Думка експерта
Нормативно-правове регулювання космічної діяльності в Україні. Частина 2
Закінчення. Початок
Петро Біленчук кандидат юридичних наук, професор |
Тетяна Обіход кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник |
Щодо видів космічної діяльності
На сьогодні ні в міжнародних договорах, ні у вітчизняних законах немає повно визначеного переліку видів космічної діяльності. У цьому є позитиви, оскільки закритий перелік призвів би до значних обмежень і потреби постійно додавати нові види за умови їх появи. Але з міжнародних договорів випливають заборонені види космічної діяльності, що знайшло відображення і в Законі України «Про космічну діяльність», відповідно до ст. 9 якого забороняються: виведення на орбіту чи розміщення в космосі будь-яким чином ядерної зброї та всіх інших видів зброї масового знищення, випробування такої зброї; використання космічної техніки як засобу впливу на довкілля для воєнних чи інших небезпечних для людства цілей; використання Місяця та інших небесних тіл для воєнних цілей; створення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей, заподіяння шкоди довкіллю; порушення міжнародних норм та стандартів щодо забруднення космічного простору; інші дії, пов’язані з космічною діяльністю, які не допускаються міжнародним правом.
У національному законодавстві закріплено перелік видів космічної діяльності, які потребують надання дозволу на їх здійснення. Із положень статті 10 Закону України «Про космічну діяльність» випливає, що до них віднесено: випробування (окрім комп’ютерних) ракет-носіїв, в тому числі їх агрегатів та складових частин і космічних апаратів; запуски ракет-носіїв та/або космічних апаратів; управління космічними апаратами на навколоземній орбіті або в космічному просторі; повернення космічних апаратів та/або їх складових частин, що повертаються з навколоземної орбіти або космічного простору на Землю.
Читайте також: Боротьба з книжковим піратством – це про комплексний підхід
Аналіз міжнародних угод та національного законодавства засвідчує про наявність такого критерію для класифікації видів космічної діяльності, як мета їх здійснення – для отримання прибутку чи досягнення іншого неприбуткового результату. За цим критерієм розрізняють комерційну й некомерційну космічну діяльність. Варто зауважити, що першим комерційним космічним застосуванням був супутниковий зв’язок. За деякими оцінками прибуток галузі за 2017 рік становив 15,5 млрд. доларів США від виробництва супутників, 119,8 млрд. доларів США від продажу відповідних наземних систем, 128,7 млрд. доларів США від користувачів систем супутникового зв’язку і 4,6 млрд. доларів США від запуску супутників, що загалом складає 268,6 млрд. доларів США. У 2020 році в світі нараховувалося більше 400 комерційних геостаціонарних супутників зв’язку, якими управляло близько 60 різних володільців.
Україна самостійно не реалізує військових космічних програм. Але здійснення космічної діяльності у сфері оборони та національної безпеки знайшло закріплення в статтях 26–28 Закону України «Про космічну діяльність», що актуально для нашої держави. Перспективним для розширення космічної діяльності є співпраця КБ «Південне» з міжнародними компаніями. Виведення на орбіту групи українських супутників відповідає проекту Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2021–2025 роки. Так, наприклад, згадане КБ «Південне» підготувало проект Місячної космічної транспортної системи, яка може мати різне призначення:
1) багаторазове доправлення екіпажів та вантажів із низької навколоземної орбіти на поверхню Місяця та подальше їх повернення на низьку навколоземну орбіту;
2) доправлення до навколомісячних орбіт та на поверхню Місяця різноманітних космічних апаратів;
3) політ у космічному просторі для вирішення різноманітних наукових завдань із забезпеченням доправлення отриманих результатів до навколоземної орбіти;
4) космічний туризм: за прогнозами Державного космічного агентства України до 2030 року в Україні з’являться комерційні стартапи, які займатимуться розвитком космічного туризму. Зауважується, що Україна має всі технології, які були використані під час польоту і Д. Безоса, і Р. Бренсона, а тому технічно такі проекти є реальними. Водночас за державні кошти подібні проекти не фінансуватимуться [17].
Наявні правові питання космічного права
Розвиток космічної індустрії пов’язаний із запусками великої кількості супутників, підготовками експедицій на Місяць і Марс, запуском космічних телескопів Хаббл і Вебб свідчать про те, що діяльність людства стає більш масштабною й різноманітною. Якими ж законами керуватися в космічному просторі? Міжнародні правові норми, що регулюють людську діяльність у космосі, почали з’являтися незабаром після річниці запуску першого супутника:
– десятого жовтня 1967 р., коли з’явилася угода про принципи діяльності держав щодо вивчення та використання простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Це – універсальна міжнародна угода, до якої сьогодні приєдналося понад 120 держав, включаючи всі космічні повноваження;
– у 1972 році Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами;
– у 1976 році Конвенція про реєстрацію об’єктів, запущених у космос. Значення цих договорів полягає в тому, що вони є обов’язковими для всіх держав. Норми, що містяться в них, та міжнародні юридичні звичаї доповнюють їх разом і становлять міжнародне космічне законодавство. Поряд із універсальними угодами, також існує велика кількість міжнародних договорів про космос, що з’єднують лише кілька держав, скажімо, міжурядова угода про Міжнародну космічну станцію (МКС) від 29 січня 1998 року між Канадою, державами – членами Європейського космічного агентства, Японією, росією та США, що включає, серед іншого, поведінку екіпажу MКC.
Простір розвитку космосу також регулюється внутрішнім (національним) законом, який стосується лише осіб, що перебувають під юрисдикцією відповідної держави. Як приклад, може бути названий закон російської федерації «Про космічну діяльність», який регулює таку діяльність як на землі, так і в космосі – на російському космічному кораблі.
Про космічні «кордони»
Але де закінчується територія конкретної держави й починається космос? Сьогодні немає офіційної відмінності між простором та повітряним простором. Однак на практиці було сформовано мовчазну угоду, щоб вважати космічним простір вище 100–110 кілометрів над рівнем моря. Проблема висотної межі суверенітету є дуже актуальною при перетині національного повітряного простору космічним апаратом. Кожна держава вирішує цю проблему по-своєму, коли закон дозволяє, наприклад, одноразовий політ через повітряний простір до іноземного космічного об’єкта.
Читайте також: Неправомірним є застосування знижки рентної плати для поступових рубок, оскільки поступова і вибіркова системи рубок не є ідентичними
Міжнародний закон розглядає космічний простір як частково демілітаризований простір. Як уже вказувалося, на орбіту навколо Землі заборонено виводити ядерну та іншу зброю масового знищення. У той же час ця заборона не охоплює політ через космос головних частин міжконтинентальних ракет. З міжнародної юридичної точки зору є також правомірним знаходження на орбіті спеціального пістолета TP-82, який традиційно включається до надзвичайних запасів російських космонавтів.
Що стосується Місяця та інших небесних тіл, то встановлюється більш жорсткий режим: вони використовуються всіма державами виключно для мирних цілей, заборонено створювати військові бази, структури та укріплення на небесних тілах, випробування будь-якого типу зброї та проведення військових маневрів. Необхідно зазначити, що сучасний міжнародний космічний закон побудований на основі антропоцентричних принципів: у минулому столітті астобіолог Карл Саган висловив думку, що якщо навіть найпростіші форми життя будуть знайдені на Марсі, то людство повинно визнати, що Марс належить до марсіан і необхідно відмовитися від його колонізації. Однак цей принцип не відображено в нинішньому міжнародному законодавстві. Сьогодні позаземне життя, будь то найпростіша мікрофлора або гіпотетичний океан у «солярії» Станіслава Лема, не вважаються предметом, з яким людство може вступити в будь-які юридичні стосунки. Все це є об’єктом, а не предметом правових відносин. У той же час, сучасний міжнародний закон містить деякі екологічні норми. Так держави зобов’язані уникати шкідливого забруднення в дослідженні та використанні простору і небесних тіл, а також уникати несприятливих змін у середовищі Землі через доставку позаземної речовини (стаття IX Договору по космосу 1967 р.). З точки зору внутрішнього цивільного права, космічні об’єкти належать до категорії нерухомості, тож космічний корабель – це найшвидша і високовартісна нерухомість у світі.
У перші роки дослідження космосу були випадки, коли капсули з фотографічним фільмом, знятими американськими супутниками, випадково висаджувалися в СРСР. Була також небезпека, що пілотований корабель здійснить примусову посадку на території потенційного ворога. Для врегулювання таких питань було прийнято ще одну важливу міжнародну угоду – про порятунок, повернення космонавтів та об’єктів, запущених у космічний простір, який набрав чинності в 1968 році.
Водночас просте запитання: «Чи можу я придбати Місяць?» ставить у глухий кут навіть досвідчених юристів. Зрозуміло, що таке питання вирішується лише в площині взаємодії між міжнародним простором та внутрішнім цивільним законодавством. Ми можемо говорити про право власності на основі національного (російського, французького, німецького тощо) законодавства. Більше того, в кожному випадку він матиме власні підстави для виникнення та припинення, а також його зміст, тобто конкретний набір повноважень власника. Таким чином, право власності на певну річ базується на законодавстві певної держави, а отже і її суверенітету. Тому неможливо стати власником Місячної секції, оскільки немає жодної держави, яка б розширила свій суверенітет на Місяць. І навіть якщо якась конкретна держава визнає можливість такого майна в своєму національному законодавстві, це стане міжнародним протиправним діянням, і посилання на закон такої держави буде відхилено судом, оскільки суперечить імперативній нормі міжнародного права.
Подібний бізнес також з’явився на основі платного іменування зірок. Деякі енергійні діячі пропонують, скажімо, за певну плату назвати зірку, обрану вами, обіцяючи видати «документ, що підтверджує факт введення запису в каталог небесних тіл». Насправді ні авторські права, ні торговельні марки не мають нічого спільного з привласненням імен зіркам. Назвою небесних тіл традиційно займається неурядове наукове суспільство – Міжнародний астрономічний союз (МАС). Він виправив загальновизнані межі та назви сузір’я, а також затвердив сторично сформовані імена для деяких яскравих зірок. Цей список закритий і може бути змінений лише спеціальним рішенням МАС. Тож назви зірок, як і назви хімічних елементів, є питанням глобального наукового консенсусу, будь-яких комерційних механізмів впливу на нього не існує.
Інші невирішені проблеми
Юридичні аспекти розвитку космосу далеко не вичерпані розглянутими питаннями. Існує багато невирішених проблем, що вимагають поповнення прогалин та уточнення норм міжнародного космічного права. Проблема засмічення космічним сміттям та юридичними основами боротьби проти нього стають усе більш актуальними. Незрозумілим є також питанням про можливе комерційне використання природних ресурсів на Місяці. На відміну від космічного простору, який можна подолати та дослідити, цей великий і найдорожчий небесний організм може представляти економічний інтерес. На Місяці є ресурси, які можна розробляти, наприклад, ізотоп гелія, який може стати джерелом енергії.
Читайте також: Сила закону чи «керівна лінія партії»? Про закони, підзаконні нормативні акти та директиви…
Що стосується розвитку Місяця (і в майбутньому інших небесних тіл), то США пропонують власну версію регулювання цього питання. Починаючи з 2020 року, країнам пропонується приєднатися до проекту «Артеміда», який спрямовано на будівництво місячної бази та експлуатацію Місяця. Артеміда не скасовує космічну угоду, не встановлює суверенітет над супутником Землі і, як правило, демонструє готовність врахувати інтереси інших людей. Однак у випадку реалізації, головним менеджером проекту буде США й вони виключать «світову спільноту» у формі ООН з обговорення того, як і хто розвиватиме Місяць. Крім того, проект не має наміру якось ділитися відкриттями з людством: кожен учасник отримає свою частку залежно від внеску. Тож, не можна виключити, що різні країни здійснюватимуть свою місію на основі різних правил, визнаючи лише загальні принципи угоди про космос.
Заміть висновку
Розвиток приватних космічних ініціатив, амбітних проектів, таких, як план Ілона Маска щодо створення незалежної колонії на Марсі, спонукає до запитань юридичного характеру. Маск вирішив докорінно посилити це питання, коли в проекті договору користувачів щодо доступу до інтернету через супутниковий кластер Starlink, був вставлений чудовий уривок. У ньому йдеться про те, що Starlink буде керуватися законами США та штатом Каліфорнії, але лише на орбіті, що знаходиться поруч із Землею та Місяцем, а також на самому Місяці. Компанія розглядає Марс як вільну планету, яка не стосується суверенітету будь-якого уряду Землі.
Усі марсіанські закони та правила повинні встановлювати майбутні жителі планети. Керівник SpaceX пропонує підходити до Марса як до «нічиї землі», «де іммігранти, як на березі Массачусетса у 17 столітті, можуть встановити закони відповідно до їх віри та уявлень про справедливість». У той же час, оскільки відправляти людей на Марс й організувати їхнє життя там буде приватна компанія, то все сказане Маском занадто схоже на лібертарійну утопію.
Джерело: Юридичний вісник України
