Строк звернення до Євросуду скорочується на два місяці - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Строк звернення до Євросуду скорочується на два місяці

Дата публікації:

Інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect» нагадує, що строк, протягом якого до Європейського суду з прав людини може бути подана заява стосовно остаточного національного рішення, скорочується з шести місяців (станом на сьогодні) до чотирьох.

Читайте також: Криза COVID-19: інформаційний бюлетень ЄСПЛ

Так, 1 серпня набрав чинності 15-й протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає відповідні процедурні зміни. Поправка, передбачена цим протоколом, щодо скорочення строку на третину набере чинності 1 лютого 2022 р.

Тобто, до 31 січня наступного року остаточне рішення національного суду можна буде оскаржувати протягом шести місяців, а якщо рішення буде ухвалене 1 лютого, то до ЄСПЛ можна буде подати заяву не пізніше 1 червня 2022 р.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Медведчук поскаржився на Україну в ЄСПЛ

З оновленим текстом Конвенції з урахуванням змін, внесених Протоколом № 15, можна ознайомитись за посиланням.

Юридична практика

Бути філософом і альтруїстом, або Про «фундаментальне» в судочинстві

Опубліковано

on

От

Юрий СТЕЦЕНКО,
адвокат

Притримуюсь думки, що ідея виділення окремих справ як малозначних тільки на підставі ціни позову, коли вона менша за 227 тис. гривень (у 2021), є поганою. Точніше сказати, вона є гарною для суддів. Суддя може розглядати малозначну справу без повідомлення сторін. Тримання суддею такої справи «під сукном» більше року стало звичною практикою. Судді апеляційних судів також не викликають учасників у такій справі, не поспішають із її вирішенням і не особливо дослухаються до аргументів сторін, бо знають, що їх рішення не буде оскаржено. Та більше всіх задоволені судді Верховного Суду, бо вони вправі відмовляти у відкритті провадження за касаційними скаргами у малозначних справах, приймати до розгляду лише ті з них, які їм сподобаються. У касаційній скарзі учасник такої справи має навести, зокрема, доводи про фундаментальне значення питання права для формування єдиної правозастосовчої практики, порушене в скарзі, або про значний суспільний інтерес цієї справи чи якесь виняткове значення для цього учасника. Лише за таких умов Верховний Суд вправі відкрити касаційне провадження.

Читайте також: Цифровізація кримінального процесу як панацея від неякісного судочинства

Ситуація, якою вона є Якщо подивитися на ухвали Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами в малозначних справах, то аргументи зводяться до особливого статусу суду касаційної інстанції, мовляв, нема коли суддям ВС займатися дрібницями. Наведу свої міркування щодо вимог до касаційної скарги в малозначній справі. Перша й головна — касаційна скарга повинна стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Для скорочення позначу цю вимогу як «фундаментальне значення». Прикметник фундаментальний за Академічним тлумачним словником (1970— 1980 рр.) означає: 1). міцний, великий, зроблений на тривалий час; 2). перен. який є головним, основним; ґрунтовний, глибокий, капітальний.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

«Фундаментальне значення» звучить, як щось грандіозне, вище й глибше за звичайні судові спори. Це треба бути філософом права, щоб замахнутися на створення чогось фундаментального, того, що відрізняється від існуючого в судовій практиці. Очевидно, відповідь на питання, що слід вважати фундаментальним для єдиної правозастосовчої практики, варто шукати в рішеннях Верховного Суду, винесених у малозначних справах. Таких рішень небагато. Та й не може бути багато філософії.

То що ж судді Верховного Суду вважають фундаментальним? Наприклад, у постанові від 4 липня 2018 року у справі 308/13136/16-ц про стягнення аліментів мудреці Касаційного цивільного суду Верховного Суду навели таке мотивування: «Разом із цим, касаційна скарга ОСОБА_1 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення сторін». Уся фундаментальність значення цього рішення суду для судової практики втілена в наведеному реченні. Це не фундаментальність, це суб’єктивізм суддів Верховного Суду, коли вони запросто відмовляють у розгляді більшості касаційних скарг, а одну скаргу, яка не відрізняється від багатьох інших, чомусь розглядають, притому ніякого мотивування щодо її «фундаментального значення» не наводять.

Читайте також: Проблеми в судочинстві та кримінальній юстиції збирає Мін’юст

Типовими малозначними цивільними справами є справи про відшкодування шкоди, стягнення заборгованості за договорами, зокрема, позови банків про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Для чого наділяти таку справу якимось надзвичайним, філософським змістом, а щоб видно було її фундаментальне значення для розвитку правозастосовчої практики. Хіба стала наведена вище справа № 308/13136/16-ц такою, в якій Верховний Суд вирішив питання права, що має фундаментальне значення для єдиної судової практики? Це рішення ВС не містить нічого фундаментального. Це було б навіть дивним вважати, що в цій справі Верховний Суд вирішив якесь особливе питання права для справ про стягнення аліментів, бо ВС скасував рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Не може бути чогось фундаментального в повторенні Верховним Судом аргументів суду першої інстанції.

Про «фундаментальне» в судочинстві

Немає жодного раціонального пояснення, чому, скажімо, учасник справи з ціною позову 50 тисяч гривень наділений меншими правами, аніж учасник справи з ціною в 240 тисяч гривень, він не може розраховувати на право касаційного оскарження рішення суду, мусить гратися у філософа, вигадувати щось «фундаментальне».

Штучність виділення окремих справ як малозначних тільки на підставі ціни позову я хочу показати на прикладі справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій я представляв інтереси відповідача. Суд відмовив у задоволенні позову Приватбанку за його недоведеністю (рішення див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90931578), а додатковим рішенням стягнув з позивача на користь мого клієнта витрати на правову допомогу (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92064407). Приватбанк оскаржив це рішення, я подав відзив. Апеляційний суд залишив без задоволення скаргу банку (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94663890). У постанові апеляційного суду написано, що відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Я подав заяву про виправлення описки й заяву про ухвалення додаткової постанови про стягнення з позивача витрат на правову допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу. Апеляційний суд задовольнив мою заяву про виправлення описки, постановив, що в мотивувальній частині постанови замість «відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано» правильно читати «відзив на апеляційну скаргу подано відповідачем» (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95175567), а щодо стягнення витрат на правову допомогу відмовив, бо, начебто, під час розгляду справи в суді першої інстанції не було подано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які відповідач очікував понести у зв’язку з розглядом справи (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95175568). Чомусь думаю, що судді вигадали причину відмови тільки тому, що я вказав на описку й додав їм роботи. Я оскаржив до Верховного Суду цю ухвалу на апеляційну скаргу, моя скарга була задоволена, стягнуто з Приватбанку понесені моїм клієнтом витрати на правову допомогу в розмірі 3 600 грн за підготовку відзиву на апеляційну скаргу (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/99556269). Верховний Суд встановив наявну в матеріалах справи заяву про попередній розрахунок суми судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи. Отже, апеляційний суд не захотів побачити таку заяву в матеріалах справи, а Верховний Суд розглянув касаційну скаргу щодо стягнення 3 600 грн.

Цей випадок близький до того, що маємо з малозначними справами, коли апеляційний суд легковажить аргументами учасників провадження, а Верховний Суд не приймає до розгляду касаційні скарги тільки тому, що ціна позову у цій справі менша 227-ми тисяч гривень. Такий стан знижує рівень обґрунтування судових рішень, бо в силі залишаються рішення не лише відверто незаконні, але й такі, що суперечать звичайному здоровому глузду.

Приклад із практики

Ось приклад. Справа про про відшкодування шкоди внаслідок залиття приміщення. Типова малозначна справа. Позивач посилався на Акт про залиття, затверджений головним інженером комунального підприємства, що обслуговує будинок і Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, нанесеного приміщенню, який виник як наслідок аварії, яка сталася в результаті халатного ставлення до експлуатації сантехнічних приладів і обладнання власника приміщення на поверх вище. Звіт складений оцінювачем, величина матеріального збитку склала 45 555 гривень. Суд не визнав за належні і допустимі докази Акт і Звіт. Акт — бо власник приміщення, зазначений як винна особа в залитті, з даним Актом ознайомлений не був, при його складанні також присутній не був, на чому ґрунтувалися висновки комісії про причини залиття та винних у цьому осіб — не зазначено. Звіт — бо суд позбавлений можливості встановити, чи відповідають вказані у ньому пошкодження в приміщенні позивача дійсним пошкодженням внаслідок залиття приміщення, особливо з огляду на те, що в Акті відмічено, що це було повторне залиття. При цьому в матеріалах справи відсутні відомості, коли сталося перше залиття приміщення позивача, з чиєї вини, які при цьому були пошкодження, та чи були вони усунуті. Суд відмовив у задоволенні позову (див. рішення URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/76757216).

Позивач оскаржив рішення суду. Апеляційний суд задовольнив клопотання представника позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, призначив таку експертизу, на вирішення експертизи поставив такі питання: 1) яка причина залиття приміщення? 2) який обсяг пошкоджень заподіяний залиттям приміщення? 3) який розмір шкоди заподіяний залиттям приміщення? 4) який обсяг ремонтних робіт та вартість відновлювального ремонту за наслідками заподіяного залиття приміщення? Ухвала суду не містить аргументів про винятковість випадку призначення експертизи вже під час апеляційного розгляду справи і неможливість зробити це позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/87754822).

Перше поставлене судом питання говорить про те, що суд не міг самостійно встановити з матеріалів справи причину залиття. Відповідь на це питання експертом дозволила б суду встановити протиправність поведінки, а також причинний зв’язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками. Це було клопотання представника позивача, значить, сторона позивача сама поставила таке питання на вирішення експерту. Отже, сторона позивача не знала напевно про причину залиття, не мала належних і допустимих доказів про це. Таким доказом мав би стати висновок експерта. Друге і наступні питання, поставлені судом експерту, спрямовані на встановлення збитків. І позивач, і апеляційний суд, призначивши цю експертизу, визнали, що для встановлення причини залиття і завданих збитків потрібні спеціальні знання, яких немає ні у суддів, ні у позивача.

Із наступної ухвали апеляційного суду видно, що до суду справа повернулася без виконання експертизи у зв’язку з несплатою витрат на її проведення (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89531359). Значить, позивач не довів ні причину залиття, ні розмір збитків. Але ні, не значить. Судді апеляційного суду знайшли вихід із цього становища, переклали вину на відповідача, навівши таку тезу в постанові: «В ході розгляду справи відповідачем не було заявлено клопотання про призначення судової експертизи у спростування Звіту про оцінку вартості матеріального збитку». Ось так! До часу призначення експертизи самого Звіту було недостатньо для отримання відповідей на поставлені питання експерту, а після відмови позивача оплатити експертизу виявилося, що й експертизи не потрібно. Також заслуговує на увагу «аргумент» про те, що залиття відбулося внаслідок аварії, що трапилась у зв’язку з халатним ставленням власника приміщення на поверх вище. Я б зрозумів сантехніка, який, аби зняти з себе відповідальність, в Акті про залиття пише про «халатне відношення і ставлення» власника приміщення до обслуговування якихось приладів. Однак в українській мові немає виразів «халатне ставлення» і «халатне відношення». А як нема такого поняття взагалі, то, зрозуміло, що нема й не може бути акту цивільного законодавства, який би встановлював юридичну відповідальність за «халатне ставлення». Але ж на підставі такої нісенітниці апеляційний суд скасував попереднє судове рішення і задовольнив позов (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/93356036).

Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою відповідача (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/95344959). Виходить, що судді можуть вигадати поняття, якого нема в актах цивільного законодавства і на підставі цього вигаданого поняття зобов’язати сплатити кошти. А щоб особі спростувати це, треба вдавати із себе філософа з тезами про питання права, що має фундаментальне значення для правозастосовчої практики.

Дещо про альтруїзм

Інші підстави, які слід навести в касаційній скарзі в малозначній справі для прийняття її Верховним Судом: справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає скаргу. При розгляді справи в суді першої інстанції та апеляційному суді учасник справи захищає свої конкретні права та інтереси. Коли ж після рішення апеляційного суду цей учасник залишається незадоволеним рішенням суду, то він мусить навести в касаційній скарзі, що судове рішення в цій справі торкається те тільки його прав, але й прав ще й «того хлопця», якого він не знає, але за якого переживає. Такий собі альтруїзм із турботою про суспільний інтерес, який ставиш вище свого, або вдаєш це у касаційній скарзі.

Категорію «виняткового значення для учасника справи» можна тлумачити як завгодно, вона дуже суб’єктивна, поки це тебе не торкнулося. А коли з тебе стягнуто кілька десятків тисяч гривень за підставами, які вважаєш вигаданими, то втрата цих коштів набуває виняткового значення. І це можна зрозуміти. Ось приклад. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 210/1958/15-ц відкрито касаційне провадження у справі про стягнення заборгованості з ціною позову 23 934,93 гривень. У цій справі факт того, що справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, обґрунтовувався тим, що стягнута рішенням апеляційного суду сума є значною для сім’ї відповідача, виконання цього рішення може поставити родину в скрутне фінансове становище та вплинути на права малолітніх дітей. Я підтримую таку позицію, але ж це один відомий мені випадок із практики Верховного Суду. Натомість має місце усталена практика відхиляти виправдання скаржників про скрутне фінансове становище й відмовляти у відкритті касаційного провадження. Така позиція лише доводить штучність вимоги до касаційної скарги в малозначній справі про те, що справа повинна мати виняткове значення для її учасника. Це створює можливість суддям вибірково приймати до розгляду касаційні скарги.

Замість висновку

Мої критичні міркування не мали б особливого значення при належному рівні роботи апеляційних судів. Тоді, можливо, не слід було б переобтяжувати Верховний Суд розглядом малозначних справ. Але велика кількість ухвал Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження у таких справах доводить протилежне.

Наостанок наведу цитату Карла Густава Юнга: «Саме незначне в нашому житті, якщо воно наділене сенсом, може стати важливішим за найсуттєвіше» (The Aims of Psychotherapy (1931 р.)). Моя інтерпретація цієї ідеї стосовно судочинства: рішення суду в найдрібнішій справі, яке не має логіки й належного обґрунтування, набуває суттєвого значення для учасника, проти якого воно ухвалено. На мою думку, через штучні підстави касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах скаржники змушені бути вигадливими, поступатися вимогам процесуальних кодексів і не мають права прямо стверджувати про незаконність судового рішення. Так не повинно бути.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Якщо поліцейський не роз’яснив водієві його права, штраф незаконний

Опубліковано

on

От

Поліцейський оштрафував водія за порушення Правил дорожнього руху. Що було далі?

Читайте також: У справах про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту водіями автотехнічна експертиза не є обов’язковою

Той оскаржив штраф у суді. У позові водій зазначив, що інспектор не провів у встановленому порядку розгляд справи та не роз’яснив йому його права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розглядаючи даний аргумент, судді наголосили, що дотримання передбаченої законом процедури має важливу роль для встановлення об’єктивної істини при розгляді справи. Суд констатував, що відповідно до передбаченої процедури розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права та обов’язки. Порушення інспектором цієї процедури зводить нанівець саму суть і завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності. Це ускладнює встановлення об’єктивної сторони вчиненого порушення та вини особи в його вчиненні.

Читайте також: Правила для тих, хто потрапив у ДТП

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суд встановив, що на місці зупинки інспектор не роз’яснив водію його права, як особи, яка притягається до відповідальності, відтак визнав такі дії грубим порушенням процедури накладення стягнення і скасував штраф поліції (справа № 760/402/21). Таким чином, не роз’яснення під час розгляду справи водієві його прав є грубим порушення процедури накладення стягнення і, як наслідок, є підставою для скасування штрафу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Зигзаг газової справи

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця сталася чергова знакова подія в багаторічному процесі за позовом Юлії Тимошенко до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови уряду № 315 від 27.04.2016 р., якою було збільшено ціни на газ для житлово-комунального сектора. Вердикти судів перших двох інстанцій були позитивними для позивачки, проте Верховний Суд їх скасував і направив матеріали провадження на новий розгляд. Й ось 13 вересня Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Проте до фіналу цієї досить простої за своєю сутністю справи ще дуже далеко, оскільки служителі Феміди, судячи з усього, зробили з неї непогану для себе годівничку, тож для того, аби її розгляд тривав якомога довше, навмисне залишають у текстах судових рішень максимальну кількість помилкових висновків і нез’ясованих моментів.

Читайте також: Заборгованість перед Нафтогазом реструктуруватимуть за новим законом

Два способи цінового регулювання

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Якщо уважно розібратися, то позовні вимоги були дуже смішними: якби рішення про їх задоволення було виконане вчасно, тобто до того, як спірна урядова постанова втратила чинність з волі самого ж уряду, це призвело б не до здешевлення, а, навпаки, до здорожчання газу для населення. Як відомо, раніше цей вид палива належав до категорії тих товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню, і займалася цим Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Процес регулювання був, так би мовити, безперервним: ціни на газ затверджувалися постановою НКРЕКП, і якщо виникала потреба їх змінити (як правило, в сторону підвищення), Нацкомісія ухвалювала нову постанову з новими ціновими показниками, а останнім пунктом скасовувала дію попередньої постанови. Якби трапилося так, що нова постанова рішенням суду була б визнана нечинною, то нечинним визнався б і її останній пункт, а відтак автоматично відновилася б дія попередньої постанови.

Читайте також: Тарифи до кінця опалювального сезону не зростатимуть

Такий порядок було змінено після прийняття у 2015 році Закону України «Про ринок природного газу» й відтоді ціни на нього мали встановлюватися не якимось-небудь державним органом, а шляхом вільної домовленості між продавцем і покупцем. Разом із тим у статті 11 згаданого закону було написано, що «З метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб’єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов’язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства». Фактично це означало, що уряд мав право наказати Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» (для якої він — єдиний акціонер) постачати газ для потреб житлово-комунального сектора не за ринковою ціною, а за такою, якою він скаже. Разом із тим витрати на виконання цих обов’язків мали бути компенсовані. Ще один важливий момент — дія урядової постанови про покладення спеціальних обов’язків була обмеженою в часі, тож у її тексті обов’язково мало бути зазначено, до якої дати вона діє. Ну а найцікавішим для нашої ситуації було те, що визнання в судовому порядку постанови КМУ нечинною автоматично знімало б з НАК «Нафтогаз України» обов’язок постачати газ для потреб населення за визначеними урядом, тобто зниженими цінами.

Спірна постанова не порушила прав позивачки

Зазначена постанова КМУ встановлювала, що протягом наступних 11 місяців — з 1.05.2016 по 31.03.2017 рр. пільгова ціна блакитного палива «нафтогазівського» походження для потреб житлово-комунального сектора складатиме 6,879 грн за 1 кубометр, в той час як раніше вона становила 7,2 грн в літній і 3,6 грн в зимовий період року. Юлія Тимошенко подала позов у червні 2016-го, а задоволений він був колегією суддів ОАС Києва у складі суддів Євгена Аблова, Альони Мазур й Олесі Чудак аж 4 березня 2019 року, тобто якраз напередодні президентських виборів, де позивачка була одним з основних претендентів на головну посаду країни. Протягом цих трьох років Кабмін прийняв ще дві постанови про ПСО й оскаржуваний урядовий акт уже давно втратив чинність. Його скасування в судовому порядку не тягло жодних наслідків ні для суб’єктів ринку природного газу, яким він був адресований, ні, тим більше, для населення, проте передвиборчий штаб кандидатки зумів сформувати в її виборців впевненість у тому, що в разі виконання зазначеного рішення суду буде проведено перерахунок та компенсацію зайво сплачених сум.

Ще більший резонанс у засобах масової інформації справило повідомлення про те, що 8 липня того ж року колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Ярослава Собківа, Наталії Безименної та Олени Ганечко відмовила в задоволенні апеляційної скарги уряду й залишила в силі вердикт ОАС Києва, а це, нагадаємо, було якраз напередодні парламентських виборів. Цікаво, що після того дана справа зникла з інформаційного поля країни, тож ухвалення постанови Верховного Суду від 25 червня 2020 р. пройшло в обстановці повної байдужості з боку представників ЗМІ, хоча раніше вона для них була ніби медом намазана. Один з головних моментів, що став причиною бракування рішень попередніх судів, був пов’язаний із правом даного конкретного позивача на оскарження саме цього урядового акта. Взагалі-то в статті 55 Конституції України написано, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб», але це ще не означає, що суд зобов’язаний розглядати, а тим більше задовольняти такий позов, оскільки офіційне тлумачення наведеного вище положення, здійснене рішенням Конституційного Суду, уточнює, що право на судовий захист має лише та особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Отже, в даній ситуації ключовим було питання про те, чи порушила постанова КМУ права, свободи та законні інтереси позивачки? Остання позиціонувала себе звичайним побутовим споживачем, котрому, як і мільйонам іншим їй подібним, довелося дорожче платити за газ. Це, на її думку, було настільки очевидним, що не потребувало зайвих доказів, і судді ОАС Києва та Шостого ОАС цілком із цим погодилися. Інакше вирішила колегія суддів Касаційного адміністративного суду, яка вказала, що попередніми судами не були належним чином перевірені доводи Кабміну про відсутність порушеного права або інтересу, а тому справу треба відправити на повторний розгляд, в ході якого це питання слід ретельно дослідити й дати йому всебічну оцінку.

У ході повторного розгляду справи новий склад колегії суддів вирішив, що правою все ж таки була сторона відповідача. Справа в тому, що оскаржуваною постановою спеціальні обов’язки покладалися лише на обмежене коло газовидобувних, газопостачальних і газорозподільних підприємств, а от що стосується споживачів, то на них ще Цивільним кодексом України покладено загальний (а на спеціальний) обов’язок своєчасно і в повному обсязі оплачувати поставлені товари й надані послуги. Тим більше, що постанова КМУ № 315 жодним чином не перешкоджала споживачам природного газу скористатися гарантованим законом правом купувати його на вільному ринку в тих газопостачальних підприємств, на які, на відміну від Нафтогазу, спеціальні обов’язки не покладалися (якщо, звичайно, пощастить знайти на цьому вільному ринку ціни, дешевші за ті, що встановив уряд). Таким чином, оскаржувати цей урядовий акт могли тільки ті, кого він безпосередньо стосувався, зокрема, Нафтогаз або акціонерне товариство «Укргазвидобування». Вони, до речі, судилися з Кабміном, тільки не через покладання на них спеціальних обов’язків, а через відмову уряду здійснити передбачену законом компенсацію витрат на їх виконання, але це вже зовсім інша історія.

Нове рішення залишило нерозмінованою стару «міну»

Встановлена вище обставина була цілком достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, що власне й було зроблено рішенням ОАС Києва від 13.09.2021 р., та попри це необхідно висвітлити ще один важливий момент, який так і лишився недослідженим судом, що може стати причиною скасування зазначеного вердикту в судах наступних інстанцій. Головний аргумент позивачки полягав у тому, що під час прийняття спірної постанови урядом не були виконані вимоги, передбачені законом «Про ціни і ціноутворення», а відтак встановлені ціни на газ вийшли економічно необґрунтованими. Цей довід легко спростовувався тим фактом, що газ є тим товаром, на операції з яким не поширюється дія зазначеного закону — в цих правовідносинах застосовується лише Закон «Про ринок природного газу», і для того, щоб встановити цей факт, зовсім необов’язково мати вищу юридичну освіту.

Ціни, встановлені Кабміном в рамках покладання передбачених зазначеним законом спеціальних обов’язків, могли бути, грубо кажучи, хоч взятими зі стелі, хоч висмоктаними з пальця, аби лише потім Нафтогазу та іншим суб’єктам ринку були компенсовані витрати на їх виконання. Позивачка в такий спосіб (можливо навмисно, а, можливо, й добросовісно помиляючись) заплутувала суд, але судді прийняли цю гру й вирішили, так би мовити, пошукати в темній кімнаті чорну кішку, якої в ній не було. Для того, щоб встановити, чи є передбачені спірною постановою ціни економічно обґрунтованими, перший склад суддів ОАС Києва призначив судово-економічну експертизу, проведення якої було доручене аж трьом науково-дослідним інститутам судових експертиз системи Міністерства юстиції України — Донецькому, Харківському й Київському. Думки експертів розділилися: донеччани написали, що ні, кияни — що так, а харків’яни від відповіді ухилилися, написавши, що не вбачається можливим дати відповідь у межах наданих для дослідження документів. При цьому жоден із них не набрався сміливості заявити про те, що було поставлене некоректне питання, на яке не може бути дана правильна відповідь.

Під час першого розгляду справи судді першої інстанції вирішили покластися на донецький висновок, який стверджував, що встановлені спірною постановою ціни були економічно необґрунтованими, і з ними в цьому повністю погодилися судді апеляційної інстанції. Верховний Суд, скасовуючи їхні вердикти, саме цьому моментові уваги не приділив і вказівок, обов’язкових для виконання суддям нижчих інстанцій у ході нового розгляду справи не дав. Нова ж колегія суддів ОАС Києва у складі Тетяни Шейко, Ірини Васильченко та Володимира Донця проігнорувати цей один з основних доводів позивачки, звичайно не могла, але вона при цьому не придумала нічого кращого, як спираючись на результати експертизи цього разу вже не Донецького, а Київського НДІСЕ, написати, що встановлені спірною постановою ціни на газ були економічно обґрунтованими. Саме цей некоректний висновок і може стати непоганою зачіпкою, якою невдоволена рішенням суду сторона може скористатися для того, аби домогтися його скасування в апеляційній інстанції.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link