Судова практика
Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла особи в невідкладних випадках, зокрема аби врятувати потенційні докази
7 жовтня 2024 р. Верховний Суд Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у справі № 466/525/22 частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, який вказував на неправомірне визнання доказів недопустимими.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, визнав фігуранта винуватим та засудив за ч. 3 ст. 307 КК, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього обов`язки згідно зі ст. 76 КК.
У касаційній скарзі прокурор вказував на надмірну м’якість вироку, зокрема через необґрунтованість висновків апеляційного суду щодо законності рішення суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами протоколу обшуку та всіх похідних від нього доказів.
Підставою розгляду кримінального провадження ОП ККС ВС визначила необхідність відступити від висновків щодо застосування приписів ч. 3 ст. 233 КПК, викладених у постанові Першої судової палати ККС від 08.04.2021 у справі № 573/2028/19 та у постанові Третьої судової палати ККС від 01.11.2023 у справа № 462/3127/22, оскільки існує неоднакове застосування норм права, передбачених ч. 2 ст. 234, ст. 233 КПК, коли вирішується питання, чи підпадає під винятки, визначені ч. 3 ст. 233 КПК (врятування майна), необхідність віднайти і вилучити об’єкти, які можуть бути речовими доказами.
Верховний Суд вказав, що в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК поняття «майно» охоплює своїм змістом речі, документи, гроші, інші цінності та матеріальні об’єкти, серед яких, предмети, знаряддя, засоби вчинення кримінального правопорушення, які мають або можуть мати ознаки речових доказів.
Термін «врятування» означає усувати загрозу смерті, знищення; захищати існування; оберігати, укривати від шкідливого, небажаного, небезпечного впливу життя людей та майна. Телеологічне тлумачення безсумнівно вказує на такі підстави невідкладного обшуку, як реальна загроза того, що предмет, який розшукується та підлягає вилученню, може бути знищено через зволікання з його відшуканням, відповідно ̶ метою такого відшукання є запобігання знищенню об`єктів, що можуть мати значення речових доказів.
Приписи ч. 3 ст. 233 КПК передбачають можливість проникнення до житла (іншого володіння) в процесі здійснення кримінальної процесуальної діяльності для розслідування кримінальних правопорушень. Відповідно, під час проникнення можуть проводитися необхідні процесуальні дії, спрямовані на рятування майна, серед іншого, об’єктів матеріального світу, які мають або можуть мати ознаки речових доказів під час проведення обшуку. У ситуації, коли слідчому чи прокурору стає відомо про можливе знищення майна, яке може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, застосовуються положення ч. 3 ст. 233 КПК щодо його врятування, які є підставою для невідкладного проникнення до житла (іншого володіння).
Викриття кримінального правопорушення створює очевидну і реальну загрозу (високу ймовірність) швидкого знищення речових доказів третіми особами (співучасниками, родичами або друзями підозрюваного тощо), зацікавленими в унеможливленні ефективного розслідування.
Водночас дотримання порядку попереднього отримання дозволу слідчого судді на проведення обшуку зумовлює відповідні можливості для знищення доказів особами, яким відомо про факт затримання правопорушника, у проміжок часу, витраченого на виконання передбачених у законі ординарних процедур. Зазначена обставина з високою вірогідністю може позбавити сторону обвинувачення можливості належно реалізувати передбачені ст. 93 КПК повноваження щодо збирання доказів задля виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).
Вимога вмотивування ухвали про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК наявністю підстав, які не передбачені вказаною нормою та не підтверджуються матеріалами справи, не може вважатися обґрунтованою у розумінні п. 1 ст. 6 та п. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У контексті ч. 3 ст. 233 КПК про невідкладність випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну.
Зваживши обставини справи в контексті цих висновків, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
