Визначення розміру застави. Чи «підіграє» Антикорсуд чиновникам?

Анатолій ЯРОВИЙ, адвокат,
партнер АО «Яровий і партнери»

У юридичних колах, зокрема, серед адвокатів, які займаються справами про корупційні правопорушення, є думка, що після створення Вищого антикорупційного суду останній у своїх рішеннях більш суворо ставиться до підприємців / простих громадян, ніж до чиновників. Вибіркова перевірка цифр і фактів свідчить, що таку тезу можна поставити під сумнів. Утім «різнобій» у підходах теж не обіцяє легкого життя ані адвокатам, ані їхнім підзахисним.

На початку вересня 2019 року під час зборів з нагоди урочистого відкриття роботи Вищого антикорупційного суду Президент Володимир Зеленський сказав суддям: «Перед вами дійсно великий виклик. Це не просто повернення громадянам вкраденого через покарання топ-чиновників та топ-корупціонерів країни. Це повернення українцям відчуття і віри в те, що, в країні дійсно є справедливість. Завдання Вищого антикорупційного суду просте — корупціонер покараний, держава, суспільство та інвестор захищені».

У перекладі на просту мову це означає: завдання суддів — саджати, а про ймовірність виправдувальних вироків краще навіть не згадувати. Із такою установкою від першої особи держави цілком логічно було б очікувати, що ВАКС стане просто продовжувачем справ НАБУ і САП – слідства і прокуратури.

Утім, судячи з попередніх результатів діяльності ВАКСУ за 9 місяців, йому все ж вдалося зберегти певну незалежність і не вирішувати справи виключно «у ворота» НАБУ і САП. Вироків суд виніс небагато й вони не стосуються резонансних справ, проте рішень щодо запобіжних заходів, що їх обирали слідчі судді Вищого антикорупційного суду та в подальшому переглядали судді Апеляційної палати ВАКСУ – вже достатньо, аби зробити певні висновки.

Візьмемо офіційну статистику цього суду за результатами розгляду відповідних клопотань про обрання запобіжних заходів у 2019 р. Із 68 таких клопотань лише 32 було задоволено, а щодо 15 – прийнято рішення про їх відхилення. Тобто третина звернень НАБУ не були задоволені судом. Якщо відверто, ці дані приємно дивують. Для порівняння – в часи, коли НАБУ і САП перебували «в юрисдикції» Солом’янського районного суду міста Києва – майже 85% аналогічних клопотань задовольнялися.

Аналіз рішень у конкретних справах теж підтверджує, що ВАКСУ вдалося уникнути виключно обвинувального ухилу. В якості індикатора можна взяти розмір застави, який призначається для чиновників, з одного боку, та підозрюваних підприємців – з іншого.

Без єдиної практики

Формально в Україні немає законодавчо закріпленого принципу кореляції між розміром застави і збитками, які, нібито, завдані тими чи іншими корупційними діями. Ба більше, «космічний» розмір застави Європейський суд з прав людини, напевне, розцінить як порушення прав людини. Адже завдання механізму застави – не «роздягнути» підозрюваного до останньої сорочки, а гарантувати його прихід до слідчого чи до суду у випадку необхідності й за відсутності великої небезпеки з його боку.

Найбільший допустимий розмір застави — десь трохи вище 600 тисяч грн, і тільки у виключних випадках суддя може встановлювати більші суми.

Утім, медіа та численні активісти часто оперують саме співставленням, нібито, нанесеного збитку (бо до вироку суду це ще не є встановленим фактом) та розміром застави, яку застосовує суд. І рішення, які виносяться щодо клопотань слідчих та прокурорів, часто прямо збігаються з цим очікуванням. Проте наше невелике дослідження свідчить, що стається це не завжди й закономірність відслідкувати складно.

Наприклад, у справах екс-голови податкової Романа Насірова (рішення виносив Шевченківський райсуд), екс-депутата Максима Микитася, екс-депутата Ярослава Дубневича і підприємця Вадима Альперіна розмір застав був «захмарним» — від 70 до 100 млн гривень. Утім «пропорції» в кожному з випадків були різні. Якщо Насіров вніс заставу розміром всього в 2% від шкоди, яку йому ставили у вину (2 млрд грн), то Альперін і Микитась – співмірні із розмірами заявлених збитків суми (100%). При цьому для Микитася суму застави підвищила саме Апеляційна палата ВАКСУ – з 5,5 до 80 млн гривень. До слова, більш суворий запобіжний захід Апеляційна палата обрала і в справі екс-нардепа Ярослава Дубневича – замість застави в розмірі 100 млн грн у першій інстанції – тримання під вартою з альтернативою внесення 90 мільйонів грн застави – в апеляційній інстанції (сума приблизно на 100% покриває заявлені збитки).

З іншого боку, у справах багатьох чиновників ВАКС визначав розмір застави в сумі до 600 тисяч грн, що майже у всіх випадках дорівнювало менше ніж 1 % від суми ймовірних збитків. Ми проаналізували (як з Єдиного реєстру судових рішень, так і з відкритих повідомлень суду та правоохоронних органів у ЗМІ) деякі приклади ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави або у вигляді застави – саме з точки зору умовної кореляції збитків та розміру застави.

Ми не враховували тяжкість злочину, утім оскільки мова йде про «корупційну» юрисдикцію, то «легких» статей там небагато.

До всього додамо останній приклад. Днями ВАКС арештував першого заступника голови податкової Києва із заставою у 84 млн гривень.

Висновок

Загальний висновок такий. По-перше, не можна сказати, що ВАКС однозначно зловживає ухваленням рішень про 100% покриття розміром застави ймовірної шкоди. По-друге, і в чиновників, і в підприємців є приблизно однакові шанси отримати як «захмарний», так і помірний рівень застави. Однак випадки призначення «понаднормових» сум (понад встановлену законодавством планку в 600 тисяч грн) є досить поширеними. А це означає, що підозрювані все ще можуть залишатися під політичним і психологічним тиском (адже альтернативою заставі є тримання під вартою). При чому в більшості випадків такими підозрюваними все-таки є нечиновники. І тут постає питання: якщо ВАКС створений з метою розгляду справ про корупційні злочини, чому заходи процесуального примусу, що застосовуються до бізнесу, як правило, суворіші від тих, що застосовуються до чиновників, які і тільки які є гіпотетичними суб’єктами корупційних діянь? Питання риторичне.

Звісно, такі розрахунки «на серветці» не дають об’єктивної картини, тим більше, що 9 місяців роботи суду на початках його діяльності — строк абсолютно недостатній для якихось однозначних висновків. Проте тривожна тенденція непередбачуваності, відсутності єдності правозастосовної практики та навіть елементарної логіки у певних діях – сигнал, на який варто було б звернути увагу і юридичній спільноті, і самим суддям.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути