Думка експерта
Про «фундаментальну юриспруденцію»
Для того, аби адекватно відповідати на виклики часу, юридична наука має заглиблюватися у фундаментальні проблеми. Від їх вирішення залежить ефективність практичної діяльності по забезпеченню правопорядку в суспільстві.
Інтерпритація феномена «право»?
Як свідчить історичний досвід, самому феномену «право» можуть надаватися різні інтерпретації і залежно від цього правові засоби по-різному використовуються в соціальній практиці. Наприклад, при демократії й автократії. Іншими словами, інструменти права можуть використовуватися як для творення добра, так і для зловживань. Виникає питання: як слід інтерпретувати феномен «право» аби його можна було ефективно використовувати як інструмент для забезпечення правопорядку, сприятливого для суспільного добробуту і прогресу? Для здійснення такої інтерпретації потрібна юридична наука, що має адекватний методологічний інструментарій. Якою ж саме має бути ця юридична наука?
Що стосується «пошуку» такої юридичної науки, то тут слід навести цитату Гуго Гроція про справжню наукову юриспруденцію. Так, Г. Гроцій, розглядаючи питання, що є справжньою юридичною наукою, писав: «Багато хто до цих пір намагався надати цій галузі (тобто юриспруденції, – О. К.) наукової форми, але ніхто не зміг цього зробити, та й, по правді кажучи, це неможливо було здійснити інакше як … відокремивши те, що виникло внаслідок встановлення, від того, що випливає із самої природи».
Соціальний натуралізм
Що ж то таке «сама природа», з якої, за Гуго Гроцієм, має «випливати» наукова форма юриспруденції? Із розвитку, зокрема, ідей Дж. Локка й Е. Дюркгейма випливає ідея про існування, поряд із фізичною і біологічною формами природи, також соціальної її форми, так би мовити, «третьої природи», яка відрізняється від фізичної і біологічної природи та існує за своїми законами, відмінними від фізичних і біологічних. Ці закони є законами соціальної природи. Люди мають відкривати їх для себе й керуватися ними в своєму суспільному житті. Якби ці закони реально не існували й не діяли в суспільстві, то людям було б усе дозволено, тобто керуватися сваволею та ілюзіями. За такої ситуації було б неможливим існування самого людського суспільства.
Читайте також: Марина Барсук, суддя-спікер ПАГС, про нові стандарти комунікації з медіа
Вчення, що визнає існування соціальної природи, яка існує за своїми власними законами, відмінними від законів фізичної і біологічної природи, називається соціальним натуралізмом [Див.: Костенко О. М. «Нові очі» для нового часу (про соціальний натуралізм). Луцьк : Терен, 2022. 128 с.].
Закони соціальної природи випливають із природної необхідності, на якій засновується суспільне життя людей. Тобто закони соціальної природи – це правила суспільного життя людей, які породжуються природною необхідністю, що існує в суспільному житті людей. Ще наші пращури відкрили закон соціальної природи, який формулюється так: «Necessitas vincit legem» («Необхідність вище законів влади»). Відповідно до цього можна стверджувати про наступний принцип соціального натуралізму: «природна необхідність, що відображається в законах соціальної природи, вище законодавства, створюваного людьми (в тому числі й конституцій)».
Згідно із соціальним натуралізмом, найвища влада для людей – це влада законів соціальної природи, які відображають природну необхідність. Це положення реалізується, наприклад, в інституті дерогації, тобто в відступі від дотримання певних задекларованих у позитивному законодавстві про права людини через природну необхідність, викликану війною, пандемією чи іншою стихією.
Фундаментальна юриспруденція
Виходячи із зазначеного, уявляється, що може бути сформульоване «основне питання» юриспруденції: що є першоджерелом права – воля і свідомість людей чи закони соціальної природи? Відповідно до соціального натуралізму відповідь на нього має бути такою: першоджерелом права є закони соціальної природи, що породжуються природною необхідністю, яка існує в суспільному житті людей. Різновидом законів соціальної природи є, зокрема закони природного права, які люди мають пізнавати (відкривати) і втілювати в форму позитивного законодавства, звичаїв, правової культури тощо.
Отже, закони природного права мають визнаватися фундаментом юриспруденції, а таку юриспруденцію можна назвати «фундаментальною юриспруденцією». Згідно з її положеннями, принцип «верховенства права», що знаходить своє відображення в законодавстві, мав би формулюватися як «принцип верховенства законів природного права».
Дотримання законів соціальної природи і зокрема законів природного права називають ще здоровим глуздом. Тому можна також стверджувати, що основою права є здоровий глузд, а це ніщо інше, як стан узгодженості свідомості людей з законами соціальної природи. Правова культура людей, законодавство й практика його застосування, зокрема і правосуддя, мають бути проявом здорового глузду. Більшість людей на світі не порушує законодавство, бо керується саме здоровим глуздом.
А яку ж роль тоді виконують воля і свідомість громадян, зокрема законодавця? Згідно із соціальним натуралізмом, воля і свідомість людей – це засоби для пізнання (відкриття) реально існуючих і діючих у суспільстві законів соціальної природи та втілення їх у позитивному законодавстві (Конституції, Цивільному кодексі, Кримінальному кодексі тощо) та в правовій культурі людей.
Із соціально-натуралістичної доктрини юриспруденції випливає наступна інтерпретація феномена «право»: право – це реально існуючі й діючі в суспільстві незалежно від волі та свідомості людей закони соціальної природи, пізнані (відкриті) людьми і втілені в форму позитивного законодавства та правової культури людей. У світлі соціального натуралізму, юридична наука полягає в пізнанні (відкритті) законів соціальної природи, різновидом яких є закони природного права, і сприянні їх втіленню у форму позитивного законодавства та в практику його застосування. Саме ж законодавство чи акти його застосування мають визнаватися неправовими, якщо вони не узгоджуються з законами природного права.
Таке соціально-натуралістичне праворозуміння виключає ідею, якої тримається позитивістське праворозуміння, що першоджерелом права є воля і свідомість, які можуть набирати форму правової сваволі і правових ілюзій і які можуть проявлятися в зловживаннях правовими інструментами (наприклад, у виданні неправових законодавчих актів, при постановлені неправосудних рішень судами тощо).
Правопорушення за соціально-натуралістичним праворозумінням
Згідно із соціально-натуралістичним праворозумінням правопорушення – це прояв неузгоджених з законами соціальної природи волі і свідомості, що проявляються в порушенні законів соціальної природи, відображених у позитивному законодавстві (Конституції, Цивільному кодексі, Кримінальному кодексі тощо). В світлі соціально-натуралістичного праворозуміння визнати правопорушенням можна лише те діяння, яке порушує закони соціальної природи, відображені в чинному позитивному законодавстві. Це й критерій протистоїть практиці визнання діяння правопорушенням, керуючись сваволею і ілюзіями (як, наприклад, це мало місце за радянського тоталітаризму – визнання приватнопідприємницької діяльності правопорушенням).
«Основне питання» юриспруденції: шляхи вирішення
Отже, згідно методології соціального натуралізму, «основне питання» юриспруденції слід вирішувати так: першоджерелом права є закони соціальної природи і, зокрема, закони природного права, які мають пізнаватися (відкриватися) людьми та втілюватися у форму позитивного законодавства. З такого вирішення «основного питання» випливає, що усі люди і народи, а також, зокрема, законодавці, суди та державні службовці, в своїй соціальній практиці мають керуватися принципом верховенства законів соціальної природи, й зокрема принципом верховенства законів природного права.
Таке вирішення «основного питання» юриспруденції, втілене в соціальну практику, може сприяти забезпеченню правопорядку, узгодженого із законами соціальної природи, зокрема із законами природного права. Засобом для забезпечення цього правопорядку має бути правова культура громадян, заснована на принципі верховенства законів соціальної природи, одним з різновидів яких є закони природного права. Цим принципом мають керуватися всі: законодавці, судді, службові особи, громадяни, а в міжнародноправовій сфері – навіть народи. Порушення цього принципу є проявом сваволі та ілюзій, що породжує різноманітні соціальні аномалії: конфлікти, війни, злочинність, корупція, зловживання тощо.
Доктрина соціально-натуралістичної юриспруденції може бути використана, зокрема, для вдосконалення концепції професійної підготовки юристів, яка б передбачала не лише вивчення позитивного законодавства, а й формування правової культури юристів, заснованої на принципі верховенства законів природного права.
«Фундаментальна основа» для юросвіти
У світлі ідеї, що першоджерелом права є закони соціальної природи, і, зокрема,
закони природного права, стає очевидним, що для праворозуміня всіх людей і народів є «спільний знаменник» – це закони природного права, що реально існують і діють у суспільному житті всіх людей і народів незалежно від їх волі і свідомості. Виходячи з цього, цілком можливою є юридична освіта на так званій «фундаментальній основі» в усьому світі, незалежно від особливостей законодавства в різних країнах. Свого часу підготовка на «фундаментальній основі» універсальних юристів мала місце в Болонському університеті. Такі фахівці могли пристосуватися до застосування законодавства, що існувало будьякій країні світу. Цьому феномену сприяло також поширення по всьому світу універсальних норм так званого «римського права», що засновувалося на принципі верховенства законів природного права. В сучасних умовах міжнародної інтеграції пошук «спільного знаменника» в праворозумінні та юридичній освіті є досить актуальною проблемою.
Заснована на фундаменті верховенства законів природного права «фундаментальна юриспруденція» може сприяти порозумінню між усіма людьми і народами та формуванню міжнародного правопорядку, що забезпечує їх мирне співіснування.
Воєнна агресія росії проти України стала можливою, зокрема, тому, що сьогодні міжнародний правопорядок не засновується на спільному для всіх людей і народів фундаменті – на принципі верховенства законів природного права. Одним із способів запобігання війнам є формування в усьому світі правової культури людей, яка спирається на цей принцип.
Олександр КОСТЕНКО, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України
Джерело: Юридичний вісник України
