Connect with us

Юридична практика

Захист прав та інтересів співвласників багатоквартирного житлового будинку: актуальні питання

Дата публікації:

Останніми роками у великих містах нашої держави, а особливо в Києві, стали поширеними випадки влаштування окремого власного входу з вулиці до житлових приміщень, які розташовані на перших поверхах багатоквартирних житлових будинків. Здійснюється це задля подальшого використання згаданих приміщень у комерційній діяльності, здебільшого під магазини, офіси, кафе. Проте мають місце й непоодинокі випадки, коли власники таких приміщень нехтують оформленням їх як нежитлових, порушують законні права та інтереси інших співвласників багатоквартирного житлового будинку.

Олександр МОРОЗ
заступник директора департаменту фінансів, начальник управління фінансів КМДА
Василь ЖМУДІНСЬКИЙ
адвокат, кандидат юридичних наук

У цій статті автори намагаються привернути увагу до проблеми порушення прав та інтересів співвласників багатоквартирних житлових будинків, розташованих у Києві, які порушуються іншим співвласником під час переведення житлових приміщень у нежитлові та влаштування окремого власного входу, а також знайти ефективні способи захисту цих прав.

Нормативне регулювання

Відповідно до п. 10.1. Правил забудови в місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 р. № 11/2587, визначено, що дозвіл на проектування та реконструкцію окремих частин будівлі, споруди (в разі зміни функцій житлового приміщення на нежитлові, виробничі або, навпаки, зміни техніко-економічних показників), в тому числі на реконструкцію горищ із влаштуванням мансард, технічного поверху, реконструкцію цокольного — першого поверхів, підвалів, влаштування окремих власних входів з вулиці до нежилих приміщень тощо, надається розпорядженням Київської міської державної адміністрації тільки після інформування власника існуючої будівлі, отримання його згоди на проведення таких робіт та оформлення відповідного протоколу. До складу вихідних даних та висновків включаються документи, що підтверджують згоду на передбачувану реконструкцію мешканців та власників квартир, інших нежилих приміщень будинку, законні інтереси яких мають бути враховані під час реконструкції вказаного будинку.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

У відповідності до згаданих Правил забудови в місті Києві, наказом Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 30 січня 2010 року № 59 (далі — наказ № 59) було затверджено Порядок підготовки дозволів на проектування та реконструкцію, реставрацію й капітальний ремонт об’єктів, перепланування квартир та інших вбудовано-прибудованих приміщень, опорядження фасадів, встановлення антен стільникового (мобільного) зв’язку та переведення жилого будинку (жилого приміщення) до нежитлового фонду, пунктом 2.6 якого передбачено, що для отримання дозволу на переведення жилого будинку (приміщення) в нежилі з одночасною реконструкцією першого поверху та влаштуванням окремого власного входу з вулиці до нежилих приміщень надаються наступні документи: правовстановлюючі документи на об’єкт нерухомого майна; копія технічного паспорту; згода балансоутримувача будинку (оригінал); згода співвласників будинку на переведення житлового приміщення до нежитлового фонду; фотофіксація об’єкта; передпроектні пропозиції щодо влаштування окремого входу; довідка форми №3; довідка балансоутримувача про відсутність заборгованості по квартирній платі та комунальних послугах; відомості про державну реєстрацію (для юридичних осіб свідоцтво про реєстрацію, статут, витяг з бази даних ЄДРПОУ); паспортні дані (для фізичних осіб); висновок комунальної організації «Центр містобудування та архітектури»; топографогеодезична зйомка М 1: 2000.

Отже, вищезазначеними правовими актами чітко визначено перелік документів, які повинні надаватися власником житлового приміщення для отримання дозволу на переведення цього приміщення в нежитлове та влаштування окремого власного входу з вулиці до цього приміщення, зокрема це згода співвласників будинку, яка повинна бути оформлена відповідним протоколом. На наш погляд, отримання згоди співвласників будинку є одним із ключових, найважливіших моментів у вказаній ситуації, адже люди, які проживають в такому будинку і несуть відповідальність за утримання спільного майна, повинні самі приймати рішення щодо доцільності проведення іншим співвласником будь-яких робіт, пов’язаних із реконструкцією окремих частин будівлі чи влаштуванням окремого входу і чи не призведуть такі роботи до обмеження їхніх прав користування спільним майном та руйнації будинку в цілому.

Особливої ваги контроль за дотриманням всіх цих норм набуває в багатоквартирних будинках, що належать «неорганізованим» співвласникам — які ще не створили ОСББ і не об’єднані в житлово-будівельний кооператив. Адже такі співвласники найчастіше не мають необхідних знань і досвіду для захисту своїх порушених прав, не відчувають належної відповідальності за спільне майно. Ці будинки здебільшого перебувають на обслуговуванні колишніх «ЖЕКів» — нині комунальних керуючих компаній, які в силу відсутності договірного регулювання відповідальності за майно, яке перебуває в їх управлінні, досить байдуже ставляться до своїх обов’язків з його збереження.

Погіршує такий стан справ і прийняте в 2015 році Київською міською радою рішення №781/1645 «Про дерегуляцію і спрощення переведення житлових будинків і житлових приміщень у нежитлові в м. Києві» (далі — Рішення № 781/1645), якою затверджено Положення про порядок переведення житлових приміщень (житлових будинків) у нежитлові в місті Києві. По суті, маючи благородну мету спрощення підприємницької діяльності, цим рішенням Київради закладені підвалини порушення прав співвласників багатоквартирного будинку. Так, згідно п. 3.4. зазначеного Положення, власник, який має намір перевести житлове приміщення (квартиру, житловий будинок) у нежитлове, звертається до центру надання адміністративних послуг з письмовою заявою про свої наміри щодо переведення житлового приміщення (житлового будинку) в нежитлове без визначення функціонального призначення і додає до заяви такі документи: нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують право власності на житлове приміщення (квартиру, житловий будинок), які переводяться в нежитлові (із зазначенням усіх співвласників, у тому числі неповнолітніх); матеріали технічного обстеження житлового приміщення (квартири, житлового будинку), які переводяться в нежитлові, підготовлені відповідно до вимог чинного законодавства. Отримання власником такого приміщення згоди інших співвласників будинку на вчинення зазначених дій цим Положенням не передбачено.

Проте, незважаючи на спрощення такої процедури, власник приміщення, який має намір зокрема влаштувати окремий вхід з вулиці до нежитлового приміщення, зобов’язаний отримати й іншу проектно-дозвільну документацію, а саме вихідні дані. Статтею 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування. Пунктом 25 Переліку об’єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.11.2017 р. № 289 визначено, що містобудівні умови та обмеження не надаються в разі реконструкції нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації та функціонального призначення.

Однак, у разі, якщо окремий вхід влаштовується через вікно або балкон у багатоквартирному житловому будинку, то це призводить до зміни зовнішньої конфігурації, тому в такому випадку отримання власником приміщення містобудівних умов та обмежень є обов’язковим.

Таким чином, з аналізу наведених вище актів нормативного регулювання даного питання вбачається, що на сьогоднішній день у м. Києві діють два правові акти, яку визначають процедуру переведення житлового приміщення в нежитлове та влаштування окремого входу. Це наказ № 59, який передбачає більш складний, але вмотивовано обґрунтований порядок здійснення такої процедури, зокрема і отримання згоди інших співвласників будинку та рішення Київради № 781/1645, яке визначає спрощений механізм здійснення цієї процедури і не передбачає отримання згоди інших співвласників.

Зрозуміло, що на даний момент, як наказ № 59 так і рішення № 781/1645 є чинними, хоча й містять окремі протилежні норми, однак у практичній діяльності дозвільними органами використовується тільки рішення № 781/1645 з тією мотивацією, що дане рішення прийнято в часі пізніше, а тому саме його норми підлягають застосуванню при визначенні процедури переведення житлового приміщення в нежитлове та влаштування окремого входу, що є досить суперечливим фактом. Адже, приймаючи дане рішення, яким не передбачивши отримання згоди інших співвласників на здійснення таких дій, Київська міська рада вийшла за межі своїх повноважень, зокрема позбавила права інших співвласників будинку здійснювати контроль за збереженістю та управлінням спільного майна, що прямо суперечить нормам Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку».

У вказаних правовідносинах проблемою є те, що на практиці як дозвільні так і контролюючі органи вважають рішення № 781/1645 вичерпним і таким, що повністю регулює порядок переведення житлового приміщення в нежитлове та влаштування окремого входу, однак, на нашу думку, при застосуванні положень згаданого рішення, обов’язково потрібно враховувати й вимоги Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Процедурне супроводження

Далі йдуть практичні питання. Власник житлової квартири, який має намір перевести її в нежитлове приміщення, повинен звернутися до Центру надання адміністративних послуг з відповідною письмовою заявою та пакетом документів, після чого ці документи передаються до департаменту містобудування та архітектури, який після їх опрацювання видає дозвіл на переведення житлового приміщення в нежитлове або відмовляє у видачі такого дозволу. У випадку надання такого дозволу, власник житлової квартири зобов’язаний отримати містобудівні умови та обмеження для проектування об’єкта будівництва. Пунктом 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі — містобудівні умови та обмеження) — документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування й будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об’єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Отже, містобудівні умови та обмеження є одним з основних документів, на підставі яких можна здійснювати проектування реконструкції житлової квартири під нежитлове приміщення з влаштуванням вхідної групи (окремого входу), так як саме в зазначеному документі відображаються вимоги до будівельних робіт та встановлюються зобов’язання обмежувального характеру. Окремими містобудівними умовами, які повинні бути враховані власником квартири, є такі: 1) реконструкцію проводити в межах власних приміщень та існуючих фундаментів житлового будинку, без розширення капітальної забудови; 2) вхідну групу запроектувати без розширення капітальної забудови та без зміни геометричних розмірів фундаментів житлового будинку, за рахунок внутрішнього простору приміщень; 3) до початку проектування отримати згоду балансоутримувача (управителя, ОСББ тощо) житлового будинку, власника або користувача земельної ділянки, власників (співвласників приміщень, інтереси яких зачіпаються, на проектне рішення для влаштування вхідної групи та на порушення благоустрою для влаштування вхідної групи й її елементів; 4) забезпечити належні умови експлуатації житлових та нежитлових приміщень будинку та прибудинкової території; 5) елементи вхідної групи (сходи) проектувати без зайняття земельної ділянки з легких конструкцій консольного типу.

У разі недотримання власником квартири цих та інших містобудівних умов при проектуванні реконструкції житлової квартири під нежитлове приміщення з влаштуванням вхідної групи (окремого входу) та подальше здійснення будівельних робіт вважатиметься порушенням норм містобудівного законодавства.

Як вказано вище, однією з містобудівних умов є обов’язкове отримання власником приміщення до початку проектування згоди на порушення благоустрою для влаштування вхідної групи та її елементів. Відповідно до Порядку проведення ремонту та утримання об’єктів благоустрою населених пунктів, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України 23.09.2003 р. № 154 визначено, що роботи з ремонту та утримання об’єктів благоустрою мають бути спрямовані на забезпечення і збереження їх технічного та естетичного стану, підвищення експлуатаційних якостей, у тому числі шляхом створення безпечних і сприятливих умов пересування для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, та продовження їх строків служби.

Пунктом 1.2.2. даного Порядку передбачено, що до об’єктів благоустрою населених пунктів належать прибудинкові території. Згідно п. 15.1.1. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 1051/1051 визначено, що підставою на порушення існуючого благоустрою та його відновлення в місті Києві є контрольна картка на тимчасове порушення благоустрою.

А оскільки внаслідок встановлення сходів до окремого входу нежитлового приміщення відбуватиметься обмеження прав інших співвласників багатоквартирного будинку щодо користування прибудинковою територією у вигляді перешкод у доступі до зелених насаджень, підвальних приміщень чи іншого спільного майна співвласників, то згадана вище особа зобов’язана отримати в департаменті міського благоустрою контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою при виконанні робіт, пов’язаних із влаштування окремого власного входу. Відсутність такої контрольної картки під час здійснення робіт з влаштування сходів до окремого входу, означатиме порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, наслідком чого буде вжиття заходів з демонтажу такої вхідної групи та її елементів.

Ще однією важливою містобудівною умовою, якої повинен дотримуватися власник приміщення, є необхідність проектування елементів вхідної групи (сходів) без зайняття земельної ділянки та з легких конструкцій консольного типу. Тобто зі змісту цієї умови вбачається, що сходи до окремого входу в жодному разі не повинні бути розміщені на земельній ділянці на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, а також його прибудинкова територія, а також такі сходи повинні бути виготовлені виключно з легких конструкцій консольного типу й змонтовані шляхом їх кріплення до стіни чи фундаменту такого будинку.

Проте, останнім часом у Києві спостерігається тенденція, відповідно до якої елементи вхідної групи (сходи) до приміщень, що розміщені на перших поверхах багатоквартирних будинків, почали розташовувати безпосередньо на земельних ділянках прибудинкової території таких житлових будинків, при цьому незалежно від їх типу (як металеві, так і бетонні).

На нашу думку, розташування будь-яких сходів на земельних ділянках прибудинкової території без отримання згоди інших співвласників будинку, свідчить про порушення їхніх прав та інтересів, а також норм чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія — територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, в межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 вищезазначеного закону передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку — приміщення загального користування (в тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Отже, зі змісту вказаних вище норм вбачається, що до спільного майна багатоквартирного будинку відносяться, в тому числі, й права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок і його прибудинкова територія. Частина 2 ст. 89 Земельного кодексу України вказує, що в спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (ч. 3 ст. 42 Земельного кодексу України).

Тобто, даними нормами прямо визначено, що земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку, відповідно й ті, на якій розташована прибудинкова територія, належать таким співвласникам багатоквартирного будинку на праві спільної сумісності власності в силу закону. і тільки співвласники вправі визначати порядок використання таких земельних ділянок.

Стаття 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачає, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Порядок здійснення розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміна та скасування обмежень щодо користування ним відноситься до повноважень зборів співвласників такого будинку, а тому у випадку, якщо один зі співвласників нежитлового приміщення багатоквартирного будинку має намір розташовувати сходи до окремого входу безпосередньо на земельній ділянці прибудинкової території, такий співвласник зобов’язаний отримати згоду інших власників квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

Способи захисту порушеного права

У більшості випадків, співвласники нежитлового приміщення багатоквартирного будинку, які розташовують сходи до окремого входу безпосередньо на земельній ділянці прибудинкової території, ігнорують вимоги закону й не отримують погодження на такі роботи інших співвласників, що нерідко призводить до виникнення конфліктів між мешканцями будинку. Задля захисту прав та інтересів співвласників багатоквартирного будинку від неправомірних дій іншого співвласника, пропонується вжиття наступних заходів:

– перше, подати скаргу до департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва на дії власника нежитлового приміщення, які полягають у порушенні вимог державно-будівельних норм при проектуванні та проведенні робіт з влаштування окремого входу, а саме у недотриманні містобудівних умов та обмежень для проектування об’єкта будівництва в частині неотримання згоди на порушення благоустрою для влаштування вхідної групи та її елементів; безпідставного зайняття земельної ділянки, внаслідок розміщення сходів; незабезпечення належних умов експлуатації прибудинкової території тощо.

На підставі поданої скарги органом державного архітектурно-будівельного контролю має бути проведено перевірку і в разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності видано обов’язковий для виконання припис про усунення порушення будівельних норм, стандартів і правил.

– друге, звернутися до управителя (керуючої компанії) з вимогою забезпечення збереженості майна. Адже, відповідно до ч. 2 ст. 1037 Цивільного кодексу України, управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління, відповідно до статті 396 цього кодексу. Зокрема, управитель вправі звернутися як до самого правопорушника з вимогою припинити вчиняти протиправні дії стосовно спільного майна співвласників будинку, так і до контролюючих та судових органів.

– третє, звернутися до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні спільним майном, шляхом зобов’язання співвласника нежитлового приміщення демонтувати самочинно встановлені сходи на прибудинковій території будинку.

Підставою для звернення до суду з зазначеним позовом буде те, що такий співвласник нежитлового приміщення всупереч ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» без згоди інших його співвласників самовільно встановив сходи на території загального користування, чим створив перешкоди в користуванні спільною власністю.

В разі задоволення судом такого позову, співвласник нежитлового приміщення буде зобов’язаний демонтувати сходи, розміщені на прибудинковій території будинку.

Як післяслово

Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити, що з кожним роком у столиці ситуація з переведенням житлових квартир на перших поверхах багатоквартирних будинків до нежитлового фонду та влаштуванням окремих входів до таких приміщень стає досить поширеною та проблемною, адже нерідко під час здійснення такої процедури допускаються порушення як норм чинного законодавства, так і законних прав та інтересів співвласник житлових будинків. При цьому органи державного архітектурно-будівельного контролю, які виявляють такі факти, досить швидко вживають відповідні заходи реагування, спрямовані на усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні таких порушень.

Однак у багатьох випадках зазначеним контролюючим органам не повідомляються факти вчинення згаданих порушень, внаслідок чого й не вживаються відповідні заходи реагування, адже суб’єктами звернення до таких органів повинні бути перш за все співвласники багатоквартирного житлового будинку, права та інтереси яких порушуються. Саме співвласники багатоквартирного будинку повинні бути зацікавленими у відновленні порушених їхніх прав та знати, що власник квартири, який переводить житлове приміщення в нежитлове та влаштовує окремий власний вхід до такого приміщення, зобов’язаний отримати перш за все вихідні дані на проектування, зокрема містобудівні умови та обмеження, розробити та погодити проектну документацію на реконструкцію та отримати дозвільну документацію у відповідності до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Також слід додати, що на підставі отриманих містобудівних умов та обмежень такий співвласник повинен отримати згоду балансоутримувача (управителя) житлового будинку, контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою при виконанні робіт, пов’язаних із влаштуванням окремого входу та згоду інших співвласників будинку на розміщення сходів на земельній ділянці прибудинкової території такого будинку. Відсутність будь-якого із наведеного вище переліку документів на момент здійснення згаданих будівельних робіт, означатиме порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Запити слідчих про надання документів. Чи варто відповідати?

Опубліковано

on

Дмитро НИКИФОРОВ,
адвокат, партнер ЮФ «Bargen»

Останнім часом бізнес отримує більше запитів від правоохоронців, ніж зазвичай. Як на них реагувати? 

Під час розслідування у кримінальних провадженнях щодо економічних злочинів та злочинів проти власності слідчі люблять надсилати на підприємства запити, в яких просять надати копії чи оригінали різних документів. Буває, коли така інформація дійсно потрібна для проведення розслідування, але значно частіше слідчим просто потрібно «потрусити» бізнес. Сьогодні, коли прийнято закон про створення Бюро економічної безпеки, правоохоронці ведуть себе дуже активно й намагаються провести більше обшуків, допитів, направити більше запитів про надання документів. Адже цілком можливо, що слідчим поліції, СБУ та податкової лишилося працювати півроку, може, трохи більше.

Саме тому зараз бізнес отримує більше запитів від правоохоронців, ніж зазвичай, тож потрібно розібратися, як на них реагувати.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Наприклад, у запитах слідчі просять установчі документи юрособи, а ще надіслати кілька томів документів, щоб підтвердити взаємовідносини з певними компаніями (договори, видаткові накладні, рахунки тощо). Чи надавати документи? Як обрати правильне рішення, щоб не наражати бізнес на небезпеку?

Спершу потрібно розібратися, чи обов’язкові такі запити до виконання. Слідчий представляє сторону обвинувачення й має право збирати докази.

В запитах слідчі завжди посилаються на статтю 93 Кримінального процесуального кодексу України, в якій ідеться про можливість витребування та отримання документів від підприємств, установ та організацій. Але слідчі ігнорують те, що Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює порядок отримання доказів, і таку інформацію вони можуть отримати лише після дозволу суду на доступ до запитуваних документів (див. Глава 15 КПК «Тимчасовий доступ до речей і документів»). Чи відомо це слідчим? Звичайно, вони в курсі. То чому вони направляють такі запити? Слідчі знають, що багато компаній не будуть вдаватися в деталі і направлять усю запитувану інформацію, щоб не наражати себе на ризики й не «сваритися зі слідаками». І не важливо, що надану інформацію пізніше точно використають для чергової порції викликів на допити керівників компанії та її контрагентів. А тому одразу надати документи на запит – значить нашкодити собі і здатися без бою. Як краще зробити, якщо вам надійшов запит слідчого? Найкраще підготувати відповідь про те, що компанія надає будь-які документи тільки на виконання рішення суду. Таку відповідь не можна розцінювати як відмову у наданні документів, адже йдеться лише про виконання процедури, встановленої законом. Також у відповіді слідчому можна зазначити, що запитувана інформація відноситься до комерційної таємниці. У цьому випадку слідчий не має права вимагати такі документи і направляти запит без судового рішення.

Але попередньо рекомендую затвердити положення про конфіденційну інформацію та комерційну таємницю на підприємстві й віднести до неї всю запитувану інформацію. Така відповідь змусить слідчого звертатися в суд. І йому потрібно буде обґрунтувати, для чого йому документи, які містять комерційну таємницю, чому саме за певний період, що він збирається підтвердити ними, чому він вважає, що документи знаходяться на підприємстві. А це додаткові витрати зусиль і часу.

У будь-якому випадку, якщо суд надасть дозвіл на отримання документів, підприємство вже з судового рішення матиме змогу отримати більше цінної інформації, знати суть справи, розуміти ризики для себе в разі ненадання документів.

А ще таке судове рішення можна оскаржити в разі, якщо суд дав дозвіл вилучити оригінали документів, надання яких перешкоджає господарській діяльності. Тобто в разі відмови надати документи на запит слідчого з’являються додаткові варіанти й можна планувати свій захист. Про наших клієнтів після таких відповідей слідчі часто забували і з рішеннями суду про дозвіл на отримання документів не приходили. Тому навіть проста відповідь-роз’яснення на запит може стримати від намагань отримати інформацію в не передбачений законом спосіб.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Які виправлення допускаються в борговій розписці?

Опубліковано

on

Владислав ШТИКА,
юрист, помічник адвоката

Боргова розписка — доказ укладення договору позики, відтак вона завжди залишалася об’єктом підроблення. 

Істотні виправлення

Суди критично ставляться до виправлень у сумі позики, дати укладення та строку повернення коштів, оскільки такі виправлення суттєво змінюють зміст розписки. Суттєвість зміни — головна підстава для неприйняття розписки як доказу. Виправлення суми позики — суттєва зміна, яка впливає на розгляд справи (рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 01.04.2021 р., справа № 713/2627/20; ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2009 р., справа № 2-Н-243/09; ВССУ від 17.09.2014 р., справа № 6-22644св14.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Інколи виправлена розписка береться до уваги, проте враховується нижча сума при відсутності застереження про виправлення (постанова Харківського апеляційного суду від 08.04.2021 р., справа № 638/18538/16-ц). Виправлення валюти відчайдушний крок, який вважається істотним порушенням (рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 15.01.2018 р., справа № 146/1326/17).

Спотворення змісту для надання розписці форми боргової — суттєва зміна: «В розписці … зроблено виправлення, а саме: «за 2017 год» вправлено на «до 2017 год», літера «з» виправлена на літеру «д», … . Текст розписки виглядав наступним чином: «ОСОБА_5, ОСОБА_6, занял у ОСОБА_7 4000 (четыре тысячи) долларов в счет оплаты за аренду земли за 2017 год», однак після виправлення розписка мала такий вигляд: «ОСОБА_8, занял у ОСОБА_7 4000 (четыре тысячи долларов в счет оплаты за аренду земли до 2017 год».

У цій справі існували орендні правовідносини, які позивач спробував перетворити на боргові (рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 26.02.2020 р., справа № 636/3770/19). При істотних виправленнях у борговій розписці має міститися застереження про виправлення (постанови Верховного Суду від 22.11.2018 р., справа № 724/124/17; Харківського апеляційного суду від 08.04.2021, справа № 638/18538/16-ц; рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13.03.2018 р., справа № 221/4407/16- ц; Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.07.2014 р., справа № 442/1798/14-ц; Снятинський районний суд Івано-Франківської області від 12.06.2012, справа № 914/1080/2012 р.; Овруцького районного суду Житомирської області від 16.11.2010, справа № 2-5012/10; ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28.10.2009 р., справа № 2-Н-243/09; Апеляційного суду Миколаївської області від 29.06.2016 р., справа № 471/331/16-ц).

Малозначні виправлення

Разом із тим, несуттєві зміни в розписці допустимі.

Водночас саме по собі виправлення не дає підстав вважати боргову розписку недійсною та не звільняє позичальника від взятих на себе зобов’язань (рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10.01.2020 р., справа № 328/810/19; Апеляційного суду міста Севастополя від 09.02.2012 р., справа № 2-77/2/2011; Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16.04.2015 р., справа № 703/1008/15-ц; Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.08.2015 р., справа № 333/759/15-ц; постанова Запорізького апеляційного суду від 29.04.2020 р., справа № 328/810/19). Виправлення не впливає на належність розписки як письмового доказу на підтвердження факту укладення договору позики (ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 10.12.2014 р., справа № 713/2- 1621/14). Разом із тим допускається й виправлення даних кредитора, оскільки не впливає на укладення договору позики (ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2014 р., справа № 320/13323/13).

Ніким не обумовлене виправлення в першій цифрі дати складання розписки (порядковий номер числа місяця) не має суттєвого значення й не спотворює зміст цього документа, при доведеності факту отримання коштів (постанова Кропивницького апеляційного суду від 22.02.2019 р., справа № 385/706/18).

Застережені боржником та кредитором виправлення в борговій розписці щодо місяця отримання коштів сам по собі не може бути підставою для оспорювання договору позики (постанова Апеляційного суду Тернопільської області від 21.02.2013, справа №1915/14255/2012).

Недопустимість будь-яких виправлень

У постанові від 01.04.2020 р. по справі № 757/43285/16-ц, ЄДРСР: 88739452 Верховний Суд підтримав висновок апеляційного суду, який вважав за можливе прийняти як докази лише розписки, які не містили будь-яких виправлень. Які виправлення містилися в самих розписках у цій справі — невідомо.

Дії при помилці

Письмове застереження в розписці про виправлення, яке засвідчується підписом позичальника, або знищення розписки — єдині дії при будь-якій помилці в борговій розписці. Розписку знищує позичальник, оскільки в майбутньому розписка може стати підставою для стягнення боргу. Так, Київський районний суд м. Харкова 08.02.2021 р. по справі № 953/10208/20 стягнув заборгованість за двома ідентичними розписками, одна з яких має виправлення: «… на руках у позивача залишилось дві розписки за однією датою, однією сумою позики та повністю ідентичним текстом.

Відповідач та представник відповідача позов визнали частково, посилаючись на отримання лише 3 000 доларів США. Також відверто вказав, що підписи в обох розписках поставлені ним власноручно, проте оскільки в першій розписці були виправлення, він написав другу розписку. Обидві ці розписки залишилися у позивача.

І суд постановив позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача загалом 6000 доларів США.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Розповсюдження недостовірної інформації в інтернеті: як захистити свої права?

Опубліковано

on

Євгеній ГОНЧАРЕНКО,
адвокат, партнер O.G. Partners

В Україні в більшості випадків єдиною можливістю захистити свої права в разі поширення недостовірної інформації є звернення за захистом до суду. Що потрібно врахувати при цьому для належного захисту своїх прав?

Право на свободу думки та вільне вираження своїх поглядів є одним із фундаментальних немайнових прав будь-якої особи. А розвиток інформаційних технологій значно спростив можливість для реалізації зазначеного права, оскільки дозволяє за кілька хвилин поширити будь-яку інформацію невизначеному колу осіб. Але нерідко трапляються ситуації, коли поширена в інтернеті інформація стосовно певної особи не тільки є недостовірною, а й такою, що порушує її право на повагу до честі та гідності. Іноді відновити порушені права можливо в досудовому порядку, проте в більшості випадків єдиною можливістю відновлення таких прав є звернення за захистом до суду. Що саме потрібно врахувати при зверненні до суду для належного захисту своїх прав?

Найперше за все необхідно вирішити, хто саме буде належним відповідачем? За загальним правилом належним відповідачем у разі поширення недостовірної інформації в мережі інтернет є автор відповідного матеріалу та власник веб-сайта, на якому було розповсюджено цю інформацію. Трапляються ситуації, коли автор поширеної інформації невідомий або встановити його особу неможливо. В такому випадку належним відповідачем буде власник веб-сайту, який і створив можливість та технічні умови для розповсюдження недостовірної інформації.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Для встановлення власника веб-сайту необхідно звернутися з письмовим запитом до Центру компетенції консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (далі — «Центр компетенції»), який і має надати інформацію про власника веб-сайту, на якому відбулося поширення недостовірної інформації. У випадку, якщо Центр компетенції з певних причин відмовляється надати зазначену інформацію, позивач має право витребувати таку інформацію в судовому порядку. Якщо ж ані автора поширеної інформації, ані власника веб-сайту встановити неможливо, то суд може встановити факт неправдивості інформації та спростувати її в порядку окремого провадження.

Які обставини підлягають доказуванню у справах про поширення недостовірної інформації? Для задоволення позову в зазначеній категорії справ необхідно довести сукупність наступних обставин:

a) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

b) поширена інформація стосується безпосередньо позивача;

c) поширена інформація є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності;

d) зазначена інформація порушує особисті немайнові права позивача.

При цьому саме відповідач має довести, що поширена інформація є достовірною, а тягар доказування інших обставин покладається на позивача.

На практиці виникають ситуації, коли в судовому засіданні відповідач не визнає факту поширення ним будь-якої інформації стосовно позивача, а сама недостовірна інформація під час розгляду справи вже видалена із веб-сайту.

За таких обставин суд не зможе дослідити поширену інформацію й цілком вірогідно відмовить у задоволенні позовних вимог позивача. Саме тому необхідно до моменту звернення до суду провести фіксацію й дослідження змісту веб-сторінки в мережі інтернет із встановленням факту поширення недостовірної інформації. Зазвичай вказані дії оформлюються відповідним висновком експерта, який і буде належним доказом при розгляді справи в суді. Замовити такий експертний висновок можливо все в тому ж Центрі компетенції.

Наступним важливим моментом, який необхідно буде з’ясувати суду — чи є поширена інформація фактичним твердженням, чи вона є оціночним судженням, яке не може бути предметом судового захисту в цій категорії справ.

Як правило, суд встановлює, чи є поширена інформація оціночним судженням на підставі стилістики викладеної відповідачами інформації, застосованих мовних оборотів та відсутністю посилань на конкретні факти, які можливо перевірити. Щоб посилити свою правову позицію позивач до моменту звернення до суду може замовити проведення лінгвістичної експертизи, за результатами якої експерт зробить висновок чи є поширена інформація негативною та такою, що порушує честь та гідність позивача.

Визначення способів захисту прав позивача

Після того як позивач визначився з тим, хто саме буде відповідачем у майбутній судовій справі, належним чином зафіксував факт поширення недостовірної інформації та обґрунтував, що зазначена інформація не є оціночним судженням та порушує його особисті немайнові права, необхідно визначитися, який саме спосіб захисту своїх прав варто обрати.

Позивач на свій власний розсуд може обрати як загальний спосіб захисту своїх прав (наприклад, припинення дії, яка порушує його право, відшкодування моральної шкоди та завданих збитків тощо), так і спеціальний.

До спеціальних способів захисту прав належать, зокрема: (а) спростування недостовірної інформації, (б) право на відповідь та (в) заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права тощо. При цьому позивачу необхідно враховувати, що:

a) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь — особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та певних обставин без визнання її недостовірною;

b) спростовує інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Відмінність такого способу захисту прав як заборона поширення інформації від спростування недостовірної інформації полягає не лише в меті застосування цих способів, але й у тому, що заборона поширення інформації може бути застосована незалежно від того, чи є поширена інформація недостовірною , чи повністю правдивою. Позивачу лише необхідно довести, що така інформація порушує його особисті немайнові права.

Висновки

Подальший розвиток інформаційних технологій, окрім позитивних змін, безумовно сприятиме потенційним зловживанням певними особами своїм правом на розповсюдження інформації в мережі Інтернет. За таких обставин справи про захист честі, гідності та ділової репутації в мережі інтернет набуватимуть все більшої актуальності, оскільки жертвою поширення недостовірної інформації стосовно себе в наш час може стати кожен. Саме тому знання базового алгоритму дій у разі поширення такої інформації допоможе ефективніше захистити власні права та відновити свою репутацію.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram