Процесуальне хуліганство vs адвокатське мистецтво: як відрізнити?

Дмитро АЛФЄЄВ, адвокат в адвокатському бюро «Паляничко та Партнери»

Для ефективності захисту та відновлення порушених прав важливу роль відіграє своєчасність судового розгляду, що безсумнівно залежить від поведінки учасників справи та добросовісного здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків.

Процесуальні кодекси значну увагу приділяють таким процесуальним інститутам як «зловживання процесуальними правами» та «заходи процесуального примусу», що відображають посилення принципу процесуальної економії. Так, неприпустимість зловживання процесуальними правами визначено одним із принципів цивільного та господарського судочинства (ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) та Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України)).

Відповідно до ст. 44 ЦПК України та ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання ними не допускається та визначається як дії, що суперечать завданню цивільного (господарського, адміністративного) судочинства.

Тому, з огляду на зазначене, процесуальне законодавство передбачає застосування до сторін спору заходів процесуального примусу у вигляді штрафів, наприклад, за затягування розгляду справи, необґрунтовані відводи судді — за так зване процесуальне хуліганство.

На сьогоднішній день таке процесуальне хуліганство стало зовсім недешевим. Подавати не одну, а п’ять касаційних скарг, аби вибирати з-поміж колегій суддів, яка розглядатиме справу, клопотати без упину та відкладати розгляд справ, щоб затягнути процес, — сьогодні стає небезпечним та дорогим задоволенням.

Та все ж, при судовому розгляді справи завжди повинне залишатися місце для адвокатської творчості. Вміння читати закони між рядків з метою захисту прав та інтересів клієнта — це прояви справжнього таланту.

Так, виникає запитання: «Де межа між недобросовісним зловживанням та адвокатською творчістю?». Верховний Суд спробував розтлумачити цей момент, роз’яснивши питання зловживання процесуальними правами за Цивільним процесуальним кодексом України. Так, відповідно, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

• подання скарги на рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася;
• подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено, за відсутності інших підстав або нових обставин;
• заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на затягування чи перешкоджання розгляду справи;
• подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання кількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав;
• вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ;
• подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
• необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
• укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд має право залишити без розгляду або повернути їх. Тобто існує чіткий перелік «зловживань процесуальними правами». Як працює механізм недопущення зловживання процесуальними правами на практиці, можна прослідкувати, проаналізувавши окремі справи.

Для прикладу, розглянемо ухвалу Верховного Суду від 8 червня 2018 р. у справі № 905/2065/16. Відповідно до обставин справи, сторона подала до суду 5 касаційних скарг, з надією на те, що одна з них буде розподілена на «правильну» колегію суддів. У результаті п’яту касаційну скаргу Верховний Суд повернув скаржникові без розгляду. До того ж, за таке процесуальне хуліганство він ухвалив стягнути зі скаржника штраф у розмірі 52 860 грн у дохід державного бюджету. У мотивувальній частині суд провів межу між добросовісністю та зловживаннями, зазначивши: «Подання скаржником касаційної скарги є прикладом систематичного зловживання процесуальними правами та полягає у їх недобросовісному використанні, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети — винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їхніх прав та інтересів, заразом й інших осіб. Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню. Щоразу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним».

Отже, на думку суду, головна мета судочинства — винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення сторонам спору процесуальних умов для забезпечення захисту їхніх прав, а всі дії, які не спрямовані на сприяння суду в процесі розгляду справ та на сприяння їх правильному вирішенню, є зловживаннями.

За умови неупередженості суддів, процесуальної добропорядності осіб, які беруть участь у судовому процесі, а також розуміння, що ефективний захист прав можливий лише в порядку, у спосіб та строки, визначені процесуальним законодавством, жодних ризиків або негативного впливу бути не повинно. Але практика показує, що так буває не завжди. Це, в свою чергу, дає підстави «боротися за справедливість» і оскаржувати необґрунтовану кваліфікацію дій адвоката як зловживання процесуальними правами в порядку, визначеному законодавством України.

Але що ж робити, якщо клієнту не вигідно проводити розгляд справи та його необхідно затягнути? Тут і має місце згадувана вище адвокатська творчість. Як приклад можна навести клопотання про відкладення розгляду справи. Ніхто не забороняє стороні не з’явитись на судове засідання з поважних причин. Тому й необхідно «знайти» ту саму поважну причину своєї відсутності. Це може бути спонтанне відрядження, незаплановані слідчі дії, «нове більш значне судове засідання». З одного боку, може здатися, що ви затягуєте розгляд справи, тим самим здійснюєте процесуальне хуліганство, про яке йдеться в процесуальних кодексах, але, з іншого боку, розгляд справи без участі адвоката призведе до порушення конституційних та процесуальних прав клієнта. Досвідчений адвокат завжди має знати, коли необхідно «підкласти в суд процесуальну бомбу» у вигляді клопотання, яке може створити перешкоди для іншої сторони, і при цьому не бути притягнутим до відповідальності за процесуальне хуліганство. Вміння донести до судді, що клопотання адвоката («процесуальна бомба») є одним із засобів здійснення захисту клієнта, а не зловживанням своїми процесуальними правами, є важливим показником рівня процесуальної майстерності адвоката. Тому, такому адвокату не стане застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафів.

Підсумовуючи, зазначимо, що зловживання процесуальними правами є процесуальним хуліганством. Але завжди є місце для адвокатської творчості, якщо не забувати про адвокатську етику, добросовісність і дух права, що є мистец твом добра і справедливості.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути