Connect with us

Юридична практика

Приватизація «напівдержавних» підприємств

Опубліковано

Юрій КОТНЮК, ЮВУ

Шостого вересня Верховний Суд остаточно вирішив спір щодо способу приватизації половини Запорізького титано-магнієвого комбінату: Фонд державного майна України хотів продати її на відкритому аукціоні, в той час як власник іншої половини, одна з компаній бізнес-імперії олігарха Дмитра Фірташа під назвою «Толексіс Трейдінг Лімітед», вважала, що публічні торги в даному випадку недоречні, оскільки вона, згідно закону, має право переважного викупу підприємства. Думки суддів з приводу цього розділилися, але остаточне рішення було ухвалене на користь державного органу.

Реприватизація першої половини

Розповідаючи про юридичну дискусію навколо приватизації частини вказаного об’єкту, не можна не згадати про драматичну історію реприватизації його другої половини. Запорізький титано-магнієвий комбінат, як і будь-який інший гігант індустрії, зведений у радянську епоху, протягом тривалого часу формально перебував у статусі державного підприємства, але з 2010 року він фактично перебував у сфері впливу Фірташа. З того моменту ним протягом десятиліття керував один із його менеджерів на прізвище Володимир Сивак. У засобах масової інформації можна знайти чимало публікацій про те, як він умисно заганяв у борги очолюване підприємство, коли купував у структур зазначеного олігарха за завищеною ціною різноманітні товари й послуги, а готову продукцію продавав їм же, але вже, навпаки, за штучно заниженою ціною. Однак у судовому порядку, тобто обвинувальним вироком, його вина в цих зловживаннях встановлена не була.

Читайте також: Нові правила е-аукціонів малої приватизації

У 2013-му було здійснено часткову приватизацію: Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» ліквідували, натомість створивши на паях товариство з обмеженою відповідальністю з такою ж назвою. Відповідно до укладеного в тому ж році договору про заснування останнього, держава, в особі Фонду держмайна, вносила до його статутного фонду все рухоме й нерухоме майно підприємства, за що отримувала частку в ТОВ у розмірі 51 відсоток. Другу ж частку в розмірі 49% отримувала згадана вище кіпрська компанія «Толексіс», яка, відповідно до положень контракту, повинна була виконати дві умови: перша – внести до статутного капіталу 110 мільйонів доларів США, на які планувалося здійснити масштабну модернізацію виробничих потужностей комбінату, друга – повністю погасити борги підприємства, розмір яких за різними підрахунками коливався між чвертю і половиною мільярда гривень за тодішнім курсом валют.

Із цих двох умов приватний інвестор виконав лише першу, а от на погашення боргів комбінату у Фірташа, судячи з усього, не вистачило грошей – таке припущення можна зробити з того, що в березні наступного 2014 року для того, аби вибратися з віденської в’язниці, заставу за нього в сумі 125 мільйонів євро внесли наближені до Путіна російські бізнесмени. За таких обставин уже внесені в касу ЗТМК 110 мільйонів доларів його директор В. Сивак витратив на погашення боргів та поточні потреби підприємства, а модернізацію було відкладено на далеку полицю.

Керівництво Фонду держмайна дивилося на таке порушення крізь пальці й ніяк на нього не відреагувало, зате це зробила Спеціалізована антикорупційна прокуратура, керівник якої в 2017 році подав до суду господарський позов про розірвання договору й повернення половини статутного капіталу ЗТМК у вигляді майнового комплексу до сфери управління держави. Заперечуючи проти його задоволення, «Толексіс» обрав дуже хитру позицію: в тому, що не було проведено модернізацію, його вини немає, оскільки він гроші на неї вніс, і цим його обов’язок й обмежувався. А заборгованість не погасив тому, що в цьому не було потреби, оскільки комбінат упорався з даною проблемою власними силами й довідка за підписом її директора свідчила про те, що загальна сума заборгованості дорівнює нулю.

Однак такі пояснення не переконали суди перших двох інстанцій, котрі задовольнили позов прокуратури, натомість Верховний Суд вирішив трошки поблукати в трьох соснах і постановою від 22.03.2019 р. скасував їхні вердикти, а справу відправив на новий розгляд. Пояснюючи такий реверс, судді Касаційного господарського суду Ганна Вронська, Людмила Стратієнко й Володимир Студенець написали, що попередні інстанції недостатньо дослідили питання про наявність чи відсутність вини компанії «Толексіс» у тому, що не була проведена модернізація виробництва, тобто які дії приватний інвестор міг і повинен був зробити, але не зробив, для того, аби виконати цю умову договору.

Таке рішення не можна назвати інакше як свідомим затягуванням остаточного вирішення справи з метою надати можливість корпорації Фірташа ще кілька зайвих років поживитися за рахунок держави. Бо й справді: яка потреба досліджувати питання наявності чи відсутності вини приватного інвестора в провалі модернізації, якщо однозначно доведена його вина в тому, що не була виконана друга умова договору й не погашена заборгованість комбінату? Поведінку суддів у даному випадку можна пояснити лише впливом на судову систему тодішнього Президента України Петра Порошенка, який із того самого березня 2014 року був ситуативним союзником Дмитра Фірташа. Зате після обрання главою держави Володимира Зеленського нове керівництво Фонду держмайна кардинально змінило свою позицію щодо приватного інвестора ЗТМК, а Верховний Суд своєю другою постановою від 23.05.2022 р. визнав обгрунтованими позовні вимоги САП.

Таким чином, на даний момент фірташівська компанія «Толексіс» фактично вже не є власницею 49-відсоткової частки ТОВ «ЗТМК», проте історія вирішення справи за її позовом до Фонду держмайна, поданого ще тоді, коли вона вважалася одним із його повноправних співвласників має неабияке науково-практичне значення.

Зигзаг попередніх інстанцій

Безпосереднім предметом спору став наказ Фонду № 1971 від 7.12.2020 р. про приватизацію державної частки ТОВ «ЗТМК» шляхом її продажу на аукціоні, який «Толексіс» оскаржила в Господарському суді Києва. Позовні вимоги даної компанії складалися з двох пунктів: по-перше, визнати наказ недійсним, по-друге, визнати за ним переважне право на придбання частки. Суддя Вадим Босий позов задовольнив, мотивуючи це нормами двох законів, про які йтиметься нижче. Перший із них – «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Відповідно до його статті 20, якщо один з учасників товариства хоче продати свою частку, він у першу чергу зобов’язаний запропонувати купити її іншим учасникам й лише у випадку відмови останніх придбати, може пропонувати цю частку будь-кому, зокрема й виставляючи її на публічні торги. В разі порушення даної вимоги учасником-продавцем, інший учасник, який залишився за бортом, має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки. Другим нормативним актом, яким керувався суддя Босий, був Закон «Про приватизацію державного і комунального майна», положення статті 16-ої якого містили аналогічні вимоги: продавати на аукціоні державну частку того чи іншого товариства можна лише в тому разі, якщо її відмовляться придбати інші учасники цього товариства.

Читайте також: Виконання судових рішень – від нормалізації до приватизації

Таким чином, виходило, що переважне право позивача на придбання державної частки гарантовано законом і в суду немає жодного виходу, окрім як задовольнити його позовні вимоги. В апеляційній скарзі Фонд не дуже переконливо намагався витлумачити статті згаданих вище законів у тому дусі, що за ним усе-таки залишається право вибору способу продажу частки, але Північний апеляційний господарський суд знайшов інший спосіб вирішити справу на його користь. Ймовірно, цьому сприяла низка зовнішніх факторів. По-перше, станом на дату прийняття його постанови остаточно вирішилася вище згадана справа про другу частку ТОВ «ЗТМК» і позивач, так би мовити, опинився в статусі «відставної кози барабанщика». По-друге, йшла велика війна, тож за таких обставин, напевне, приймати публічні рішення на користь Фірташа було би надто непатріотично, навіть для суддів Північного АГС.

Ну а мотивувалася відмова теорією ефективності обраного способу захисту порушених прав, яка розлого розписана в статті 5 Господарського процесуального кодексу. Справа в тому, що в судовому процесі мають значення не лише докази, які підтверджують обгрунтованість позовних вимог, а й правильне формулювання самих позовних вимог з огляду на ефективність способу захисту своїх законних інтересів. Якщо, наприклад, суд не повинен задовольняти позов, якщо позивач обрав непередбачений законом або неефективний спосіб захисту. І навпаки, суд повинен задовольнити позов, якщо позивач обрав ефективний спосіб захисту, навіть якщо такий спосіб не передбачений законом. Приміром, третій тур президентських виборів у 2004 році не був передбачений законом, але оскільки його проведення було визнане ефективним способом захисту порушених прав позивача, суд його призначив.

У нашому ж випадку Північний АГС вирішив, що позовна вимога «Толексіс» визнати за ним переважне право на придбання другої половини комбінату не є ефективним способом захисту, оскільки її таке визнання, мовляв, буде декларативним. А тим часом, згаданим вище Законом «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» передбачений інший спосіб, який більше відповідає критеріям ефективності захисту порушеного права, і полягає він у тому, щоб у судовому порядку вимагати переведення на себе прав і обов’язків покупця частки. Інакше кажучи, як написано в законі, так пиши і в позовній заяві й нічого від себе не придумуй!

На думку суддів ПАГС, перша судова інстанція перед тим, як почати розглядати позов по суті, повинна була перевірити, чи відповідає він вимогам закону за формою. А встановивши, що не відповідає, запропонувати переписати його так, як треба. Виходячи з цього, рішення Господарського суду Києва було скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Фірташівські адвокати з таким реверсом не погодилися й подали касаційну скаргу до Верховного Суду, який, проаналізувавши вердикти судів попередніх інстанцій, дійшов висновку, що обидва вони пальцем у небо попали. На його думку, судді, як і юристи Фонду, змагаючись у правильності тлумачення наведених вище норм, чомусь не звернули увагу на статтю 19 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», в якій чітко написано, що об’єкти великої приватизації підлягають продажу виключно на аукціонах. А про те, що 51-відсоткова частка ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» якраз підпадала під дію даного положення, переконливо свідчило розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 р. № 1475-р, зі змісту якого витікало, що дане підприємство переробної промисловості внесене до переліку об’єктів великої приватизації державної власності. Виходячи з наведеного, судді Касаційного господарського суду вирішили залишити без змін резолютивну частину постанови Північного АГС про відмову в задоволенні позову компанії «Толексіс», але зовсім з інших мотивів.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.