижчими за ринкові, а іноді й нижчими за його собівартість, проте відмінність нового порядку полягала в тому, що дія урядової постанови про ПСО мала бути обмеженою в часі, а витрати на це повинні бути відшкодовані. Як написано в статті 11 згаданого закону, суб’єкт ринку, на якого покладаються спеціальні обов’язки, має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат на їх виконання, зменшеним на отримані ним доходи. При цьому рішення Кабміну про ПСО має визначати джерела фінансування та порядок визначення такої компенсації. Протягом цих п’яти років уряд прийняв 3 постанови даної категорії (№ 758 від 1.10.2015 р. № 187 від 22.03.2017 р. і № 867 від 19.10.2018 р.), але в жодній так і не знайшлося місця ні для джерел компенсації, ні для порядку її визначення.

Нафтогаз оскаржив таку бездіяльність в ОАС Києва і виграв цілих три справи підряд (№ 826/6064/17, № 826/6066/17 і № 640/19903/19) — всі рішення по них набрали законної сили, причому дві останні з перелічених справ успішно пройшли через Верховний Суд. Проте Кабмін так і не виконав жодного з цих рішень і не вніс поправки до своїх постанов. Його логіку в цій ситуації теж можна зрозуміти. Так, по-перше, для виконання ПСО Нафтогаз продає для потреб житлово-комунального сектору газ власного видобутку й має упущену вигоду від того, що продає його за цінами, нижчими ринкових. По-друге, для тих же потреб Нафтогаз купує газ за кордоном, а продає теж за фіксованими цінами, й це вже явно собі в збиток. Але, по-третє, Нафтогаз надає Газпрому послуги з транзиту газу з Росії до Європи, й доходи від нього повністю покривають збитки від виконання ПСО.

У Нафтогазу й зарубіжних кредиторів України була з цього приводу інша точка зору: компанія не повинна виконувати жодних інших обов’язків перед державою, окрім як платити податки й дивіденди, а з них уже уряд нехай підтримує соціально незахищену частину населення. Тож виходячи з цього, Нафтогаз подав до Господарського суду Києва три позови підряд, тільки вже не про визнання протиправною бездіяльності Кабміну, а про стягнення з нього конкретної суми компенсації. В першому позові була названа сума 6,633 млрд грн, в другому — 15,483 млрд грн, в третьому — 4,491 млрд грн — всього 26 мільярдів.

Не маючи схваленої Кабміном методики розрахунку сум, що підлягають відшкодуванню, Нафтогаз змушений був придумувати щось на свій хлопський розум, а тому запропонував суддям складну формулу з дванадцяти компонентів, які треба було додавати й віднімати, множити й ділити, проте все марно — судді не оцінили цих старань так, як на те розраховували високооплачувані юристи позивача. Так, розглянувши першу справу, суддя ГС Києва Вікторія Джарти своїм рішенням від 28.02.2019 р. відмовила в задоволенні позову. Ретельно обґрунтувавши право Нафтогазу на отримання компенсації, вона, тим не менше, ніяк не пояснила, чому саме заявлені ним 6,633 мільярда не підлягають стягненню. Другу справу розглядав суддя Максим Лиськов, який своїм рішенням від 25.11.2020 р. теж відмовив у задоволенні позову про стягнення 15,483 мільярда, хоча й виявився більш щедрим на пояснення: на його думку здійснені позивачем розрахунки є теоретичними й побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу, але при цьому не підтверджуються відповідними документами, які б свідчили про конкретний розмір прибутку, який би міг і повинен був отримати Нафтогаз, якби Кабмін не вчиняв протиправних дій. По третій справі — про 4,491 млрд грн, яке розглядає суддя Артем Селівон, рішення ще не ухвалене.

Таким чином Нафтогаз потрапив у патову ситуацію: всі згодні з тим, що він має право на компенсацію, але всі вважають обгрунтування заявлених ним сум непереконливими, а які мають бути переконливими ніхто не знає, оскільки регулятор в особі Кабміну не ухвалив відповідний порядок. Але сталоля диво — компанії пішов назустріч не суд і не уряд, а Верховна Рада, яка 17 листопада 2020 року ухвалила поправки до бюджетного закону, відповідно до положень якого Нафтогазу виділялася часткова компенсація за виконання ним ПСО в розмірі 32,204 млрд грн, які й були сплачені в грудні того ж року Міністерством енергетики. Депутати визначили дану суму без будь-яких методик — просто порахували, скільки кубометрів і за скільки доларів компанія придбала імпортного газу для потреб житлово-комунального сектору, й за скільки гривень його потім продала за визначеною урядом ціною. Різниця якраз і склала суму компенсації. А от питання про газ власного видобування Верховна Рада винесла за дужки, оскільки там потрібно довго й нудно вираховувати його собівартість, де без методики дійсно не обійтися.

Й ось тепер найцікавіше. Отримавши 32 мільярди гривень, Нафтогаз негайно повинен був відмовитися від позовних вимог на згадані вище 26 мільярдів, або принаймні від їх частини. Проте очолювана Коболєвим компанія протягом п’яти місяців так цього й не зробила. Це вже з точки зору елементарної пристойності було нахабством чистої води, тож після того, як сплили всі розумні строки, не лише Денис Шмигаль, а будь хто на місці Прем’єр-міністра очікував би зручного приводу аби зняти з посади такого невдячного менеджера. Й невідомо скільки ще часу зазначена сума перебувала би в категорії резерву сумнівних боргів, якби не відставка голови правління. А вже при новому очільнику Юрію Вітренку юристи Нафтогазу дуже швидко подали до Північного апеляційного суду дві заяви: одну — про повну відмову від позову на суму 6,633 млрд грн у справі, яку в першій інстанції розглянула В. Джарти, другу — про часткову відмову від позову на суму 15,483 млрд грн, яку там же розглянув М. Лиськов: позивач відмовився від позовних вимог на суму 6,053 млрд грн, але продовжив наполягати на стягненні 9,43 мільярда. Проте Північний АГС своєю постановою від 1.06.2021 р. залишив рішення ГС Києва без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.