Думка експерта
Визначення розміру психічної (моральної) шкоди в судово-психологічній експертизі
Психічне є основою будь-якого судового процесу, оскільки і суддя, і всі його учасники здійснюють свої обов’язки та наміри не інакше, як засобами індивідуальної психіки, втіленої в різноманітності значень власної правової свідомості і правового усвідомлення себе. Судовий процес і його результати цим самим є наслідком колективної психічної діяльності, яка сама по собі може бути предметом уваги, вивчення, систематизації і, в необхідних випадках, навіть психологічної експертизи з огляду на потребу встановлення значущих для кожної конкретної справи психологічних чинників.
Щодо поняття «психічна шкода»
Однак, крім багатоманітності завдань, які можуть бути реалізовані в судочинстві засобами судовопсихологічної експертизи, особливе місце належить визначенню грошового еквіваленту психічних втрат, визначеному в чинному законодавстві поняттям моральної, а отже – психічної шкоди.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди «Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин».
Характер й обсяг психічних, душевних, фізичних страждань в їх психофізіологічному відображенні, що є базовою складовою психологічної науки в цілому і грунтується на об’єктивізованих фізичних даних, належить до предмету спеціального психологічного дослідження, якою за своєю сутністю є психологічна експертиза.
У практиці підготовки і здійснення судочинства в Україні протягом останніх десятиліть судово-психологічна експертиза визначення розміру моральної шкоди донині масово використовує переважно два підходи, розроблені свого часу російськими науковцями – доктором юридичних наук Олександром Ерделевським та кандидатом економічних наук Володимиром Кашиним. Як і за спеціальностями, так і за змістом підходів названих авторів, це юридичний й економічний способи матеріалізувати психічне в його зовнішніх проявах на матеріалах судової практики своєї країни, жодним чином не пов’язаних із реаліями України.
Юридичний підхід
Так, юридична методологія О. М. Ерделевського базується на введеній ним категорії «презюмованої моральної шкоди» як «страждання, яких, за загальним уявленням, повинна зазнавати (не може не зазнавати) «середня» людина, що реагує «нормально» на здійснення стосовно неї протиправного діяння», уточнюючи при цьому, що «презюмована моральна шкода відображає суспільну оцінку протиправного діяння». Відзначимо, що презумпція в загальному розумінні є припущенням, яке визнається достовірним до того часу, поки не буде доведене протилежне. Однак саме на припущеннях базується рекомендація застосування формули, запропонованої науковцем:
D = d х x х fv х i х c (1 – fv), де
- D – розмір компенсації дійсної моральної шкоди; d – розмір компенсації презюмованої моральної шкоди;
- fv – ступінь вини заподіювача шкоди, при цьому 0 < = fv < = 1;
- i – коефіцієнт індивідуальних особливостей потерпілого, при цьому 0 < = i < = 2;
- c – коефіцієнт врахування фактичних обставин заподіяння шкоди, що заслуговують на увагу, при цьому 0 < = c < = 2;
- fs – ступінь вини потерпілого, при цьому 0 < = fs < = 1[1, с.118].
Припущення, на яких ґрунтується визначення розміру моральної шкоди, наводяться автором стосовно ступеня вини заподіювача шкоди в такому умовно-юридичному вигляді: fv = 0,25 – за наявності простої необережності; fv = 0,5 – за наявності грубої необережності; fv – 0,75 – за наявності опосередкованого наміру; fv – 1,0 – за наявності прямого наміру.
Як видно з наведених критеріїв, уявлення про «дійсну моральну шкоду»(D) ґрунтується на припущенні про неї, названому «презюмованою моральною шкодою» [d], еквівалентною поняттям «середньої» людини і її «нормального» реагування. При такому підході індивідуальні переживання і страждання людини не беруться до уваги, бо вимірюються є припущенням про середні показники умовної норми людського реагування, міра вияву яких не обґрунтовуються. Але навіть, якби її можливо було обґрунтувати й відстежити у всій динаміці змінюваності з тим, щоб співвіднести з моментом заподіяння психічної(моральної) шкоди потерпілій людині, це не відповіло б на головне питання щодо міри вираженості індивідуальної психічної шкоди. Крім цього, що дає в цьому випадку знання загального без вимірювання й визначення індивідуального, яке, до того, ж вимірюється у вигляді припущення, а не доказу?
Внесене до формули визначення ступенів вини заподіювача шкоди [fv] і вини потерпілого [fs] цілковито спростовують методологему презумпції щодо категорії презюмованої моральної шкоди, оскільки презюмованою у формулі виступає можлива власна вина потерпілої людини й невинність заподіювача шкоди. Цим самим автором формули припускається заподіяння потерпілому вже судом вторинної моральної(психічної) шкоди на основі презумпції вини потерпілого, наявність якої приймається без доведень і різниться лише fs – ступенем вини потерпілого. Виходячи з цього, потерпілий визнається винним у будь-якому випадку, як це представлено в наведеній формулі, однак значення ступеня вини підлягає довизначенню.
Як видно з авторських пояснень, «вина потерпілого fs враховується з метою зниження розміру компенсації тільки за наявності в його діях грубої необережності, її значення можна приймати рівним 0,5(fs = 0,5)» і водночас: «Ступінь вини потерпілого fs при наявності будь-якого виду наміру потерпілого повинна прийматися рівною 1, що дорівнює відмові в копменсації моральної шкоди». Навіть виходячи з внутрішньоросійської точки зору, на це звертає увагу економіст В. Кашин: «У формулі розрахунку пропонується враховувати «ступінь вини заподіювача шкоди» і «ступінь вини потерпілого». Виходить, що вам дають інструмент для вимірювання з точністю, скажімо, до шостого знаку, але з помилкою в першому. Через це реальна цінність життя і здоров’я людини, а, відповідно, й розмір грошової компенсації, зменшуються в 100 – 500 разів».
Читайте також: Апеляційне оскарження ухвали суду про призначення експертизи не є поважною причиною неявки відповідача до експертної установи
Запропонований юридичний підхід, крім цього, ґрунтується на законодавчих нормах рф щодо базового рівня компенсації за страждання при заподіянні потерпілому тяжкої шкоди здоров’ю в розмірі 720 мінімальних розмірів заробітної плати як заробітку фізичної особи за 10 років у розмірі місячного заробітку 6 мінімальних розмірів заробітної плати. Обґрунтуванням такого розміру в цій країні є відповідність його максимальному розміру пенсії за віком, визначеному пенсійним її законодавством.
Вже виходячи з цього, застосування формули О. М. Ерделевського є неприйнятним для України як таке, що обґрунтовується винятково законодавчими нормами, нечинними в нашій країні й не містить у собі, крім юридичних, інших підходів, які б дозволили визначати індивідуальні, а не загальні, побудовані на припущеннях, особливості психічної діяльності людини, які мають юридичне значення. Так, наприклад, розв’язанню цього завдання не може служити коефіцієнт індивідуальних особливостей потерпілого як єдиний психологічний показник, що використовується в згаданій формулі, оскільки йдеться не про особливості потерпілого, а вираженість їх змінюваності під впливом сукупного впливу шкідливих чинників.
Економічний підхід
Економічний підхід, запропонований кандидатом економічних наук В. Кашиним, пропонує оцінювання фактичних втрат ресурсів здоров’я і людського капіталу шляхом використання «якісно нового поняття «ресурси здоров’я» – здатності жити(виживати), працювати й досягати цілей. Економіка здоров’я – це пошук ефективного збереження резервів здоров’я при обмежених людських, природних та інших ресурсах».
Із трьох особливостей методики, як визначає це сам автор, першою є метод дисконтування, тобто переведення майбутніх грошових потоків, що генеруються за рахунок здоров’я, в поточну вартість. Друга особливість – врахування індивідуального потенціалу здоров’я потерпілого і його людського капіталу за спеціальним тестом, що включає оцінку за трьома складовими:
- (1) психосоматичне здоров’я;
- (2) спосіб й умови життя;
- (3) інвестиції в здоров’я.
За наслідками тесту розраховуються індивідуальні показники: майбутня тривалість життя, ресурси здоров’я в натуральній і грошовій оцінці, їх зношеність, ефективний вік та рента здоров’я. Оцінка людського капіталу враховує рівень освіти, професійність, компетентність і досвід роботи.
Третя особливість – найефективніше використання ресурсів здоров’я, яке має задовольняти чотири критерії: бути юридично дозволеним, фізично можливим, економічно обґрунтованим і найбільш прибутковим.
Результати розрахунку оформляються у вигляді «Звіту про оцінку втрат ресурсів здоров’я й визначення компенсації моральної шкоди», який є додатком до позовної заяви.
Як видно з опису методики, здійснення розрахунку в поєднанні з виконанням розроблених на підставі названих критеріїв оздоровчих програм адресується самим потерпілим, що підтверджується наведеним В. Кашиним прикладом: «Так, потерпіла в ДТП, не чекаючи завершення розгляду справи про компенсацію моральної шкоди, виконала рекомендовану їй оздоровчу програму. Внаслідок цього вона не тільки уникла інвалідності, але й вилікувала свою давню хворобу». У зв’язку з наведеними успіхами застосування такої економічної методики визначення розміру моральної шкоди в поєднанні з виконанням розробленої оздоровчої програми, втрат ресурсів здоров’я не тільки не відбулося, але й навпаки – втрачено давню хворобу, а отже, користь переважила шкоду.
Оптимістична самооцінка автором власної методики завершується запитанням самому собі: «Чи є методика, яка б добре поєднувала в собі індивідуальність і мала б універсальний характер»? У цьому плані ми впевнено можемо сказати: «Так!». Напевно, вважаючи наведений опис методики завершеним, у подальшому В. Кашин планує зосередитися на її поширенні, покладаючи в окремий спосіб надію на її застосування «юристами-практиками з України».
Як видно з наведеного опису економічного підходу, суб’єктом оцінювання розміру моральної шкоди визначається сам потерпілий, який здійснює оцінку фактичних втрат ресурсів здоров’я і власного людського капіталу у формі індивідуального звіту. Категорія моральної шкоди замінена автором на нововведене поняття «ресурси здоров’я», психофізіологічна вимірюваність яких перебуває далеко за межами предмету економічної науки так само, як і визначення їх втрат.
Способи обрахунку розміру моральної шкоди автором не наводяться, що унеможливлює застосування запропонованої економічної методики у визначенні конкретного розміру заподіяної потерпілому моральної шкоди у її виокремленому з «ресурсів здоров’я» або еквівалентному їх втраті розмірі.
Психологічний підхід
Психологічний підхід полягає у визначенні психологічного змісту юридичних понять чинного законодавства, представлених у пункті 2 статті 23 «Відшкодування моральної шкоди» Цивільного кодексу України.
Згідно з цим пунктом моральна шкода полягає:
- 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
- 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
- 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
- 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Пункт 3 згаданої статті містить юридично визначені формулювання психологічного змісту моральної шкоди, розмір якої вимірюється в грошовому еквіваленті: «Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості». В Україні юридичний підхід, запропонований О. М. Ерделевським з визначення суми відшкодування моральних збитків потерпілому, протягом 90х років ХХ ст. доповнювався авторськими складовими С. Антосика і О. Кокуна, які додав сюди соціальні та психологічні показники із застосуванням різних коефіцієнтів, що включають ступені винуватості, соціального статусу, стресу тощо.
Зокрема, згадані автори цілком слушно привернули увагу до необхідності «врахування розміру сумарного психо-травмуючого впливу», що «може враховувати фактори: інтенсивності і тривалості психічних страждань; порушення психічних процесів, функцій, властивостей, якостей; порушення фізіологічних параметрів, погіршення здоров’я; ступінь зворотності-незворотності негативних відхилень, строки відновлення і прогноз».
