Законодавство
Визнано неконституційною норму, якою прокурорів попередили про можливе майбутнє звільнення
Конституційний Суд України визнав неконституційним п. 6 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 р. № 113-IX, згідно з яким «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені в належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Суд наголосив, що з 30 вересня 2016 р. за ст. 131-1 Конституції України прокуратура інституційно є елементом загальної системи правосуддя, що вимагає від держави забезпечення незалежності статусу прокурора.
Забезпечення державою належних гарантій від незаконного звільнення прокурора, діяльність якого пов’язана з функціонуванням системи правосуддя, є не лише елементом статусу прокурора, а й однією з передумов реалізації конституційного права на судовий захист.
Суд в одному зі своїх рішень, розв’язуючи схожу конституційну проблему, зазначив, що «Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, що є нормативними актами, не може звільняти окремого працівника або певні категорії працівників та повідомляти їх про можливе майбутнє звільнення. Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада України не має».
Суд вважає, що хоча оспорюваний припис і не можна вважати індивідуальним актом права, яким автора конституційної скарги було звільнено з посади прокурора, він все ж має ознаки акта правозастосування, оскільки в ньому констатовано, що суб’єкт права на конституційну скаргу та всі інші прокурори «з дня набрання чинності цим Законом <…> вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади».
Читайте також: Дискримінаційні умови праці педагогів-пенсіонерів визнано неконституційними
Оскільки Конституція України не містить припису, що наділяє парламент повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення автора конституційної скарги, іншого конкретного прокурора або усіх прокурорів з їхніх посад, зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення, є підстави вважати, що оспорюваний припис Верховна Рада України ухвалила за межами своїх конституційних повноважень.
Також Суд оцінив відповідність оспорюваного припису принципу верховенства права (правовладдя).
Однією з вимог принципу верховенства права (правовладдя) є вимога юридичної визначеності, яка полягає, зокрема у чіткості та зрозумілості норм права, передбачності їх змісту та можливих наслідків застосування або іншої форми реалізації цих норм права.
Суд дійшов висновку, що оспорюваний припис містить одночасно як окремі ознаки акта правозастосування, тобто індивідуального акта права, адресованого прокуророві, якого попереджають «про можливе майбутнє звільнення з посади», так і ознаки знеособленого нормативного припису, що не містить жодних персональних даних.
Отже, оспорюваний припис не можна вважати «правом» у державі, керованій верховенством права (правовладдям).
