Юридична практика
Підходи до розуміння того, хто має право на зміну і доповнення апеляційної скарги. Частина 2
Микола Глотов, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
Закінчення. Початок
Мотиви передачі справи до ВП ВС
Вже вищезгаданою ухвалою від 18.07.2023 р. колегія суддів ККС ВС передала кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Перечинського районного суду Закарпатської області від 17.03.2021 р. та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 08.11.2022 р. на розгляд ВП ВС. Серед винесених на розгляд ВП ВС питань було зазначено таке: чи може представник особи, що є стороною в провадженні, подавати зміни та доповнення до апеляційної скарги, раніше поданої особою, яку він представляє.
Передаючи зазначене питання на вирішення ВП ВС по суті, колегія суддів ККС ВС висловила свою незгоду з традиційним (першим) підходом до тлумачення змісту ч. 1, 3 ст. 403 КПК, оскільки, на її думку, законодавець, вживаючи вираз «особа, яка подала скаргу» мав на увазі саме незамінного учасника процесу, незалежно від того, подала така особа скаргу самостійно чи доручила це своєму представнику.
Читайте також: Сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень
Зазначене в ухвалі від 18.07.2023 р. мотивовано тим, що: (1) роль представника в провадженні є похідною, адже, на відміну від незамінного учасника процесу (підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, потерпілого), він може бути замінений у будь-який час. Залучення адвоката учасником процесу і його дії на виконання доручення свого клієнта не перетворюють адвоката на самостійну, незалежну від доручення засудженого (чи обвинуваченого) фігуру в процесі. Скарга чи інший процесуальний документ, поданий захисником, є фактично скаргою чи документом його клієнта, поданим за його дорученням представником, оскільки будь-яка процесуальна дія створює юридичні наслідки саме для обвинуваченого чи засудженого, а не для його захисника; (2) особа, обвинувачена у вчиненні злочину, має право відмовитися від правової допомоги на будь-якому етапі або здійснити заміну одного захисника на іншого, і це не має тягнути несприятливі наслідки для її можливості ефективно захищати свої права і інтереси, інакше це потягне порушення її права на ефективний захист [ухвала ККС ВС від 18.07.2023 р. у справі № 304/1035/20, провадження № 51-5370км20].
Висновки Великої Палати Верховного Суду
За результатами вирішення вищезгаданого питання ВП ВС у постанові від 24.04.2024 р. у справі № 304/1035/20 зробила висновок з питань застосування норм права, згідно з яким у розумінні ч. 3 ст. 403 КПК «особою, яка подала апеляційну скаргу» є лише учасник судового провадження, який реалізував право на апеляційне оскарження від свого імені. Право змінити та/або доповнити апеляційну скаргу обвинуваченого, належить виключно суб’єкту її подання, тобто обвинуваченому.
У мотивах, які покладені в основу наведеного висновку, зазначено, що: (1) хоча захисник і діє в інтересах підзахисного, однак він є самостійним учасником кримінального провадження із власною правосуб`єктністю, і його юридичне становище не є тотожним становищу особи, захист якої він здійснює. У випадку, коли певним правом обвинуваченого (підозрюваного, засудженого) одночасно наділений і його захисник, законодавець прямо зазначив про це в КПК; (2) трактування терміну «особа, яка подала скаргу» як такого, що охоплює не лише безпосереднього ініціатора апеляційного провадження, але й уповноважену ним особу, що діє на його стороні, означало б, що захисник користується значно ширшими повноваженнями, ніж сам підзахисний. У такому випадку захисник, на відміну від обвинуваченого, котрий вправі змінити чи доповнити тільки власну апеляційну скаргу, був би наділений відповідним правом щодо скарги, поданої як ним самим, так і його підзахисним. Проте окремі процесуальні права за змістом нерозривно пов`язані з особами незамінних учасників провадження, реалізуються виключно ними особисто й не можуть бути нікому делеговані, у тому числі захиснику або представнику.
