Юридична практика
Зловживання процесуальними правами. Як знайти межу?
Ірина Тесленко, суддя Солом’янського районного суду м. Києва
Кожен учасник кримінального процесу наділений певним обсягом процесуальних прав та обов’язків, а забезпечення особі реальної можливості реалізувати свої права в кримінальному провадженні є одним із ключових завдань суду, оскільки це невід’ємна частка принципу змагальності, закріпленого КПК України. Забезпечення рівних можливостей сторонам кримінального провадження в збиранні та наданні суду доказів винуватості або невинуватості особи та балансу інтересів, є складовою забезпечення справедливості процесу в цілому.
Зловживання процесуальними правами
Протягом тривалого часу точаться жваві дискусії щодо необхідності внесення змін до КПК України, спрямованих на нівелювання зловживань учасниками процесу своїми правами, однак до цього часу, на відміну від інших процесуальних кодексів, кримінальний процес залишається в певній «невизначеності» в цьому аспекті. Тож, як знайти межу, при перетинанні якої сторона переходить від реалізації своїх прав до зловживань?
Забезпечення реальної можливості реалізації прав кожним учасником процесу є важливою складовою справедливого процесу. Але при «перетинанні певної межі» учасник при реалізації своїх прав може негативно впливати на можливість використання прав іншим учасником процесу, що ставить одну зі сторін у невигідне становище та порушує принцип змагальності. Суд у цьому випадку, як гарант справедливості процесу, має реагувати на відповідні зловживання та вживати заходів щодо їх припинення.
Кримінальний процесуальний кодекс України на сьогодні не містить у собі ані визначення поняття «зловживання процесуальними правами», ані чіткого алгоритму дій суду при виявленні відповідних недобросовісних дій одного з учасників процесу (за деякими виключеннями). Однак, судова практика, в тому числі Європейського суду з прав людини, вже має необхідні напрацювання, що надає можливість судам своєчасно реагувати на відповідні дії учасників кримінального процесу.
Верховенство права як основа судового процесу
Європейський суд з прав людини у своїй практиці приділяв увагу цьому питанню, зокрема у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії від 7 липня 1989 року (заява № 11681/85) ЄСПЛ вказував на недопустимість зневілювання ключового принципу верховенства права у випадках, коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їхніх дій, спрямований на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом. Тож Європейським судом з прав людини було визнано верховенство права як основу судового процесу і будь – яке невілювання цього принципу з боку учасників є недопустимим.
Зазначені положення втілені й у практиці Верховного Суду. Так, в ухвалі від 30 травня 2018 року по справі № 676/7346/15-к колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду зазначила, що кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено загального положення про заборону зловживання процесуальними правами. Однак заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.
Таким чином, незважаючи на відсутність прямої вказівки в КПК України на заборону зловживання процесуальними правами, Верховним Судом було сформульовано правовий висновок щодо застосування загальноправового принципу «заборони зловживання процесуальними правами» і до відносин, що виникають у кримінальному процесі.
В іншій справі колегія суддів тої ж судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 9 квітня 2019 року по справі № 306/1602/16-к звернула увагу на те, що процесуальний закон забезпечує дотримання прав осіб, а не використання їх для зловживання. Тож критеріями, за якими можна розпізнати наявність зловживань з боку окремих учасників процесуальними правами, є: по – перше, наявність відповідного права особи (без надання якого особі законодавством неможливе його використання взагалі й зловживання ним, зокрема); по – друге, невикористання особою цього права або неналежне його використання (зокрема використання на шкоду правам інших учасників провадження, меті кримінального провадження, інтересам суспільства).
Жоден учасник кримінального процесу не може використовувати процесуальне право не за його призначенням (з іншою метою ніж передбачено КПК України). Тож за наявності цих ознак відповідні дії учасника процесу можуть та мають бути визнані зловживанням процесуальними правами. При цьому реалізація вказаного права судом є необхідною умовою забезпечення належного руху розгляду справи та забезпечення прав інших учасників процесу.
В ухвалі слідчого судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 березня 2023 року у справі № 991/25/23 зазначалося, що для уникнення зловживань з боку учасників процесу з метою затягування судового розгляду суд повинен активно сприяти забезпеченню пришвидшення судового розгляду, додержуючись при цьому неупередженості та процесуальних прав сторін. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава–учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух.
Завданнями кримінального процесу, відповідно до статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
«Заспамлення» судового процесу
Завдання кримінального процесу, задекларовані у зазначеній статті КПК України, втілюють у собі положення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, якою закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Забезпечення розумних строків при розгляді кримінального провадження є важливою складовою справедливого судового розгляду, тривалий розгляд справи не сприяє його ефективності, а будь-яке затягування тягне за собою негативні наслідки для учасників.
Найпоширенішим явищем при розгляді справ у судах, на жаль, є штучне створення особами підстав для надмірного затягування строків розгляду. На сьогодні учасники кримінального процесу намагаються штучно створювати умови для безкінечного відкладення судового розгляду або затягування його в часі іншим шляхом. Достатньо поширеним явищем є неотримання учасниками кримінальних проваджень поштою кореспонденції, направленої судом. Іншим способом затягування справи є подання однакових клопотань або заяв, які фактично «заспамлюють» суди. При цьому метою особи при подачі відповідного клопотання або заяви є не захист прав особи, а незгода з раніше прийнятими судом (судами) рішеннями. Ще одним різновидом зловживань учасників кримінального провадження є оскарження рішень, не передбачених КПК України. Цей перелік розширюється постійно, з’являються все нові та нові форми зловживань, спрямованих на затягування справ та неможливість іншою стороною захистити свої права протягом тривалого часу.
Усі ці несумлінні дії учасників додають роботи судовій системі, сприяють затягуванню розгляду справи, неможливості протягом тривалого часу реалізувати права інших учасників відповідного процесу на справедливе правосуддя. Тож держава задля виконання свого позитивного обов’язку має вживати заходів, спрямованих на нівелювання таких процесів або хоча б встановлення певних запобіжників від подібних зловживань.
Зазначу, що у Верховній Раді України вже зареєстрований проект закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення поваги до суду та оперативності розгляду кримінального провадження судом (№ 11387 від 28.06.2024 року), який частково спрямований на регулювання, зокрема, й питань зловживання учасниками кримінального процесу наданими правами. Його прийняття може стати позитивним зрушенням у напрямку встановлення європейських процесуальних відносин між учасниками процесу та судом, отримання судами додаткових інструментів для реагування на зловживання та недопущення затягування судових процесів.
Замість висновку
Зловживання процесуальними правами веде до затягування будь-якого процесу та неможливості протягом тривалого часу отримати іншою стороною справедливої сатисфакції. Кримінальний процес є найбільш чутливим зі всіх інших, оскільки зачіпає основоположні права людини. Права учасника процесу, надані законодавчими нормами з метою забезпечення реальної можливості захисту особою своїх прав, але використання їх на шкоду іншим учасникам веде до нівелювання всіх зусиль учасників кримінального процесу. Тож «боротьба» зі зловживаннями в кримінальному процесі має бути метою не тільки суду, а й усіх учасників процесу. Лише дотримання всіма учасниками процесу встановлених процесуальних правил, використання наданих прав виключно з метою захисту прав особи, недопущення маніпулювання цими дефініціями може забезпечити процес скорочення строків розгляду кримінальних проваджень та рух кримінальної юстиції до європейських стандартів. При законодавчих змінах у цьому напрямку держава має забезпечити закріплення на законодавчому рівні маркерів для визначення відповідних дій зловживаннями, аби уникнути вільного тлумачення цього питання та недопущення правової невизначеності.
Разом із тим встановлення певного переліку дій, які є зловживанням, може виявитися неефективним на практиці, оскільки всі судові процеси, і кримінальний не виняток, перебувають у постійному русі та трансформації. Тож встановлення чіткого переліку може обмежити дикрецію суду у визнанні певних дій, які виникнуть у майбутньому, зловживанням, за наявності всіх ознак. Таким чином встановлення певних ознак або алгоритму визнання дії особи зловживанням, на моє переконання, може забезпечити тривале використання цієї норми без внесення відповідних змін.
Викорінення зловживань із кримінального процесу в Україні чи хоча б суттєве зменшення таких проявів, має розвантажити судову систему та пришвидшити розгляд справ, а також надасть позитивних зрушень у європеізації судової системи України в цілому та кримінальної юстиції, зокрема. Тільки взаємна повага учасників процесу один до одного та до суду, неухильне виконання всіма встановлених процесуальних норм, пропагування європейських цінностей може забезпечити досягнення поставленої мети – стати повноправною частиною спільноти Європейського Союзу.
Джерело: Юридичний вісник України
