Думка експерта
«Махновська слобода». Про приховані сенси і життя яким воно є…Частина 2
Закінчення. Початок
Володимир Дон, член Національної спілки журналістів України
Сучасна вітчизняна література характеризує махновщину як самоврядну територію під контролем вільних рад та лібертарних комун, де робилися спроби створити анархічне суспільство під час Української революції. З погляду на сьогодення це виглядає абсолютно безглуздо і навіть смішно, але…
Щодо обов’язковості врахування до спірних правовідносин висновків ВС
Детальний й достатньо об’ємній аналіз цього питання проведено в попередніх випусках «Юридичного вісника України» (№ 5 (1539), 1–15 березня 2025 року. С. 20 – 23; № 6 (1540), 16–31 березня 2025 р. С. 20 – 23; № 8 (1542), 16 – 30 квітня 2025 р., С. 20- 24; № 9 (1542), 1 – 15 травня 2025 р. С. 20 -25; № 10 (1543), 16 – 31 травня 2025 р. С. 20–24; № 11 (1544), 1 – 10 червня 2025 р. С. 20 – 24; № 12 (1545), 11 – 20 червня 2025 р. С. 20 – 24; №13 (1546), 21 – 30 червня 2025 р. С. 20–23; № 14 (1547), 1 – 15 липня 2025 р. С. 20 – 21).
Читайте також: Конституція незалежної України як наслідок впливу пострадянських партійно-господарських еліт у процесі формування «гібридної держави»
Резюмуючи та узагальнюючи згадані публікації необхідно зазначити наступне. Після повалення режиму Януковича та проведення Конституційної реформи славнозвісна ст. 360-7 «Обов’язковість судових рішень Верховного Суду України», Прикінцевих положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 була скасована. Згідно з діючою редакцією ЦПКУ цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 10);
Із точки зору оцінки обов`язковості застосування висновків Верховного Суду місцевими та апеляційними судами, викладеної в ст. 263, дуже важливе справжнє розуміння закладеного законодавцем сенсу. Аналізуючи ч. 1 «Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим» та ч. 3 «Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом», можна дійти висновку, що завдяки вживанню синонімів «повинно» та «має» викладені норми набувають імперативного характеру (Караванський С. Практичний словник синонімів української мови : близько 20 000 синонім. рядів. Святослав Караванський. 4-те вид., доопрац. і допов. Львів: БаК, 2012. С. 323. 523; Словник синонімів Української мови).
Стосовно ч. 4 ст. 263: при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, відсутність дієслів «повинен», «має» та інших синонімів вказує на диспозитивність цієї норми. Стосовно терміну «враховує» слід зазначити наступне: по-перше, не конкретизовано в який спосіб «враховує», по-друге, в семантичному значенні «враховує» – бере щось до уваги, співвідносить із чимось при міркуванні, плануванні тощо. Таким чином, можна дійти висновку, що ч. 4 ст. 263 ЦПКУ носить диспозитивний характер.
Стосовно ч. 1 ст. 417: вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, то в даному випадку вказані й чіткі умови – під час нового розгляду справи, і підкреслена безальтернативна обов’язковість для суду першої та апеляційної інстанцій. Аналогічний зміст має ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» – «висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права». Така ж думка викладена й у дослідженнях Верховного Суду (Практика Великої Палати Верховного Суду: вплив на судову систему. С. 9).
Позиція КРЄС
Приділяючи значну увагу незалежності суддів, Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) з цього приводу висловлює наступне. КРЄС вважає, що в країнах континентального права гарантія суддівської незалежності розуміється, зокрема, як незалежність судді в прийнятті судового рішення. Така незалежність може обмежуватися виключно Конституцією, міжнародними договорами, законами та загальними принципами права, але не судовими рішеннями, які вже були прийняті в подібних справах. Відповідно відхилення судів нижчого рівня від сталої судової практики є прийнятним, допустимим та коректним.
Читайте також: Нацiональний менталiтет: Історико-правовi реалiї
Більше того, в державах-членах КРЄС, що належить до континентальної системи права, суди нижчих інстанцій не є формально обмеженими рішеннями судів вищих інстанцій, однак вони можуть керуватися рішеннями вищих судів у подібних справах. У зв`язку з цим вирішальну роль в можливості застосування судової практики, що узагальнюється верховним судом або судами касаційної інстанції належить законам, які регулюють питання організації судів (зокрема повноваження верховного суду), законам про конституційний суд, а також законам, що визначають ознаки подібності судових справ, критерії фільтрів та доступу до верховного суду.
При цьому КРЄС вважає, що повноваження верховних судів щодо забезпечення та збереження єдності судової практики не повинні розумітися так, ніби верховний суд повинен здійснювати втручання в діяльність судів нижчих інстанцій (Консультативна рада європейських суддів (КРЄС). Висновок № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону. м. Страсбург, 10 листопада 2017 року. С. 4-13).
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з прийняттям ЗУ «Про Вищий антикорупційний суд» № 2509-VIII від 12.07.2018 р., ст. 36. Верховний Суд – найвищий суд у системі судоустрою України, доповнено пунктом 6 такого змісту «забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом». Застосована норма відсилає до процесуальних законів, згідно з якими, як уже було встановлено раніше, в судів відсутній обов`язок неухильно використовувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Таким чином, треба зазначити, що в діючому законодавстві України відсутні норми, що вказують на обов’язок судів неухильно використовувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, крім випадків, передбачених законом: ч. 4 ст. 10 ЦПКУ та ч. 1 ст. 417 ЦПКУ (аналогічні норми присутні й в інших процесуальних законах).
Ну й найголовніше, що не вдалося спотворити навіть суддям ВС
Ідеологія закону про ОСББ полягає в необхідності сумісного утримання майна багатоквартирного будинку, яке є спільною власністю співвласників будинку. Перелік цього майна вказаний у Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» – несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі й споруди та його прибудинкова територія.
Читайте також: Законність правотворчості як детермінанта соціально-правової держави
У випадку із садибами, де кожному господарю на правах власності належить будівля зі всіма її конструкціями та обладнанням, земельна ділянка тощо, повністю відсутнє спільне майно в розумінні Закону про ОСББ. В зв’язку з цим будь яка більш менш розумна людина може дійти цілком логічного висновку – якщо не має спільного майна, яке є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, то й нічого утримувати.
Відповідно до ст. 2. цей Закон регулює: відносини суб’єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об’єднанні;
Відповідно до ст. 4. об’єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників, дотримання їхніх обов’язків, належного утримання та використання спільного майна. Основна діяльність об’єднання полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території.
Відповідно до змін, ухвалених Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII від 14 травня 2015 року
х) у тексті Закону слова «член об’єднання» в усіх відмінках і числах замінити словом «співвласник» у відповідному відмінку і числі, слова «його членів» – словом «співвласників», слова «неподільне і загальне майно» та «неподільне та загальне майно» в усіх відмінках – словами «спільне майно» у відповідному відмінку, а слова «житловий комплекс» в усіх відмінках – словами «багатоквартирний будинок» у відповідному відмінку.
Тим самим законодавець абсолютно точно визначив сферу дії Закону про ОСББ та виключний перелік суб’єктів таких правовідносин.
Замість висновку
Як і очікувалося, відсутність своєчасної та належної правової оцінки з боку судової системи сприяла поширенню протиправної діяльності вказаної асоціації, станом на час написання даної публікації до ЄРДР внесені матеріали за ознаками злочинів за наступними статтями КК України:
– № 12023041440000287 – за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 ККУ (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану);
– № 22023040000000210 – за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 ККУ («Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період»);
– № 12024041440000277 – за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 («Службова недбалість»);
– № 72023000410000061 – за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 ККУ («Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів»);
– № 12023041440000491 – за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 ККУ («Шахрайство, вчинене в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що завдало значної шкоди потерпілому»);
– № 12025042210000580 – за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 ККУ («Зловживання владою або службовим становищем, якщо воно спричинило тяжкі наслідки»).
Джерело: Юридичний вісник України