Крім того, ВП ВС зауважила, що відсутність у захисника процесуальних повноважень змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, подану обвинуваченим, не буде створювати перешкод у реалізації права особи на захист. Адже навіть за умови наявності суттєвих недоліків апеляційної скарги, раніше поданої обвинуваченим чи іншим захисником, процесуальні інструменти здійснення адвокатом ефективного захисту на відповідній стадії процесу не вичерпуються особистим внесенням до такої скарги змін та/або доповнень. Зокрема, на думку колегії суддів ВП ВС, захисник не позбавлений можливості: надати кваліфіковану юридичну допомогу у підготовці змін чи доповнень до скарги підзахисного, які останній вправі внести особисто; звернутися до апеляційного суду з власною скаргою; висловити в судовому засіданні позицію щодо раніше поданої скарги, навести додаткові доводи й аргументи, які суд має перевірити в межах повноважень, наданих законом. Щодо останнього (про додаткові доводи й аргументи), то йдеться про пріоритет такої загальної засади кримінального провадження, як «верховенство права» над засадою «змагальність», виходячи з якого, є норми процесуального права (ч. 3 ст. 337, ч. 2 ст. 404, ч. 2 ст. 433 КПК), які наділяють суди всіх інстанцій – від першої до касаційної, повноваженнями за наявності для того правових підстав, незалежно від процесуальних позицій сторін, навіть із власної ініціативи приймати рішення щодо покращення правового становища обвинуваченого, засудженого (див. пп. 55–57 постанови ВП ВС) [постанова ВП ВС від 24.04.2024 р. у справі № 304/1035/20, провадження № 13-58кс23].
Додаткові аргументи п’яти суддів
У цілому погодившись із тлумаченням змісту частин 1 і 3 ст. 403 КПК, яке було надано в згаданій постанові ВП ВС й відповідає першому підходу до застосування норми, про який ідеться в цьому параграфі, п’ятеро суддів Великої Палати Верховного Суду висловили збіжну окрему думку. В ній вони пояснили, що мають додаткові аргументи, чому вважають правильним саме такий підхід до тлумачення норм, який застосований ВП ВС.
Зокрема, в збіжній окремій думці зазначено, що оскільки чинний КПК передбачає таку можливість подання апеляційних (касаційних) скарг від кількох осіб, які представляють одну сторону чи учасника кримінального провадження, положення ч. 1 і 3 ст. 403 Кримінального процесуального кодексу про те, що саме «особа, яка подала апеляційну скаргу» має право «відмовитися від неї» або «змінити та/або доповнити її» (за винятком випадків, передбачених ч. 4 ст. 36 КПК), в цілому є розумними та спрямовані на забезпечення правової визначеності й належного здійснення правосуддя.
І навпаки, вихід за межі буквального значення цього формулювання шляхом надання можливості учасникам судового провадження на власний розсуд змінювати, доповнювати апеляційні (касаційні) скарги, подані іншою особою, яка представляє ту ж сторону чи учасника судового провадження, або навіть відмовлятися від неї (крім деяких винятків, про які йтиметься далі) потенційно може нести загрозу певної невизначеності або зловживань (як свідчить практика, доводи й вимоги апеляційних чи касаційних скарг різних учасників, які представляють одну сторону, нерідко можуть суттєво відрізнятися, а тому неможливо виключити ризик виникнення ситуацій, коли учасник судового провадження, який не подавав скаргу, подаватиме зміни і доповнення, які не узгоджуватимуться з позицією особи, яка таку скаргу подала і яка може продовжувати наполягати на своїй редакції скарги, – це очевидно створюватиме невизначеність як для суду, так і для інших сторін і учасників судового провадження щодо меж оскарження) [окрема думка (збіжна) п’яти суддів ВП ВС від 24.04.2024 р. у справі № 304/1035/20, провадження № 13-58кс23].
