Юридична практика
Укргідроенерго проти Енергоринку: як саботаж з боку уряду спричинив спір на мільярд гривень
П’ятого березня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалив постанову, якою остаточно вирішено спір між Приватним акціонерним товариством «Укргідроенерго» і Державним підприємством «Енергоринок» про стягнення з останнього заборгованості за поставлену електроенергію в сумі один мільярд гривень. Цікаво, що відповідач не оспорював наявність боргу, але стояв на тому, що норми чинного законодавства не дозволяють йому заплатити гроші за отриманий товар. У ході першого кола судового процесу Господарський суд Києва, а пізніше й Північний апеляційний господарський суд, повністю погодилися з його доводами та відмовили в задоволенні позову ПрАТ «Укргідроенерго». Проте Верховний Суд вирішив, що суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили вимоги закону й скасувавши їхні рішення, відправив справу на новий розгляд. У другому ж колі суди всіх трьох інстанцій одностайно стали на бік позивача.
Читайте також: Як Коломойський «збивав» літаки конкурентів
Від епохи держрегулювання до ери ринку
Перш за все зазначимо, що обидва учасники спору належать державі: як видно з повної назви «Енергоринку», він має статус державного підприємства, що ж стосується «Укргідроенерго», то йому судилося мати організаційну форму приватного акціонерного товариства, але всі сто відсотків його акцій належать державі. Й це ще не все, оскільки обидва зазначені суб’єкти господарської діяльності входять до сфери управління одного й того ж державного органу – Міністерства енергетики України. Зазвичай, коли в судах розглядається спір про те, в яку саме кишеню одних і тих же штанів покласти кошти, аналітикам спадає на думку два найбільш імовірних припущення: або в стінах певного відомства сформувалися дві групи впливу, що конкурують за контроль над фінансовими потоками, або йдеться про банальне розкрадання коштів на закупівлі юридичних послуг адвокатських фірм. Можливо, в даній історії дійсно присутній один із названих вище елементів, а можливо, й обидва одразу, але в силу специфіки галузі причина спору лежить значно глибше.
Почнемо зі стислої характеристики кожного його учасника. «Укргідроенерго» – це корпорація, до якої входять усі достойні згадування гідроелектростанції України. Особливість даного виду генерації полягає в тому, що будівництво ГЕС коштує дуже дорого, а крім того, воно справляє неабиякий вплив на екологію місцевості, в зв’язку з чим усі більш-менш великі електростанції даної категорії перебувають у державній власності. Натомість їх експлуатація неймовірно дешева, оскільки для них не потрібно закупляти паливо, а ще одна неабияка перевага полягає в тому, що вода починає крутити турбіну й давати струм одразу ж після запуску в роботу – тут, на відміну від теплових чи атомних електростанцій, не потрібно чекати, коли котли нагріються до кипіння й почнуть пускати пар.
Інший учасник спору – ДП «Енергоринок» не займається й ніколи не займалося генерацією електроенергії, оскільки завжди виконувало суто фінансово-посередницькі функції між його виробниками й споживачами. В його завдання входило купувати струм в осіб, що володіють гідро-, тепло-, атомними, сонячними й іншими електростанціям, а потім продавали його промисловим та іншим підприємствам і населенню. Період активної діяльності ДП «Енергоринок» завершився 1 липня 2019 року, про що докладніше йтиметься нижче, а наразі варто зазначити, що до вказаної дати воно купувало й продавало електроенергією не за тими цінами, які йому хотілося, а за тими, які визначала Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП).
НКРЕКП, як відомо, встановлювала на один і той же товар різні ціни, зокрема одна кіловат-година купувалася в гідроелектростанцій дуже дешево, в теплових – на порядок дорожче, а в сонячних взагалі неймовірно дорого. В той же час для населення струм продавався значно дешевше, ніж для промисловості. В середині 2019 року епоха повного державного регулювання галузі закінчилася – настала ера такого собі напіврегульованого ринку електроенергії, в принципах функціонування якого не завжди можуть розібратися навіть фахівці. Відомо, наприклад, що НКРЕКП ціни на струм уже не встановлює, зате в сфері розрахунків за нього нині діє аж п’ять видів ринку: балансуючий ринок, ринок допоміжних послуг, ринок «на добу наперед», внутрішньодобовий ринок і ринок двосторонніх договорів. Несправедливості та зловживань від запровадження ринку електроенергії, звичайно, менше не стало, проте наша історія стосується подій, що почалися задовго до зазначеної вище «доленосної» дати.
Недоплата в законі
Почалися ці події в далекому 2006-му році, коли між «Укргідроенерго» і «Енергоринком» було укладено довгостроковий договір-купівлі продажу, відповідно до якого товариство зобов’язалося продавати підприємству всю вироблену ним електроенергію, а те, в свою чергу, брало на себе обов’язок оплачувати її вартість за цінами НКРЕКП. Протягом п’яти років – з 2014-го по 2019-ий – продавцем було поставлено цього товару на 9 млрд грн, але покупцем за це сплачено лише 8 мільярдів. Кількість проданого й оплаченого струму була зафіксована відповідними актами, підписаними обома сторонами, тож сам факт заборгованості не оспорювався. «Укргідроенерго» у зв’язку з цим у 2019 році подало до Господарського суду Києва позовну заяву про стягнення недостаючого мільярду, але «Енергоринок» у відзиві написав, що заборгованість із його боку дійсно є, але вини в цьому немає, а тому цей позов задоволенню не підлягає. Й обидва суди попередніх інстанцій повністю з ним погодилися.
Читайте також: Конотопська гільза: як чиновник Держекспортконтролю попався на хабарі в 250 тисяч доларів
Щоб зрозуміти, як так могло статися необхідно зануритися в норми чинного в той період Закону «Про електроенергетику», який встановлював такий порядок розрахунку за неї, що оптовий покупець в особі ДП «Енергоринок» міг за неї розраховуватися з постачальниками лише за рахунок тих коштів, які йому надійшли від роздрібних покупців, котрим він цю електроенергію продавав. У принципі це було цілком логічно, оскільки інших джерел доходу, аніж зазначений, у нього й не було. Згідно згаданого вище закону, детально цей алгоритм було прописано в постановах енергорегулятора, тобто НКРЕКП, відповідно до яких у разі недоплати з боку роздрібних покупців, «Енергоринок» також мав недоплачувати своїм постачальникам, причому пропорційно. Якщо, скажімо, споживачі недоплатили десяту частину вартості отриманої електроенергії, то й усі енергогенеруючі підприємства також недоотримають по десять відсотків кожний – хоч потужна теплова електростанція, де рахунок іде на мільярди, хоч невеличка теплоелектроцентраль, де обсяг у тисячі разів менший.
Специфіка такого порядку розрахунків за постачання товару в даній галузі не суперечила ані Цивільному, ані Господарському кодексам України. Так, у статі 275 ГКУ було зазначено, що окремим видом договору постачання є постачання електричної енергії, особливості якого встановлюються Законом «Про електроенергетику». З точки зору справедливості, звичайно, не дуже приємно, коли покупець недоплачує за поставлений товар і йому за це порушення нічого не можна зробити, але такий уже хрест випав на долю вітчизняних енергетиків. А найобразливішим було те, що нікому більше, окрім «Енергоринку», виробник електроенергії не мав права її продати. Можливості, до речі, теж, бо це не штучний і не ваговий товар, який таємно можна вивезти з території підприємства лівими рейсами вантажних автомобілів за підробленими накладними.
Спір вирішено – чим платити будемо?
Із такими умовами роботи мирилися всі енергогенеруючі підприємства, в тому числі й «Укргідроенерго», яке протягом п’яти років не ставило питання про погашення заборгованості. Але в 2019 році все змінилося – 1 липня набрав чинності прийнятий задовго до того Закон «Про ринок електричної енергії», після чого НКРЕКП було позбавлене функцій встановлювати ціни на струм, а постанова, якою прописувався алгоритм розрахунків за його придбання, втратила силу. Таким чином у виробників, з одного боку, з’явилася можливість у судовому порядку в рамках примусового виконавчого провадження стягувати з ДП «Енергоринок» борги за минулі роки. З іншого ж боку, відповідно до положень нового закону зазначене підприємство втратило функції купувати й продавати електричну енергію (виробники тепер самі повинні були шукати собі покупця), а відтак і втратило головне джерело доходу.
За таких обставин стягнути з нього можна було хіба що столи, стільці й комп’ютери, яких, звичайно ж, не вистачило би покрити заборгованість перед усіма енергогенеруючими підприємствами, яка обчислювалася десятками мільярдів гривень. У пошуках виходу з цієї ситуації парламент вирішив, що ДП «Енергоринок» взагалі підлягає ліквідації як непотрібне, але тільки після того, як розрахується з усіма боргами, покрити які вирішено було облігаціями внутрішньої державної позики. В рамках реалізації даного плану влітку 2020 року було прийнято спеціальний Закон «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії». Ним було передбачено, що в місячний строк після набрання чинності цим законом Кабінет Міністрів України має видати постанову, якою буде затверджено порядок погашення такої заборгованості, проте ні через місяць, ні через два, ні навіть через три роки така постанова так видана й не була – подібне іноді трапляється у вітчизняній практиці державного управління.
Читайте також: Казнокрадство в Генеральній прокуратурі і… виправдувальний вирок ВАКС
Саме ця обставина й стала причиною відмови в задоволенні позову судами попередніх інстанцій на першому колі судового процесу. Їх судді, на перший погляд, міркували доволі логічно: раз орган виконавчої влади не розробив і не запровадив механізм погашення заборгованості, значить немає й вини відповідача в тому, що він її не погасив. Чекайте, мовляв, коли уряд, нарешті, спроможеться виконати покладений на нього обов’язок. Натомість в «Укргідроенерго», як, до речі, і в інших енергогенеруючих підприємств, які подали аналогічні позови, була з цього приводу інша думка: оскільки Закон № 719-ІХ так і не був належним чином імплементований, то правовідносини між позивачем та відповідачем мають регулюватися Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та умовами укладеного між сторонами договору, в частині, що не суперечить положенням зазначених вище кодексів. Саме цю логіку й визнав слушною Верховний Суд, а от як «Енергоринок» виконуватиме рішення про задоволення позову – столами, стільцями й комп’ютерами чи, може, уряд все ж таки надрукує для цього якісь облігації, то вже буде предметом наступних судових спорів.
Джерело: Юридичний вісник України
