Судова практика
Непроходження медичного огляду під час призову не є свідченням непридатності до військової служби та підставою для звільнення зі служби
5 лютого 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/2592/23 задовольнив частково касаційну скаргу військової частини, яка посилалася на неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Військовослужбовець звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій щодо призову на військову службу під час мобілізації, зобов’язання прийняти рішення про звільнення зі служби, оскільки під час призову не було проведено медичного обстеження стану його здоров’я. Уважав, що належним способом захисту його порушеного права є зобов’язання військової частини прийняти рішення про звільнення з військової служби.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що жодних доказів проведення позивачу медичного огляду та взяття до уваги результатів такого огляду під час його призову на військову службу не надано. Отже, були відсутні правові підстави для висновку, що позивач придатний за станом здоров’я до військової служби, а тому, відповідно, вчинено протиправні дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації.
Належним відновленням порушених прав позивача є відновлення становища особи, яке існувало до такого порушення прав, а тому необхідно зобов’язати військову частину прийняти рішення про його звільнення з військової служби особового складу Збройних Сил України військової частини.
У касаційній скарзі військова частина наголошувала на неправильному застосуванні судами обох інстанцій ч. 5 ст. 22, ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 5 ст. 1, п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у контексті відновлення порушеного права позивача шляхом його звільнення з військової служби без визначення законної підстави для цього.
На думку скаржника, ефективним способом захисту порушених прав позивача є проведення медичного огляду військово-лікарською комісією та усунення тієї прогалини, яка була допущена під час призову позивача, і надалі за наявності відповідного висновку військово-лікарської комісії відповідач прийме рішення про звільнення на підставі закону.
Верховний Суд вказав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, який в подальшому застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи, – звільнення з військової служби – є неефективним, адже не вирішує питання правомірності акта, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
Відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас, зобов’язання військової частини звільнити позивача з військової служби виходить за межі правовідносин між районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.
Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій, і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
До того ж, факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності останнього до військової служби та не є підставою для його звільнення з військової служби відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.
У позовній заяві позивач не згадав про стан свого здоров’я, натомість у судовому засіданні зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби.
Таким чином, позовна вимога про зобов’язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби не відповідає суті порушеного права останнього, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому висновки судів обох інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині є помилковими.
Верховний Суд наголосив, що процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Аналогічно, проведення медичного огляду позивача військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положенням № 402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову останнього на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.
Отже, доводи касаційної скарги щодо обрання такого способу захисту, як проведення медичного огляду позивача військово-лікарською комісією для усунення порушення порядку проведення призову його на військову службу, Верховний Суд визнав необґрунтованими з огляду на неможливість відновлення порушеного права позивача.
Ураховуючи невідповідність спірним правовідносинам обраного судами першої та апеляційної інстанцій способу захисту порушеного права позивача, а також відсутність ефективного засобу його відновлення, Верховний Суд скасував судові рішення у частині зобов’язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
