Юридична практика
Претензії Мін’юсту виявилися надуманими. Міністерство юстиції програло судовий процес претенденту на посаду державного реєстратора
Юрій Котнюк, ЮВУ
Після того, як наприкінці минулого року з реєстраторської сфери було видалено скомпрометовані пособництвом рейдерству комунальні підприємства місцевих органів влади, Міністерство юстиції в особі профільного заступника міністра Ольги Оніщук проголосило пріоритетним завданням відомства не допустити міграцію скорочених держреєстраторів, котрі заплямували себе різними нехорошими вчинками, на аналогічні посади в штатах сільських рад. Проте судова практика свідчить, що не завжди йому це вдається, та й не завжди дії самого Мін’юсту в цьому плані є бездоганними. Підтвердженням тому є рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня, яким задоволено позов одного з таких колишніх держреєстраторів до МЮУ.
Свого часу позивач працював на посаді державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація», створеного Солонківською сільською радою Пустомитівського району Львівської області. Як відомо, створення таких от підприємств було дозволене парламентом і урядом в рамках політики децентралізації. Це була, так би мовити, зворотна реакція на політику надмірної централізації часів Януковича, коли майже всі реєстраторські дії були віднесені до компетенції підпорядкованої Міністерству юстиції Державної реєстраційної служби України. Офіційною метою такої політики була, звичайно ж, турбота про потреби простих людей — щоб, мовляв, сільським пенсіонерам не треба було їхати за тридев’ять земель задля того, аби скласти заповіт на свою «шевченківську хатку».
Побічний ефект такої турботи полягав у тому, що комунальним підприємствам дозволено було за певних умов вчиняти реєстраційні дії за межами адміністративних кордонів тих муніципальних органів, які їх заснували, й навіть створювати для цього свої філії будь-де, хоч у самому Києві. Це призвело до того, що рейдери і шахраї, котрі діяли під «дахом» колишнього керівництва Мін’юсту, створювали комунальні підприємства неіснуючих сільських рад, які через свої столичні філії творили такі дива, з якими й досі не можуть розібратися правоохоронні органи.
Наш герой був явно не з категорії цих «віртуозів», а тому не було нічого дивного в тому, що після ліквідації КП «Реєстрація» та анулювання у зв’язку з цим йому доступу до реєстрів він вирішив отримати новостворене робоче місце державного реєстратора у штаті безпосередньо Солонківської сільської ради, де він, відповідно до повноважень зазначеного муніципалітету, отримав би змогу здійснювати реєстраційні дії в двох реєстрах — Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі — ДРП) і Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб—підприємців та громадських формувань (далі — ЄДР). Простіше кажучи, реєструвати майно і бізнес.
Після того, як реєстратор цілком прогнозовано виграв конкурс на заміщення вакантної посади, сільрада, як того й вимагає закон, направила до Міністерства юстиції запити про проведення спеціальної перевірки претендента, але звідти надійшов датований 14 квітня 2020 року лист про те, що за її наслідками Мін’юст не може дати добро. Бо вибірковий моніторинг реєстраційних дій претендента за той період, коли він ще був у штаті КП, виявив неодноразові порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Ображений претендент подав позов до Львівського окружного адміністративного суду з трьома вимогами: перша — визнати протиправними дії МЮУ в частині надання висновку про те, що позивач не пройшов спеціальну перевірку; друга — вважати позивача таким, що пройшов спеціальну перевірку в ДРП, третя — вважати його таким, що пройшов аналогічну перевірку і в ЄДР.
По даній справі було відкрите провадження, що змусило Міністерство юстиції дати розлоге пояснення мотивів свого рішення. Почнемо з останнього пункту: за даними Державного підприємства «Національні інформаційні системи», позивач в ЄДР жодних реєстраційних дій не здійснював, тож по цій лінії в МЮУ фактично не було предмета перевірки, але детально розповімо про це пізніше. Набагато складніше було з ДРП, де активність реєстраційних дій позивача була значно більшою й де чиновники Мін’юсту «накопали» аж сім порушень. Проте, за підсумками судового дослідження обставин справи, лише одне з них виявилося вартим «виїденого яйця».
Як повідомило МЮУ, будучи держреєстратором КП, позивач у жовтні 2019 року безпідставно зареєстрував право власності одного місцевого мешканця на об’єкт нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі, оскільки до заяви про його реєстрацію не було додано необхідний для цього документ — декларацію про готовність об’єкта до експлуатації, обов’язковість наявності якого передбачена вимогами Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2017 р. № 1127. Та, оскільки від цього ніхто не постраждав і законність даної реєстраційної дії не оскаржував, суд вирішив, що таке порушення не може вважатися грубим з огляду на оціночність вказаного поняття. Решта ж наведених у висновку Мін’юсту порушень виявилася, відверто кажучи, вигаданими.
З огляду на це Львівський ОАС вирішив задовольнити позовні вимоги частково: він визнав дії Міністерства юстиції протиправними, але утримався від того, щоб визнати позивача таким, що пройшов спеціальну перевірку. Натомість суд зобов’язав Мін’юст скласти висновок про те, що претендент на посаду держреєстратора пройшов спецперевірку по лінії ДРП. Для позивача це може стати чимсь на кшталт піррової перемоги, бо якщо чиновники профільного департаменту даного відомства будуть затягувати виконання цього рішення, йому доведеться скаржитися до іншого департаменту того ж самого міністерства, який керує виконавчою службою.
А от з третьою позовною вимогою позивач спіймав облизня: суд відмовився визнати його таким, що успішно пройшов спеціальну перевірку по лінії ЄДР, і навіть не зобов’язав МЮУ складати відповідний висновок. Оскільки, будучи держреєстратором КП, він не працював із цим реєстром і не лишив у ньому жодних своїх слідів, ні хороших, ні поганих, то це, мовляв, той випадок, про який російською кажуть, що «на нет и суда нет». На думку суду, для отримання доступу саме до цього реєстру претенденту достатньо скласти тестування на знання законодавства в даній сфері державної реєстрації відповідно до Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженим наказом МЮУ № 2586/5 від 15.12.2015 р.
Отже, в першій інстанції відомство справу програло, побачимо, що буде далі.
Джерело: Юридичний вісник України