Проблемні питання, оцінки яким не надано
Крім того, в збіжній окремій думці п’ятеро суддів Великої Палати Верховного Суду звернули увагу на ряд проблемних, на їх думку, питань, відповідей на які в постанові від 24.04.2024 р. надано не було. Так, вони навели цитату ч. 6 ст. 22 КПК (згідно з цією нормою суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків) та надалі дійшли висновку, що всупереч положенням ч. 6 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу суд за обставин обізнаності упродовж майже 9 місяців до моменту розгляду справи про намір сторони захисту змінити апеляційну скаргу не вжив жодних розумних і достатніх дій для того, аби створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав. Оскільки, отримавши від захисника зміни до апеляційної скарги обвинуваченого, суд міг: (а) ухвалити процесуальне рішення про відмову в їх прийнятті, про їх повернення чи залишення без розгляду; (б) на початку судового засідання роз`яснити стороні захисту, що лише обвинувачений як автор апеляційної скарги може її змінити, та за необхідності надати таку можливість тощо. Натомість суд своїми діями створив у сторони захисту хибне уявлення, що доводи, викладені захисником у «змінах до апеляційної скарги», будуть предметом розгляду. Більше того, таке уявлення з’явилося навіть у прокурора, який давав свої пояснення по суті доводів захисника (окрема думка (збіжна) п’яти суддів ВП ВС від 24.04.2024 р. у справі № 304/1035/20, провадження № 13-58кс23).
Саме подібним підходом до застосування норм кримінального процесуального закону скористалися судді АП ВАКС у ході розгляду справи № 991/4899/24, коли в судовому засіданні 25.06.2024 р. один захисник підозрюваного подав доповнення до апеляційної скарги іншого захисника цього ж підозрюваного, після чого: (1) в засіданні сторонам було роз’яснено про існування різної практики тлумачення частин 1 і 3 ст. 403 КПК у контексті того, хто і чию апеляційну скаргу може доповнити, в тому числі звернуто увагу на наявність постанови ВП ВС від 24.04.2024 р. у справі № 304/1035/20; (2) апеляційний розгляд було відкладено. Ймовірно ознайомившись із практикою правозастосування з наведеного питання до судового засідання, яке відбулося 10.07.2024 р., саме захисниця, яка була автором однієї з апеляційних скарг, і подала до суду доповнення до своєї апеляційної скарги, які за своїм змістом були аналогічні тим, що й подав її колега, котрий не був підписантом жодної апеляційної скарги у цій справі.
Таким чином, реалізація на практиці підходу, запропонованого у збіжній окремій думці від 24.04.2024 р. у справі № 304/1035/20, в конкретному випадку дозволила (а) підозрюваному повною мірою ефективно реалізувати своє право на захист (навести в апеляційних скаргах усі доводи, які вважали суттєвими); (б) стороні обвинувачення – підготуватися до надання заперечень на всі доводи сторін; (в) а суду – чітко визначити межі апеляційного перегляду [матеріали справи № 991/4899/24, провадження № 11-сс/991/433/24), м. Київ: архів Вищого антикорупційного суду: журнал судового засідання від 25.06.2024 р.; ухвала АП ВАКС від 10.07.2024 р. у справі № 991/4899/24, провадження № 11-сс/991/433/24].
Щодо неврегульованих питань і наявних ризиків
Також у вищезгаданій окремій думці судді ВП ВС вказали, що сформулювавши положення частин 1 та 3 ст. 403 КПК у такому загальному вигляді, законодавець не врегулював порядку зміни, доповнення апеляційної (касаційної) скарги або відмови від неї в ситуації, коли участь автора апеляційної (касаційної) скарги в кримінальному провадженні з тих чи інших причин була припинена (наприклад, унаслідок смерті, тяжкого захворювання, зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю, припинення договірних відносин, заміни захисника чи відмови від нього тощо). У такій ситуації, на думку цих суддів, відмова суду прийняти зміни, доповнення до апеляційної (касаційної) скарги або відмову від неї, подані іншою особою, яка представляє ту ж сторону (особливо, коли йдеться про сторону захисту) або того ж учасника судового провадження (наприклад, потерпілого), дійсно становитиме непропорційне та невиправдане обмеження прав відповідної сторони чи учасника.
