Законодавство
Армія оборони краю. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства про територіальну оборону України. Частина 1
Законопроект
Я ніколи не вважав себе фахівцем чи експертом у військовій справі, але повномасштабна війна, яка розпочалася 24 лютого, змінила моє життя, як і світобачення моїх співвітчизників. Вступивши вже в перші дні березня до лав добровольчого формування територіальної громади Києва, мені довелося не лише приміряти військову форму та взяти до рук зброю, але й зіткнутися із законодавчими проблемами в частині діяльності та функціонування таких добровольчих рухів, в тому числі й прав та обов’язків добровольців, їх забезпечення військовою амуніцією, в тому числі озброєнням, фінансуванням, технічними засобами тощо. Ще критичнішим було ставлення органів державної влади та тієї ж національної поліції до членів таких територіальних формувань, особливо після того, коли підрозділи територіальної оборони виконали свої обов’язки і в перші дні війни допомогли захистити столицю й Київську область. Це помилкова позиція влади (про гіршу версію не хочу говорити), бо існуюча система оборони України в нинішніх умовах надзвичайно шкідлива для нашої обороноздатності.
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000—2002, 2005—2006, 2014—2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
Читайте також: «За оборону України»: Нова відзнака Президента
З урахуванням цих обставин, мені й було дано доручення командиром добровольчого формування «Мрія» розробити пропозиції до законодавства про територіальну оборону. Для мене це дійсно була нова тема, тому довелося витратити достатньо багато часу, перечитати масу літератури, законодавства, хоча, кажучи об’єктивно, знайшов їх не так і багато, особливо, що стосується українського досвіду. Підготовлені пропозиції, які складаються з 8-ми розділів, передані командиру територіальної оборони Києва, голові Союзу юристів України, а також викладені на моєму телеграм-каналі «Адміністративно-правовий ресурс» та Фейсбуці. Й один примірник обов’язково вручив Головному редактору «Юридичного вісника України» для публікації та поширення серед правників.
РОЗДІЛ І
Сьогодні уже ні в кого немає сумнівів у необхідності існування в системі територіальної оборони постійно діючих військових підрозділів та добровольчих формувань територіальних громад, які фактично утворюються та комплектуються добровільно національно свідомими громадянами України, які, живучи своїм повсякденним буденним життям, в будь-який момент готові зі зброєю в руках приступити до оборони свого села чи міст, своєї домівки, сім’ї, свого майна, нехай навіть і в короткостроковому варіанті вони вже позитивно зарекомендували себе на початку агресії з боку сусідньої Росії в 2014 році, хоча невиправдано пізніше були фактично ліквідовані шляхом об’єднання із сухопутними військами ЗСУ. Ще раз наголошую: будь-який ворог буде почувати себе вкрай незручно, якщо в кожному населеному пункті, чи це місто, чи це зовсім невеличке село, на них буде чекати на кожному кроці масований збройний спротив.
Саме відсутність таких вчасно організованих, належним чином підготовлених підрозділів ТрО у перші дні російської агресії в кінці лютого нинішнього року, перш за все, у таких прикордонних областях, як Київська, Чернігівська, Сумська, Харківська, а особливо – Херсонська та Запорізька, і призвело до того, що окупанти уже до кінця дня 24 лютого були на Троєщині, чи навіть на Оболоні в столиці України, в його передмісті (Гостомелі), на околицях Чернігова і Сум та майже без бою окупували протягом короткого часу практично всю Херсонську та більшу частину Запорізької областей. А якби було навпаки і без явного «затягування» (про умисел такої бездіяльності навіть думати не хочеться) питання про негайне створення і розгортання територіальної оборони в період вже реальної загрози агресії з боку Росії, починаючи десь із листопада-грудня 2021 року, саме такі воєнізовані підрозділи, які, як ніхто інший, досконало знають специфіку своєї місцевості (рівнина або пагорби, залісненість, болотистість, наявність річок, мостів, переправ та доріг), можливі маршрути пересування великих колон ворожої техніки і живої сили, могли своєчасно підготувати фортифікаційні (захисні) споруди, рови, окопи, укріплені блок-пости, різні «ловушки» та засідки, замінувати мости та різного роду переправи на їх шляху, своєчасно нав’язати ворогу бій, в тому числі, і невеликими групами: обстріляти із гранатометів та «джавелінів» як наземну техніку, так і живу силу, не дати їм можливості безперешкодно зайти в населені пункти і там окопатись, як це сталося із Бородянкою, Ворзелем, Бучею, Ірпенем, Гостомелем під Києвом, що призвело до їх майже повного руйнування та масової загибелі мирних жителів. Відкидаючи певний супротив до створення такої територіальної оборони тих же ЗСУ, які ментально відносилися та і відносяться до сьогодні до цього нового виду опору агресору як до «м’яса для фронту», один із визнаних військових фахівців Сергій Кривоніс справедливо зазначав, що підрозділи ТрО не повинні займатися проблемами фронту, якщо його немає безпосередньо в місцевості їх перебування. «Принцип територіальної оборони – я захищаю себе, свою родину, свій будинок, свою вулицю та своє місто чи село. Створення територіальної оборони вплине на наміри противника запускати і свої спецпідрозділи на нашу територію, бо українці, захищаючи себе, своє село та свою родину, б’ються ефективніше за інших»!
Ще одним із основних завдань територіальної оборони України має залишатися забезпечення нормального функціонування на її території (поза зонами (районами) ведення бойових дій з відсічі збройній агресії та її стримання) органів державної влади, місцевого самоврядування, військового управління, захисту державного кордону, важливих об’єктів, комунікацій, протидії розвідувальній, підривній, диверсійній, терористичній та іншій протиправній діяльності спеціальних служб агресора та антидержавних незаконно утворених збройних формувань, що становить загрозу життєдіяльності населення України, для надання безпеці та обороні держави масового, всенародного характеру та готовності населення до оборони території України.
Читайте також: Обов’язкова евакуація та кінець оборонної співпраці з Білоруссю
А приймаючи до уваги, що наш ворожий сусід буде існувати ще довго (на відміну від бажаних, майже фантастичних заяв наших деяких представників влади та політиків, різного роду «експертів» про його ледь не самознищення в найближчому майбутньому) територіальна оборона має право на життя і в мирний час, її підрозділи повинні мати можливість постійно тренуватися та підвищувати свою військову професійну підготовку та вишкіл як у військових частинах ТрО, так і на власних територіях (полігонах, учбових центрах, стрілецьких тирах), маючи при цьому право на володіння, носіння і зберігання особистої вогнепальної зброї, навіть деяких переносних воєнних ракетних комплексів, та боєприпасів до них, а також відповідної військової форми.
До речі, тактикою територіальної оборони при існуванні тих же добровольчих формувань територіальних громад в умовах війни має бути герилья, тобто, тактика масового «вимотування» ворога на своїй території з метою завдати йому максимальної шкоди, порушити роботу його логістики та штабів, тримати в страху тили, застосовувати снайперський терор тощо. Тим більше, що саме така організація опору є придатною для України через особливості нашого клімату та ландшафту, особливо в умовах лісової та болотистої місцевості, водних об’єктів, тощо. Тактика руху малих груп тероборонівців, робота по тилах і флангах ворога завжди буде дієвою, якщо це відбувається на території конкретної територіальної громади, при бодай хоча б якійсь їх воєнній підготовці. Все це і багато іншого має стати фундаментом вироблення особливої тактики бійців ТрО при його належній підготовці ще до початку війни, а не вже під час бойових дій після раптового агресивного нападу на нашу державу, як це мало місце в цьому році, та хаотичній роздачі автоматичної зброї у дворах багатоповерхових будинків.
Дійсно, в діяльності підрозділів є і може бути ще одна проблема – це дисципліна. Напевно, не треба розголошувати таємницю, що її високим рівнем ті ж добровольці добровольчих формувань територіальних громад похвалитися не можуть.
Особливо, що стосується самодисципліни, заснованої на почутті спільної справи та особистої відповідальності. Сьогодні бійці, в більшості своїй, дійсно натхненні, а завтра їм може здатися, що всюди «зрада» і їм вже захочеться додому. Сьогодні бійці готові чергувати на блокпосту чи на іншому об’єкті, а завтра їм вже може здатися, що їх призначають у наряд «несправедливо», і таких прикладів – безліч, тому командування ТрО має зробити все, щоб переважав саме цей вид дисципліни, і докласти всіх зусиль для того, щоб настрій і бойовий дух ТрО не зникали через невдачі і проблеми. Боєць – доброволець повинен розуміти причини прийняття його командуванням тих чи інших рішень та їх наслідків.
І щодо невдач варто нагадати ще один важливий чинник, що у військовому мистецтві є правило: бойовий підрозділ після втрати 20%, максимум 30% від своєї сили, втрачає свою боєздатність – далі починається розвал і дезорганізація. Тому, говорячи про заздалегідь непідготовлені бойові підрозділи ТрО (взвод, рота, батальйон тощо), треба бути готовим до того, шо за втрат особливого складу вже на рівні 10% може початися, якщо і не розлад, то критичне падіння бойового духу і здатності діяти злагоджено і відповідально. В той же час, розуміння підготовленого бійця тактики війни виключить зазначені вище негативні наслідки.
З урахуванням вищевикладеного, ТрО повинно виглядати у якості добре зорганізованого цивільного озброєного населення, а не технічного придатка для війська, як це, на жаль, передбачила в нині діючому Законі України «Про особливості національного спротиву» чинна влада.
