Судовий розсуд: як це відбувається в господарській справі…

Сама справа, про яку йдеться, є надто тривіальною, щоб не сказати чогось іншого. Так, 1.05.2002 р. між Комунальним підприємством Київжитлоспецексплуатація (далі – КЖСЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юрінком Інтер» (далі – Товариство) було укладено договір про надання послуг із теплопостачання та технічного обслуговування й утримання внутрішньобудинкових інженерних систем в офісному приміщенні Товариства, будинку по вул. Героїв Дніпра, 31-Б у м. Києві.

Договір і реальність

Згідно п. 2.2. пп. 2.2.1, 2.2.2 договору дирекція зобов`язувалася розподіляти надану енергопостачальною організацією в цілому на будинок теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію (під час опалювального сезону), гарячого водопостачання (протягом року), в кількості та обсягах згідно з заявкою орендаря; надавати послуги з розрахункового обслуговування орендарів з енергопостачальною організацією за спожиту теплову енергію (додаток № 1), проводити засобами дирекції технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових систем опалення, ГВП, абонентських вводів.

Читайте також: Удосконалення порядку здійснення кримінального провадження: набув чинності відповідний закон

Відповідно до п. 2.3. пп. 2.3.3., 2.3.6 договору абонент був зобов`язаний, зокрема: виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в окремому додатку до цього договору; своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) вартість спожитої теплової енергії.

Згідно цього додатку абонент щомісяця з 14 по18 число мав отримувати акт звірки на початок розрахункового періоду, розрахунок фактичного споживання теплової енергії за попередній період (за вимогою абонента) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду та акт виконаних робіт. Сплату абонент мав виконувати не пізніше 23-го числа поточного місяця. Крім сплати вартості спожитої теплової енергії абонент мав сплачувати на рахунок КЖСЕ вартість послуг із технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем та інженерного обладнання та послуг розрахункового обслуговування в складі експлуатаційних витрат.

Звертаємо увагу, що Товариство було споживачем цих послуг протягом тривалого періоду часу, починаючи з 2002 року, належним чином виконувало свої обов’язки зі сплати за надані послуги.

Як судять наші суди…

Але у червні 2023 до Господарського суду міста Києва КЖСЕ звернулося з позовом до ТОВ «Юрінком Інтер» про стягнення заборгованості в сумі 179 223, 40 грн, з яких: 128 347, 89 грн основного боргу, 22 622, 08 грн інфляційних втрат, 4 192, 04 грн 3% річних, 24 061, 39 грн пені, яка утворилася у зв`язку з, начебто, неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання внутрішньо-будинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів № 304 від 01.05.2002 р.

П’ятого вересня 2023 Господарським судом міста Києва (суддя Д. Баранов) прийнято рішення в даній справі № 910/10260/23, яким позов КЖСЕ — було задоволено. Вимагалося стягнути з ТОВ «Юрінком Інтер» на користь КЖСЕ всі вказані суми плюс судовий збір в сумі 2 689 грн 00 коп.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2023 р. у справі № 910/10260/23 в повному обсязі, вважаючи що оскаржуване рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з’ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Ми сподівалися на справедливе рішення, однак ці сподівання виявилися марними.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 р. у даній справі апеляційну скаргу ТОВ «Юрінком Інтер» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 р. у справі № 910/10260/23 – без змін (склад суду Головуюча І. Іоннікова, судді Є. Шаптала, Ю. Михальська).

На нашу думку обидва ці рішення є незаконними та необґрунтованими, прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права із неповним з’ясуванням обставин справи. Тобто було застосовано саме судовий розсуд у питаннях з’ясування обставин справи, які мали суттєве значення. Ми ж з цього приводу зазначимо в ст. 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» вказуються дві підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, що акцентують нашу увагу на питанні права на суддівський розсуд: «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору», а також «порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості». В справі «Юрінком Інтер», про яку йдеться, як на наш погляд мало б бути враховано, що почалася війна, російське нашестя, яке змінило всю господарську ситуацію в країні. Але конкретно що це форс-мажор не лише для «Юрінком Інтер». На це судді не звернули увагу.

Тепер щодо неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Читайте також: Чи відповідають сьогоднішні рішення ВАКС європейській практиці?

За змістом ст. 627 ЦК України й відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою в розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України – зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Укладений між Сторонами Договір містить не лише обов’язки для відповідача в частині оплати за надані послуги, а й містить положення щодо обов’язків позивача в частині виконання умов Договору. Як на наше переконання надані позивачем не у відповідності до умов договору, а документи, що надані позивачем до позовної заяви не можуть бути належним доказом підтвердження, начебто, наданих послуг позивачем.