Читайте також: Законодавством не передбачено багаторазового відшкодування моральної шкоди за одним і тим самим фактом порушення прав
Узагальнення методологічних позицій авторів, незалежно від того, наскільки висловлювані підходи усвідомлюються ними самими, дає можливість класифікувати їх за такими ознаками суспільно-особистісних потреб, що їх зумовили: а) розв’язання сумнівів суддів, викликаних ускладненнями при розгляді справ з визначенням розміру моральної шкоди, а для цього – потреба в уніфікації законодавства, знаходження універсального способу запобігання власним труднощам; б) знаходження еквівалентів розміру моральної, а отже, психічної шкоди серед супутніх фізичних чинників, включаючи оцінку матеріальних збитків, фізичних ушкоджень, за які передбачена кримінальна відповідальність; в) намаганнях сумістити різнопланові соціальні, фізичні, психологічні, юридичні та інші чинники з пошуком певного їх співвіднесення між собою або й без цього.
У наведеному випадку а) домінантою виступає особа судді, судів як органів влади, які зазнають труднощів від потерпілих, а отже – страждають у разі виникнення необхідності справедливого визначення розміру заподіяної потерпілій людині моральної (психічної) шкоди. У випадку б) на перший план виступає турбота про унормування різнопланових чинників, які залишають поза увагою індивідуальне вираження моральної (психічної) шкоди, що переживається людиною. У випадку в) справедливість визначення розміру заподіяної моральної (психічної) шкоди залежить від обраної домінанти і пропорцій супутніх чинників, в основі якої – авторська методологія фахівців, які здійснюють це визначення.
У зв’язку з цим потребує визначення сучасна семантика юридичного терміну шкоди, означеної як «моральна». Чи не змінилася вона з часів загальносуспільного провадження Морального кодексу будівника комунізму, що містив у собі сукупність основних принципів моральності, які обумовлюють сутність комуністичного ставлення особи до суспільства, однієї людини до іншої і до самої себе, моральних основ взаємовідносин між націями і народами. Як бачимо, загальносуспільне уявлення про моральність радянської доби, яке за інерцією збереглося в законодавстві України, включає «ставлення особи до суспільства, однієї людини до іншої і до самої себе» (як видно з наведеного визначення, – «комуністичного ставлення»), але жодним чином не включає в себе індивідуальне психічне, яке самодостатньо існує незалежно від принципів і ставлень, взаємовідносин «між націями і народами», що є одним і тим же.
В цьому сенсі фізичний біль та страждання не існують окремо від психічних відчуттів та переживань, душевні страждання не вичерпуються лише системою суспільних ставлень або їх вираженням у ставленні до майна людини інших осіб, а приниження честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, можуть мати суспільно непередбачувані індивідуально значущі психічні наслідки, які не применшуються, а посилюються в соціальних групах, набуваючи свого крайнього вираження в періодичній появі психопатичних епідемій. Враховуючи це, прямим і найбільш точним є поняття психічної шкоди людини замість «моральної», оскільки поняття моральності обов’язково включає в себе звичаєву взаємодію, настановлену або прийняту в певному суспільстві, а відтак – пов’язану з відображенням у свідомості інших людей, об’єднаних цими звичаями, відчуттів болю, страждань, принижень, які дуже рідко збігаються в індивідуальній різноманітності людських життів.
Більше того, можна прямо стверджувати, що кожне людське життя є неповторним і невідтворюваним заново суспільними настановами, а тому індивідуальна неповторність психічного життя людини є цінністю, що визначає здатність до виживання роду, народу й людської популяції в цілому, яка й визначає звичаєву, тобто моральну, життєздатність суспільств. Мораль, яка заперечує людську індивідуальність, цим самим завдає шкоди здатності до виживання людської популяції в цілому, а тому є небезпечною для життя людей.
Таким чином, психічна шкода є внутрішнім, що включає як свідоме, так і підсвідоме та несвідоме, індивідуальним відображенням людиною завданого їй фізичного болю, душевних страждань та суспільних принижень, а не тільки зовнішнім співвіднесенням себе з іншими – зіставленням завданої людині шкоди з подібною, визначеною за еквівалентним уявленням про фізичний біль, душевні страждання та суспільні приниження інших людей внаслідок порушення моральних норм, властивих даному суспільству. При цьому варто враховувати ситуації конфлікту норм, в яких, за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, ідеальні (еталонні) норми не збігаються з поведінковими нормами, що відображають звичайну поведінку пересічних людей. І в цих випадках понятійне застосування терміну психічної шкоди дасть змогу визначати індивідуальне значення завданого фізичного болю, душевних страждань та суспільних принижень в їх значенні для людини, а не в сприйманні людиною їх суспільно усталених еквівалентів.
Грошовий еквівалент психічної шкоди
Найбільш узагальнені психологічні висновки щодо співвіднесення кількості грошей з самопочуттям людини в різних країнах світу, зокрема у взаємозв’язках щастя, психічного і фізичного здоров’я, ролі грошей, соціального статусу та інших чинників у 80х рр. ХХ ст. здійснив англійський психолог М. Аргайл, серед яких найважливішим для методології визначення розміру психічної (моральної) шкоди в судово-психологічній експертизі є такий висновок: «Вплив кількості грошей на відчуття щастя має декілька аспектів. У процвітаючих країнах відповідна кореляція незначна, хоча для тих, хто має прибуток, рівень якого розташований у нижній частині шкали, вона виражена сильніше.
В бідних країнах вказана залежність набагато більш значущі, а отже – чим бідніша людина в будь-якій країні, тим більшою мірою її самопочуття пов’язане з розміром відшкодування заподіяної їх психічної (моральної) шкоди. Чутливість бідної людини до розміру грошового відшкодування незрівнянно більша, аніж осіб із середніми й великими прибутками, і ця чутливість корелює з якістю її психічного здоров’я. «Гроші, – за висновком М. Аргайла, – задовольняють наші базові потреби, але цим їх вплив не обмежується; вони повинні задовольняти ширший діапазон потреб. Крім того, їм притаманна символічна цінність і вони виконують роль запасу, який дає певну можливіть оволодівати подіями». Цим самим відсутність або наявність грошей, їх кількості є еквівалентом психічного стану людини у співвіднесенні з усвідомленням її можливостей задовольнити насамперед свої базові потреби, скористатися запасом певності у владі над майбутніми як очікуваними, так, особливо, й неочікуваними, раптовими подіями, впливає на рівень неспокою і тривоги з приводу цих життєвих подій, що безпосередньо пов’язано з психічними чинниками, які впливають на загальне життєве функціонування і соматичний стан. «Показники психічного нездоров’я, – як відзначає М. Аргайл, – виявлені «Загальним опитувальником здоров’я», були нижчими, якщо в референтних групах (тобто серед людей подібних видів занять, прибутків тощо) відмінності в прибутках були більші; хоча зі зростанням останніх цей ефект слабшав.
Аналогічна закономірність виявлялася, коли прибутки цієї групи змінювалися, що пояснюється, вірогідно, можливістю покращення ситуації». Як видно з наведених психологічних узагальнень, загальний психосоматичний стан людини та її життєве функціонування безпосередньо пов’язане з усвідомленням власного співвіднесення з можливостями, які містить у собі як символічний, так і реальний грошовий еквівалент оволодіння життєвими ситуаціями, особливо тими, що потребують повернення до втраченого рівня свого попереднього самопочуття, самоусвідомлення і можливостей власного життєвого самоздійснення. (Далі буде…)
Сергій БОЛТІВЕЦЬ, психологексперт вищого кваліфікаційного класу Центру психофiзiологiчної експертизи при ДП «Головний навчальнометодичний центр Держпрацi України», професор, доктор психологічних наук
Роман СВИСТОВИЧ, керівник Адвокатського об’єднання «Європейський адвокат», кандидат юридичних наук
Джерело: Юридичний вісник України
