Юридична практика
Юридичний «треш», або Дещо про кримінальний процес в умовах правової невизначеності
Кримінальне право (як і будь-яке інше право) не любить невизначеності. Й ті ж норми КПК і КК — лише один із прикладів, як складно й важко здійснюється їх правозастосування в сучасних українських реаліях. Адже вони пропонують жорсткі вимоги і до суб’єктів кримінального процесу, і до дій та процедур. Й однаково жорсткі як для резидента, так і для Президента.
Правова невизначеність — суттєва проблема для правозастосовників. Скажімо, ситуація довкола п’ятого Президента України Петра Порошенка, якого чинна влада має намір «кинути за ґрати», використовуючи саме норми кримінального процесу. Перша така спроба, як відомо, відбулася в 2019 році. Тоді працювали емісари Портнова та Коломойського, котрі прагнули помсти за економічні та репутаційні втрати, а ще отримати політичні зиски на фоні негативного публічного сприйняття п’ятого Президента України. Підконтрольні їм медіа тоді зробили свою справу.
Намір очистити Україну від корупції, звісно, — абсолютно правильна річ. Але відкрите «полювання» на відомого, принаймні, в останні 5 років, українцям і західним партнерам політика стане стратегічною помилкою й матиме дуже погані наслідки», — застерігає Роман Ващук, колишній канадський посол в Україні. Й він має рацію. Сьогодні ми говоримо про кадровий голод. Відверто кажемо, що в уряді бракує професіоналів. Вони в Україні, звісно, є, просто вичікують свого часу, не ризикуючи зараз власною репутацією. Скоро й майбутніх президентів не обиратимемо, а шукатимемо, бо за традицією (лише комуністу Кравчуку повезло) кожен наступний глава держави обов’язково хоче запроторити за ґрати свого попередника. Й часто робиться це в «тяп-ляп» спосіб.
Десятого червня ДБР «організувало» Порошенку підозру в тому, що він у 2018 році, нібито, схилив голову Служби зовнішньої розвідки до перевищення службових повноважень, призначаючи С. Семочка його першим заступником. При тому адвокати п’ятого Президента одразу ж заявили, що підозру не було вручено, оскільки згідно з КПК це має робити Генпрокурор або керівник САП. Кримінальний процесуальний кодекс «знає» альтернативу цій вимозі, бо й сама ця спроба більше надумана. Навіть екс-генпрокурор Руслан Рябошапка назвав підозру Петру Порошенку, яка була підготовлена слідчими ДБР, юридичним «трешем», бо сам факт призначення в 2017 р. другого першого заступника за поданням глави розвідки не є чимось екстраординарним. Натомість у підозрі, про яку йдеться, призначення Семочка названо незаконним. По-перше, очільник розвідки, нібито, не готував на нього подання, як того вимагає процедура, Порошенко просто дав вказівку підготувати проект указу про призначення Семочка, а потім самостійно його підписав.
По-друге, як запевняють у ДБР: у штаті СЗР не було двох посад першого заступника. А слідство тут же підрахувало, що «незаконні видатки» становили понад півтора мільйона гривень. За інформацією, розміщеною на сайті ДБР, вчинено «перевищення влади та службових повноважень», тобто умисні дії, які явно виходили за межі наданих Президенту прав та повноважень, та ще й в умовах особливого періоду, шляхом видання «явно злочинного наказу». Кваліфікація відбулася за ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 4 ст. 426-1 ККУ.
А тепер про правову невизначеність, яка так і кидається у вічі. Слідство встановило, що Порошенко, начебто, є підбурювачем, а не виконавцем злочину. Але ж там, де є підбурювач, має бути й виконавець. Де тоді підозра колишньому главі СЗР і чи вона вручена? До того ж, склад злочину є матеріальним, що передбачає вчинення дій, які явно виходять за межі наданих суб’єкту повноважень. Так, перший заступник голови Служби зовнішньої розвідки призначається та звільняється Президентом за поданням голови СЗР. Для непосвячених знову виникає запитання: а хто з них вийшов за межі своїх повноважень і при цьому зробив це явно? Президент має право як звільнити, так і призначити посадову особу такого рівня. Він не зробив це самостійно, без погодження з головою СЗР.
Матеріальний склад злочину також передбачає і злочинні наслідки — завдання істотної шкоди. Як нам відомо, такою шкодою слідство вважає заробітну плату, яку отримував перший заступник голови Служби зовнішньої розвідки. В цьому й полягає «треш», про який і говорив екс-генпрокурор. Бо вважати легально отриману зарплату істотною шкодою для держави — то вже занадто. Скажімо, було б доведено про втрату майна або розповсюдження розвідданих, про здачу чогось в оренду — тоді інша справа.
Ну, а «вишенькою на торті» стало вручення підозри п’ятому Президенту, яке транслювалося у відеозапису. Відповідно до ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру народному депутату здійснюється Генеральним прокурором, але за ч. 2 даної статті допускається, що останній може доручити здійснення такого повідомлення про підозру іншому прокурору. Як відомо, Ірина Венедіктова постанови про доручення здійснити повідомлення про підозру іншому прокурору не виносила, а тому мала здійснити таке повідомлення особисто. Однак відмовилася це зробити в прямому ефірі. Звісно, це її право.
Тепер підіб’ємо підсумки всієї цієї історії. Єдине, що здатні «запропонувати» слідчі Петру Порошенку — це влаштувати «пригоди» у вигляді допитів в якості свідка, розміщення на сайті ДБР відповідного відео, оприлюднення якого в мережі, на думку креативних слідчих, має замінити вручення повістки у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом порядку. Такого наш КПК точно ще не знав. Адже порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні врегульовано ст. 135, і там про «відосики» — жодної згадки. Хоча у відеосюжеті, про який ідеться, слідчий, начебто, викликає Петра Порошенка на вулицю Петлюри, 15. Водночас відповідно до наказу ДБР № 126 від 15 квітня 2020 р. згаданий слідчий відділ розташовано на вулиці Панаса Мирного, 28. Виходить, що істинна мета цього наказу — залишити правопорушників із ДБР під «парасолькою» суддів сумнозвісного Печерського суду.
Інше. Відповідно до статті 224 КПК України проводити допит в іншому місці, ніж місце проведення досудового розслідування, допускається лише за погодженням з особою, яку мають намір допитати. А як заявляють адвокати П. Порошенка, такого погодження він не надавав. З цього випливає висновок: норми КПК і КК однаково жорсткі як для однієї, так і для іншої сторони провадження. В цьому справедливість і визначеність норм охоронного права, дотримуватися яких має як чинна влада, так і будь-яка особа.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