Як показує історія, остання концепція явно програшна.
Взагалі відсутність дієвих механізмів державного регулювання територіальної оборони, як складника воєнної організації держави, негативно впливає на забезпечення обороноздатності.
Тому, нинішній владі і теперішньому парламенту, при розробці нових законопроектів про територіальну оборону потрібно виходити із багатьох міркувань, хоча б з таких:
– Україна поступається ворожому східному сусіду по населенню і у ближньому майбутньому завжди буде вимушена вести, якщо і не повномасштабну, то, все одно, війну проти чисельно переважаючого противника;
– Претензії рф полягають не стільки з приводу кордонів чи спірної території, а в «несправедливості» самого факту існування демократичної та вільної України, яка стільки століть була під владою росії, і тому остання буде вести проти нас війну, якщо не на знищення, то на виснажування наших сил, що теж може призвести до поразки;
– Враховуючи нинішні реалії, в тому числі й відсутність одностайної думки і позиції наших західних сусідів, так званих, «партнерів», стан економіки та соціальну ситуацію в Україні, наше географічне розташування між двома ворогуючими світами: Європою та США, з одного боку, та росією, з іншого, ми не можемо розраховувати на повне знищення нашого ворога та його капітуляцію в найближчій перспективі, як на сьогодні ще дехто необґрунтовано заявляє. Реальною метою нашої боротьби повинно бути, як мінімум, нанесення його збройним силам таких втрат, які б вивели рф із ладу на максимально тривалий час;
– І останнє: ми не можемо по тих же причинах вести тривалу війну, як це дехто у нас необґрунтовано закликає. Ця війна, не дивлячись на військову і фінансову допомогу від наших союзників, і теж, до речі, не завжди своєчасну і вкрай необхідну, особливо що стосується поставки тяжкої наступальної зброї, не може бути безкінечною, непоправні втрати в Збройних силах та серед цивільного населення будуть потребувати мобілізації такого величезного відсотка наших чоловіків та жінок, що наш спротив через кілька місяців, я вже не говорю про роки, може втратити свою силу.
Як варіант, в умовах непродуманих та поспішних, так званих, реформ національної поліції, СБУ, прокуратури і судів, а тим більше – невдалої адміністративно-територіальної реформи, яка здебільшого була майже примусовою, з одночасним безглуздим накопиченням нових органів правопорядку, чим фактично їх сили були розпорошені і розбалансовані, в умовах нових реалій, особливо на місцях, новостворені підрозділи територіальної оборони в мирний час можуть взяти на себе повноваження і по охороні та захисту державного кордону, підтриманні громадського порядку в кожному населеному пункті, охороні та збереженню лісів та лісових насаджень від масової несанкціонованої вирубки, по припиненню незаконного видобутку корисних копалин та намивів піску із річок, засипання русел річок та інших водойм різного роду дамбами, по протидії браконьєрству, особливо під час весняного нересту риби, охорони природо-заповідних зон, в тому числі й від несанкціонованого спалення сухої трави та висушування боліт, надання допомоги громадянам в гасінні пожеж та ліквідації наслідків техногенних катастроф, пандемії, паводків, тісно співпрацюючи із місцевими органами влади, нацполіцією, ДСНС, Державною прикордонною службою та природоохоронними органами на місцях.
В свою чергу, потрібно усвідомлювати, що заходи з підготовки до територіальної оборони України є складовою частиною всього процесу підготовки держави до її оборони, до них, зокрема, відносяться:
- отримання, аналіз і оцінка інформації щодо загроз, в тому числі й внутрішніх, які впливають на стан та результати ведення територіальної оборони, прогнозування їх розвитку, проведення розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності;
- розробка (уточнення) планувальних документів з питань територіальної оборони України;
- удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Військ (сил) територіальної оборони, добровольчих формувань територіальних громад та забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності;
- готовність до виконання завдань Військ (сил) територіальної оборони України, визначених органів військового управління (органів управління) територіальної оборони України, сил та засобів, суб’єктів територіальної оборони, в тому числі й добровольчих формувань (загонів безпеки і оборони), які залучаються до виконання завдань територіальної оборони України;
- визначення (уточнення) переліку важливих об’єктів і комунікацій, які підлягають охороні та обороні в особливий період;
- створення структури управління територіальною обороною України;
- організація взаємодії між силами територіальної оборони та суб’єктами територіальної оборони для виконання завдань;
- проведення заходів з оперативного обладнання територій та об’єктів, в тому числі й запасних, на випадок раптового нападу ворога, створення запасів матеріально-технічних засобів, військової, спеціальної та іншої техніки, озброєнь та фондів грошових коштів;
- проведення заходів з військово-патріотичного виховання громадян України, підготовки населення до територіальної оборони України;
- облік, підготовка та накопичення військово-навчених людських ресурсів для комплектування Військ (сил) територіальної оборони України, інших військових формувань, в тому числі й добровольчих загонів територіальних громад, передбачених штатами воєнного часу;
- підготовка до функціонування в бойових умовах органів управління територіальної оборони України, сил і засобів, що передбачені для виконання завдань територіальної оборони України, у тому числі шляхом проведення навчань (тренувань, навчальних зборів, перевірочних та спеціальних зборів, тактичних навчань/ігор), оперативних польових виїздів з територіальної оборони та підготовки населення до оборони України;
- підготовка до розгортання сил територіальної оборони України;
- здійснення контролю за станом готовності структури територіальної оборони України, органів управління територіальної оборони України, військ, сил та засобів, які передбачені для виконання завдань територіальної оборони України планувальними документами територіальної оборони України, планами охорони та оборони об’єктів і комунікацій, які підлягають охороні та обороні силами територіальної оборони України.
При цьому, заходи з підготовки територіальної оборони України не здійснюються на територіях України, які тимчасово не контролюються Україною.
Таким чином, без існування системи територіальної оборони нашої держави в сучасних умовах, покладаючись виключно на регулярні війська, перемогти ворога, який переважає в живій силі й наявності відповідного озброєння, практично неможливо.
РОЗДІЛ ІІ
Щодо необхідності постійно діючого інституту територіальної оборони в Україні свідчить й історичний досвід нашої держави (нехай і в періоди її несамостійності), шо дозволило українцям зберегти себе як націю, свою ідентичність, мову, культуру та ще більше розвинути своє споконвічне прагнення до свободи і незалежності, в тому числі й шляхом набуття за довгі роки воєнного і бойового досвіду. Згадайте хоча б державний устрій тодішньої України приблизно в 16-18 століттях, коли вона була поділена на козачі полки, які формувалися в найбільших містах та козачі сотні – в найбільших на той час козацьких селах, селищах та таких же містечках, разом із хуторами. Ці добровольчі підрозділи мали в постійному користуванні вогнепальну зброю (рушниці, пістолі), шаблі та списи, коні та необхідну збрую, а також відповідний військовий одяг, регулярно викликались на військові збори, де відповідно тренувались, а в часи війни – йшли на військову службу, де брали участь в боях, як добровольці. Реєстрові козаки навіть отримували за таку службу в такому статусі заробітну плату. І лише після того, як козаки почали набирати силу, вплив і бажання згуртуватися та висловити своє прагнення до свободи і незалежності, козацький устрій України в межах спочатку Польщі, а потім і Російської імперії поступово був ліквідований, хоча козаки продовжували існувати та триматися окремою кастою аж до 20-х років 19 століття, фактично до радянських часів, зберігаючи свої звичаї та атрибути часів козацької епохи, зокрема носили козацькі шапки із овечого хутра із вишитим зверху хрестом.
Окрім нашого історичного досвіду напрацьована відповідна практика створення такого оборонного інституту і в країнах Європи. До речі, очільники Естонії навіть визнавали, що при розробці власної моделі територіальної оборони спирались на досвід саме українських козаків, шо давало підстави і можливості нашим законодавцям та владі також використовувати власні традиції.
В Україні дійсно протягом вже кількох років обговорюється, хоча і не дуже активно, розуміння того, якою має бути справжня територіальна оборона (ТрО) нашої держави.
Тож яка модель територіальної оборони є найпридатнішою для України: власна із давнього минулого, чи швейцарська, ізраїльська, естонська або польський зразки? На мою думку, зараз у світі немає найбільш ідеально придатної саме для нинішньої України моделі, саме в такий час, тому потрібно виробити свою з тим, щоб кожна наша територіальна громада долучилася до загальної системи оборони держави у разі необхідності негайно!
До речі, значення територіальної оборони, на відміну від нас, давно вже зрозуміли у багатьох країнах світу. У тих же західних країнах війська територіальної оборони тісно пов’язані зі своїми регулярними збройними силами. За рівнем боєготовності та завданнями, які вони вирішують, сукупність моделей ТрО умовно можна поділити на три групи:
– перша: сформовані за зразком регулярної армії, здатні виконувати бойові завдання на рівні з нею, в окремих випадках можуть навіть застосовуватися за межами території своєї країни (США, ФРН, Велика Британія);
– друга (в малих європейських державах): головним завданням є охорона і оборона різних об’єктів забезпечення мобілізаційного та оперативного розгортання армійських угрупувань, а також забезпечення їх безперешкодного маневру (Норвегія, Данія, Бельгія і Нідерланди);
– третя (в нейтральних країнах); виконує широкий спектр завдань, включаючи навіть ведення партизанської війни на окупованій території, тому вони мають різноманітну структуру, зокрема і подібну до регулярної армії (Фінляндія, Швеція і Швейцарія).
Джерело: Юридичний вісник України
