Запобігання та покарання злочинів проти людяності

В одному з попередніх номерів ЮВУ (№ 13—15) було надруковано статтю П. Рабіновича та А. Держипільської «Офіційний проект Конвенції ООН про запобігання та покарання злочинів проти людяності» (до 75-річчя перемоги над нацистським режимом)». Підготовлений Комісією з міжнародного права ООН і прийнятий до розгляду Генеральною Асамблеєю ООН цей документ подається нижче (у перекладі з англійської А. Держипільської). Оприлюднено його комісією з робочою назвою: «Пропоновані статті стосовно запобігання та покарання злочинів проти людяності». Сам текст проекту статей щодо запобігання та покарання злочинів проти людяності, прийнятих Комісією ООН у другому читанні на її сімдесят першій сесії, наведено нижче.

Пам’ятаючи, що протягом історії мільйони дітей, жінок і чоловіків стали жертвами злочинів, які глибоко обурюють совість людства, визнаючи, що злочини проти людяності загрожують миру, безпеці та добробуту у світі, нагадуючи про принципи міжнародного права, закладені у Статуті ООН, нагадуючи також, що заборона злочинів проти людяності є усталеною нормою загального міжнародного права (jus cogens), підтверджуючи, що злочини проти людяності належать до найтяжчих злочинів для всієї міжнародної спільноти в цілому та мають бути попередженими відповідно до норм міжнародного права, маючи намір покласти край безкарності винуватців цих злочинів і, таким чином, сприяти запобіганню їх учинення, беручи до уваги визначення злочинів проти людяності, викладене в статті 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, нагадуючи, що обов’язком кожної держави є здійснення своєї кримінальної юрисдикції стосовно злочинів проти людяності, враховуючи права жертв, свідків та інших осіб, потерпілих від злочинів проти людяності, а також право ймовірних правопорушників на справедливе поводження, враховуючи також, що злочини проти людяності не повинні бути безкарними, ефективне кримінальне розслідування таких злочинів повинно бути забезпечено вжиттям заходів на національному рівні та посиленням міжнародного співробітництва, в тому числі щодо екстрадиції та взаємної правової допомоги.

Стаття 1
Сфера застосування

Цей проект статей стосується запобігання та покарання злочинів проти людяності.

Стаття 2
Визначення злочинів проти людяності

1. Для цілей цього проекту статей «злочин проти людяності» означає будь-яке з перелічених діянь, вчинене як частина широкомасштабної або систематичної атаки, спрямованої проти будь-якого цивільного населення, з метою нападу:

а) вбивство;

b) винищення;

c) поневолення;

d) депортація або насильницьке переселення населення;

e) позбавлення волі або інше серйозне позбавлення фізичної свободи з порушенням базових норм міжнародного права;

f) катування;

g) зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, вимушена вагітність, примусова стерилізація або будь-яка інша форма сексуального насильства середньої тяжкості;

h) переслідування будь-якої окремої групи чи спільноти з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних чи інших підстав, які загальновизнані неприпустимим згідно з міжнародним правом, у зв’язку з будь-яким діянням, згаданим у цьому пункті;

i) насильницьке зникнення людей;

j) злочин апартеїду;

k) інші нелюдські вчинки подібного характеру, що навмисно спричиняють великі страждання або тяжкі ушкодження організму або психічного чи фізичного здоров’я.

2. Для пункту 1:

a) «напад, спрямований на будь-яке цивільне населення» означає поведінку, що передбачає багаторазове вчинення дій, згаданих у пункті 1, проти будь-якого цивільного населення, маючи на меті або сприяючи державі чи політичній організації вчинити такий напад;

b) «винищення» включає навмисне порушення умов життя, зокрема позбавлення доступу до продуктів харчування та ліків, спрямоване на знищення частини населення;

c) «поневолення» означає здійснення будь-якого або всіх повноважень, пов’язаних із встановленням права власності на особу, та включає здійснення таких повноважень під час торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми;

d) «депортація або насильницьке переміщення населення» означає примусове переміщення осіб, а саме вигнання або інші примусові дії, з тієї місцевості, в якій вони перебувають на законних підставах, без підстав, дозволених міжнародним правом;

e) «катування» означає навмисне заподіяння сильного болю чи страждань, фізичних чи психічних, особі, яка перебуває під вартою або під контролем обвинуваченого в таких діях; виняток становлять катування, що не включають біль чи страждання, та виникають лише через передбачені або віднесені до них законні санкції;

f) «примусова вагітність» означає незаконне ув’язнення насильницько завагітнілої жінки з наміром вплинути на етнічний склад будь-якого населення або здійснити інші серйозні порушення міжнародного права. Це визначення ні в якому разі не слід трактувати як таке, що впливає на національне законодавство, що стосується вагітності;

g) «переслідування» означає навмисне і серйозне позбавлення основоположних прав, що суперечить міжнародному законодавству, на основі належності до певної групи чи спільноти;

h) «злочин апартеїду» означає нелюдські діяння, подібні до тих, що зазначені у пункті 1, вчинені в умовах інституціоналізованого режиму систематичного гноблення та домінування однієї расової групи стосовно будь-якої іншої расової групи чи груп та вчинені з наміром підтримувати цей режим;

i) «насильницьке зникнення осіб» означає арешт, затримання або викрадення осіб державою чи політичною організацією, включаючи дозвіл, підтримку або згоду з подальшою відмовою визнати це позбавлення волі або дати інформацію про долю чи місцезнаходження цих осіб з наміром позбавити їх захисту закону на тривалий проміжок часу.

3. Цей проект статті не підлягає жодному ширшому тлумаченню, передбаченому будь-яким міжнародним документом, звичаєвим міжнародним правом або національним законодавством.

Стаття 3
Загальні зобов’язання

1. Кожна держава зобов’язана не вчиняти діянь, що становлять злочини проти людяності.

2. Кожна держава зобов’язується запобігати вчиненню злочинів проти людяності та карати за вчинення дій, які є такими злочинами відповідно до міжнародного права, незалежно від того, вчинені вони під час або поза межами збройних конфліктів.

3. Жодні виняткові обставини, такі як збройний конфлікт, внутрішньополітична нестабільність чи інша надзвичайна ситуація у суспільстві, не можуть бути виправданням вчинення злочинів проти людяності.

Стаття 4
Обов’язок запобігання

Кожна держава зобов’язується запобігати вчиненню злочинів проти людяності, відповідно до міжнародного права, шляхом:

a) запровадження ефективних законодавчих, адміністративних, судових чи інших відповідних запобіжних заходів на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією; та

b) співпраці з іншими державами, відповідними міжурядовими організаціями та, за необхідності, іншими організаціями.

Стаття 5
Невидворення

1. Жодна держава не може висилати, видворити («refouler»), передавати чи видавати особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що виникне небезпека вчинення щодо неї злочину проти людяності.

2. З метою визначення, чи є такі підстави, компетентні органи повинні враховувати всі відповідні обставини, включаючи, де це можливо, наявність у відповідній державі систематичних очевидних, грубих чи масових порушень прав людини або серйозних порушень міжнародного гуманітарного права.

Стаття 6
Криміналізація за національним законодавством

1. Кожна держава вживає необхідних заходів для визначення злочинів проти людяності злочинами відповідно до свого кримінального законодавства.

2. Кожна держава вживає необхідних заходів для встановлення, що такі діяння є злочинами відповідно до її національного законодавства:

a) вчинення злочину проти людяності;

b) намір вчинити такий злочин; і

c) видання наказу, підбурювання, спонукання, пособництво, допомога чи підтримка або будьяке інше сприяння чи допомога у вчиненні чи замаху на вчинення такого злочину.

3. Кожна держава також вживає необхідних заходів, що для забезпечення того, що командири та інші начальники несуть кримінальну відповідальність за злочини проти людяності, вчинені їхніми підлеглими, якщо вони знали, або мали підстави знати, що підлеглі мають намір вчинити або вчинили такі злочини, і не вживали всіх необхідних і розумних заходів, щоб запобігти вчиненню, або якщо такі злочини були вчинені, щоб покарати відповідальних осіб.

4. Кожна держава вживає необхідних заходів для забезпечення того, щоб згідно з її кримінальним законодавством, злочин, про який йдеться у цьому проекті статей, був вчинений відповідно до наказу уряду чи начальника, військового чи цивільного, не був підставою для притягнення до кримінальної відповідальності підлеглого.

5. Кожна держава вживає необхідних заходів для забезпечення того, щоб відповідно до свого кримінального законодавства факт, що злочин, про який йдеться у цьому проекті статей, був вчинений особою, яка займає офіційну посаду, не було підставою для уникнення кримінальної відповідальності.

6. Кожна держава вживає необхідних заходів для того, щоб, згідно з її кримінальним законодавством, злочини, про які йдеться у цьому проекті статей, не були предметом застосування строку давності.

7. Кожна держава вживає необхідних заходів для того, щоб згідно з її кримінальним законодавством злочини, про які йдеться цьому проекті статей, були покарані з урахуванням їх тяжкості.

8. Відповідно до положень свого національного законодавства, кожна держава вживає заходів, де це доцільно, для встановлення відповідальності юридичних осіб за правопорушення, про які йдеться у цьому проекті статей. Відповідно до правових принципів держави така відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільною чи адміністративною.

Стаття 7
Встановлення національної юрисдикції

1. Кожна держава вживає необхідних заходів для встановлення своєї юрисдикції щодо правопорушень, передбачених цим проектом статей, у таких випадках:

a) коли злочин вчинено на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією, або на борту морського чи повітряного судна, зареєстрованих у цій державі;

b) коли імовірний злочинець є громадянином цієї держави або, якщо ця держава вважає це доцільним, особою без громадянства, яка постійно проживає на території цієї держави;

c) коли жертва є громадянином цієї держави, якщо ця держава вважає це доцільним

2. Кожна держава також вживає необхідних заходів для встановлення своєї юрисдикції щодо правопорушень, передбачених цим проектом статей, у випадках, коли імовірний злочинець присутній на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією, і він не видає або не видає цю у відповідності до цього проекту статей.

3. Цей проект статей не виключає здійснення будь-якої кримінальної юрисдикції, встановленої державою відповідно до її національного законодавства.

Стаття 8
Розслідування

Кожна держава забезпечує, щоб її компетентні органи проводили оперативне, ретельне та неупереджене розслідування, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що діяння, які становлять злочини проти людяності, були вчинені або вчиняються на території, що знаходиться під її юрисдикцією.

Стаття 9
Першочергові заходи, в разі присутності імовірного злочинця

1. Після перевірки наявної інформації щодо того, що обставини цього вимагають, будь-яка держава на території, під юрисдикцією якої є підозрюваний у вчиненні будь-якого правопорушення, передбаченого цим проектом статей, бере цю особу під варту або вживає інших правових заходів для забезпечення його присутності. Тримання під вартою та інші правові заходи мають відповідати вимогам, передбаченим законодавством цієї держави, але може бути продовжено лише на той час, який необхідний для забезпечення порушення будь-якого кримінального провадження або провадження щодо екстрадиції чи видачі.

2. Така держава негайно проводить попереднє розслідування фактів.

3. Якщо держава, відповідно до цього проекту статей, взяла особу під варту, вона негайно повідомляє держави, про які йдеться у пункті 1 проекту статті 7, про те, що така особа перебуває під вартою, та про обставини, які вимагають позбавлення волі. Держава, яка здійснює попереднє розслідування, передбачене пунктом 2 цього проекту статті, негайно повідомляє про свої висновки зазначені держави та вказує, чи має намір вона здійснювати свою юрисдикцію.

Стаття 10
Aut dedere aut judicare

(обов’язок видавати або здійснювати судове розслідування (примітка автора). Держава, на території юрисдикції якої перебуває імовірний злочинець, повинна, якщо вона не видає або не передає цю особу іншій державі або компетентному міжнародному кримінальному суду чи трибуналу, передає справу до своїх компетентних органів з метою обвинувачення. Ці органи приймають рішення так само, як і у разі вчинення будь-якого іншого тяжкого злочину, передбаченого законодавством цієї держави.

Стаття 11
Справедливе поводження з ймовірним злочинцем

1. Будь-якій особі, проти якої вживаються заходи у зв’язку з правопорушенням, передбаченим цим проектом статей, гарантується на всіх стадіях судового розгляду справедливе поводження, включаючи право на справедливий суд та повний захист його прав відповідно до національного та міжнародного права включаючи права людини та міжнародне гуманітарне право.

2. Будь-яка особа, яка перебуває у в’язниці, під вартою чи триманні під вартою або в інший спосіб позбавлена волі в державі, яка не є державою його громадянства, має право:

a) негайно налагодити зв’язок із найближчим відповідним представником держави або держав, громадянином якої чи яких є така особа або які іншим чином уповноважені захищати права цієї особи, або, якщо така особа є особою без громадянства, держави, яка на прохання цієї особи згідна захищати її права;

b) бути відвіданою представником цієї держави або цих держав; і c) бути негайно проінформованою про свої права відповідно до цього пункту.

3. Права, згадані у пункті 2, здійснюються відповідно до законів та правил держави на території, під юрисдикцією якої перебуває особа, за умови, що зазначені закони та нормативні акти мають забезпечувати повноцінне досягнення мети, для якої призначені права, передбачені пунктом 2.

Стаття 12
Жертви, свідки та інші особи

1. Кожна держава вживає необхідних заходів для забезпечення того, щоб:

a) будь-яка особа, яка стверджує, що були вчинені чи вчиняються злочини проти людяності, мала право подати скаргу до компетентних органів; і

b) скаржники, жертви, свідки і їхні родичі та представники, а також інші особи, які беруть участь у будь-якому розслідуванні, обвинуваченні, екстрадиції чи іншому провадженні в рамках цього проекту статей, були захищені від жорстокого поводження чи залякування як наслідків подання ними будь-якої скарги, інформації, показань чи інших доказів. Захисні заходи не звужують прав імовірного правопорушника, зазначених у проекті статті 11.

2. Кожна держава, відповідно до свого національного законодавства, передбачає можливість представити міркування та стурбованість жертв злочину проти людяності на відповідних стадіях кримінального провадження проти імовірних правопорушників таким чином, що не шкодить правам про які йдеться у проекті статті 11.

3. Кожна держава вживає необхідних заходів для того, щоб у її правовій системі забезпечити жертвам злочину проти людяності, вчиненого внаслідок діянь, визнаних за державою у відповідності до міжнародного права або вчиненого на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією, право на отримання компенсації за завдання матеріальної та моральної шкоди на індивідуальній чи колективній основі, в одній або декількох таких чи інших формах: реституція, компенсація, сатисфакція, реабілітація, припинення та гарантії неповторюваності.

Стаття 13
Екстрадиція

1. Цей проект статті застосовується до правопорушень, які охоплюються цим проектом статей, коли держава, яка запитує екстрадицію особи, звертається із проханням екстрадиції особи, яка перебуває на території, під юрисдикцією запитуваної держави.

2. Кожне правопорушень, охоплених цими проектами статей, вважається включеним в будьякий існуючий між державами договір про видачу як правопорушення, що тягне видачу. Держави беруть зобов’язання включати такі злочини як злочини, що мають наслідком екстрадицію у кожен договір про екстрадицію, який укладається між ними.

3. З метою екстрадиції між державами злочин, охоплений цим проектом статей, не слід розглядати як політичне правопорушення або як злочин, пов’язаний із політичним правопорушенням, або як злочин, вчинений із політичними мотивами. Відповідно, запит про екстрадицію, заснований на такому злочині, не може бути відхилений лише з цих підстав.

4. Якщо держава, яка обумовлює екстрадицію наявністю договору, отримує запит про екстрадицію від іншої держави, з якою у неї немає договору про екстрадицію, вона може розглянути цей проект статей як правову підставу для екстрадиції стосовно будь-якого правопорушення відповідно до цього проекту статей.

5. Держава, яка обумовлює екстрадицію наявністю договору, у зв’язку із будь-яким правопорушенням, охопленим цим проектом статей:

a) повідомляє Генерального Секретаря Організації Об’єднаних Націй, чи використовуватиме цей проект статей як правову підставу для співпраці щодо екстрадиції з іншими державами; і

b) якщо вона не використовує цей проект статей як правову підставу для співпраці щодо екстрадиції, має прагнути, де це доцільно, укласти договори про екстрадицію з іншими державами з метою реалізації цього проекту статей.

6. Держави, які не обумовлюють екстрадицію наявністю договору, визнають правопорушення, визначені цим проектом статей, як злочини, які передбачають екстрадицію.

7. Екстрадиція здійснюється відповідно до умов, передбачених національним законодавством запитуваної держави або чинними договорами про екстрадицію, включаючи підстави, за якими запитувана держава може відмовити у екстрадиції.

8. Держави, які звертаються із запитом та запитувані держави, повинні, відповідно до свого національного законодавства, намагатися прискорити процедуру екстрадиції та спростити пов’язані із нею вимоги доказування.

9. У разі необхідності правопорушення, зазначені вище цими проектами статей, вважаються для цілей видачі між державами, вчиненими не тільки в місці, в якому вони відбулися, але також на території держав, які встановили свою юрисдикцію юрисдикція згідно з пунктом 1 статті 7 проекту.

10. Якщо в екстрадиції, що вимагається для виконання покарання, відмовляється, оскільки особа, екстрадицію якої запитують, є громадянином запитуваної держави, запитувана держава, якщо це дозволяє її національне законодавство, та відповідає вимогам закону, за заявою держави, яка запитує, розглядає питання про виконання вироку чи його частини, яку потрібно виконати, винесеного відповідно до національного законодавства держави, яка запитує.

11. Ніщо в цьому проекті статей не слід трактувати як накладення зобов’язання про екстрадицію, якщо запитувана держава має вагомі підстави вважати, що запит був зроблений з метою переслідування або покарання особи через стать, расу, релігію цієї особи, національність, етнічне походження, культуру, приналежність до певної соціальної групи, політичні думки чи інші підстави, які загальновизнані як неприпустимі згідно з міжнародним правом, або те, що відповідність запиту може завдати шкоди становищу цієї особи з будь-якої із цих причин.

12. Запитувана держава належним чином розглядає запит держави на території, під юрисдикцією якої відбулося імовірне правопорушення.

13. Перед відмовою в екстрадиції запитувана держава консультується, якщо це доречно, із державою, яка запитує, щоб надати їй належну можливість викласти свої думки та надати інформацію, що стосується її запиту.

Стаття 14
Взаємна правова допомога

1. Держави надають одна одній найширші заходи взаємодопомоги у розслідуваннях, обвинуваченнях та судових процесах щодо правопорушень, передбачених цим проектом статей відповідно до положень цього проекту статті.

2. Щодо правопорушень, за які юридична особа може бути притягнута до відповідальності відповідно до пункту 8 проекту статті 6, в державі, яка запитує, взаємна правова допомога надається в максимально можливій мірі відповідно до законів, договорів, угод та порядків запитуваної держави щодо розслідувань, обвинувачень, судових та інших проваджень.

3. Взаємна правова допомога, яка надається відповідно до цього проекту статті, може бути звернена щодо будь-якої з таких цілей:

a) виявлення та встановлення місцезнаходження імовірних правопорушників та, якщо необхідно, жертв, свідків чи інших осіб;

b) отримання свідчень від осіб, у тому числі у режимі відеоконференції; c) здійснення вручення судових документів;

d) проведення обшуків та виїмок;

e) огляд об’єктів та ділянок, включаючи отримання криміналістичних доказів;

f) надання інформації, речових доказів та експертних оцінок;

g) надання оригіналів або завірених копій відповідних документів та записів;

h) виявлення, відстеження або замороження доходів, одержаних злочинним шляхом, майна, засобів чи інших речей для цілей доказування чи інших цілей;

i) сприяння добровільній явці осіб до органів держави, яка запитує; або

j) будь-який інший вид допомоги, який не суперечить національному законодавству запитуваної держави.

4. Держави не можуть відмовити у наданні взаємної правової допомоги відповідно до цього проекту статті на підставі збереження банківської таємниці.

5. Держави розглядають, у міру необхідності, можливість укладення двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей, які б відповідали цілям, мали практичний ефект або розширювали положення цього проекту статті.

6. Без шкоди для свого національного законодавства компетентні органи держави можуть без попереднього запиту передавати інформацію, що стосується злочинів проти людяності, компетентному органу іншої держави, якщо вони вважають, що така інформація може допомогти владі у проведенні або успішному завершенні розслідування, обвинувачення та судового провадження або може бути підставою запиту, сформульованого останньою державою відповідно до цього проекту статей.

7. Положення цього проекту статті не впливають на зобов’язання за будь-яким іншим двостороннім або багатостороннім договором, який регулює або регулюватиме повністю або частково взаємну правову допомогу між відповідними державами.

8. Проект додатку до цього проекту статей застосовується до запитів, зроблених відповідно до цього проекту статті, якщо ці держави не зобов’язані договором про взаємну правову допомогу. Якщо ці держави зобов’язані таким договором, застосовуються відповідні положення цього договору, якщо тільки держави не погоджуються застосовувати положення проекту додатку замість нього. Державам рекомендується застосовувати проект додатку, якщо це сприятиме співпраці.

9. Держави розглядають, якщо це доречно, укладення угод або домовленостей із міжнародними структурами, які створені Організацією Об’єднаних Націй або іншими міжнародними організаціями та мають повноваження збирати докази стосовно злочинів проти людяності.

Стаття 15
Врегулювання спорів

1. Держави докладають зусиль для врегулювання спорів щодо тлумачення або застосування цього проекту статей шляхом переговорів.

2. Будь-який спір між двома або більше державами щодо тлумачення або застосування цього проекту статей, який не врегульований шляхом переговорів, на прохання однієї з цих держав подається до Міжнародного Cуду Cправедливості, якщо ці держави не погодили передати спір до арбітражу.

3. Кожна держава може заявити, що не вважає себе обмеженою пунктом 2 цього проекту статті. Інші держави не обмежені пунктом 2 цього проекту статті стосовно будь-якої держави, яка зробила таку заяву.

4. Будь-яка держава, яка оприлюднила декларацію відповідно до пункту 3 цього проекту статті, може будь-коли відкликати цю заяву.

Джерело: Юридичний вісник України