Законодавство
Закриття кримінального провадження без згоди обвинуваченого обмежує його право на захист
Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 3-р(II)/2022, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п. 4 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, яким передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо «набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою».
Статтею 284 Кодексу передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Вони, в свою чергу, класифікуються за декількома критеріями. Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Відповідно скасування у законодавстві певного складу злочину як підстава для закриття провадження не є реабілітуючою обставиною. Отже, закриття кримінального провадження за нереабілітуючих підстав фактично передбачає констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення, що призводить до несприятливих наслідків для такої особи, зокрема ставить під сумнів її невинуватість. Водночас закриття кримінального провадження без згоди особи обмежує її право на захист від звинувачень у вчиненні дій, які їй інкримінувалися.
Таким чином, може статись так, що особа буде вважатися такою, що притягувалася до кримінальної відповідальності, при тому, що самого факту вчинення нею відповідного діяння та його розслідування могло невідбуватися.
Читайте також: Заборона поширення аудіовізуальних творів держави-агресора є конституційною
Разом з тим, формулювання п. 4 ч. 1 ст. 284 Кодексу «вчинене особою» фактично вказує на беззаперечну винуватість такої особи у вчиненні діяння, яке до його декриміналізації вважалось кримінальним правопорушенням. У таких випадках особа може зазнати осуду, отримати негативне сприйняття її суспільством, втратити ділову репутацію та мати негативний вплив на професійну діяльність.
Насправді ця норма Кодексу, порушує зокрема такі принципи, як презумпція невинуватості, незворотність дії в часі (заборона ретроактивності) кримінального закону, принцип nullum crimen, nulla poena sine lege («немає закону – немає злочину, немає закону – немає кари»), а також право викласти свою позицію та право на справедливий судовий розгляд, оскільки, особа, стосовно якої закрили кримінальне провадження позбавлена можливості довести свою невинуватість у законному порядку.
Конституційний Суд у своїх попередніх рішеннях також наголошував, що державні органи та їх посадові особи повинні дотримуватися презумпції невинуватості та забезпечувати захист особи стосовно якої здійснюється чи здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених форм осуду зі сторони публічної влади, що могло б піддати сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це, зокрема означає, що особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, після закриття стосовно неї кримінального провадження з будь-яких підстав має сприймати вся публічна влада як таку, що не вчиняла кримінального правопорушення.
Конституційний Суд України у Рішенні відтермінував втрату чинності п. 4 ч. 1 ст. 284 Кодексу, що визнаний неконституційним, на три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а також установив Верховній Раді України привести нормативне регулювання, встановлене п. 4 ч. 1 ст. 284 Кодексу, що визнаний неконституційним, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Нагадаємо, на Банковій вирішили «переосмислити» необхідність КСУ