Підставою для звернення до суду з апеляційною позовною заявою, на думку позивача, є порушення відповідачем зазначеного договору та порядку розрахунків за теплову енергію в частині сплати вартості спожитої теплової енергії, а також наданих послуг протягом опалювального сезону 2021-2022 рр., що зафіксовані у відомостях обліку за період з 05.11.2021 по 20.03.2022 рр., тобто як уже зазначалося, йдеться про початок військових дій на околицях міста Києва.

Задовільняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з доводами якого погодився і суд апеляційної інстанції, судді дійшли висновків, з якими відповідач не погоджується в повному обсязі. Так, як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, згідно з розрахунками нарахувань відповідачу нарахована вартість теплопостачання згідно за листопад 2021 р. на суму 79 558, 01 грн, грудень 2021 р. на суму 137 778, 28 грн, за січень 2022 р. на суму 170 457, 89 грн, за лютий 2022 р. на суму 182 127, 52 грн, за березень 2022 р. (в умовах війни на кордонах Києва коли ніякого теплопостачання вже не було) на суму 85 586, 09 грн, а за квітень 2022 р. на суму – 35 495, 33 грн. Дві останні цифри вартості теплопостачання, як що відверто, то це абсурд, адже під час війни ніхто тепла не постачав.

Також судами встановлено, що загальна вартість спожитої теплової енергії та отриманих відповідачем послуг підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому виконаного опалення та технічного обслуговування систем ЦО, а саме № 304/2110 за жовтень 2021 р. на суму 3 786, 41 грн.; № 304/2111 за листопад 2021 р. на суму 42 903, 94 грн.; № 304/2112 за грудень 2021 р. на суму 71 529, 71 грн, № 304/2201 за січень 2022 р. на суму 87 598, 03 грн; № 304/2022 за лютий 2022 р. на суму 93 333, 73 грн.; № 304/2203 березень 2022 р. на суму 45 867, 29 грн.; № 304/2204 за квітень 2022 р. на суму 13 666, 64 грн. ; № 304/2205 за травень 2022 р. на суму 3 786, 41 грн. ; № 304/2206 за червень 2022 р. на суму 3 786, 41 грн.; № 304/2207 за липень 2022 р. на суму 3 786, 41 грн.; № 304/2208 за серпень 2022 р. на суму 3 786, 41 грн.; № 304/2209 за вересень 2022 р. на суму 3 786, 41 грн.; № 304/2210 за жовтень 2022 р. на суму 3 786, 41 грн.; № 304/2211 за листопад 2022 р. на суму 3 786, 41 грн.; № 304/2312 за грудень 2022 р. на суму – 57310, 65 грн. Факти, встановлені судом, це акти прийому-передачі, зокрема починаючи з лютого 2022 року, які сторонами не були підписані, адже до споживача про технічне обслуговування системи ЦО ніхто у період війни не звертався.

Читайте також: Стягнення 3% річних, інфляційних втрат за непогашення боргу за рішенням суду

Привертає увагу й те, що в січні 2023 року КЖСЕ здійснено перерахунок вартості теплопостачання, то відповідно позивачем проведено зменшення заборгованості відповідача, згідно акту звірки взаєморозрахунків за 2021 – 2023 роки сума боргу станом на 05.04.2023 р. становила 200 347, 89 грн. Означений акт був надісланий відповідачу, докази чого містяться в матеріалах справи.

Пізніше 17.05.2023 р., відповідачем було частково здійснено оплату заборгованості в сумі 72 000, 00 грн. У зв`язку з тим, згідно акту звірки взаємних розрахунків за 2022–2023 роки сума боргу відповідача станом на 18.05.2023 р. становила 128 347, 89 грн.

Але відповідач заперечує про це та зазначає, що відповідачем до матеріалів справи було долучено лист КЖСЕ від 22.06.2023 р. № 062/15/1/23-1803/3, відповідно до змісту якого начальник Дирекції Руслан Федотов, повідомив керівника АТ «ДЕЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ», АТ «УКРПОШТА», ТОВ «ЮРІНКОМ ІНТЕР», що в опалювальному сезоні 2022-2023 рр. будинок за адресою: вул. Героїв Дніпра, 31Б, не опалювався з причини значної заборгованості споживачів за спожиту теплову енергію. Отже саме КЖСЕ підтвердило відсутність послуг з теплопостачання.

Апеляційний суд зазначив, що частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману енергію.

Але ж енергії не було надано. В цьому суть спору! Але при цьому Апеляційний суд зазначає, що «наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги». Більше того суд вважає, що «Інших належних доказів на піпідтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі скаржником не було надано суду апеляційної інстанції».