Як вважають зазначені п’ятеро суддів ВП ВС, у наведеній ситуації задля запобігання проявам надмірного формалізму суд, керуючись ч. 6 ст. 9 КПК [відповідно до цієї норми у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження], має вирішити питання про можливість прийняття до розгляду змін, доповнень до апеляційної (касаційної) скарги або відмови від неї, поданих іншою особою замість особи, яка після подачі апеляційної (касаційної) скарги вибула з числа учасників кримінального провадження. Й особа, котра подає зміни, доповнення до апеляційної (касаційної) скарги іншої особи (яка представляла ту ж сторону або того ж учасника судового провадження) або відмову від такої скарги, має належним чином обґрунтувати, що участь автора скарги в кримінальному провадженні припинена внаслідок смерті, тяжкого захворювання, зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, припинення договірних відносин, відводу, відмови від захисника чи його заміни тощо [окрема думка (збіжна) п’яти суддів ВП ВС від 24.04.2024 р. у справі № 304/1035/20, провадження № 13-58кс23].
Однак, на думку автора цієї статті, з такими пропозиціями розширеного тлумачення погодитися не можна враховуючи загрози зловживань і порушення права на ефективний захист, які може під «соусом благих намірів» створити подібний підхід. На перший погляд справді може видатися, а що ж такого поганого в тому, коли: (1) один із захисників доповнить чи змінить апеляційну скаргу іншого, відмовиться від неї, в той час як вони обоє націлені на захист спільного для них клієнта, чи захисник, який подав первісну апеляційну скаргу, припинив здійснення захисту (помер, тяжко захворів, припинив або зупинив адвокатську діяльність, клієнт розірвав з ним договір тощо); (2) один із процесуальних керівників змінить або доповнить апеляційну скаргу свого колеги чи відмовиться від такої апеляційної скарги, враховуючи наявність у них обох повноважень у відповідному кримінальному провадженні або у випадку, коли відбулася зміна прокурорів у провадженні.
Проте, проаналізувавши подібний підхід глибше, очевидним виглядає настання за такого розширеного тлумачення норм частин 1, 3 ст. 403 КПК цілого ряду негативних наслідків. Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI) однією з гарантій адвокатської діяльності є заборона втручання в правову позицію адвоката. Це правило допомагає забезпечити надання адвокатом дійсно якісного правового захисту, навіть при самообмові клієнта, адже за впевненості в ній захисник у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону № 5076-VI має право в справі зайняти позицію, яка суперечить волі клієнта.
І навіть, якщо підозрюваного/обвинуваченого хтось шляхом обману або примусу переконає змінити адвоката чи обмовити себе, то написане попереднім адвокатом в апеляційній скарзі нікуди не зникне, й суду доведеться надати правову оцінку наведеним у ній аргументам. Так само реалізація цієї гарантії здатна запобігти наведенню новообраним адвокатом у змінах чи доповненнях до апеляційної скарги іншого захисника доводів, які суперечать правовій позиції первісного захисника (про це також згадувалося у вищенаведеній збіжній окремій думці).
Саме зазначений приклад демонструє як, серед іншого, може бути реалізована гарантія адвокатської діяльності, передбачена п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 5076-VI, завдяки якій у підозрюваного/обвинуваченого існують ширші можливості для захисту прав, тим самим убезпечуючи людей від використання проти них у ході розслідування та розгляду обвинувачення незаконних методів здобуття викривальних показань.
Також небезпечним є прийняття підходу, за якого від апеляційної скарги може відмовитися той (захисник чи прокурор), хто її насправді не подавав, незважаючи на її надходження від сторони, в інтересах якої діє особа, котра ініціює зазначену відмову. Адже, коли йдеться про відмову від апеляції попереднього захисника новим, навіть якщо це погоджує підозрюваний/обвинувачений, вказане може призвести до неякісного захисту людини, оскільки той, хто подав апеляційну скаргу, міг краще знати справу, а підзахисний може бути схильним до самообмови.
Наведене узгоджується із позицією В. І. Теремецького, який зазначив, що вироки щодо засудженого (виправданого) можуть бути оскаржені захисником і без його згоди, оскільки закон дозволяє подавати апеляцію виключно в інтересах засудженого (виправданого). У вирішенні питання щодо необхідності оскарження вироку захисник не може бути зв’язаний волею свого підзахисного так само, як і в питанні про необхідність реалізувати будь-яке інше надане йому процесуальне право. Принциповість позиції захисника в процесі виражається саме в тому, що він учиняє такі передбачені законом дії, які дійсно необхідні для захисту законних інтересів засудженого (виправданого). Самостійне становище захисника передбачає вибір власної тактики захисту, своєї позиції у справі й використання всіх зазначених у законі засобів і способів захисту. Наприклад, захисник може подати апеляцію від свого імені, але всупереч бажанню засудженого (виправданого), якщо мотиви відмови підзахисного від апеляційного оскарження вироку, з погляду захисника, є безпідставними (В. І. Теремецький. Проблеми реалізації захисником процесуальних повноважень при апеляційному оскарженні вироку / В. І. Теремецький // Право і безпека. 2011. № 3. С. 169–175).
Що ж стосується випадку відмови від апеляційної скарги прокурора, то, як свідчить досвід розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів у ході судового контролю за додержанням прав і свобод особи під час досудового розслідування кримінальних проваджень, підслідних Національному антикорупційному бюро України (далі – НАБУ), на практиці може мати місце ситуація, коли при зміні підрозділу органу прокуратури (департаменту), який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, а отже і прокурора, який звертався з апеляційною скаргою, новий прокурор відмовиться від апеляційної скарги попереднього, що унеможливить перевірку в апеляційному порядку законності та обґрунтованості рішення слідчого судді, яке якраз і стало підставою для зміни прокурорів – процесуальних керівників.
Наприклад, саме подібна ситуація трапилася у випадку зі справою № 757/55167/20-к, коли один із заступників Генерального прокурора по суті у зв’язку з ухвалою слідчого судді, яка на той момент ще перебувала на перегляді в апеляційному суді, та якою кримінальне провадження від НАБУ було передане до іншого органу досудового розслідування, прийняв рішення про те, щоб процесуальне керівництво в такому кримінальному провадженні здійснювали прокурори іншого департаменту, до відання яких відноситься контроль за таким нововизначеним органом у цьому провадженні, що унеможливило перевірку в апеляційному порядку законності та обґрунтованості відповідної ухвали. Зокрема, в мотивувальній частині ухвали про закриття апеляційного провадження від 18.03.2021 р. суд апеляційної інстанції зазначив, що: (1) Печерський районний суд міста Києва не надав витребувані суддею-доповідачем матеріали справи № 757/55167/20-к; (2) станом на 13 год 00 хв 18.03.2021 р. матеріали цієї справи, ухвала слідчого судді в якій оскаржується, АП ВАКС під приводом того, що їх вилучено Державним бюро розслідувань у рамках проведення досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні та направлено на експертизу, не надані; (3) ухвали АП ВАКС від 27.01.2021 р., 04.02.2021 р., 10.02.2021 р., 17.02.2021 р., 10.03.2021 р. службовими особами ДБР в частині їх зобов`язання надати матеріали справи № 757/55167/20-к та інформацію про місце їх знаходження не виконані (ухвала АП ВАКС від 18.03.2021 р. у справі № 757/55167/20-к, провадження № 11-сс/991/23/21).
Тобто застосування надто широкого тлумачення змісту ч. 1 ст. 403 КПК, згідно з яким будь-який прокурор – процесуальний керівник у кримінальному провадженні може відмовитися від апеляційної скарги, яку подав попередній процесуальний керівник, створює можливості для втручання з боку інших прокурорів в реалізацію прокурорами САП своїх повноважень із нагляду за досудовим розслідуванням корупційних кримінальних правопорушень, нівелюючи таким чином гарантії, закріплені у частинах 5 і 6 ст. 36 КПК та абз. 2 ч. 6 ст. 8-1 (до змін, внесених Законом № 3509-IX від 08.12.2023 р. це був абз. 2 ч. 5 ст. 8-1) Закону України «Про прокуратуру». Подібна практика застосування ч. 1 ст. 403 КПК може нівелювати таку функціональну складову правового статусу прокурора як його місце в службовій ієрархії, від якого залежать посадові функції, повноваження та компетенція, котрою наділяється конкретна фізична особа (людина) у відповідності до займаної нею посади. Таке застосування норм кримінального процесуального закону вносить плутанину в кримінальне провадження в частині реалізації стороною обвинувачення своїх повноважень під час досудового розслідування та судового провадження (пп. 9–10 окремої думки судді АП ВАКС від 18.03.2021 р. щодо ухвали у справі № 757/55167/20-к, провадження № 11-сс/991/23/21).
У цьому аспекті варто погодитися з думкою Н. Р. Бобечко, у відповідності до якої відмова від апеляційної скарги є обов’язковою для суду апеляційної інстанції, крім випадків, коли це суперечить положенням ч. 1 ст. 403 КПК (с. 148 дисертації Н. Р. Бобечко). На думку автора, відмова однієї особи від апеляційної скарги іншої особи, навіть якщо вони обидві діють в інтересах однієї сторони кримінального провадження, очевидно суперечить положенням ч. 1 ст. 403 КПК. Хоча дійсно навіть не всі судді суду касаційної інстанції поділяють підхід автора до тлумачення згаданої норми, про що свідчить постанова ККС ВС від 08.08.2024 р. у справі № 487/5212/20, провадження № 51-5651 км 21.
Висновки
Існують два різні підходи до тлумачення змісту положень частин 1 і 3 ст. 403 КПК в контексті того, хто саме має право доповнити або змінити апеляційну скаргу, подану обвинуваченим, захисником та /або прокурором чи відмовитися від неї. Водночас судова практика Об’єднаної палати та Великої Палати Верховного Суду щодо цього питання є стабільною та чітко орієнтує учасників кримінального провадження, що незважаючи на можливу наявність різних життєвих обставин (смерть або тяжка хвороба людини, припинення участі в судовому провадженні в якості захисника чи прокурора з різних вищезгаданих у статті причин), таким правом наділений лише саме той, хто був автором-підписантом відповідної апеляційної скарги, а у випадку з поданням її прокурором – також ним може бути прокурор, який є вищестоящим по відношенню до особи, яка зверталася з апеляційною скаргою. Зазначений підхід зберігся в абз. 2 ч. 4 ст. 36 КПК навіть після внесення до цієї статті змін і доповнень вже після прийняття вищезгаданих рішень ОП ККС ВС.
Що ж до можливого виходу із ситуації, коли помирає чи припиняє з інших поважних причин участь у захисті підозрюваного, обвинуваченого захисник, про яку згадували в збіжній окремій думці п’ять суддів ВП ВС, то вказане теж не призводить до неможливості ефективного захисту людини від підозри або обвинувачення, оскільки новий захисник чи обвинувачений не позбавлені можливості подати нову апеляційну скаргу з усіма необхідними, на їх думку, доводами, разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку ч. 1 ст. 117, п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК з наведенням відповідних причин неможливості доповнити або змінити раніше подану апеляційну скаргу попереднього захисника.
У свою чергу для правової визначеності, зокрема, забезпечення правильного розуміння всіма учасниками кримінального провадження того, що буде у випадку подання ними доповнень чи змін до апеляційних скарг осіб, якими вони не є, доцільним є розцінювати такі доповнення і зміни як окремі – нові апеляційні скарги, а не як доповнення чи зміни апеляційних скарг інших осіб. Вказане дозволить застосовувати до них положення ч. 3 ст. 399 КПК як це було зроблено ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12.11.2018 р. у справі № 310/419/18 та ухвалою АП ВАКС від 29.08.2024 р. у справі № 991/7227/24.
P.S. Із повною версією цього дослідження, а також з інших питань правозастосування читачі можуть ознайомитися, прочитавши монографію «Становлення антикорупційної юстиції в Україні», підготовлену колективом авторів за підсумками 5-річчя здійснення процесуальної діяльності Вищим антикорупційним судом.
Джерело: Юридичний вісник України
