Судова практика
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати житло належним особі в розумінні ст. 8 ЄКПЛ
27 серпня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/193/22 задовольнив частково касаційну скаргу відповідачки, яка вказувала на неможливість її виселення з житлового приміщення.
Керівник окружної прокуратури в інтересах держави в особі міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження міською радою комунальним майном (квартирою) шляхом виселення особи з квартири (без надання іншого житлового приміщення).
Зазначав, що вказана квартира перебуває у власності міської ради, а особа не має правових підстав користування нею, у тому числі проживання. Міська рада як власник комунального майна, будучи обізнаною про вказані факти, належних заходів на припинення порушень, що виникли внаслідок неналежної поведінки відповідачки, не вжила. Особа продовжує незаконно володіти та користуватися вказаною квартирою,
Районний суд рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, позов задовольнив.
Читайте також: Особа, зареєстрована у жилому приміщенні, не є такою, що самоправно вселилася
У касаційній скарзі відповідачка зазначала, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки тривалості її проживання в спірній квартирі.
Верховний Суд вказав, що згідно зі ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла.
У ч. 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
У ч. 3 ст. 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов’язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
За обставинами цієї справи, вселення відповідачки у спірне приміщення зі згоди ПАТ «Укртелеком» (протилежного не встановлено), яке на той час було орендарем цього приміщення, не може вважатися самовільним.
Читайте також: Боржника не можна виселити без надання іншого жилого приміщення, якщо іпотечне житло придбане не за кредитні кошти
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв’язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти росії», заява № 58255/00, п. 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, п. 50).
У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 р. у справі «Прокопович проти росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» – це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме – від наявності достатніх триваючих зв’язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 р., п. 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення сама по собі не є підставою для висновку, що займане відповідачкою з 2012 р. житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв’язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні п. 1 ст. 8 Конвенції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