Судовий розсуд як узаконене свавілля

Про що ще можна в даному випадку говорити, адже сам відповідач в апеляційній інстанції зізнався, що тепла не було… Тим не менше суд стверджував, що надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням… Це стандартна «відмазка» суддів, за якою нічого не стоїть. Й парадокса тут жодного не має. Має місце той самий судовий розсуд, який межує у даному випадку з судовим свавіллям.

До того ж судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, взяті до уваги акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування систем ЦО та акти звірки взаєморозрахунків за 2021 – 2023 роки. Нам же, проаналізувавши в сукупності подані позивачем документи, встановити, що відповідні документи мають відношення до договору від 01.05.2002 р. № 304, укладеного між позивачем та відповідачем, не вдалося.

Дещо про бухгалтерський облік та фінзвітність

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Підставою для такого бухобліку господарських операцій є первинні документи (ч. 1 ст. 9 вказаного Закону України). А відповідно до ст. 1 цього Закону, «первинний документ» – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: має містити відомості про господарську операцію й головне – підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що «господарська діяльність» – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу й проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, дорученнями та агентськими договорами.

Далі, згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Звісно, що здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Ну а за змістом ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Такі документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати наступні обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Чинним законодавством не передбачені будь-які типові документи для оформлення операцій з надання послуг. Як правило, таким документом є акт наданих послуг. Для того, щоб акт був визнаний первинним документом, він повинен містити всі обов’язкові реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 р. № 88.

А зважаючи на той факт, що послуги позивачем не надавались протягом заявленого періоду, то й надані позивачем акти не можуть слугувати належним підтвердженням факту здійснення господарської операції.

Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що Відповідачем до дати прийняття оскаржуваного рішення, а навіть ще до дати звернення позивача з позовом 28.06.2023 р., здійснено наступні оплати згідно укладеного 01.05.2002 р. між КЖСЕ та ТОВ «Юрінком Інтер» договором про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо-будинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів № 304 в будинку по вул. Героїв Дніпра, 31-Б у м. Києві, а саме:

– 06.06.2023 р. відповідачем здійснено оплату на рахунок позивача у розмірі 9 000,00 гривень 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 8305 від 06.06.2023 р;

– 21.06.2023 р. відповідачем здійснено оплату на рахунок позивача у розмірі 9 000,00 гривень 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 8337 від 21.06.2023 р;

– 17.07.2023 р. відповідачем здійснено оплату на рахунок позивача у розмірі 42 000,00 гривень 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 8372 від 17.07.2023 р.

Ми стверджуємо, що звертаючись до суду першої інстанції 28.06.2023 р. з позовною заявою позивач знав про здійснені платежі відповідачем за 06.06.2023 р. та 21.06.2023 р., однак до суду першої інстанції був наданий акт звірки взаємних розрахунків за 2022 – 2023 роки на 18.05.2023 р, відповідно до змісту якого сума боргу відповідача становить 128 347, 89 грн., що не відповідає фактичним обставинам справи. Так, за проханням відповідача, позивачем був наданий Акт звірки взаємних розрахунків станом на 19.10.2023 р. та даний Акт наданий до суду апеляційної інстанції, відповідно до змісту якого позивач зазначив про наявність заборгованості відповідача станом на 19.10.2023 р. згідно Договору № 304 від 01.05.2002 р. на суму 68 347,89 грн., тобто фактично позивач підтвердив надходження грошових коштів у розмірі 60 000,00 грн згідно Договору № 304 від 01.05.2002 р.

Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині стягнення основного боргу в розмірі 60 000 грн. Натомість суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні відповідного клопотання відповідача оскільки в призначенні платежів на загальну суму 60 000,00 грн вказаний інший договір, а не договір № 304 від 01.05.2002, хоча в матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до змісту якого позивач підтвердив оплату відповідачем суми у розмірі 60 000,00 грн у відповідності до наданих відповідачем платіжних доручень за 06.06.2023 р., 21.06.2023 р., 17.07.2023 р.

Замість висновку

Ч. 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Стаття 13 ГПК України, містить норму, відповідно до якої судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відповідно до положень ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Як визначено положеннями ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даній справі на думку відповідача, відсутній склад господарського правопорушення і він не повинен нести господарську чи будь-яку відповідальність. Тому вимоги позивача в частині стягнення пені, інфляційних та 3 % річних є безпідставними та необґрунтованими в цій частині.

P.S. Як що в когось є інша думка, просимо висловитись…

Вікторія Марченко, адвокат
Віктор Ковальський, доктор юридичних наук

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути