Думка експерта
Убивство Андрія Парубія. Бачення ситуації заступником Генпрокурора
Що криється за нещодавнім черговим (після Ірини Фаріон) умисним вбивством у Львові, тим більше одного з відомих львів’ян, політика, чинного народного депутата України від опозиційної партії «Європейська солідарність», коменданта Майдану під час Революції Гідності, в минулому Голови Верховної Ради України Андрія Парубія, якому, начебто, було відмовлено Управлінням державної охорони в наданні фізичної охорони. Звичайно, мені теж не байдуже до того, що сталося, тим більше, що я знав покійного, бо свого часу тричі працював у цьому просто казковому історичному місті, де залишив кращі роки свого бурхливого та насиченого подіями життя, пов’язаного саме з боротьбою зі злочинністю, в тому числі організованою, та забезпеченням нагляду за додержанням законів, прав і свобод громадян. А тому таке зухвале, серед білого дня і в людному місці, вбивство відомого громадського діяча викликало в мене як протест і співчуття родині потерпілого, так і бажання висловитися та, можливо, якось допомогти чи посприяти в розкритті цього жахливого злочину хоча б своїми порадами і професійними роздумами.
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
Версії і перші кроки слідства
Одразу скажу, на жаль, робота з розкриття та розслідування умисних вбивств за неочевидних обставин, тим більше на замовлення, в нашій державі за крайні років 10–15 відверто погіршилася, а якщо чесно, то просто зведена нанівець. Одна з причин цього – череда нескінчених «реформ», змін законодавства, що призвело до ліквідації напрацьованих за десятиліття методів і тактики збирання доказів, а тим більше документування таких злочинів ще на стадії їхньої підготовки, зміни підслідності цих, найбільш суспільно небезпечних, кримінальних правопорушень, відмови від спеціально створених для їх розкриття й розслідування «по гарячих слідах» слідчо-оперативних груп, як мінімум у столиці та обласних центрах. У цьому ряду й масові звільнення під різними приводами виключно професійних слідчих, оперативних працівників та особливо прокурорів, здатних професійно правильно організовувати розкриття таких злочинів, запровадження обов’язковості реєстрації всіх без винятку заяв і повідомлень про злочини. Можна ще згадати ліквідацію підрозділів із боротьби з організованою злочинністю, позбавлення права оперативних працівників самостійно, за власною ініціативою, заводити оперативно-розшукові справи та займатися оперативно-розшуковою діяльністю стосовно вже зареєстрованих кримінальних правопорушень, в тому числі й за фактами нерозкритих умисних вбивств, особливо враховуючи, що в слідчих і прокурорів за нинішніх вимог реєструвати в ЄРДР усі без винятку заяви й повідомлення про всі кримінальні правопорушення, просто майже немає часу та можливостей, (в результаті такого надмірного навантаження), своєчасно давати відповідні доручення оперативникам для проведення необхідних оперативнорозшукових заходів для їх розкриття.
На превеликий жаль і нинішні прокурори не в змозі забезпечити належний нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, навіть у таких резонансних кримінальних правопорушеннях, як умисні вбивства, бо вже не зобов’язані, як раніше, виїжджати особисто на місце події, навіть за такими резонансними кримінальними правопорушеннями, керувати його оглядом, пошуком і фіксацією наявних там слідів злочину. Та й організацію досудового розслідування навіть таких особливо тяжких кримінальних правопорушень прокурори нині не забезпечують, хоча це прямі вимоги Конституції України, до вимог якої ні Закон «Про прокуратуру», ні КПК України за 10 років так і не були приведені. На жаль, це нікого не турбує й до сьогодні. Координацією діяльності органів правопорядку, зокрема й у зв’язку із вчиненням злочинів проти особи, зокрема умисних вбивств, прокурори теж не займаються. Натомість свої зусилля вони свідомо витрачають на впровадження таких неконституційних проектів, як «Прокурор громади», «захист інвестицій», «координація роботи по захисту свідків і потерпілих», які не мають жодного відношення до їх конституційних функцій. Можливо й те, що цього не знають і не розуміють як правильно реалізовувати покладені на них Основним Законом функції генеральні прокурори, які керували прокуратурою в минулі 10–12 років, у зв’язку із відсутністю необхідного досвіду, а тим більше практичної роботи в органах прокуратури, в тому числі й на керівних посадах, або скористалися тим, що виконання цих вимог у них ніхто й не вимагає – ні наше вічно зазомбоване суспільство, ні крайні два Президенти України, ні Верховна Рада, яка не виносить ці питання на сесії, ні її профільний комітет ВРУ, який не заслуховує цих проблем на своїх засіданнях, хоча підстав для цього було більше чим треба.
Згадайте хоча б показове «піар-шоу» щодо розслідування умисного вбивства, шляхом застосування вибухівки, в людному місці, журналіста Павла Шеремета, яке до сьогодні так і залишається нерозкритим, хоча у ньому було, як мінімум, 3 підозрювані особи трималися під вартою протягом тривалого часу, яких звинувачували на всю країну у вчиненні цього кримінального правопорушення на організованій особисто тодішнім міністром внутрішніх справ А. Аваковим (підкреслюю, який не мав жодних повноважень для організації оприлюднення будь-яких матеріалів досудового розслідування, бо займав виключно політичну посаду і просто не мав права на доступ до них) показовій нараді за участі як Президента України В. Зеленського, так і тогочасного «весільного», вибачте, Генерального прокурора, який замість того, щоб заборонити проведення таке розголошення матеріалів кримінального провадження та звинувачення конкретних громадян у вчиненні злочину в порушення принципу презумпції невинуватості, сам в цьому взяв активну участь. А про причетність, точніше, винуватість на той час трьох підозрюваних у вчиненні цього вбивства на цій нараді, ви тільки вдумайтеся, доповідав не Генеральний прокурор і навіть не керівники Національної поліції та її Головного слідчого управління, а керівник підрозділу оперативних працівників Національної поліції, що взагалі виглядало правовим абсурдом, бо той до матеріалів досудового розслідування мав таке відношення, як я до запуску ракет далекого радіусу дії.
Тому, нічого було дивуватися, що й у розкритті умисного вбивства Ірини Фаріон навіть на сьогодні в суспільстві залишається відкритим запитання: чи зібрані достатні докази вини утримуваного під вартою обвинуваченого, якого дійсно бачили протягом кількох днів біля будинку, де проживала потерпіла. Невідомо, чи було знайдено й вилучено вогнепальну зброю, з якої, начебто, він стріляв, не зафіксовано (у будь-якому випадку інформація про це не публікувалася) моменту, коли й де він особисто стріляв у Фаріон тощо. А найголовніше, що він категорично і до цих пір, навіть у суді, категорично заперечує свою причетність до вбивства, незважаючи навіть на оприлюднення в ЗМІ інформації про те, що підозрюваний, начебто, розповідав про вчинення ним цього злочину своєму співкамернику. Зрештою, це також ні про що не свідчить, бо такі показання без інших задокументованих доказів у сукупності не можуть беззаперечно свідчити про його винуватість у вчиненні умисного вбивства в якості виконавця.
Про дії правоохоронців
З урахуванням такого викладеного вище нашого «досвіду», я, вибачте, теж не дуже впевнений в обґрунтованості доповідей міністра внутрішніх справ, начальника Національної поліції, в інформації, так званого Офісу Генерального прокурора і навіть нашого Президента про те, що затримано саме підозрюваного, який особисто вчинив вбивство Андрія Парубія. Оприлюднені обставини розкриття цього резонансного злочину не дають мені достатніх підстав радіти, навіть незважаючи, як наші органи правопорядку «на перегонки» між собою доповідали, так хто ж із них викрив і затримав особу, яка, начебто, стріляла в потерпілого. Якщо ж все оприлюднене ними відповідає дійсності, то звичайно, така їх оперативність повинна бути схвалена суспільством. Але враховуючи, що у відповідності до принципу верховенства права, винуватість людини може бути визнана лише тоді, коли її вину доведено в установленому законом порядку та підтверджено обвинувальним вироком суду, який вступив в силу, я б не поспішав із кінцевими висновками. І мої сумніви є нормальним явищем у демократичному суспільстві, вони повинні були обов’язково перевіреними, щоб таким чином виключити будь-які можливості судової помилки.
Як тут не згадати й про замах на вбивство Першого помічника Президента України Шефіра, який так і залишився не розкритим, хоча шановний Володимир Олександрович під час перебування в США в той час, якщо мені не зраджує пам’ять, теж клятвено обіцяв встановити й покарати злочинця чи злочинців.
Читайте також: Право на життя, смертна кара і властивості кримінального права
Тому й умисне вбивство А. Парубія в мене одразу викликало запитання і не одне, особливо після того, як у пресі активно й одразу почали «розганяти» версію про «російський слід», бо вона найлегша для сприйняття нашим суспільством цей час, тим більше у Львові, де в неї якнайшвидше повірять.
Так, підкреслюю, серед всіх інших версій цього злочину, вона має право на життя, але не може, тим більше на цьому етапі, залишатися єдиною. Я б радив одночасно відпрацьовувати й політичну складову, так як потерпілий перебував у складі опозиційної парламентської фракції «Європейська солідарність», неодноразово критикував і нинішню владу, хоча, як заявив її лідер Петро Порошенко, вони з А. Парубієм останнім часом розійшлися, начебто в поглядах. Не відкидав би я й версію про можливий конфлікт у нього і з представниками бізнесу та криміналітету на Львівщині, де ті, для кого не секрет, процвітає контрабанда, нелегальне переправлення тих же ухилянтів через кордон, чому потерпілий міг перешкоджати тощо. Не є неприйнятою і версія про його можливі проблеми в особистому житті, бо останнім часом він більше перебував у Львові у зв’язку, начебто, з лікуванням когось із його близьких осіб. Могли в мати місце й старі конфлікти, наприклад, під час того ж перебування на посаді коменданта Майдану, бо серед мітингувальників виникали іноді і сварки та непорозуміння із різних причин. Тому, вважаю, що всі версії, без виключення, повинні бути обов’язково відпрацьовані, особливо на початковому етапі слідства.
Не можу не висловитися і з приводу мотивів убивства, яке на себе, не виключаю, «бере» цей підозрюваний. Вони явно не правдоподібні, бо навіть складно уявити, як він міг за вчинення вбивства А. Парубія отримати тіло свого сина, вбитого точно невідомо коли й де. Він плутається в своїх показаннях і щодо свого мотиву, бо під час судового засідання відмовився від своїх показань, що співпрацював із представниками ФСБ. І чим більше буде таких нестиковок в його показаннях, тим більше в слідчих і прокурорів повинно бути сумнівів в його показаннях. До того ж, навіть із деяких відомих обставин даного провадження вбачається ще цілий ряд моментів, які викликають сумніви в правдивості його показань, зокрема щодо можливості їх підтвердити, що однозначно перешкоджатиме доведено його винуватості. Ви тільки вдумайтесь: за його твердженням, телефон, яким підозрюваний контактував із представниками росії майже протягом року, він викинув у водойому в глибокому місці. Туди ж викинув, начебто, і пістолет, з якого стріляв у потерпілого і на якому теоретично могли бути його відбитки чи потожирові сліди. Разом із цими досить серйозними речовими доказами він, начебто, викинув чи спалив у невідомому місці спеціальний костюм , в якому був одягнутий під час вчинення злочину та сумку, яку тримав у руках.
Прошу також звернути увагу і на деякі міркування наших громадян щодо несхожості зовні затриманого 52-річного підозрюваного за ростом, комплекцією і віком із тією особою, яка на відео наздогнала і стріляла в А. Парубія, а потім дуже швидко й енергійно покинула місце злочину.
Як післяслово
Й останнє, на що мені хотілося б звернути увагу нашого суспільства. Не справила особисто на мене враження реакція влади і керівників органів правопорядку на цей резонансний злочин. Погано, що до цих пір Володимир Олександрович так й не зрозумів, хто в цій державі відповідальний за стан розкриття і розслідування злочинів, в тому числі проти особи, бо чомусь заслуховував міністра внутрішніх справ України (ще раз повторюю, той не має будь-якого відношення до розслідування умисних вбивств і, тим більше, не є фахівцем із цих питань). Начебто, Президенту України доповідали про цю ситуацію і Генеральний прокурор та керівник Національної поліції, яких, у першу чергу, й потрібно було заслухати. Фактично нічого не варте й доручення гаранта Конституції керівнику СБУ долучитися до розслідування цього зухвалого вбивства, бо для того існують передбачені законом процесуальні підстави, на які очільник спецслужби не впливає, це виключна компетентність слідчих і прокурорів, які і вирішують, кого саме їм потрібно залучати до розслідування.
У зв’язку з цим хотілося б нагадати нашому Президенту, що головним серед органів правопорядку та їх очільників в частині розкриття і розслідування кримінальних правопорушень є саме Генеральний прокурор, а не голова СБУ чи, тим більше, міністр внутрішніх справ, як би він їм не довіряв. І саме Генеральний прокурор має доступ до матеріалів досудового розслідування, і в його компетентності доповідати Главі держави про суть вчиненого злочину та, тим більше, про наявність достатніх доказів вважати ту чи іншу особу, підозрюваною, а як і про перспективи доведення її вини, а не політичні посадовці чи керівники спецслужб, в яких є свої безпосередні функції, які не мають будь-якого відношення до проведення досудового розслідування.
Джерело: Юридичний вісник України
