Законодавство
Врятувати Закон «Про публічні консультації»
Віктор Тимощук,
експерт Центру політико-правових реформ
Україна сьогодні декларує амбітні євроінтеграційні плани. І в цей же час ухвалюється закон, який більше ніж на «3 з мінусом» за 5-бальною шкалою не оцінити. Тим паче, правильні закони потрібні не для ЄС, а для самої України, наших громадян і бізнесу.
Про що йдеться? Нещодавно профільний комітет Верховної Ради рекомендував до другого читання законопроект «Про публічні консультації» (№ 4254). На жаль, у цій редакції втрачена одна з головних його норм – про обов’язок депутатів проводити публічні консультації щодо своїх законопроектів.
Читайте також: Ліквідація ОАСК: між законністю та правомірністю
Чому це проблема? Бо в Україні дуже значна кількість законів ухвалені саме з числа законопроектів, які подають депутати. Законопроект, про який ідеться, може будь-якого дня потрапити в зал Верховної Ради і стати законом, або пройти прискорену процедуру за 1–2 тижні. Тож у суспільства часто не залишається жодних важелів реагування, якщо своєчасно не звернути увагу хоча б на зовсім помилкові ініціативи чи окремі норми.
Звісно, що буває різне: і добросовісна помилка, і чиєсь замовлення. Хоча часто – це вимушена реакція активних депутатів на кволість уряду. Ця вада українського законотворення не зникне, якщо зберегти різні вимоги до усіх суб’єктів права законодавчої ініціативи. Окремі міністри теж використовують цю лазівку та обходять власний урядовий регламент. Замість міжвідомчого погодження, громадського обговорення, урядового комітету – «сирий» законопроект подається через депутатів і просувається прискореними темпами. А в умовах монобільшості це особливо відчутно.
У розвинених демократіях депутатські проекти – аномалія. Їх розробляє уряд (виконавча влада) за усіма правилами полісі-процесу, бо тільки уряд має для цього експертизу та інші ресурси. До речі, № 4254 – це урядовий законопроект. Дуже важливо, що на його текст у першому читанні був позитивний висновок Програми SIGMA. Це спільна ініціатива ЄС та Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), що має схожу вагу для сфери урядування, як Венеційська комісія для правовладдя.
У висновку SIGMA кілька разів наголошено на необхідності поширення закону про публічні консультації на депутатські законопроекти. Тож після такого суттєвого погіршення тексту можемо знову очікувати на критику від колег з ЄС.
Читайте також: Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси
Рік тому голова партії «Слуга народу», а нині керівниця профільного комітету О. Шуляк, підтримувала необхідність поширення цього закону на депутатські законопроекти, як і багато інших депутатів цієї фракції. Але остаточний текст документа виявився зовсім іншим. Це дивно для партії більшості. Адже виходить, що «Слуга народу» не хоче чути свого господаря – народ.
Нагадаю, що суть вказаної норми дуже проста – лише «витримати» законопроект 15 робочих днів хоча б для електронних консультацій. Далі все на розсуд автора-депутата: щось врахувати чи все проігнорувати. Але такий механізм зменшує ймовірність помилок та грубого лобізму. Адже і громадські організації, і бізнес, й органи місцевого самоврядування та просто активні громадяни можуть принаймні спробувати «достукатися» до ініціаторів. А іноді й західні партнери можуть щось вчасно підказати нашій владі. Все це дозволяє краще захищати суспільство та державу принаймні від «сюрпризів».
Треба чесно визнати, що законопроект № 4254 не зробить дива. Якісні публічні консультації будуть лише тоді, коли самі розробники–політики (і міністерства, і депутати) будуть щиро налаштовані на відкритість та конструктив. Цей законопроект – лише інструмент для переходу «кількості в якість»: щоб виконавча влада не обходила процедури; щоб депутати принаймні почули усі зацікавлені сторони; щоб був час зупинити помилку.
Особливо важко зрозуміти небажання депутатів підтримати цю норму, ще й тому, що в текст в останній редакції заклали аж 12 місяців на набрання чинності закону (з відліком після закінчення воєнного стану). Цей термін теж є вкрай завеликим і міг би бути скорочений щонайменше вдвічі.
Отже, обов’язкові публічні консультації – це лише маленька цеглинка в демократичний розвиток України, в підвищення якості урядування. І все ще хочеться сподіватися, що парламент спроможний зробити повноцінний крок вперед.
P.S. Якщо раптом у парламенту з’явиться політична воля до правильного кроку, то на цьому етапі в тексті потрібні принаймні дві поправки: виключити абзац перший ч. 1 ст. 8 (де зафіксовано право, а не обов’язок депутатів здійснювати публічні консультації) і згадку про ст. 8 у ч. 1 ст. 18 (яка дозволяє вносити на розгляд парламенту законопроекти, щодо яких не проводилося публічних консультацій).
Джерело: Юридичний вісник України
