Стокгольмський арбітраж, або Чому Україні можна не виконувати його рішення - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Стокгольмський арбітраж, або Чому Україні можна не виконувати його рішення

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого літа завершився спір за чверть мільярда доларів США, який шість років тривав між належним державі акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» і кіпрською компанією «Остхем Холдинг Лімітед»: 8 червня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, якою дозволив не виконувати рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма про стягнення з ОПЗ на користь вказаної компанії зазначеної суми коштів. З одного боку, цю подію можна тлумачити як цілком корисну для держави, оскільки ні Остхем, ні її власник Дмитро Фірташ особливої симпатії в суспільстві не викликають, тож дане рішення можна вважати певним успіхом у політиці деолігархізації. Але, з іншого боку, будь-який іноземний інвестор, прочитавши текст постанови, неодмінно зробить висновок, що цю Україну з її судами краще обходити десятою дорогою.

Стратегія олігарха

Головним аргументом ухваленого ще 25 липня 2016 року вердикту Стокгольмського арбітражу був той факт, що Остхем поводила себе як добросовісний партнер і поставила товар відповідно до умов укладеного контракту, зате Одеський припортовий завод не виконав узяті на себе зобов’язання й не заплатив за нього. Верховний Суд не ставив під сумнів правильність цього висновку та й, зрештою, він і не повинен був цього робити — його завданням було вирішити треба, чи не треба виконувати рішення міжнародного суду. Проте українська сторона ще п’ять років тому мала можливість переконливо довести іноземним арбітрам, що позивач зовсім не такий «білий і пухнастий», бо насправді він разом зі своїм власником та за сприяння корумпованих державних чиновників обкрадав завод. Тоді б рішення могло бути зовсім іншим, але такою можливістю вона не скористалася й на цьому варто зупинитися докладно.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Побільшало тестових питань з «Банкрутства» в іспиті арбітражних керуючих

Об’єктивна сторона даного спору полягає в тому, що протягом 2013-го року Остхем поставила ОПЗ 1,183 мільярда кубічних метрів природного газу на суму 509 мільйонів доларів, з яких завод заплатив тільки 316 гривень. Нагадаємо, що той рік був зоряним часом у житті бізнес-імперії Дмитра Фірташа, який не лише придбав у приватну власність більшість газорозподільних організацій та хімічних комбінатів з виробництва мінеральних добрив, а й через своїх менеджерів контролював низку державних підприємств, зокрема «Укртрансгаз», «Укргазвидобування», «Сумихімпром», Запорізький титано-магнієвий комбінат і, звичайно ж, Одеський припортовий завод. Цей контроль полягав у тому, що компанії групи Фірташа постачали на них сировину за завищеними цінами, а готову продукцію купували за заниженими. Керівництво держави в особі Януковича та його найближчого оточення чудово знало про цю схему, але дивилося на неї крізь пальці, оскільки в цьому самому оточенні чи не найбільший вплив мала група, що складалася з бізнес-партнерів Фірташа, на кшталт віце-прем’єр-міністра Юрія Бойка та глави Адміністрації Президента України Сергія Льовочкіна. Вартість, за якою Остхем продавала ОПЗ природний газ — 430 доларів за 1000 кубометрів — була, звичайно ж, завищеною — після Харківських угод Росія постачала його в Україну за набагато дешевшою ціною. В такий спосіб формувалася штучна заборгованість одеського заводу перед структурами Фірташа, яка потім допомогла би задешево його приватизувати — так, як перед тим задешево були приватизовані рівненський, черкаський, сєверодонецький «Азоти» і горлівський «Стирол».

Мирова угода

Усі ці плани перекреслив 2014-й рік, але описані вище схеми нікуди не ділися — вони лише перейшли на службу іншим людям, до числа яких певний період належало оточення прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та бізнес-структур, пов’язаних з іншим впливовим олігархом — Ігорем Коломойським. Саме про це так запально розказував у грудні 2015 року на засіданні Національної ради реформ одеський губернатор Михайло Саакашвілі, в якого тоді запустив стаканом води міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Проте борг перед Остхем за поставлений у 2013 році газ у сумі 193 мільйонів доларів так і лишився несплаченим, тож після дворічних безрезультатних переговорів ця компанія подала позов до Стокгольмського арбітражу, оскільки саме там, відповідно до умов укладеного договору, мали вирішуватися спірні питання.

Читайте також: Реєстр арбітражних керуючих міститиме відомості про судові рішення, які стосуються їх діяльності

У принципі спору, як такого, не було — представник ОПЗ визнав 193 мільйони доларів тіла боргу і 58 мільйонів доларів «хвостів» за його несвоєчасну сплату протягом усього цього періоду, тож увесь арбітражний процес фактично звівся до затвердження арбітрами укладеної між сторонами мирової угоди. Втім, тоді деталі процесу були відомі лише вузькому колу зацікавлених осіб — галас навколо цієї події стався вже після того, як Остхем у 2016 році поставила питання про виконання рішення Стокгольмського арбітражу й стягнення Державною виконавчою службою з Одеського припортового заводу 251 мільйона доларів. Ще більший резонанс мала ухвала Южненського міського суду Одеської області від 6.03.2017 р., якою була задоволена заява позивача й наданий відповідний дозвіл.

Як відомо, Україна ще в 1960 році ратифікувала прийняту в 1958 році в Нью-Йорку Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень і нині дотримання її положень передбачене Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Обидва зазначених вище нормативно-правові акті визнають, що бувають випадки, коли компетентні органи держави, якої стосується арбітражне рішення, мають право не виконувати його, якщо, скажімо, таке виконання суперечить публічному порядку цієї країни. Наведена вище фраза може здатися надто розпливчастою, проте міжнародні закони дають чітке роз’яснення щодо того, які саме арбітражні рішення можуть суперечити публічному порядку тієї чи іншої країни, і для нашого випадку підходить лише пункт про те, що правочин, на підставі якого було ухвалене те чи інше арбітражне рішення, був недійсним відповідно до законів даної конкретної країни. І ось тут нам слід звернутися до статті 228 Цивільного кодексу України, котра якраз і містить вичерпний перелік договорів, що порушують публічний порядок. Відповідно до її положень, зацікавлена сторона має навести переконливі докази того, що укладену угоду слід віднести до саме такої категорії правочинів, і таким переконливим доказом є ніщо інше, як обвинувальний вирок тим особам, які його укладали, і які відповідно до цього вироку визнані винними в тому, що, укладаючи цей договір, переслідували злочинні цілі. Отже, головна обставина, яку мав з’ясувати Южненський міський суд, полягала в тому, чи є обвинувальний вирок стосовно котроїсь з осіб, які підписували договір між Остхем і ОПЗ? Відповідь однозначна — такого вироку не було. Але якщо поставити питання інакше — чи міг бути такий вирок, відповідь однозначно позитивна — цілком міг. Справа в тому, що з вересня 2015 р. слідчі органи Державної фіскальної служби займалися розслідуванням кримінального провадження, пов’язаного з придбанням Одеським припортовим заводом газу за завищеною ціною. Цей злочин було кваліфіковано за частиною 5 статті 191 КК України (заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем), проте, на жаль, це розслідування звелося до збору макулатури. Бо перший, кому тоді треба було ухвалювати обвинувальний вирок, був багаторічний директор ОПЗ Валерій Горбатко, а він у 2015 році слухняно обслуговував схеми Яценюка–Коломойського, тож чинна на той час влада, виходячи з тодішньої розстановки політичних сил, не тільки не стала ініціювати кримінальне переслідування цього управлінця, а й навіть не стала перешкоджати укладенню ним згаданої вище мирової угоди з Остхем.

Читайте також: Удосконалення законодавства України у сфері міжнародного арбітражу: нові ініціативи

Виходячи з цих обставин, Южненський міський суд не мав іншого виходу, як задовольнити заяву Остхем, так само, як і Апеляційний суд Одеської області, до якого звернулося з апеляційною скаргою нове керівництво ОПЗ, не мав інших законних варіантів, аніж залишити його ухвалу без змін. Але, з іншого боку, виконання рішення Стокгольмського арбітражу могло викликати негативну реакцію з боку наших американських партнерів. Бо й справді, український уряд випрошує кредити, а сам віддає за фук чверть мільярда доларів. Та ще й кому — Фірташу, на якому, з точки зору Міністерства юстиції США, тавра ніде ставити! Саме тому, напевне, постановою Верховного Суду від 27.06.2018 р. зазначені вище рішення попередніх судів були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Якщо стисло охарактеризувати зміст цього вердикту, то вийде так, що ВС, образно кажучи, фактично давав вказівку суддям нижчих інстанцій: робіть що хочете, але обґрунтуйте, що на нуль ділити не можна, але якщо дуже хочеться, то можна.

Вихід знайдено

Поки тривало перше коло судового розгляду даної справи, змінилося законодавство, а тому Остхем подав нову заяву про дозвіл на виконання рішення Стокгольмського арбітражу вже не до Южненського міського суду, за місцем розташування Одеського припортового заводу, а до Київського апеляційного суду, за місцем розташування Міністерства юстиції України, в складі якого функціонує Державна виконавча служба. Проте його суддя Наталія Поліщук не стала проявляти чудеса винахідливості й ухвалою від 24.04.2019 р. дала дозвіл, оскільки не побачила жодних об’єктивних причин, які б цьому заважали. Натомість судді Верховного Суду Юлія Черняк, Ірина Воробйова та Руслан Лідовець, які розглядали апеляційну скаргу самого заводу й Фонду держмайна, у віданні якого перебуває ОПЗ, знайшли зачіпку, завдяки якій можна обгрунтувати, чому саме виконання рішення Арбітражного інституту суперечитиме публічному порядку держави.

Так, за даними ОПЗ, вартість його чистих активів станом на кінець 2020 року становить 5 мільярдів гривень, тобто менше, ніж хоче стягнути з нього Остхем, тож у випадку виконання арбітражного рішення завод стане банкрутом. А оскільки він є підприємством хімічної промисловості й об’єктом підвищеної вибухо-пожежної небезпеки, то його фактичне розорення створить ризик техногенноекологічної катастрофи. Правда, цей довід ОПЗ та ФДМУ вже розглядав Київський апеляційний суд і він не справив на нього очікуваного враження. Бо й справді, належність заводу до даної категорії об’єктів зовсім не означає, що він може не платити за отриманий товар. В Україні працює чимало подібних підприємств приватної форми власності, в комерційну діяльність яких держава не втручається, але при цьому контролює дотримання ними податкового, трудового і природоохоронного законодавства. Банкрутство такого підприємства не призводить автоматично до припинення ним дотримання правил техногенної безпеки — врешті решт, цим займаються також спеціальні служби, які утримуються за бюджетний кошт, котрий, окрім іншого, поповнюється ще й екологічним податком, що стягується з усіх заводів і фабрик даного типу. Проте в суддів Верховного Суду виявилася з цього приводу інша точка зору, й вони своєю постановою вирішили, що Одеський припортовий завод може не виконувати рішення Стокгольмського арбітражу

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement

Юридична практика

Скасувати борг за мікрокредитом: коли суди приймають сторону боржників

Опубліковано

on

От

Взяти мікрокредит іноді здається дуже вдалою ідеєю. Тим більше, що сьогодні з будь-якої «праски» чути рекламу з обіцянками про «без відсотків без переплат». Але все це не більше, ніж рекламний прийом. І якщо вже потрапив на вудку кредиторів, може статися, що скасовувати свої борги доведеться в суді. То чи може захистити себе боржник і чи є шанс скасувати кабальний договір?

Читайте також: Виписки за банківськими картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами

За інформацією консалтингової агенції «Ольшанський та Партнери», з січня 2019 по вересень 2021 року попит в інтернеті на кредити серед українців зріс на 24%. Можливість взяти гроші в кредит шукають близько 6,2 млн разів на місяць. При цьому більшість компаній, які шукають українці, — це саме мікрокредитні організації.

Про те, на що перетворюються ті кілька тисяч, взяті, нібито, «без відсотків і переплат», писалося неодноразово. Насправді середня річна відсоткова ставка за такими «мікрокредитами» приголомшує — 28671%. І це ще без пені, штрафів, комісій тощо.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Дослідження ринку мікрокредитування в Україні, проведене в рамках проекту USAID «Трансформація фінансового сектора», свідчить, що 86% договорів мають положення, які можуть розглядатися як незаконні. Найчастіше це стосувалося збільшення процентної ставки за порушення зобов’язань, а також застосування і штрафу, і пені за те саме порушення. Типова ситуація, коли боржник сплачує суму більшу, ніж передбачено умовами договору. Борг росте, як на дріжджах, а колектори вибивають його, використовуючи прийоми психологічного тиску різного ступеня підлості. Чи може захистити себе боржник? Чи є шанс анулювати кабальний договір у суді? Які стратегії наперед програшні, а що допомагає?

«Я нічого не підписував!»

Мікрокредити оформлюють онлайн, і деякі боржники всерйоз розраховують на аргумент: «Покажіть, де я підписував договір? Де папір із печаткою?!». У Реєстрі судових рішень я знайшов історію мешканця Слов’янська, який розповідав у суді, що хтось без його відома перевірив операцію з перерахуванням грошей на його рахунок, і він готовий повернути всю суму (звісно, без відсотків та штрафів). Чоловік дійшов до Верховного Суду і програв.

Читайте також: Виключення запису про батьківство є підставою для звільнення особи від сплати заборгованості по аліментах за період, коли особа була записана батьком дітей

Хоча до схеми оформлення кредитів онлайн справді виникають питання. Як підпис використовується так званий одноразовий ідентифікатор: клієнту на мобільний телефон або пошту надсилають код. Але, як раніше писав УНІАН, цим часто користуються шахраї, які створюють мобільний клон або виманюють дані, необхідні для отримання грошей.

Утім, по суті, схема з електронним договором, укладеним таким обміном повідомлень, цілком законна. Щоб суддя засумнівався в законності договору, треба навести залізні аргументи. Наприклад, слідчі можуть довести, що телефонували до мікрофінансової компанії з міста «А», а власник телефону перебував у цей час у місті «Б».

«Я не розумів, що підписую!»

Ще один частий аргумент боржників: «Мені, як позичальнику, об’єктивно не вистачало знань, необхідних для здійснення правильного вибору під час підписання договору, що оспорюється». Адвокат юридичної компанії Investment Service Ukraine Олександр Муравський каже, що для суду важливим є не рівень вашої фінансової грамотності, а чи не суперечить договір законодавству України. «Вивчаючи договори оферти мікропозик, які фінансові установи укладають із потенційними позичальниками, я бачив, що у них зазначені всі істотні умови (реальна відсоткова ставка, розмір пені, штрафів тощо), як і в звичайних «банківських» кредитних договорах. Так, для цього потрібно прочитати не одну сторінку договору, щоб зрозуміти, на яких умовах видається кредитна позика. З одного боку, я погоджуюсь, що відсоткова ставка 2% на день від суми кредиту — це не дуже справедливо з точки зору математики. Але, з іншого боку, фінансові установи нікого не змушують купувати мікрокредит. Якщо ж ви отримали кредитні кошти, то треба розуміти, що крім грошей ви придбали й зобов’язання. Тут правило лише одне — уважно читати умови договору та розуміти, які документи підписуєш», — говорить адвокат.

За нашими спостереженнями, якщо ви не вперше берете мікрокредит, то про аргумент «незрозумілий договір» і мови не може бути. Власне, судді вважають, що якщо не з першого, то з другого чи третього разу ви точно повинні були розібратися. Приклад логіки суддів можна побачити в цитаті з одного рішення: «Твердження позивачки про те, що вона не мала можливості докладно ознайомитися з умовами кредитування перед укладенням кредитного договору, можливості оцінити умови, виявити їх недоліки та всі ризики, оскільки представник відповідача прискорював її, а сам договір був написаний дрібним шрифтом, не підтверджено жодними доказами, тому не беруться до уваги судом».

Занадто великі штрафи та пеня

Якщо вже й братися захищати себе на підставі претензій до договору, то слід звертати увагу суду не стільки на те, що ви самі щось у ньому не прочитали дрібним шрифтом, а на те, як мікрофінансовий договір може суперечити українському законодавству. Так, згідно із Законом «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором. Про цю норму часто «забувають». Але є судді, які стають на бік боржника.

Читайте також: Процедура погашення податкового боргу може змінитися

У Реєстрі судових рішень ми виявили історію харків’янина, для якого кредит в одну (!) тисячу гривень обернувся боргом… 33,9 тисяч. Фінансова компанія виграла суд першої інстанції, але Апеляційний суд скасував штрафні санкції та ухвалив виплатити борг у 1050 гривень. І подібні випадки непоодинокі.

Ще один прийом кредиторів — вказати в договорі, що кредит фізична особа отримує не на споживчі цілі, або що до договору не застосовується «Закон про споживче кредитування». Втім, цей закон — не єдиний захист. «У Цивільному кодексі України є стаття, в якій зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків. Це також може убезпечити позичальників від виплати захмарних штрафів та пені», — каже згаданий адвокат Олександр Муравський.

Також суд може вважати, що сума компенсації «не відповідає принципам справедливості, сумлінності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права». Тобто застосовується Закон «Про захист прав споживачів».

«Одна справа — закон, а інша — його тлумачення»

На щастя, в українських судах є судді, які перевірять законність кожної гривні боргу. Наприклад, рішенням Печерського суду одному боржнику зменшили пеню з 780 до 532,5 гривень. Сума не суттєва з урахуванням того, що не погашено кредит у 10 тисяч та відсотки — 2 550 гривень, але це приклад якісної роботи суддів.

Але бувають і рішення, які викликають питання. Так, при кредиті в 6 500 гривень фінкомпанія нарахувала пеню в 5 850 грн, і сума лишилася незмінною. Аргумент судді Баришівського райсуду Київської області: «При належному виконанні договірних зобов’язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується».

«Одна справа — закон, а інша — судове тлумачення. Іноді, здавалося б, за ідентичних обставин справи, на виході маємо два кардинально різні рішення», — говорить адвокат Вікторія Пархомчук.

Вона звертає увагу, що навіть якщо суд скасує штрафи (пеню), то борг по тілу кредиту все одно доведеться платити. «Кредитний договір можна визнати недійсним частково, щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації. Усі інші умови, у тому числі і щодо сплати суми тіла кредиту, залишаються чинними та обов’язковими до виконання», — каже Вікторія Пархомчук.

Зазначимо, що кожен проблемний кредит — окрема історія та універсальних рішень, які підійдуть будь-якому позичальнику, не може бути. Комусь вигідніше роками позиватися, комусь — домовлятися з мікрофінансовою компанією. Можна просити реструктуризувати борг, навіть списати його. Можливо, в договорі, який так мало читають, є пункт про форс-мажор, і він застосовується до пандемії.

Але, головне — все ж таки читати документи і не довіряти обіцянкам про легке фінансове життя. Так звана пролонгація виглядає привабливим рішенням, яке позбавляє негайної виплати боргу. Але часто боржник місяць за місяцем платить, а борг фактично залишається незмінним, а то й зростає. Єдиний вихід — не давати паніці волю, розібратися, за що ви платите, і стежити за тим, як зменшується борг.

І ще один аспект. Усі юристи одноголосно стверджують: важливо звертатися до мікрокредитних компаній у письмовій формі, спілкуватися за допомогою листів, а не телефоном. Адже все це, у разі потреби, можна буде використати у суді.

Влад АБРАМОВ,
журналіст

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Процесуальні «ляпсуси» навколо відводу експерта (за матеріалами конкретної справи)

Опубліковано

on

От

Леонід БУРКАЦЬКИЙ,
адвокат, заслужений юрист України,
ветеран адвокатури

В юридичній практиці нерідко трапляються випадки помилкового застосування норм процесуального права щодо визначення правного статусу експерта в судовому процесі та його повноважень при здійсненні обов’язків експертних досліджень. Окремі правники (судді, адвокати, інші) не завжди помічають істотні відмінності між статусом «учасників справи» та статусом осіб, віднесених законом до «інших учасників» судового процесу узагальнюючи їх процесуальні повноваження. Яскравим прикладом процесуальних «ляпсусів», пов’язаних із розмежуванням правного становища учасників справи та іншими учасниками судового процесу, є цивільна справа за позовом особи Г. Ю. до особи Л. М. про припинення частки в праві спільної часткової власності та виділення її в натурі, яка розглядається в одному з місцевих судів Київської області.

Читайте також: Судові експерти надаватимуть більше платних послуг

Визначення статусу експерта в цивільному процесі

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суддя цього суду на стадії підготовчого провадження з посиланням на ст. 212 ЦПК, задовольнив заяву експерта про проведення відеоконференції в дистанційному режимі в приміщенні іншого, обраного ним суду, за його безпосередньої участі в цьому дійстві.

Втім, служитель Феміди чомусь не помітив, що згідно вказаної ним норми (ст. 212 ЦПК) право ініціювання проведення судового засідання в режимі відеоконференції надано учасникам справи, а не експерту, який належить до інших учасників судового процесу. Не взято до уваги також вимоги закону щодо обов’язку заявника: надіслати учасникам справи копію Заяви про участь експерта у відеоконференції. Копія Заяви експерта не була вручена і під час судового засідання, на якому розглядалась Заява особи Л. М. про відвід експерта.

Своє рішення проведення відеоконференції суддя мотивував тим, що в експерта, начебто, немає можливості з’явитися за викликом до суду, який розглядає справу, хоча експерт у своїй заяві таких підстав не наводив і на будь-які інші причини не посилався. Отже, підставою для проведення відеоконференції суддя вважав неіснуючі причини неможливості експерта з’явитися до суду, який мав розглядати заяву про його відвід.

Читайте також: Новий закон про судово-експертну діяльність

У день, призначений для проведення відеоконференції, експерт на судове засідання не з’явився, що викликає сумніви в об’єктивному з’ясуванні обставин заявленого йому відводу з метою уникнути зустрічі та незручних питань від учасників справи.

При тому, що згідно ч. 4 ст. 72 ЦПК він зобов’язаний був з’явитися за викликом суду і дати пояснення щодо свого експертного висновку та відповісти на питання учасників справи.

Читайте також: Неодноразове ініціювання стороною обвинувачення додаткових експертиз щодо суми заподіяних збитків свідчити про сумніви з приводу підтвердження таких збитків

Разом із тим, слід зазначити, що експерт може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (виключно в приміщенні суду), але лише «за відсутності заперечень» учасників справи. Це абсолютна вимога процесуального закону (ч. 4 ст. 72 ЦПК).

Натомість учасники справи можуть брати участь у відеоконференції не тільки в приміщенні суду, визначеного судом, а й поза його межами, з використанням власних технічних засобів, відповідно до Порядку, затвердженого наказом № 169 Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 р. «Про внесення змін до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв’язку під час судового засідання в адміністративному цивільному та господарських процесах за участю сторін поза межами приміщення суду».

Відмінності процесуального статусу учасників
справи від інших учасників судового процесу

Як відомо, за правним становищем суб’єкти цивільно-процесуальних відносин поділяються на «учасників справи» та «інших учасників судового процесу», права й обов’язки яких в судовому процесі істотно відрізняються і регулюються різними нормами процесуального права. Згідно ст. 42 ЦПК у справах позовного провадження учасниками справи є сторони і треті особи, до яких належать (ст. 48 ЦПК) позивач (actor лат.) і відповідач (reus лат.), які мають матеріально-процесуальний інтерес. Їх права й обов’язки визначені ст. 49 ЦПК та деякими іншими нормами процесуального права.

До учасників справи також прирівняні треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, та треті особи, котрі не заявляють таких вимог до предмету спору. Перші — вступають у справу з метою захисту своїх охоронюваних законом інтересів (ст. 52 ЦПК), другі, які не заявляють самостійних вимог, можуть вступати у справу в інтересах сторін (ст. 53 ЦПК).

Читайте також: Електронний екзамен для судових експертів відклали на півроку

У справах наказного провадження учасниками справи визнаються заявники та боржник. Учасниками справи окремого провадження є заявник, інші заінтересовані особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (прокурор, державні органи, юридичні особи або фізичні особи).

Отже, процесуальним законом встановлено вичерпний перелік (складу) учасників справи, які посідають особливе (пріоритетне) місце серед інших учасників цивільно-процесуальних відносин.

До них однозначно не належить експерт, який надав суду висновок за результатом проведеної ним експертизи, що є одним із засобів доказування і прирівнюється законом до доказів, що підлягають належній оцінці нарівні з іншими доказами у справі. Для усунення різних суб’єктивних суджень (полярних тлумачень) правного становища осіб, які названі законом «іншими учасниками» судового процесу, звертаю увагу на положення норм процесуального права, якими ці питання повністю врегульовані.

Згідно ст. 65 ЦПК (§ 3 гл. 4) особами, які визнаються законом «іншими учасниками» судового процесу, крім учасників справи, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, експерт, перекладач, спеціаліст, свідок. «Інші учасники» судового процесу (названі в цій статті) на відміну від «учасників справи» (сторін, третіх осіб) не мають матеріально-процесуальної заінтересованості в справах, які розглядаються за вимогами учасників справи. Зокрема, судовий розпорядник, помічник судді, секретар судового засідання виконують по суті організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу. Експерт, спеціаліст, перекладач, свідок виконують зовсім інше допоміжне призначення в судовому процесі. Так, експерт (Expertus, лат. досвідчений) залучається до участі в справі судом або учасниками справи (сторонами та їх представниками). Він покликаний досліджувати об’єкти нерухомості (інше майно), пропонує варіанти розподілу майна, надає висновки, що належать до предмету цивільного спору та вирішує низку інших питань, які потребують спеціальних знань. Спеціаліст надає технічну допомогу (фотографування, схеми, креслення тощо), в залежності від володіння ним спеціальними знаннями та наявного досвіду. Перекладач — займається перекладом текстів показань тощо. Свідок, зрозуміло, надає суду свідчення відомих йому обставин, подій і фактів.

Читайте також: Відсутність печатки у висновку експертизи не обов’язково є істотним порушенням, що зумовлює визнання висновку недопустимим доказом

Водночас, серед вказаних вище «інших учасників» судового процесу експерт займає особливе місце у цивільному процесі. Його правний статус регулюється низкою норм процесуального права та іншими актами законодавства. Зокрема, ст. 72 ЦПК, ЗУ «Про судову експертизу», приписами підзаконних актів — Інструкціями Міністерства юстиції України, науково-методичними рекомендаціями та іншими нормативними актами. Діяльність приватних судових експертів регулюється також приписами наказу Мінюсту «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» (в редакції наказу МЮ від 07.09.2018 р. № 6559(5).

Право відводу експерта

Підстави для відводу експерта (в тому числі «інших учасників судового процесу») визначені ч. 1 ст. 38 Цивільно-процесуального кодексу, із врахуванням застосування ст. 36 ЦПК (аналогії закону), якою передбачено конкретний перелік підстав відводу експерта. В разі відводу експерта його висновок не приймається до розгляду у справі (ч. 7 ст. 106 ЦПК). Саме зазначені норми процесуального права стали підставою заявленого стороною та його представником відводу експерта за результатами проведення комплексної експертизи та наслідками складеного ним висновку.

Суддя відмовив у задоволенні заяви про відвід експерта, мотивуючи своє рішення тим, що він не вбачає підстав для її задоволення «оскільки обставини, на які посилається сторона, не відповідають вимогам статей 38, 39 ЦПК, а зводяться лише до незгоди з порядком проведення експертизи та висновком експерта». Проте в Ухвалі судді не наведено жодної аргументації та належної оцінки доводів заявників та долучених до справи матеріалів (у сукупності з висновком експерта), які переконано свідчать про явну упередженість, необ’єктивність експерта та неповноту експертних досліджень.

Зокрема, в Ухвалі суду відсутнє посилання заявників на підстави відводу експерта саме на ч. 1 ст. 38 ЦПК, згідно з якою експерт не може брати участь у розгляді справи та підлягає відводу з підстав, зазначених ст. 36 Цивільного процесуального кодексу України. Серед таких підстав є вимоги, що передбачають пряму чи побічну заінтересованість експерта, або сумніви в його неупередженості та об’єктивності.

Всупереч цим доводам суддя чомусь посилається на ч. 2 ст. 38 ЦПК (на яку заявники не посилалися), що визначає підстави відводу внаслідок службової чи іншої залежності від інших учасників справи або його дії виходять за межі сфери його спеціальних знань. Водночас, служитель Феміди вперто не помічає порушення експертом вимог ч. 1 ст. 112 ЦПК, згідно якої «комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань». Експерт самостійно взяв на себе обов’язок проведення Комплексної експертизи одноосібно, без участі другого експерта. Натомість, він залучає для проведення топографічно-геодезичних робіт (а не експертних досліджень) спеціаліста (інженера-геодезиста) ФОП, який жодної сторінки Висновку експерта не підписував, а складений ним Технічний звіт виконаних робіт до висновку не долучений (а можливо й не існує взагалі).

Відомо, що надання спеціалістом технічної допомоги виконання робіт, консультацій тощо не замінюють Висновок експерта. Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 112 ЦПК кожен експерт підписує ту частину Висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень та підписує єдиний Висновок. Дія цього процесуального закону поширюється, без виключення, як на тих експертів, хто проводить експертизу за призначенням суду, так і тих експертів, які проводять експертизу на замовлення учасників справи (приватних експертів).

Слід відмітити, що в згаданій справі суддя повністю проігнорував і не дав належної оцінки доводам заявників про відвід експерта — щодо серйозних сумнівів у його неупередженості та об’єктивності. Саме наявність таких «сумнівів» є законною підставою позбавлення експерта брати участь у розгляді справи та його відводу.

Ці критерії вимог процесуального закону (п. 3, 5 ч. 1 ст. 36 та ч. 1 ст. 38 ЦПК) узгоджуються з принципами законності, незалежності, об’єктивності та повноти досліджень, передбаченими ст. 3 Закону України «Про судову експертизу». Жодного посилання (доказу) на спростування численних фактів Заявників в Ухвалі судді не наведено.

У цьому зв’язку наводимо кілька обставин, що викликають сумніви в неупередженості і необ’єктивності експертних досліджень та Висновку експерта.

Це, зокрема, — розподіл експертом земельних ділянок визначено без врахування фактичного порядку користування ними та ігнорування межових знаків, які розділяють належні сторонам частки, відповідно до їх розміру у праві спільної часткової власності;

  • безпідставне вилучення з розподілу частки земельної ділянки з розташованими на ній воротами, хвірткою, парканом, якими володів і користувався колишній власник, для проїзду (проходу) з побічної вулиці до подвір’я (нерозподіленого експертом), і навпаки;
  • вилучення експертом з розрахунку вартості приміщенню кухні, бетонного підвалу з розміщеними в ньому спорудами, що виділяються та якими користується особа Г. Ю.;
  • виділ на користь особи Г. Ю. окремих споруд і будівель, якими володіє та користується особа Л. М. (побудовані за її кошти);
  • застосування при визначенні вартості, належних сторонам частин житлового будинку (різних за площею і комунальними зручностями) хибних показників застарілої інвентаризаційної вартості цих об’єктів, а не дійсну (ринкову) вартість.

Враховуючи зазначені обставини, ігнорування вимог процесуального закону та інших актів законодавства, особа Л. М. та представник звернулися до суду з повторною заявою про відвід експерта та неприйняття його Висновку до розгляду у справі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Комп’ютери для НАЗК: суд вирішив, що орендар може не повертати орендодавцю його майно

Опубліковано

on

От

Четвертого листопада завершився резонансний процес за позовом ТОВ «Алтаюр» до Національного агентства з питань запобігання корупції, в ході якого позивач просив зобов’язати відповідача повернути надане в оренду обладнання й стягнути 8,4 мільйона гривень за несвоєчасне його повернення та незаконне користування ним: нічого з переліченого вище товариство не отримало. Суди не дуже обтяжували себе дотриманням «формальностей», до числа яких були віднесені вимоги процесуальних кодексів щодо повного і всебічного з’ясування обставин справи, через що ця історія може бути подана як приклад свавілля чиновників по відношенню до бізнесу. Але цей недолік повністю покриває той факт, що в кінцевому підсумку судове рішення було прийняте на користь держави і платників податків.

Читайте також: Нові «швидкі» перевірки декларацій НАЗК: що зміниться?

Дешевше було купити

У широких колах громадськості ТОВ «Алтаюр» має репутацію малосимпатичної фірми, на чому детально зупинимося нижче, але в 2016 році, коли про неї було відомо лише вузькому колу бізнесменів, керівництво новоствореного НАЗК вирішило взяти в нього в оренду комп’ютерне обладнання, на якому протягом 2017–2020 років функціонувала (а може й нині функціонує) інформаційно-телекомунікаційна система «Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (далі — ЄДРД). Закупівля послуг оренди проходила без тендерних процедур, договір укладався терміном на один рік, а коли його дія завершувався, укладався новий контракт на такий же термін. Так було на початку 2017-го і ще двох наступних років, очікувалося, що все повториться і в 2020-році. Зокрема, наприкінці грудня 2019-го НАЗК в письмовій формі повідомило «Алтаюр» про те, що по завершенні терміну дії укладеного в лютому 2019 року договору, воно збирається й надалі орендувати його обладнання й пропонує підписати новий контракт. Але перед його укладенням була виконана одна цікава процедура, наслідки якої гикнуться орендодавцю: 31 грудня 2019 р. сторони склали й підписали акт приймання-передачі майна, відповідно до якого НАЗК повертало «Алтаюр» належні йому комп’ютери, а наступного дня — 1 січня 2020 р. ті ж самі сторони склали акт приймання-передачі протилежного змісту, відповідно до якого вже навпаки «Алтаюр» передало НАЗК ці ж самі комп’ютери. Фізично техніка нікуди не переміщувалася — як стояла в кабінетах, так і залишилася там стояти, але на папері все виглядало так, ніби «пост здав, пост прийняв — потім знову здав і знову прийняв».

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Поки клерки займалися цими малозрозумілими бухгалтерськими маніпуляціями, новопризначений глава НАЗК Олександр Новіков провів ревізію ввіреного йому господарства і виявив, що співробітництво з «Алтаюром» є дуже невигідним для агентства. Так, при вартості обладнання 3 млн грн, протягом трьох років за його оренду було сплачено 11 мільйонів. Перше, що має зробити державний чиновник такого рівня в подібній ситуації, це припинити договірні стосунки (принаймні на таких умовах) і запропонувати партнеру відшкодувати завдані відомству збитки. Якщо відмовиться, то другим кроком має стати запуск механізму повернення безпідставно набутих коштів, до якого залучаються слідчі органи. Новіков так і зробив: спочатку запропонував укласти договір на інших, більш вигідних НАЗК умовах й отримавши на початку лютого 2020 року відмову, заявив про припинення подальшого співробітництва з «Алтаюр». Потім, уже в березні, матеріали внутрішньої перевірки були передані до Національного антикорупційного бюро України, яке відкрило кримінальне провадження, а 22 квітня того ж року ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду на вказане обладнання було накладено арешт із забороною його переміщення.

Читайте також: Корупційні ризики у земельній сфері усуватимуть Мінагрополітики разом із НАЗК

Таким чином, усе було начебто зроблено так як треба, але в цей невеличкий проміжок між відмовою підписання нового договору про оренду обладнання й накладенням на нього арешту «Алтаюр» встигло звернутися до НАЗК з вимогою повернути комп’ютери й отримати відмову без пояснення причини. Це й стало причиною для звернення в квітні 2020 р. до Господарського суду Києва з позовними вимогами про повернення майна й стягнення компенсації за незаконне користування ним.

Позиція місцевого господарського суду

Рішенням судді Тетяни Ващенко від 9.03.2021 р. позов по обох пунктах і було задоволено майже в повному обсязі, якщо не рахувати зменшення суми, що підлягала стягненню з 8,4 до 7,7 мільйонів гривень. На думку судді, з точки зору суто господарського судочинства, НАЗК не мало підстав утримувати в себе обладнання, договір на оренду якого не було укладено. Й тим більше воно зобов’язане заплатити за користування ним без згоди законного власника в розмірі, який обраховується виходячи із суми орендної плати, помноженої на коефіцієнт штрафних санкцій. Що ж стосується кримінального провадження, в рамках якого на спірну техніку було накладено арешт, то, мовляв, рішення господарського суду про задоволення позовної вимоги про її повернення не призведе до зняття арешту. Це слід розуміти так, що арешт майна — тимчасовий захід і рано чи пізно доля комп’ютерів вирішиться або їх конфіскацією (в разі ухвалення обвинувального вироку), або поверненням законному власнику (в разі закриття кримінального провадження). Тож якщо доля повернеться так, що арешт буде знято, НАЗК повинне буде негайно повернути обладнання.

Тут необхідно сказати кілька слів про згадане вище кримінальне провадження, відкрите 6 березня 2020 року за статтею 364 КК України — «Зловживання службовим становищем». За офіційною версією НАБУ службові особи Нацагентства у змові зі співробітниками ТОВ «Алтаюр» уклали з останнім договори оренди комп’ютерного обладнання за завищеними цінами, внаслідок чого було надмірно втрачено державних коштів на суму 9,4 млн грн. Відтоді минуло більш як півтора року, але після накладення арешту на спірне майно слідство не просунулося ні на крок і обвинувачення у вчиненні цього злочину так нікому пред’явлено не було. Фактично робота правоохоронців по цій справі звелася до відвідування Вищого антикорупційного суду, який адвокати «Алтаюр» невпинно бомбардують клопотаннями про зняття арешту. Складається враження, що провадження взагалі було відкрите виключно для того, аби нове керівництво НАЗК мало підставу не повертати майно.

Взаємозалік порушень закону

А тепер про те, чому ТОВ «Алтаюр» має погану репутацію в широких колах громадськості. Як відомо, 27 жовтня 2020 року Конституційний Суд України прийняв рішення, якими, зокрема, визнав нечинними ті положення Закону «Про запобігання корупції», які стосувалися повноважень НАЗК щодо ведення Єдиного державного реєстру декларацій. Наступного дня керівник Нацагенства Олександр Новіков офіційно оприлюднив своє повідомлення, що він, як законослухняний громадянин, закриває доступ до ЄДРД. Варто зазначити, що сама по собі практика декларування статків держслужбовців мала несуттєвий вплив на роботу правоохоронних органів із виявлення й переслідування посадових злочинів, але закриття реєстру викликало величезне обурення в суспільстві через те, що позбавило народ задоволення зазирнути в кишені чиновників. Тому вже 29 жовтня відбулося екстрене засідання РНБО, на якому Президент України Володимир Зеленський дав профільним відомствам відповідні доручення, на виконання яких доступ до реєстру того ж дня було відновлено.

«Алтаюр» у цій історії прославилося тим, що в листопаді того ж року подало до Окружного адміністративного суду Києва позов, в якому вимагало заборонити НАЗК використання його обладнання для забезпечення функціонування ЄДРД, визнаного антиконституційним. Країна затамувала подих в очікуванні того, що цей скандально відомий суд ухвалою в забезпечення позову знову закриє популярний реєстр, але цього не сталося — ОАСК повернув заяву без розгляду, зазначивши що не вбачає наявності публічно-правового спору, оскільки між позивачем і НАЗК існують виключно господарські стосунки, які з’ясовувати треба в суді господарської юрисдикції. Підсумком же подачі цього позову стало те, що вся країна дізналася про існування ТОВ «Алтаюр» й одразу ж пройнялася до нього глибокою антипатією. Тож як би не волали тепер його власники про те, що їх «пограбували», цей крик душі співчуття в народі не знайде.

Можливо саме внаслідок такого ставлення до позивача Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.06.2021 р. скасував рішення ГС Києва й ухвалив нове, яким у задоволенні позову повністю відмовив, і саме цей вердикт було залишено без змін постановою Верховного Суду від 4.11.2021 р. Цікаво, що в текстах обох цих судових рішень жодним словом не було згадано про відкрите детективами кримінальне провадження і накладений в його рамках арешт на спірне майно — судді ніби підкреслювали, що розглядають спір суто в рамках господарських відносин, що виникли між орендодавцем і орендарем.

Щодо пункту, який стосується повернення майна, то аргументи ПАГС грунтувалися на тому, що потреби в задоволенні саме цієї позовної вимоги немає, оскільки, відповідно до підписаного обома учасниками спору акту приймання-передачі від 31.12.2019 р. НАЗК передало, а ТОВ «Алтаюр» отримало обладнання в повному обсязі й справному стані. Про те, що 1 січня 2020 року був підписаний ще один акт приймання-передачі, відповідно до якого ТОВ «Алтаюр» передало, а НАЗК отримало це обладнання, суди зайве не згадували й дану обставину не досліджували. Вийшов такий собі «баш на баш»: «Алтаюр» не пояснює, чому він підписав акт приймання-передачі обладнання на виконання ще не укладеного договору його оренди, а судді, в свою чергу, не пояснюють, чому вони взяли до уваги лише перший з двох підписаних з інтервалом в один день актів і повністю проігнорували другий. Однак і без цих пояснень можна здогадатися, що між «Алтаюр» і колишнім керівництвом НАЗК існували якісь корупційні домовленості, через існування яких судді дозволили собі не повне й не всебічне дослідження всіх обставин справи.

Особливий подив можуть викликати закиди суддів ПАГС і ВС на адресу керівництва «Алтаюр» у тому, що воно саме винне в тому, що не забрало свої комп’ютери, оскільки матеріали справи, мовляв, не містять доказів того, що воно зверталося з відповідними заявками до НАЗК. Проте в тексті рішення ГС Києва містяться відомості не лише про те, що воно зверталося з подібними вимогами, а й про те, коли й від кого була отримана відмова в наданні дозволу на демонтаж обладнання, причому в той період, коли на нього ще не був накладений арешт. Що ж стосується другої позовної вимоги щодо стягнення коштів за користування технікою, то суди пояснили свою відмову в її задоволенні тим фактом, що між сторонами не існувало договорів оренди, а раз так, то НАЗК не має обов’язків і платити за неї орендну плату разом зі штрафними санкціями за її несвоєчасне внесення.

Таким чином, рішення судів останніх інстанцій вийшли не дуже зрозумілими з точки зору верховенства закону, але цілком справедливими з точки зору інтересів держави. Було б добре, як би з цим погодився Європейський суд з прав людини, про свій намір звернутися до якого вже повідомило ТОВ «Алтаюр».

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link