Юридична практика
Зворотна сила закону: коридор можливостей її застосування на прикладі справи «Харківобленерго»
Питання про те, чи мають законодавчі акти зворотну силу, завжди було дискусійним і вирішувалося в кожній конкретній справі залежно від її обставин. Певний внесок до пов’язаної з даною проблемою судовою практикою зробив цієї осені й Касаційний господарський суд під час вирішення корпоративного спору між Публічним акціонерним товариством «Харківобленерго» і кіпрською компанією «Смарт Холдинг», реальним власником якої є відомий бізнесмен Вадим Новинський. Саме на його бік стали суди перших двох інстанцій, позиція яких була підкріплена висновком науково-правової експертизи, проведеної Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, суть якого полягала в тому, що законодавчий акт у цій ситуації зворотної сили не має. Проте в колегії суддів Верховного Суду Людмили Стратієнко, Світлани Бакуліної та Ольги Кролевець виявилася з цього приводу інша точка зору.
Привабливість розподільних мереж
Підприємства, які займаються транспортуванням: розподільними мережами газу та електроенергії, завжди приваблювали приватних інвесторів, і не завжди цей інтерес можна назвати здоровим. Справа в тому, що названі вище галузі підприємництва належать до категорії природних монополій, чия діяльність суворо регламентована профільними національними комісіями, в даному випадку НКРЕКП. Саме вона встановлює граничні тарифи на їх послуги, які включають їх собівартість плюс невеличкий відсоток на прибуток, який має йти на розвиток виробничої бази. Таким чином, надприбутків цей бізнес не обіцяє, однак дає можливість непогано заробити на різниці цін на один і той же товар для різних категорій споживачів. Всім відомо, що мешканці житлових будинків платять за один кубометр природного газу чи один кіловат електричного струму на порядок менше, аніж цей кубометр чи кіловат обходиться власникам фабрик, заводів і торгово-розважальних центрів. Отже, операторам газових та електромереж є сенс підмалювати звітність, а саме завищити обсяги товару, поставленого пільговикам і занизити споживання тими, хто платить за нього пільгову ціну.
Читайте також: Новий перелік документів для виведення з експлуатації магістрального трубопроводу
Нині майже всі зазначені підприємства функціонують у формі акціонерних товариств, яких називають облгазами й обленерго. Більшість із них ще в минулому десятилітті була продана в приватні руки, і якщо в газорозподільній сфері домінує корпорація Дмитра Фірташа, то в електромережах першість за фінансово-промисловою групою Ріната Ахметова. Нині держава зберігає за собою контрольний пакет акцій лише в одному АТ «Кіровоградгаз» та шістьох обленерго, серед яких і АТ «Харківобленерго», яке напередодні російського вторгнення обслуговувало 1,2 млн домогосподарств і 3 тисячі підприємств, експлуатуючи для цього 40 тисяч кілометрів ліній електропередач і 11 тисяч підстанцій. Навколо нього й тривав господарський спір, розглянутий у справі № 922/2012/21.
В зазначеному товаристві державі в особі Фонду державного майна України належить 65% акцій, ще майже тридцять належали донедавна одній з компаній групи «Енергетичний стандарт» Костянтина Григоришина — українського бізнесмена російського походження. Так сталося, що останній програв у лондонському арбітражному суді триста мільйонів доларів США двом іншим бізнесменам — Вадиму Новинському й Володимиру Лук’яненку, які погодилися отримати борг не готівкою, а різними активами, в числі яких були й 29,8% акцій АТ «Харківобленерго». Цей пакет ще в 2019 році придбала їх спільна зареєстрована на Кіпрі компанія під назвою «Інтер Гроус», не зустрівши при цьому жодних заперечень з боку Антимонопольного комітету України — нагадаємо, що відповідно до положень статті Закону «Про захист економічної конкуренції» придбання чверті й більше акцій товариства вважається концентрацією, на здійснення якої необхідний дозвіл АМКУ.
Новий акціонер виявився незручним
Конфлікт почався після того, як Новинський із Лук’яненком погодилися, що займатися подальшим розвитком пов’язаного з «Харківобленерго» бізнесом повинен хтось один з них, і вирішили, що ним буде саме Новинський, а тому їхня спільна компанія продасть усі акції зазначеного товариства «Смарт Холдингу». Відповідний договір купівлі-продажу було укладено 21 грудня 2020 року, причому ним було обумовлено, що право власності на придбані акції переходить до покупця лише з моменту зарахування акцій на його рахунок в цінних паперах, а таке зарахування відбудеться лише після того, як Антимонопольний комітет прийме рішення про дозвіл на концентрацію. Такий дозвіл було надано рішенням АМКУ від 28.01.2021 р., після чого Новинський, ставши повноправним акціонером «Харківобленерго», розгорнув бурхливу діяльність, спрямовану на посилення його впливу в керівних органах товариства й подав до суду позов про скасування низки рішень наглядової ради та загальних зборів акціонерів, які мали нещастя йому не сподобатися.
Читайте також: Міжнародний інвестиційний арбітраж як один із механізмів відшкодування збитків
Це, природно, призвело до гострої конфронтації між надто діяльним міноритарним акціонером з одного боку й призначеним Фондом держмайна керівництвом «Харківобленерго», яке зуміло переконати Антимонопольний комітет скасувати своє рішення про дозвіл на концентрацію, що й було зроблено рішенням АМКУ від 22.07.2021 р. Як написано в його тексті, попереднє рішення про дозвіл від 28.01.2021 р. було прийняте на підставі недостовірної інформації й цього, відповідно до положень згаданої вище статті, цілком достатньо для його скасування. А недостовірність інформації полягала в тому, що заяву про згоду на концентрацію до Комітету подав один високопоставлений працівник АТ «Харківобленерго», котрого зазначене товариство не уповноважувало на такі дії.
Справа в тому, що відповідно до затвердженого АМКУ Положення про концентрацію, разом із потенційним покупцем акцій свою заяву про згоду на їх придбання має подати їх емітент, тобто товариство, чиї акції стали предметом концентрації. Комітет зазначену заяву отримав, а потім виявилося, що вона не те щоби підроблена, але й не зовсім дійсна, оскільки її підписант подав її за власною ініціативою, без згоди керівних органів товариства. Взагалі-то відсутність такої заяви, як і відсутність згоди емітента не є нездоланною перешкодою для придбання двадцяти п’яти й більше відсотків його акцій, але тоді це вже буде вважатися недружнім поглинанням, для здійснення якого передбачений окремий порядок з набагато більш складнішим алгоритмом.
Як бачимо, серед провідних менеджерів «Харківобленерго» не було одностайності з приводу того, вважати Новинського бажаним акціонером чи навпаки, але в підсумку перемогли ті, для кого він був персоною нон грата. З огляду на це керівництво товариства, посилаючись на рішення АМКУ, подало до Господарського суду Харківської області позов про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій між компаніями «Інтер Гроус» і «Смарт Холдинг» від 21.12.2020 р.
Дозвіл був, але його не було…
Головне питання, яке мали вирішити суди, полягало в тому, з якої дати слід вважати чинним рішення АМКУ від 22.07.2021 р. про скасування його ж рішення від 28.01.2021 р.? Якщо з 28 січня, то є всі підстави визнати недійсним оскаржуваний договір, а якщо з 22 липня, то жодних підстав визнавати його недійсним немає, адже в цьому випадку все виглядає так, ніби «Смарт Холдинг» усе зробив так, як того вимагало чинне тоді законодавство, і якщо чиновникам припекло його змінити, то компанія, котра формально перебуває в статусі іноземного інвестора (нехай і кіпрського), не має від цього страждати.
Саме так, судячи з усього, й міркували судді Господарського суду Харківської області та Східного апеляційного господарського суду, які вирішили, що в задоволенні позову «Харківобленерго» слід відмовити. В Законі «Про захист економічної конкуренції» немає прямої вказівки на те, як треба чинити в тих випадках, коли регулятор в особі АМКУ практикує дозвільні зигзаги, але в статті 11 Господарського процесуального кодексу написано, що в таких ситуаціях, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд має застосувати закон, що регулює подібні відносини. Найбільш подібними до правовідносин, котрі були предметом спору, згадані вище суди визнали правовідносини, які підпадають під дію статті 58 Конституції України, відповідно до положень якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналогічна точка зору була викладена й у висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, проте судді касаційної інстанції, куди звернулося з відповідною скаргою Харківобленерго, вирішили, що в даному конкретному випадку вони допустили промах, як допустили його й судді попередніх судів. Мотивуючи своє рішення, вони запропонували подивитися на ситуацію з наступного ракурсу. Так, формально, на момент придбання акцій у «Смарт холдингу» був дозвіл на концентрацію, але, з іншого боку, на цей же самий момент існували і реальні обставини, які робили неможливим отримання такого дозволу в законному порядку.
Для правового обґрунтування своєї позиції судді послалися на статтю 227 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. В нашій історії цим дозволом є дозвіл на концентрацію, рішення про надання якого приймає АМКУ. Так от, виходячи з логіки суддів Верховного Суду, рішення про надання дозволу було, а от самого дозволу, який має бути виданий на законних підставах, не було, і висновок судів попередніх інстанцій про наявність у «Смарт холдингу» дозволу на концентрацію було, мовляв, зроблено помилково й з неправильним розумінням природи індивідуального акту, яким є рішення АМКУ.
Це чимсь нагадує епізод з відомої кінокомедії про те, що можна прийняти указ, який гласить, нібито барон Мюнхаузен літав на Місяць, але цей підписаний, завірений печаткою і офіційно зареєстрований у книзі указів документ ще не робить достовірним факт його польоту на вказану планету. В нашому ж випадку, суди попередніх інстанцій, фактично визнавши чинним незаконне рішення Антимонопольного комітету, нівелювали роль закону «Про захист економічної конкуренції» і допустили можливість укладення суб’єктами господарювання того чи іншого правочину без дотримання вимог законодавства, яке регулює дану сферу правовідносин, що порушує вимоги статті 8 Конституції України.
Тож, виходячи з таких міркувань, постановою Верховного Суду від 21.09.2022 р. рішення попередніх судів були скасовані й ухвалене нове рішення — про задоволення позову й визнання договору купівлі-продажу акцій недійсним.
Костянтин Юрченко,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
