Помилки в податкових платіжках

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Іде час і збільшується кількість платіжних реквізитів, які слід вказувати в банківських документах на сплату податків. Код ЄДРПОУ одержувача, власний код платника, код банку, код класифікації доходів бюджету, номер самого бюджетного рахунку тощо. Щороку тут обов’язково щось змінюється й треба постійно за цим слідкувати. Добре, коли заповнення податкових платіжок автоматизовано відповідними бухгалтерськими програмами, але й до них слід вчасно вносити відповідні зміни. А податківці — фіскальні органи взагалі мають своє бачення цієї проблеми, зокрема, відокремлюють поняття «сплата податку» від «зарахування податку», тлумачать чинне законодавство із суто фіскальних позицій тощо.

Свою узагальнену позицію із вищенаведених питань податківці виклали в листі Державної фіскальної служби України (далі — ДФС) від 20.11.2015 р. No 24785/6/99-99-10-03-02-15.

В Україні встановлені загальнодержавні та місцеві податки та збори (п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України (далі — ПК України). Відповідно до пункту 9.3 статті 9 цього Кодексу зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі — БК України). Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів також здійснюється відповідно до БК України (п. 10.6 ст. 10).

Частиною п’ятою статті 45, частиною п’ятою статті 78 БК України встановлено, що податки і збори (обов’язкові платежі) визнаються зарахованими до відповідних бюджетів з дня зарахування коштів на єдиний казначейський рахунок.

Таким чином, на думку податківців, законодавством проведено різницю між поняттями «сплата податку» та «зарахування податку». Якщо платник податків неправильно заповнив реквізити платіжних документів або спрямував кошти на неправильний код бюджетної класифікації (тобто не на код, за яким повинні бути погашені податкові зобов’язання), то кошти не надійдуть до відповідного рахунку відповідного району, а отже, не погаситься сума податкового зобов’язання платника податків. При цьому, посилаючись на практику ВСУ, податківці погодилися з тим, що помилка при визначенні, наприклад, коду бюджетної класифікації, за умови надходження коштів до відповідного бюджету у встановлений законодавством строк, не буде вважатися порушенням законодавства.

Оновлену позицію з питань помилок у податкових платіжках Верховний Суд України (далі — ВСУ) виклав у постанові від 1.08.2018 року у справі No 813/2487/17.

Підприємство-позивач у межах встановлених строків своєчасно перерахувало податок на нерухоме майно з правильним зазначенням у платіжці отримувача коштів та призначення платежу, однак на неправильний рахунок. Причиною помилки стало рішенням ДФС, яким було змінено основне місце обліку позивача як великого платника податків, що спричинило відповідну зміну рахунків для сплати податків.

Виявивши помилку, підприємство-позивач направило до ДФС листа з проханням перенести сплачену суму податку на правильний рахунок. За наслідками розгляду кошти були перенесені, однак зарахування відбулося вже після закінчення строку для сплати податку. В подальшому ДФС відповідач провела камеральну перевірку підприємства, за результатами якої було складено акт, в якому податківці дійшли висновку про затримку на 17 днів сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов’язання,чим порушено пункт 57.1 статті 57 ПК України. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 10% від суми грошового зобов’язання, сплаченого з порушенням строку, у сумі 3 699,56 грн. Податківці виходили з того, що оскільки обов’язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів, покладається виключно на платника податків, тому допущення помилки в розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання податкових зобов’язань (порушення строків). Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Розглянувши касаційну скаргу податківців ВСУ дійшов таких висновків. За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи. За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України в разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Зарахування місцевих податків та зборів, до яких згідно зі статтею 10 ПК України відноситься, зокрема, й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (у складі податку на майно), до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до БК України. Згідно частин 4, 5 статті 45 БК України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування. Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року No 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним із дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим кодексом та іншим законодавством. За встановлених судами обставин сплати позивачем податку на нерухоме майно у строк, передбачений пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету й, до того ж, у подальшому була самостійно виявлена та усунута підприємством, а кошти спрямовані за належністю. Відповідно це не може вважатися підставою для висновку про несплату податкового зобов’язання у встановлений законодавством строк та покладення відповідальності на платника за несвоєчасну сплату податку.

При цьому в касаційній постанові суд також послався на аналогічні правові позиції ВСУ по інших справах стосовно помилок під час сплати податків. Так, у постанові ВСУ від 16 червня 2015 року у справі No 21-377а15 зазначається, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Крім того, ВСУ дійшов висновку, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов’язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету. Аналогічної правової позиції дотримується ВСУ, зокрема у постановах від 12 червня 2018 року у справі No 826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі No 2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18).

Касаційну скаргу податківців залишено без задоволення.

Висновки та рекомендації

Успішне для платника податків завершення справи, що коментується, не скасовує обов’язку ретельного дотримання реквізитів податкових платежів. З обставин справи вбачається, що ніколи не буває зайвим ще раз перевірити правильність усіх банківських реквізитів станом на момент сплати відповідного податку. На жаль, бажаної стабільності тут немає, досить часто щось змінюється. Щоправда інформація про такі зміни, як правило, своєчасно оприлюднюється на відповідних офіційних сайтах ДФС, за якими слід регулярно слідкувати.

Аби довести свою правоту позивачу довелося пройти всі судові інстанції. Попри їх одностайну думку про незаконність дій податківців, відповідач уперто й послідовно оскаржував усі винесені судові рішення і довів справу до ВСУ. На те, щоб остаточно спростувати помилкову позицію ДФС, було витрачено більше року (липень 2017 — серпень 2018 рр.). Хоча, на нашу думку, усього цього можна було б уникнути, якби вчасно перевіряти банківські реквізити спірного податкового платежу й виявляти зміни, що відбулися.

Звертає на себе увагу й суто формальний, фіскальний, підхід податківців до порівняльного тлумачення відповідних норм ПК і БК України, що регулюють наведений податковий спір. На жаль, сталою лишається поширена практика ігнорування податківцями п. 4.1.4. ПК України — презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. На користь платника податків у подібних ситуаціях рішення майже ніколи не приймається, наслідком чого й стають довготривалі судові спори.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути